Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/1402/15-ц

провадження № 61-11872св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року в складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року в складі колегії суддів: Кіселика С. А., Дьомич Л. М., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення коштів (повернення депозиту та процентів).

Позовну заяву мотивовано тим, що за умовами депозитного договору від 09 жовтня 2013 року, укладеного між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», останній прийняв від неї на депозитний рахунок кошти у розмірі 10 280 доларів США на умовах, визначених договором, строком на 182 дні, а саме по 09 квітня 2014 року включно.

Після закінчення строку дії договору позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення суми вкладу та сплату процентів, проте у задоволенні вимоги їй було відмовлено з посиланням на неможливість виконати умови договору щодо повернення депозитного вкладу через наявність «форс-мажорних» обставин, якими відповідач вважає анексію Криму та припинення діяльності філії «Кримське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк», через яку було оформлено договір, на території АР Крим навесні 2014 року. Позивач вважала таку відмову незаконною, а тому звернулась до суду з позовом, та просила суд: стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 280 доларів США депозитного внеску; 890,88 доларів США процентів за період з листопада 2013 року по лютий 2015 року; 3 % річних від суми заборгованості відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), що становить 599,33 долари США, що еквівалентно 16 989,85 грн та 2 897 557,60 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

20 вересня 2016 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в яких просила суд: стягнути з ПАТ КБ «Приват банк» 10 280 доларів США у якості депозитного вкладу від 09 жовтня 2013 року; відсотки за користування коштами в розмірі 668, 16 доларів США за період з 09 жовтня 2013 року по 12 жовтня 2014 року; 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 639 доларів США за період з 09 жовтня 2013 року по 20 вересня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 липня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача суму вкладу за договором від 09 жовтня 2013 року з процентами в розмірі 11 170, 88 доларів США, що еквівалентно 316 672, 84 грн; пеню в сумі 1 496,90 доларів США, що еквівалентно 42 434,22 грн; 3 % річних у розмірі 123,95 доларів США, що еквівалентно 3 513,74 грн, всього стягнуто 12 791,73 доларів США, що еквівалентно 362 620, 80 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 3 626, 21 грн.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення заборгованості по поверненню банківського вкладу, процентів, 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання та розподілу судових витрат.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу у розмірі 10 727, 30 доларів США, що еквівалентно 235 697, 67 грн у тому числі: 10 280 доларів США вкладу, 334, 08 долари США - процентів за договором та 113, 22 доларів США - 3% річних від простроченої суми вкладу.

Рішення у частині стягнення пені скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідач порушив зобов`язання за депозитним договором, оскільки після закінчення його строку, всупереч вимогам частини другої статті 1060, частини першої статей 526 530 629 ЦК України не видав вклад та не сплатив проценти, передбачені договором, на вимогу вкладника.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходила з того, що суд першої інстанції всупереч вимог статті 64 ЦПК України не витребував та не дослідив в судовому засіданні оригіналу чи належним чином його завіреної копії депозитного договору від 09 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами, та оригіналу квитанції про прийняття коштів банком, оскільки наявні в матеріалах справи вказані документи незавірені, а квитанція нечитабельна. Апеляційний суд у порушення вимог статей 303 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За результатами нового розгляду рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто с ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму внеску в розмірі 10 280, 00 доларів США у якості депозитного вкладу від 09 жовтня 2013 року; відсотки за користування коштами в розмірі 668, 16 доларів США; 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 639 доларів США.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1653,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили з того, що суди вважали доведеним факт існування між сторонами договірних зобов`язань, які випливають з депозитного договору від 09 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами у філії «Кримське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк», а доказом наведеного є примірник договору та квитанція про прийняття Кримським РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 280 доларів США для розміщення їх на депозитному вкладі за вищезазначеним договором.

Стягуючи з відповідача відсотки за користування коштами в розмірі 668, 16 доларів США за період з 09 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2014 року, суди виходили з того, що спірним договором від 09 жовтня 2013 передбачено, що мінімальний строк вкладу становить шість місяців. Якщо після закінчення мінімального строку вкладу клієнт не заявив банку про бажання забрати свої кошти вклад автоматично продовжується ще на шість місяців. Відомостей, що позивач після закінчення мінімального строку вкладу зверталась до банку за поверненням коштів матеріали справи не містять, а отже строк вкладу автоматично був продовжений ще на шість місяців тобто до 08 жовтня 2014 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних у відповідності до положень статті 625 ЦК України, суди виходили з того, що банк своїх зобов`язань по своєчасному поверненню коштів не виконав, а тому дана вимога підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, оскаржувані рішення ухваленні із неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що на даний час у АТ КБ «ПриватБанк» відсутня будь-яка інформація стосовно наявності договорів, укладених на території АР Крим, відкритих депозитних рахунків та залишків грошових коштів на них, у зв`язку із втратою відповідачем свого майна та усіх можливих документів стосовно цього, ще у 2014 році, коли окупаційна влада АР Крим (Російська Федерація) фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу АТ КБ «ПриватБанк», який був розміщений на території АР Криму та застосовувався у банківській діяльності Кримської філії ПАТ «ПриватБанк».

Факт наявності у вкладника оригіналів документів може свідчити лише про факт укладання договорів банківських вкладів, які є предметом спору, та не є належним доказом не виконання банком умов договору щодо повернення коштів на вимогу вкладника до закінчення строку дії договору.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивачем не доведено, що кошти дійсно перебували на банківському рахунку на час звернення з позовом до суду у тому розмірі грошових коштів, які заявляє позивач до стягнення, а також те, що грошові кошти не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії АТ КБ «ПриватБанк».

Судами не взято до уваги те, що після закінчення 09 квітня 2014 року строку договору банківського вкладу, позивач зразу звернулася до відповідача про повернення їй коштів, що свідчить про відсутність у позивачки наміру продовжувати вклад на наступний мінімальний термін відповідно до пункту 7 договору, а тому і сплата процентів за договором можлива виключну за час його дії, тобто з 09 жовтня 2013 року по 09 квітня 2014 року включно, а не до дати визначеної позивачем.

Доводи інших учасників справи

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кіровського районного суду міста Кіровограда.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 09 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відповідно до заяви вкладника на оформлення вкладу «Стандарт» було укладено договір № SAMDN800007383962876, за яким банк прийняв на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 10 280 ,00 доларів США, на строк

182 дні по 09 квітня 2014 року. Проценти по договору складали 6, 5 % річних, період нарахування яких становив 1 місяць.

У зв`язку із припиненням функціонуванням банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі у 2014 році, рахунок позивача було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків. Позивач неодноразово звертався до відповідача із письмовою заявою про повернення вкладу за договорами та нарахованих відсотків, проте працівниками банку дії щодо виконання договірних зобов`язань не здійснювалось.

13 жовтня 2014 року позивач звернулася до відповідача із письмовою заявою про повернення вкладу за договорами та нарахованих відсотків.

Листом № 20.1.0.0.0./7-20141013/2566 від 15 жовтня 2014 року відповідач повідомив, про неможливість виконання вимог позивача.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 8/18-27 від 20 лютого 2018 року, листок паперу, що знаходиться в справі (а. с. 102), який позивач вважає оригіналом квитанції від 09 жовтня 2013 року про сплату грошових коштів до ПАТ КБ «ПриватБанк», є фіскальним (касовим, банківським) чеком, виготовленим шляхом термічного друку на фрагменті спеціального термоактивного паперу касової (чекової) стрічки, призначеного для отримання зображень на розрахункових документах: касових чеках, фіскальних чеках, товарних чеках, тощо за допомогою термічних друкуючих пристроїв банкоматів, терміналів, касових апаратів, тощо, при здійсненні розрахункових операцій за надані послуги банківськими, фінансовими, торгівельними та іншими установами та вказано зміст фіскального (касового, банківського) чеку (т.2, а. с. 156 на звороті).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14, від яких не вбачав підстав для відступу Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року.

Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі договору від 09 жовтня 2013 року № SAMDN800007383962876, за умовами якого вона внесла кошти на депозит, що підтверджується відповідною квитанцією, є обґрунтованим.

Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договору) позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

З урахуванням наведеного Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги банку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитному рахунку (за депозитним договором), а наявність у вкладника договору банківського вкладу та квитанції не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Аналогійний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, договором № SAMDN80000738396287 «Стандарт» від 09 жовтня 2013 року передбачено, що мінімальний строк вкладу становить шість місяців. Пунктом 7 договору передбачено, що у випадку, якщо після закінчення строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову продовжувати строк, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний в пункті 1 цього договору. Строк вкладу продовжується на 6 місяців неодноразово без звернення клієнта в банк (пункт 8 договору). Відсотки за наступні 6 місяців на які продовжено строк вкладу, наруховуються по відсотковій ставкі для вкладів даного виду і строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладання додаткових угод до цього договору.

Відомостей, що позивач після закінчення мінімального строку вкладу зверталась до банку за поверненням коштів матеріали справи не містять, а отже строк вкладу автоматично був продовжений ще на шість місяців тобто до 08 жовтня 2014 року.

Доводи касаційної скарги, що після закінчення строку договору банківського вкладу, позивач зразу звернулася до відповідача про повернення їй коштів, що свідчить про відсутність у позивачки наміру продовжувати вклад на наступний мінімальний термін відповідно до пункту 7 договору, а тому і сплата процентів за договором можлива виключну за час його дії, а не до дати визначеної позивачем, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до статей 76 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, щодо стягнення з банку на користь позивача процентів в розмірі визначеному договором, за період з 09 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2014 рік, оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивач після закінчення мінімального строку вкладу зверталась до банку за поверненням коштів.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи вказану норму права, суди зробили обґрунтований висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми.

Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми грошового вкладу за договором, відсотків передбачених умовами договору, 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України є законним та обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Отже, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 04 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко