ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 400/3532/23
адміністративне провадження № К/990/37519/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Окольчишиної Ірини Михайлівни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року (судді: Осіпов Ю.В., Коваль М.П., Скрипченко В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третіх осіб: військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно ненадання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року згідно з Додатком №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року відповідно до Додатку №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка є структурним підрозділом та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Згідно з наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18 січня 2022 року № 8/ДСК «Про залучення особового складу до сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях», з 27 січня 2022 року його було відряджено у підпорядкування командувача Об`єднаних сил, де брав безпосередню участь у бойових діях, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах в період здійснення зазначених заходів з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року. Відповідно до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 відповідач повинен був видати довідку про підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях та заходах, яка є необхідною для нарахування додаткової винагороди. Проте відповідач цього не виконав, у зв`язку з чим позивач не отримав передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) додаткову винагороду у належному розмірі.
Відповідач заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1 та подав клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому посилався на те, що позивач не перебував у відрядженні у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідач вказував, що згідно з матеріалами справи позивача було відряджено до об`єднаного командного пункту Об`єднаних сил, що підтверджується відмітками гербової печатки військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ), які містяться, зокрема, у посвідченні про відрядження від 27 січня 2022 року № 372/2/80. Водночас військова частина НОМЕР_4 не є підрозділом чи структурним елементом військової частини НОМЕР_1 (розташована в АДРЕСА_2 ). Окрім того, Командувач Об`єднаних сил та Командувач Об`єднаних сил Збройних Сил України - це різні посадові особи, які очолюють різні військові формування. Відповідач також зазначив, що з початком дії воєнного стану згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, об`єднаний командний пункт Об`єднаних сил було розформовано, а гербова печатка та кутовий штамп військової частини НОМЕР_4 передавались іншим угрупованням у зоні бойових дій. За наявною інформацією, з 11 червня 2022 року штамп та печатку військової частини НОМЕР_4 використовує оперативно-стратегічне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке входить до складу угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У зв`язку з цим відповідач вказав, що належним відповідачем у справі є військова частина НОМЕР_4 або оперативно-стратегічне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження). Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство оборони України. Витребувано у Міністерства оборони України відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_4 , та пояснення з приводу того, чи є військові частини НОМЕР_1 і НОМЕР_4 різними юридичними особами.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року відмовлено у задоволені клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача.
Розглядаючи клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що гербові печатки військових частин « НОМЕР_1 » і «НОМЕР_4» містить один і той самий код ЄДРПОУ, отже належать одній юридичній особі. Використання декількох гербових печаток з різними умовними номерами (без номера, ІІ, ІІІ тощо), за висновком суду, вказує лише на структурні підрозділи однієї частини, які не мають статусу юридичних осіб. Посилання відповідача на необхідність залучення до справи як відповідача оперативно-стратегічного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » суд першої інстанції відхилив, вказавши, що оперативно-стратегічне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не є юридичною особою і не має статусу суб`єктів владних повноважень у розумінні КАС України, до того ж позивача до нього не відряджали. Суд першої інстанції також вказав, що ухвалою від 12 червня 2023 року витребував у Міністерства оборони України докази щодо статусу військових частин НОМЕР_1 і НОМЕР_4. Проте в установлений строк Міністерство оборони України витребуванні докази суду не надало, про причини їх ненадання суд не повідомило.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року позов задоволено частково.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції визнав доведеним, що позивач з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Оскільки військова частина, до якої був відряджений позивач, не направила за місцем його служби відповідну довідку, попри вимоги телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, суд зобов`язав її вчинити відповідні дії. У частині вимог про зобов`язання відповідача видати довідку за формою, визначеною Додатком №1 до вказаної телеграми, суд першої інстанції відмовив, посилаючись на те, що зазначені вимоги суперечать чинній на час розгляду справи редакції норм Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).
Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій повторила доводи клопотання про заміну неналежного відповідача. Додатково вона наголосила, що військова частина НОМЕР_1 не уповноважена надавати довідки про безпосередню участь у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, оскільки не входила до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави відповідно до рішень Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Увесь період вона перебувала в пункті постійної дислокації за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не має жодного стосунку до обставин, викладених у позові, та не є належним суб`єктом для вирішення порушених у ньому питань.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року задоволено апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , скасовано рішення суду першої інстанції від 27 липня 2023 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що відповідач не мав правових підстав для видачі позивачу довідки про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в межах спірного періоду. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували його безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах проведення воєнних (бойових) дій в період здійснення зазначених заходів за відповідний період. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2023 року №313/11/515 позивач у 2022 році не перебував у відрядженні у складі цієї військової частини. Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що право позивача відповідачем не порушено.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Адвокат Окольчишина Ірина Михайлівна, який діє в інтересах ОСОБА_1 , не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, мотивуючи її порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Він просить скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 27 липня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім `ям під час дії воєнного стану», та телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, у частині визначення належного суб`єкта, зобов`язаного видавати довідку про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв як достовірні надані докази та пояснення військової частини НОМЕР_1 , яка заперечила факт перебування позивача у її підпорядкуванні, посилаючись на те, що Об`єднаний командний пункт Об`єднаних Сил, куди був відряджений позивач, їй не підпорядковувався, а також вказала на відсутність у неї документів та інформації про участь позивача у бойових діях у період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року. Скаржник наголошує, що суд не надав цим твердженням належної критичної оцінки, хоча вони мали вирішальне значення для справи.
У підтримку своєї позиції скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №826/7869/17, в якій розкрито поняття оперативного угруповання військ, а також структуру ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_1 ). У постанові, зокрема, зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 (військової частини НОМЕР_1 ) складається з двох ключових структур:
- Головного командного центру Збройних Сил України, який призначений для організації бойового управління Збройними Силами України у т.ч. частинами безпосереднього підпорядкування;
- структурних підрозділів Об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, які в особливий період здійснюють безпосереднє управління військами у ході ведення міжвидової операції оперативно - стратегічного угруповання».
Крім тогоё скаржник підкреслює, що ведення документів, які б підтверджували участь відряджених військовослужбовців у бойових діях або у здійсненні заходів, належить до виключної компетенції військових частин за місцем несення служби та перебування у відрядженні. Відсутність таких документів за умови наявності інших належних, достовірних, допустимих та неспростованих доказів, які доводять факт безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або здійсненні заходів не може позбавляти права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди. Тягар за неналежне ведення документації має нести військова частина, а не військовослужбовець.
Указані обставини, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції проігнорував, неповно та необ`єктивно встановив обставини справи, не надав належної оцінки кожному доказу окремо і їх сукупності, тому дійшов помилкового висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що призвело до порушення прав позивача.
Позиція інших учасників справи
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 28 жовтня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Губська О.А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Окольчишиної Ірини Михайлівни, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №400/3532/23.
Розпорядженням від 05 травня 2025 року № 402/0/78-25 заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 05 травня 2025 року визначено склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Білак М.В., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 07 травня 2025 року призначено справу до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07 травня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) відмовлено адвокату Окольчишиній Ірині Михайлівні, який діє в інтересах ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 400/3532/23.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач - молодший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого оператора радіолокаційного відділення військової частини НОМЕР_3 .
На підставі наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 18 січня 2022 року №8/ДСК, 27 січня 2022 року позивача було відряджено у підпорядкування командувача Операції об`єднаних сил (далі - ООС) для виконання службових (бойових) завдань у районах проведення ООС, що підтверджується посвідченням про відрядження від 27 січня 2022 року №372/2/30.
Відповідно до пункту 1 зазначеного наказу, позивача як військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 , з 26 січня 2022 року було залучено для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
Згідно з підпунктом 1.1.1.14.2 пункту 1 наказу Командувача об`єднаних сил (по стройовій частині) від 02 лютого 2022 року №26/дск (з відміткою гербової печатки військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 )), ОСОБА_1 з 27 січня 2022 року вважався таким, що прибув до складу сил та засобів, і бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до довідок військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) від 27 квітня 2023 року №313/11/2469 та від 27 квітня 2023 року №313/11/2468, гербова печатка військової частини НОМЕР_4 у період з 30 квітня 2018 року по 05 березня 2022 року використовувалася на об`єднаному командному пункті Об`єднаних сил, керівництво на якому здійснювалося Командувачем об`єднаних сил апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, з 05 березня 2022 року по 10 червня 2022 року - Угрупованням об`єднаних сил, керівництво на якому здійснювалось Командувачем відповідного угруповання, а з 11 червня 2022 року по теперішній час - оперативно-стратегічним угрупованням « ІНФОРМАЦІЯ_1 », керівництво на якому здійснювалося Командиром відповідного угруповання.
Згідно з листом військової частини НОМЕР_2 від 28 грудня 2022 року №350/302/2/2252, ОСОБА_1 дійсно брав безпосередню участь у бойових діях, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 24 лютого 2022 року по 29 серпня 2022 року. Це відбувалось в межах наказів Генерального штабу Збройних Сил України від 18 січня 2022 року №8/дск та Командувача ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13 червня 2022 року №4/дск.
На підставі підпункту 18 пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01 листопада 2022 року №447-г, ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн за період з 11 червня 2022 року по 28 серпня 2022р. Підставою для цього стала довідка військової частини НОМЕР_1 від 07 жовтня 2022 року №ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_2 /8/1337.
Водночас відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2023 року №313/11/515, позивач за 2022 році у відрядженні у військовій частині НОМЕР_1 не перебував.
09 січня 2023 року ОСОБА_1 , разом з іншими військовослужбовцями, звернувся до відповідача із колективним зверненням щодо нарахування та виплати їм додаткової винагороди, в розмірі збільшеному до 100 000,00 грн, за періоди їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03 лютого 2023 року №350/147/2/185пс, у період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року позивачу виплачувалася додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн. За період з 11 червня 2022 року по 28 серпня 2022 року позивачу нараховувано додаткову винагороду з розрахунку 100 000,00 грн на місяць, пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях. Інших документальних підтверджень про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях за період з 13 квітня 2022 року по 10 червня 2022 року до військової частини не надходило.
Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не надав довідку про його безпосередню участь у бойових діях за період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року, що призвело до невиплати встановленої Постановою №168 додаткової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн, звернувся з цим позовом до суду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.
У пункті 1 телеграми від 25 березня 2022 року № 248/1298, яка діяла з протягом періоду з 31 березня 2022 року по 16 червня 2022 року Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), до складу якого змістовно включено виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
У пункті 3 цієї телеграми Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 цієї ж телеграми, викладеної в редакції телеграми від 18 квітня 2022 року № 248/1529, Міністр оборони установив командирам тих військових частин (установ), що входять до складу створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) та виконують завдання в районі ведення воєнних (бойових) дій, та до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цієї телеграми.
У підставах про видання такої довідки обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цієї телеграми.
У пункті 5 Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 зазначеного окремого доручення).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Спірні правовідносини склалися у цій справі у зв`язку з невидачею військовою частиною НОМЕР_1 довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року згідно з Додатком №1 до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог.
Суд першої інстанції, визнаючи військову частина НОМЕР_1 належним відповідачем, вважав доведеною участь позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року, та зобов`язав відповідача надати відповідну довідку.
Водночас, суд апеляційної інстанції, приймаючи протилежне рішення, зазначив, що позивач не довів своєї участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в межах спірного періоду. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на довідку військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2023 року №313/11/515, згідно з якою позивач не перебував у відрядженні у складі цієї військової частини у 2022 році. Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 не порушила прав позивача і не мала обов`язку видавати йому спірну довідку.
Позивач у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклався на твердження військової частини НОМЕР_1 , яка заперечила свою належність до цієї справи, не надавши критичної оцінки цим поясненням і не врахувавши структуру військової частини НОМЕР_1 . Крім того, скаржник вказує, що відсутність належних документів на підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях та заходах не може нівелювати інших доказів його участі в бойових діях та заходах, а відповідальність за неналежне ведення документації має нести військова частина, а не військовослужбовець.
Питання, яке має вирішити Верховний Суд в межах цього касаційного провадження, полягає у застосуванні пункту 1 Постанови № 168 та телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, у частині визначення належного суб`єкта, який має обов`язок видавати довідку про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно з положеннями телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, одним із документів, що може підтверджувати безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, є довідка про підтвердження безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або зазначених заходах.
За пунктом 4 цієї телеграми суб`єктом, зобов`язаним видавати таку довідку, є командир військової частини (установи), до якої був відряджений військовослужбовець для виконання бойових завдань або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Такий командир, на підставі відповідних документів, таких як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти та інших підтверджуючих документів, здійснює засвідчення безпосередньої участі військовослужбовця в таких бойових діях або заходах.
Командири військових частин (установ), що входять до складу створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) та виконують завдання в районі ведення воєнних (бойових) дій, зобов`язані щомісяця, не пізніше 5 числа, повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць. Таке повідомлення оформлюється за формою, наведеною в додатку № 1 до відповідної телеграми.
Отже, відповідно до телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 виключним та відповідальним суб`єктом за оформлення та видачу довідки про підтвердження безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, є командир тієї військової частини, до якої такий військовослужбовець був відряджений.
За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка є структурних підрозділом та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення про відрядження від 27 січня 2022 року №372/2/30, позивач був відряджений у підпорядкування Командувача операції Об`єднаних сил (далі - ООС) для виконання службових (бойових) завдань у районах проведення ООС з 27 січня 2022 року. Факт прибуття та вибуття позивача до місця відрядження засвідчено гербовою печаткою військової частини НОМЕР_4, на якій вказано код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Ототожнюючи юридичну особу - військову частину НОМЕР_1 із військовою частиною, до якої був відряджений позивач та, відповідно з суб`єктом, зобов`язаним видати спірну довідку, суд першої інстанції ґрунтував свої висновки на збігові кодів ЄДРПОУ на гербових печатках зазначених військових частин. Однак, такий підхід є надто формальним, адже не забезпечує належного встановлення фактичного місця проходження служби позивачем у період, який є предметом спору, та не відповідає вимогам повного, об`єктивного і всебічного з`ясування обставин справи.
Суд повинен був з`ясувати, куди фактично був відряджений військовослужбовець ОСОБА_1 , які саме функції він виконував у районі проведення ООС, хто здійснював управління його діями, чиїм наказам він підпорядковувався, а також у складі якого тактичного угруповання і якої військової частини він проходив службу в цей період.
Визначення належного відповідача у цій категорії спорів має спиратися не лише на формальні ознаки такі як реквізити чи відмітки гербових печаток на документах про відрядження військовослужбовця, наявних у справі, а насамперед на встановленні та аналізі фактичних взаємовідносин між військовослужбовцем та органом військового управління, у зоні відповідальності якого цей військовослужбовець в межах спірного періоду перебував.
Проте суд першої інстанції не розглядав спірні правовідносини в такій площині і не з`ясовував зазначених обставин.
Необґрунтованими є й висновки суду першої інстанції щодо використання військовою частиною НОМЕР_1 декількох гербових печаток з різними умовними номерами (без номера, ІІ, ІІІ тощо) для використання на різних територіях дислокації її структурних підрозділів. Стверджуючи, що військова частина НОМЕР_4 є структурним підрозділом військової частини НОМЕР_1 , суд не навів жодних доказів, зокрема нормативно-правових актів чи установчих документів вказаних військових частин, які б підтверджували правовий статус військової частини НОМЕР_4 як підрозділу в структурі військової частини НОМЕР_1 .
Суд першої інстанції також проігнорував аргументи відповідача про те, що Командувач Об`єднаних сил, в підпорядкування якого в період, що є предметом спору, було відряджено позивача, та ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) є різними посадовими особами, які очолюють різні військові формування. Також суд не взяв до уваги ту обставину, що з 24 лютого 2022 року об`єднаний командний пункт Об`єднаних сил було розформовано, а гербова печатка та кутовий штамп військової частини НОМЕР_4 передавалися іншим угрупованням у зоні бойових дій.
Крім того, суд першої інстанції залишив без уваги ненадання відповіді Міністерством оборони України щодо правого статусу та організаційного співвідношення військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_4 на виконання вимоги цього суду, що допомогло б з`ясувати питання їх підпорядкування, організаційної структури, та не вжив необхідних процесуальних заходів відповідно до положень КАС України.
З огляду на такі обставини справи Верховний Суд звертає увагу на таке.
За приписами частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належного відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас Суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір пред`явлений до військової частини НОМЕР_1 , не з`ясував, чи є вона належним відповідачем у справі, не перевірив належність до справи військової частини НОМЕР_4 та не визначив її правовий статус, а також достеменно не пересвідчився у складі якого тактичного угруповання і якої військової частини позивач проходив службу під час його відрядження у підпорядкування Командувача операції Об`єднаних сил та, відповідно не вирішив питання про необхідність залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції та оцінюючи належність відповідача, суд апеляційної інстанції не оцінював вказані порушення, а лише послався на ту обставину, що за змістом довідки від 02 червня 2023 року №313/11/515 позивач у 2022 році у відрядженні у складі військової частини НОМЕР_1 частини не перебував. Однак така оцінка не надає належної відповіді на питання, яке має суттєве значення для розгляду справи - про правильність визначення судом першої інстанції належного відповідача у справі.
Верховний Суд ураховує, що за приписами КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
Разом з тим, такими повноваженнями наділено суд касаційної інстанції, який відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, згідно з пунктом четвертого частини третьої статті 353 КАС України, є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
У зв`язку з необхідністю вирішення питання про залучення належного відповідача у цій справі, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішення питання про його залучення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до приписів пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу адвоката Окольчишиної Ірини Михайлівни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року скасувати, а справу №400/3532/23 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Миколаївського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.М. Соколов