№ 404/10645/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 404/10645/14-ц

провадження № 61-22206св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), третя особа - Національний банк України, про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що банк не мав ліцензії на видачі кредиту в іноземній валюті фізичній особі, позивач не був ознайомлений з умовами кредитного договору, не отримав усю необхідну інформацію стосовно кредиту орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту.

З урахуванням збільшення позовних вимог, просив:

визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ;

визнати недійсним іпотечний договір від 24 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1896, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ;

зупинити ПАТ «Укрсиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 з моменту останньої оплати квитанціями;

виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 24 червня 2008 року, а саме: трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 );

зобов`язати ПАТ «Укрсиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що він отримав на виконання угод за договором по наданню споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором від 24 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1896.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 від 22 жовтня 2015 року залучено в якості третьої особи Національний Банк України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання кредитного договору недійсним. Позивач отримав усю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення в частині визнання договору № 11363832000 від 24 червня 2008 року недійсним та визнання недійсним іпотечного договору від 24 червня 2008 року, зареєстрованому в реєстрі № 1896, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом не застосовано норми законодавства України та міжнародні акти, які регулюють дані правовідносини в сфері валютного законодавства та захисту прав споживачів з обов`язковим застосуванням ЦК України та міжнародного права, порушено основоположні принципи цивільного судочинства.

Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

Під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановлення між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах, кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу між резидентами можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно даних документів, Національний банк України на момент видачі ліцензії, не надавав відповідачу право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише у частині визнання договору № 11363832000 від 24 червня 2008 року недійсним та визнання недійсним іпотечного договору від 24 червня 2008 року, а тому в іншій частині судові рішення не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року АТ «УкрСиббанк» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено зміст спірних правовідносин між сторонами, при розгляді справи належним чином оцінено наявні у справі докази, сформовано обґрунтовані висновки та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Під час підписання кредитного договору, ОСОБА_1 мав можливість ознайомитись з умовами та відмовитись від його підписання, якщо його не задовольняли умови укладення кредитного договору. Позичальник також не був обмежений отримати кредит у національній валюті - гривні або звернутися для отримання кредиту до іншої банківської установи. Відповідно до пункту 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак, позичальник у встановленому порядку не відмовлявся від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 дав згоду на забезпечення такого кредитного договору, надавши в іпотеку нерухоме майно, підписавши оспорюваний договір іпотеки. Відповідно до умов оспорюваного договору сторони визначили, що діяли на підставі спільного волевиявлення, добровільно перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи № 404/10645/14-ц надійшли до Верховного Суду та 14 січня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 24 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого згідно п.1.1 Статуту є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11363832000, відповідно до умов якого надаються кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно на день укладання договору 193 988 грн за офіційним курсом НБУ, зі сплатою відсотків, та встановленим графіком платежів.

24 червня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року.

Підписавши власноруч вказані договори відповідач погодився з усіма його умовами, правилами, відсотковою ставкою та графіком погашення платежів.

За пукнтом 1.2.2. кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 23 червня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або відповідної угоди сторін.

Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 .

В розділі 9 кредитного договору вказана інформація про банк: код за ЄДРПОУ, рахунки, місцезнаходження банку, адреса для листування.

Відповідно до пункту 7.13 договору, сторони домовились вважати, що позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає: справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав банку інформаційний лист (щодо сукупної вартості кредиту) згідно вимог законодавства України зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі заяви позичальника на видачу готівки № 56 від 24 червня 2008 року банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 40 000 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 0001469512/06 від 24 червня 2008 року.

В забезпечення виконання фінансових зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року між відповідачем та позивачем було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе фінансових зобов`язань по вказаним договорам утворилася заборгованість у розмірі 409 630,20 грн, та відповідно до надісланих позивачу повідомлень-вимог від 08 квітня 2015 року банк вимагав погашення простроченої заборгованості.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні договору порушено вимоги статей 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк не мав ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті фізичній особі, не був ознайомлений з умовами кредитного договору, не отримав усю необхідну інформацію стосовно кредиту орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кредитний договір укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печаткою банку.

ОСОБА_1 протягом тривалого часу (майже 6 років) з дня укладання споживчого кредиту, не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, не відмовлявся від виконання умов кредитного та іпотечного договорів, не інформував банк про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором та частково виконував його умови, та лише в кінці 2014 року, заявив про те, що АКІБ «Укрсиббанк» не мав відповідних повноважень на здійснення валютних операцій та не був уповноваженим банком на здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті резидентам України фізичним особам для використання на території України.

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору в цілому недійсним відповідно до положень статей 203 215 ЦК України та порушення положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед його підписанням позивач мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно їх підписав.

Але суди не звернули уваги, що в додатку №3 «Тарифи банку» до кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року сторони обумовили:

- комісію за надання кредиту;

- комісію за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта (окрім пролонгації та збільшення ліміту по кредиту);

- комісію за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта (при пролонгації);

- комісію за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта (при зміні об`єкту нерухомості протягом перших 18 місяців);

- комісію за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта ( при зниженні ставки за кредитним договором, якщо раніше було підвищення ставки за прострочку більше 30 днів).

Даний додаток є невід`ємною частиною Договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Таким чином, зазначена сплата комісій є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому додаток №3 до договору, який передбачає їх сплату, є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Недійсність правочину, який порушує публічний порядок встановлена законом і цей правочин є нікчемним, тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, але помилився щодо мотивів такої відмови в частині визнання недійсним додатку №3 «Тарифи банку» до договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт З частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимогпро визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, але частково помилився щодо мотивів такої відмови. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини судових рішень щодо нікчемності додатку №3 «Тарифи банку» до кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року в редакції цієї постанови. В іншій оскарженій частині судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, змінити,виклавши їх мотивувальні частини щодо нікчемності додатку №3 «Тарифи банку» до кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24 червня 2008 року в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов