№ 404/1536/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/1536/17

провадження № 61-17526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Княжичі»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі» та ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Чельник О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі» про оскарження рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що Житлово-будівельним кооперативом «Княжичі» - (далі ЖБК «Княжичі», Кооператив) було повідомлено про проведення загальних зборів Засновників (членів) Кооперативу 15 серпня 2014 року о 9 годині 00 хвилин за юридичною адресою відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , із питаннями по порядку денному.

15 серпня 2014 року на загальних зборах засновників було прийнято рішення про внесення змін до установчих документів Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі», яке було оформлене протоколом від 15 серпня 2014 року № 1/08. Однак, це рішення було прийнято за його участі та ОСОБА_1 , без повідомлення про скликання позачергових зборів члена кооперативу - ОСОБА_3.

Згідно протоколу № 1/08 загальних зборів засновників (членів) Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі» від 15 серпня 2014 року, прийнято рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про вихід зі складу Засновників (членів) Кооперативу та надано згоду на відступлення належної йому частки в розмірі 3 865 616,00 грн на користь ОСОБА_2 ; прийнято до уваги, що засновники (члени) кооперативу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовилися від свого переважного права придбати частку у статутному капіталі Кооперативу, що відступається; надано згоду на передачу ОСОБА_2 частки в статному капіталі Кооперативу в розмірі 3 865 616,00 грн, яка відступається ОСОБА_1 ; прийнято ОСОБА_2 до складу засновників кооперативу, із часткою в статутному капіталі 3 865 616,00 грн; внесено зміни до Статуту Кооперативу відносно зміни складу Засновників Кооперативу та розподілу статного капіталу між Засновниками (членами) Кооперативу; підтверджено повноваження голови Кооперативу ОСОБА_1 та доручено йому (з правом передоручення третім особам) провести державну реєстрацію змін до установчих документів Кооперативу, згідно чинного законодавства України.

Жодної угоди між ним та ОСОБА_2 про відступлення на його користь паю, який належить позивачу не укладалося.

Посилаючись на те, що вказане рішення прийнято з порушення визначених законом та Статутом процедур, позивач просив визнати недійсним рішення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі», оформлене протоколом від 15 серпня 2014 року № 1/08.

Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги та просив скасувати реєстраційну дію від 18 серпня 2014 року № 14441050010006220 про внесення змін до установчих документів юридичної особи, пов`язаних із зміною складу або інформації про засновників, здійснену державним реєстратором Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області Классовим Є. М.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2019 року у складі судді Панфілової А. В. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Кіровоградського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі» про оскарження рішення загальних зборів та скасування реєстраційних закрито.

Закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив із того, що члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Спір, що виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватись господарським судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року представник ЖБК «Княжичі» - голова ЖБК «Княжичі» Сесмій О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а рішення місцевого суду залишити в силі.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ЖБК «Княжичі» мотивована тим, що апеляційний суд припустився помилки та скасував правильне і обґрунтоване рішення місцевого суду, яке було ухвалене з додержанням норм матеріального права.

Представник ЖБК «Княжичі» зазначав, що процесуальні норми права є вторинними у порівнянні із матеріальними, а апеляційний суд формально підійшов до апеляційного перегляду та помилково скасував правильне по суті рішення, ухвалене місцевим судом.

Суд апеляційної інстанції не зважив на принцип res judicataта не врахував рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2009 року в якому наголошено на тому, що не може бути скасоване правильне по суті рішення й відступлено від принципу правової визначеності тільки з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції закриваючи провадження у справі припустився помилки, адже на його думку цей спір повинен бути розглянутий у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 на обґрунтування своєї позиції посилається на роз`яснення, викладені у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» де вказано, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб`єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12 ГПК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов`язаних із діяльністю інших суб`єктів господарювання.

ЖБК «Княжичі», на його думку не є господарським товариством, у цьому випадку відбулося порушення його майнових прав, а тому суд апеляційної інстанції закривши провадження у справі припустився помилки.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалами Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року та від 08 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кіровського районного суду м. Кіровограда.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу з вимогою про визнання недійсним рішення від 15 серпня 2014 року, ухваленого загальними зборами засновників (членів) кооперативу, яким задоволено заяву ОСОБА_1 про вихід зі складу Засновників (членів) Кооперативу та надано згоду на відступлення належної йому частки в розмірі 3 865 616,00 грн на користь ОСОБА_2 ; прийнято до уваги, що засновники (члени) кооперативу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовилися від свого переважного права придбати частку у статутному капіталі Кооперативу, що відступається; надано згоду на передачу ОСОБА_2 частки в статному капіталі Кооперативу в розмірі 3 865 616,00 грн, яка відступається ОСОБА_1 ; прийнято ОСОБА_2 до складу засновників кооперативу, із часткою в статутному капіталі 3 865 616,00 грн; внесено зміни до Статуту Кооперативу відносно зміни складу Засновників Кооперативу та розподілу статного капіталу між Засновниками (членами) Кооперативу; підтверджено повноваження голови Кооперативу ОСОБА_1 та доручено йому (з правом передоручення третім особам) провести державну реєстрацію змін до установчих документів Кооперативу, згідно чинного законодавства України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

За змістом статей 85 і 86 ЦК України, статей 6 і 19-1 Закону України «Про кооперацію» ЖБК «Княжичі» належить до непідприємницьких товариств.

28 березня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Закону пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови).

Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах не лише господарського товариства з його учасниками (засновниками, акціонерами, членами), але й інших юридичних осіб з їхніми учасниками (засновниками, акціонерами, членами), якщо такий спір пов`язаний, зокрема, з діяльністю відповідної юридичної особи й управлінням нею (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц).

При визначенні юрисдикції (предметної та суб`єктної) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83 85 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Таким чином, житлово-будівельний кооператив незалежно від напряму його діяльності є юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Побідний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження 12-92гс19).

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією позивачем прав члена ЖБК «Княжичі» на участь в управлінні ним, тобто корпоративних прав. Відповідно, спір виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вищезазначених вимог закону.

Оскільки апеляційний суд у цій справі правильно встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами та правильно застосував норми процесуального права, постанова від 12 березня 2019 року є такою, що ухвалена з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на роз`яснення, викладені у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19) порушення прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні є корпоративними відносинами.

Разом із тим Верховний Суд вважає, що не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги представника ЖБК «Княжичі» стосовно того, що апеляційний суд не зважив на принцип res judicata та не врахував рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2009 року в якому наголошено на тому, що не може бути скасоване правильне по суті рішення й відступлено від принципу правової визначеності тільки з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму, адже принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення порушений не був, оскільке рішення місцевого суду було оскаржене в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що не може бути скасоване правильне по суті рішення й відступлено від принципу правової визначеності тільки з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Як зазначено у частині другій статті 377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19, 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Ця норма є імперативною.

Отже, порушення правил юрисдикційності спору не можна вважати формальним міркуванням у розумінні вимог частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, що б давало можливість залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Княжичі» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська