Постанова
Іменем України
09 січня 2023 року
м. Київ
справа № 402/586/17
провадження № 61-12507св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ),
відповідачі: Новоселицька сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області (правонаступником якої є Благовіщенська міська рада Кіровоградської області),
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) до Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (правонаступником якої є Благовіщенська міська рада Кіровоградської області) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (далі - Новоселицька сільська рада) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позов мотивовано тим, що 23 жовтня 2002 року між позивачем та ОСОБА_5 укладена усна угода, щодо купівлі-продажу будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . Сторонами погоджено щодо подальшого нотаріального посвідчення даного договору.
Договір про передання у власність будинку не був укладений у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на домоволодіння ОСОБА_5 , та тим, що остання
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, ОСОБА_1 вважала себе власником цього домоволодіння, оскільки добросовісно користується та володіє спірним майном більше десяти років.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташований
у
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року у складі судді Терновенко А. В. позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - житловий будинок із господарсько-побутовими спорудами на АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач більше десяти років відкрито, безперервно володіє житловим будинком, тому за нею може бути визнано право власності на житловий будинок за набувальною давністю згідно з частиною першою статті 344 ЦК України.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 (який є правонаступником ОСОБА_5 )задоволено.
Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 840,80 грн із кожного судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_5 заповідала все своє майно доньці - ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, та після смерті якої з заявою про прийняття спадщини звернувся син останньої - ОСОБА_4 , який мав би бути залучений до участі у справі як відповідач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ульяновського районного суду Кіровоградської області.
01 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 357/8020/19, від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що між позивачем та ОСОБА_5 фактично було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що підтверджується розпискою. ОСОБА_1 безперервно володіла будинком більше десяти років.
ОСОБА_8 та ОСОБА_4 до дня винесення місцевим судом рішення
не заявляли свої права спадкоємців.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Ульяновської районної ради народних депутатів від 19 жовтня 1989 року № 320, належав жилий будинок, який складається з одного жилого будинку та надвірних споруд, що розташований у АДРЕСА_1 (т. 1
а. с. 4).
23 жовтня 2002 року ОСОБА_5 взяла гроші в ОСОБА_1 у сумі 1 700,00 дол. США взамін належного їй будинку, що знаходиться
у АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою (т. 1
а. с. 7, 8).
Згідно з записом акта про смерть № 10 ОСОБА_5 померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 11).
Після смерті ОСОБА_5 в Кіровоградській державній нотаріальній конторі
09 грудня 2003 року була заведена спадкова справа до майна померлої № 446 (т. 2 а. с. 73-81).
09 грудня 2003 року з заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_5 звернулася її дочка - ОСОБА_8 (т. 2 а. с. 74).
У вказаній заяві зазначено, що на день смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, розташованої на території Новоселицької сільської ради.
Факт прийняття спадщини підтверджується наявністю на руках у спадкоємця державного акта на право власності на землю, виданого Ульяновською РДА на ім`я померлої (т. 2 а. с. 74 на звороті).
Згідно з заповітом ОСОБА_5 , який міститься в матеріалах спадкової справи, 04 січня 1998 року на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона буде мати право по закону, заповіла ОСОБА_8 (т. 2 а. с. 76).
У матеріалах спадкової справи, заведеної після померлої ОСОБА_5 , також міститься довідка Новоселицької сільської ради, яка видана ОСОБА_8 про те, що за ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 числиться жилий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться у АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 78).
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 25).
Після смерті ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини звернувся її син - ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 74/2016, заведеної приватним нотаріусом Благовіщенського районного нотаріального округу Кримською Н. П. (т. 2 а. с. 29-70).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України, стаття 30 ЦПК України 2004 року), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
За правилами статті 33 ЦПК України 2004 року (у редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року
(в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 394/130/21 (провадження № 61-1888св22) зазначено, що за змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Установлено, що ОСОБА_9 (та її правонаступники) не порушували питання щодо залучення до участі у справі спадкоємців ОСОБА_5 .
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок,
що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову
є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Згідно з усталеною судовою практикою суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це
є порушенням норм процесуального права.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_9 (правонаступниками якої
є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до Новоселицької сільської ради (правонаступником якої є Благовіщенська міська рада Кіровоградської області) та просила визнати за нею право власності на житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями та спорудами за набувальною давністю, який належав на праві приватної власності ОСОБА_5 .
При цьому позивач зазначала, що право на спадкування на вказаний будинок ніхто не заявляв.
Крім того, з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_5 заповідала все своє майно дочці - ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, та після смерті якої
із заявою про прийняття спадщини звернувся її син - ОСОБА_4 .
З огляду на зазначене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 мав би бути залучений до участі у справі як відповідач.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції
не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 357/8020/19,
від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц, від 01 серпня 2018 року
у справі № 201/12550/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цій справі
і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров