Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 401/2801/18

провадження № 61-17286св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Світловодський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу Бабенко В`ячеслав Михайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року у складі судді Кадигроб С. М. і постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 21 липня 2018 року приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу Бабенко В. М., зареєстрований в реєстрі за номером 1872.

Позов мотивований тим, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2017 року з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто борг у розмірі 173 950,00 грн за договором позики від 06 жовтня 2014 року. На час ухвалення рішення про стягнення боргу, ОСОБА_2 належала на праві власності частка у квартирі АДРЕСА_1 , хоча право власності оформлено лише на ОСОБА_5 . У липні 2018 року ОСОБА_5 , бажаючи приховати вказане майно від звернення на нього стягнення за боргами ОСОБА_2 , оформив договір дарування цієї квартири на повнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках.

Позивач вважає, що тим самим було приховано від звернення стягнення частку в праві власності на квартиру, що належала ОСОБА_2 .

Про існування договору дарування позивачу стало відомо лише під час розгляду Апеляційним судом Кіровоградської області апеляційної скарги на ухвалу Світловодського міськрайонного суду від 23 лютого 2018 року про відмову в задоволенні подання державного виконавця про визначення частки ОСОБА_2 у спірній квартирі. Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2018 року задоволено подання державного виконавця і за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частку в квартирі.

ОСОБА_2 ухиляється від реєстрації свого права власності на зазначену частку, тим самим перешкоджає зверненню стягнення на неї і у свою чергу відшкодування на користь позивача боргу в сумі 175 000,00 грн.

Квартира придбана на ім`я ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_2 , а тому згідно зі статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю, який діяв на час її придбання, є спільним сумісним майном подружжя в рівних частках.

ОСОБА_5 зареєстрував своє право власності на квартиру в державному реєстрі речових прав лише в день оформлення договору дарування 21 липня 2018 року, не повідомив нотаріусу, що вона придбана у шлюбі з ОСОБА_2 .

Існування договору дарування квартири перешкоджає виконанню рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь позивача, а тому вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року позов задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 21 липня 2018 року приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу Бабенко В. М., зареєстрований в реєстрі за номером 1872.

Рішення мотивоване тим, що спірна квартира була об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Враховуючи постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2018 року, до 21 липня 2018 року ОСОБА_2 мала право власності на Ѕ частку спірної квартири, як на набуте спільне сумісне майно під час шлюбу з ОСОБА_5 . З 29 травня 2017 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Під час виконавчого провадження ОСОБА_2 знала про звернення державним виконавцем до суду із поданням про визначення частки майна боржника, тому з метою ухилення від виконання цього рішення суду 21 липня 2018 року, на підставі довіреності ОСОБА_5, виданої на її ім`я 18 липня 2018 року, уклала договір дарування зі своїми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Під час укладення договору дарування, ОСОБА_2 надала лише письмову згоду на здійснення даного правочину як дружина дарувальника, тоді як згідно закону мала бути нарівні з чоловіком ОСОБА_5 - дарувальником, як власник Ѕ частки квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Права ОСОБА_1 , як заінтересованої особи, в реальному виконанні рішення суду про стягнення боргу, шляхом укладення спірного договору дарування від 21 липня 2018 року порушені, підлягають захисту, а позов задоволенню в повному обсязі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції від 22 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір дарування квартири від 21 липня 2018 року укладено з метою ухилення від виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно. ОСОБА_2 надала лише письмову згоду на укладення договору дарування, але відповідно до чинного законодавства повинна нарівні з чоловіком ОСОБА_5 - дарувальником, самостійно розпорядитися 1/2 часткою квартири, яка є спільною сумісною власністю, що встановлено рішенням суду, яке набуло законної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 вересня 2019 року ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, просила суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також ОСОБА_3 заявила клопотання про зупинення дії рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 , відмовлено ОСОБА_3 взадоволенні клопотання про зупинення дії рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права: статті 65 67 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статтю 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Якщо один з подружжя укладає правочин щодо спільного майна, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, то і згода на його посвідчення має бути посвідчена нотаріально.

Недотримання вимог щодо надання згоди одним з подружжя іншому з подружжя на укладення правочину не призводить до недійсності правочину.

Нотаріусом була перевірена відсутність заборон на відчуження квартири.

Укладений договір не є удаваним або фіктивним.

ОСОБА_2 не мала права здійснювати відчуження Ѕ частки квартири і бути дарувальником нарівні з чоловіком, оскільки на момент укладення договору дарування квартири її частки не була визначена та виділена в натурі.

Сторони оспорюваного договору не зверталися з позовом про визнання його недійсним.

Позивач не є заінтересованою особою у визнанні недійсним договору, в межах виконавчого провадження не вирішувалося питання щодо звернення стягнення на частку в праві власності на квартиру.

Ініціативу щодо дарування квартири виявив ОСОБА_5 , який розірвав шлюб з ОСОБА_2 і переїхав до іншого місця проживання, вирішив забезпечити своїх дітей житлом. Тому висновок суду про те, що оспорюваний правочин укладений з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання боргових зобов`язань, не відповідає обставинам справи.

Оспорюваний договір дарування не порушує права позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_5 і ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 05 грудня 1997 року.

20 жовтня 2005 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 березня 2017 року ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні від 29 травня 2017 року № 54030689 щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу в розмірі 173 950,00 грн і судового збору в сумі 1 739,50 грн.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2018 року визнано право особистої приватної власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 серпня 2018 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовлено повністю. Ця постанова набрала законної сили.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2018 року визначено за ОСОБА_2 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 , якою вона володіла спільно з ОСОБА_5 до 21 липня 2018 року. Ця постанова набрала законної сили.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 липня 2018 року, приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу Бабенко В. М. зареєстрував на вищевказану квартиру право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/2 частини кожному, на підставі договору дарування № 1872.

Відповідно до договору дарування від 21 липня 2018 року ОСОБА_5 , від імені якого діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності від18 липня 2018 року, подарував ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках по 1/2 кожному квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,0 м2.

У пункті 3 зазначеного договору передбачено, що квартира, яка відчужується, належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2005 року, зареєстрованого у БТІ 19 грудня 2005 року.

У договорі вказано, що треті особи не мають прав на зазначену вище квартиру (пункт 7).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції чинній на час придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суди встановили, що спірна квартира набута ОСОБА_5 за час шлюбу з ОСОБА_2 , була об`єктом їх спільної сумісної власності.

За частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про відсутність підстав для визнання правочину недійсним у разі відсутності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя на укладення правочину щодо розпорядження об`єктом спільної сумісної власності.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18).

Тобто якщо майно, яке є спільною частковою власністю, відчужене без згоди іншого співвласника, наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 своїми діями підтвердила наявність згоди на розпорядження квартирою, яка була об`єктом спільної сумісної власності, є безпідставними суперечать частині першій статті 219 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 нотаріально посвідчену згоду на вчинення оспорюваного договору дарування не давала, а подала заяву про те, що квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , про що зазначено у договорі дарування.

Доводи касаційної скарги про те, що договір укладався ОСОБА_5 , тому не був спрямований на запобігання зверненню стягнення на частку в праві власності у цій квартирі для погашення боргу ОСОБА_2 перед позивачем, а також, що позивач не є заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним, не відповідають встановленим обставинам справи.

Оспорюваний договір дарування укладений 21 липня 2018 року ОСОБА_2 на підставі довіреності від18 липня 2018 року, виданої ОСОБА_5

29 травня 2017 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 173 950,00 грн і судового збору в сумі 1 739,50 грн на виконання рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 березня 2017 року

Під час виконавчого провадження ОСОБА_2 знала про звернення державним виконавцем до суду із поданням про визначення її частки в праві власності на квартиру для звернення на неї стягнення, тому суди дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний договір дарування укладений з метою ухилення від виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно.

Крім того, як вбачається з постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2018 року, в січні 2018 року державний виконавець Світловодського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Лєбєдєва С. С. звернулася до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .

Отже, питання про звернення стягнення на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , до укладення оспорюваного договору дарування було предметом судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законні інтереси ОСОБА_1 у реальному виконанні рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_2 були порушені шляхом укладення спірного договору дарування від 21 липня 2018 року.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. ОСОБА_2 , з якої рішенням суду стягнуто кошти, щодо виконання якого відкрито виконавче провадження, укладаючи договір дарування квартири як представник другого її співвласника, діяла очевидно недобросовісно, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Її дії під час укладення договору дарування квартири були очевидно недобросовісними та зводилися до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами і не знайшли свого підтвердження, з приводу чого судами докладно викладено мотиви в оскаржуваній постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов