Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 400/810/18
провадження № 61-19336св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Петрівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування Кіровоградської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Ганнівська сільська рада Петрівського району Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області як органу опіки та піклування на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2019 року у складі судді Шаєнко Ю. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року Петрівська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Ганнівська сільська рада Петрівського району Кіровоградської області, про відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дітей та накладення заборони на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач є матір`ю неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Їхнім вихованням та утриманням відповідно не займається, не забезпечує належні умови для їхнього харчування та проживання, не цікавиться їхнім життям та здоров`ям.
Уточнивши позовні вимоги, Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області, як орган опіки та піклування просила:
- відібрати малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення відповідача батьківських прав.
- стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/2 її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дітей, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, на користь осіб, які будуть утримувати дітей, або закладу, у якому будуть перебувати діти;
- передати малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Петрівській районній державній адміністрації як органу опіки та піклування для вирішення питання їх подальшого влаштування;
- накласти заборону на відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2019 року у задоволенні позову Петрівської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 не займається вихованням своїх неповнолітніх дітей, тому відсутні підстави для відібрання дітей від матері ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області залишено без задоволення, рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що факт свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, внаслідок чого виникла реальна небезпека для життя, здоров`я дітей, є недоведеним, а тому дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для відібрання дітей від матері ОСОБА_1 , що передбачені статтею 170 СК України з урахуванням вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області як орган опіки та піклування подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що комісією з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 13 червня 2018 року прийняте рішення № 2 про доцільність відібрання неповнолітніх дітей у відповідача. Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей районної державної адміністрації від 26 лютого 2018 року, встановлено, що умови проживання незадовільні. ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, але не приділяє належної уваги навчанню та вихованню дітей, у дітей відсуне шкільне приладдя. 20 березня 2018 року ОСОБА_1 притягувалась до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 Кодекс України про адміністративні правопорушення за невиконання обов`язків щодо виховання дітей.
Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей районної державної адміністраціївід 26 лютого 2018 року, умови проживання дітей незадовільні, брудно, встановлено, що діти не забезпечені продуктами харчування, одягом та засобами особистої гігієни.
Відповідно до висновку Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 06 липня 2018 року прийнято рішення про доцільність відібрання неповнолітніх дітей у ОСОБА_1 , без позбавлення її батьківських прав.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області як органу опіки та піклуваннязадоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с.11-14).
Службою у справах дітей Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області 26 лютого та 10 травня 2018 року, а також Ганнівською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області 19 березня 2018 року обстежувалися умови проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акти обстеження (а. с. 24-26).
Відповідно до рішення № 2 комісії з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області 13 червня 2018 року прийняте рішення про доцільність відібрання неповнолітніх дітей у відповідача (а.с. 29).
Працівниками Ганнівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області та служби у справах дітей Петрівської районної державної адміністрації неодноразово проводилися профілактичні бесіди з відповідачем щодо необхідності належного виконання нею своїх батьківських обов`язків.
Згідно з характеристикою, виданою Ганнівською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області, відповідач у справі виявила себе з негативної сторони, не приділяє належної уваги навчанню і вихованню дітей, у дітей відсутнє шкільне приладдя (а.с.16).
Відповідно до висновку Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 06 липня 2018, прийнято рішення про доцільність відібрання неповнолітніх дітей у ОСОБА_1 , без позбавлення її батьківських прав (а. с.35-38).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Конвенція про права дитини, у якій закладено принцип інтересів дитини понад усе, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», (заява № 2091/13) та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, § 100) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
При цьому у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 52).
Влаштування дитини під опіку слід розцінювати як тимчасовий захід, який повинен бути припинений щойно це дозволятимуть обставини, і будь-які заходи із застосування тимчасової опіки повинні узгоджуватися із остаточною ціллю щодо воз`єднання батьків (батька/матері) та дитини (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2019 року у справі «R.V. and Others v. Italy», пункт 91, рішення ЄСПЛ від 09 травня 2003 року у справі «Covezzi and Morselli v. Italy», пункт 118).
Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед повинні виходити з інтересів самої дитини.
Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (статті 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно з частиною першою статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Положеннями частини четвертої статті 231 Закону України «Про охорону дитинства» зобов'язано уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, в максимально короткий термін запропонувати сім'ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників.
У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з висновкомПетрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області як органу опіки та піклування про доцільність відібрання неповнолітніх дітей у відповідача, навівши обґрунтовані мотиви, оскільки суди хоча не посилалися на частини п`яту, шосту статті 19 СК України, але зазначили чому вважають не доцільним рішення комісії з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області про відібрання неповнолітніх дітей у відповідача, цим самим фактично спростували зазначений висновок.
До суду першої інстанції відповідач надала заперечення на позов, до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, у яких посилалась на те, що вона виховує дітей без чоловіка, діти опинилися в складних життєвих обставинах, однак вони забезпечені постійним місцем проживання, харчування, одягом та засобами гігієни. Діти відвідують навчальні заклади, заклади охорони здоров`я.
Відповідно до довідок від 05 березня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчаються у Володимирівській загальноосвітній школі I-II ступенів філії Ганнівської загальноосвітньої школи I-III ступенів (а.с. 20-22).
Установивши вказані обставини, з урахуванням вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, врахувавши небайдуже ставлення ОСОБА_1 до забезпечення своїх дітей, її намагання та бажання виправити ситуацію, яка склалася в її родині, і продовжувати виховувати своїх дітей та турбуватися про них, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для відібрання дітей від ОСОБА_1 , які передбачені статтею 170 СК України.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області як органу опіки та піклування залишити без задоволення.
Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк