Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 404/2034/21
провадження № 61-6543 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду
м. Кіровограда у складі судді Варакіної Н. Б. від 14 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів:
Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А. від 30 травня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , у якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у розмірі 1/4 всіх видів доходів ОСОБА_2 , але не менше 100 % прожиткового мінімуму для дитини до шести років, та на її користь у розмірі 1/5 усіх видів доходів відповідача, але не менше 60% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення ОСОБА_4 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що перебуває у незареєстрованому шлюбі з відповідачем понад три роки, вони є батьками ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживають всі разом за адресою:
АДРЕСА_1 . Вказувала, що вона виконує обов`язки по догляду та вихованню дитини, а тому не працює,
є гіпертоніком і вимушена витрачати кошти на ліки. При цьому, відповідач сплачує незначну суму на утримання дитини, такі виплати мають нестабільний характер та існує ймовірність того, що взагалі припиняться. Між ними відсутня домовленість щодо розміру та порядку виконання відповідачем свого обов`язку з утримання дружини та спільної дитини.
Вказувала, що відповідач є пенсіонером, на підставі рішення суду сплачує ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів до досягнення останнім повноліття. Наразі з пенсії відповідача відраховують також заборгованість зі сплати аліментів, яка у разі її наявності, може бути стягнута і після повноліття сина.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позовну заявузадовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року у задоволенні спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про укладення мирової угоди у справі відмовлено.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що у ході розгляду справи відповідач, усупереч своїм письмовим поясненням, позов визнав повністю та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Разом з тим, аналізуючи процесуальну та іншу поведінку позивача та відповідача, пояснення відповідача, надані в судовому засіданні, а також докази, надані сторонами, суд вважав, що сторони штучно створюють умови з метою зменшення розміру аліментів, які сплачує відповідач на утримання старшої дитини.
На підтвердження цих висновків районного суду, апеляційний суд зазначив, що рішення районного суду оскаржила не позивачка, хоча позов задоволено частково, а саме відповідач, який, посилаючись на важкий майновий стан, просив позов задовольнити повністю.
Враховуючи встановлені у справі обставини, майновий стан відповідача,
а також пояснення сторін, суд дійшов висновку, що, приділяючи першочергову увагу забезпеченню інтересів дитини, необхідно керуватись дотриманням балансу між інтересами та забезпеченням життєдіяльності дитини та відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, суд зазначив, що, виходячи з положень статті 84 СК України, можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу. Натомість, було встановлено, що відповідач не в змозі надавати передбачену статтею 84 СК України допомогу.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що користуючись наданим законодавством правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 фактично використовує цивільний процесуальний інструментарій задля постановки питання подальшого виконання судового рішення про стягнення аліментів у справі № 2-3774/11.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 липня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня
2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд.
ОСОБА_2 судове рішення не оскаржував.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, яка є малозначною, проте скарга має виняткове значення для учасника справи, витребувано цивільну справу
№ 404/2034/21 з Кіровського районного суду м. Кіровограда та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 29 серпня 2022 року відзив ОСОБА_2 залишено без руху, оскільки відзив ОСОБА_2 містить ознаки окремої касаційної скарги, запропоновано заявникові, у разі наміру подання саме касаційної скарги, привести її зміст і форму у відповідність до вимог статті 392 ЦПК України та надати документи, що підтверджують оплату судового збору у встановлених порядку та розмірі. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 28 вересня 2022 року відзив та уточнений відзив ОСОБА_2 , які за змістом є касаційними скаргами на рішення Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 14 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року у цій справі визнано неподаним та повернуто заявникові.
У жовтні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди помилково розглянули справу у спрощеному провадженні, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зазначає, що суди не встановили всі обставини у справі щодо визначення розміру аліментів й невідомо, чому аліменти на старшу дитину обчислюються з повної суми пенсії відповідача, а на меншу дитину - з половини пенсії, невідомо яким чином ця половина пенсії ототожнюється з поняттям заробіток й невідомо, як виконувати рішення суду, якщо з пенсії вже відраховується 50 % за постановою державного виконавця для сплати заборгованості, якщо відповідач непрацездатна особа за віком і заробітку в нього немає.
Вказує, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки відповідач не є відповідальним за те, що в нього немає коштів на сплату аліментів обом дітям від різних шлюбів.
Отже, судами не досліджено, що у відповідача немає заробітку, отримує тільки пенсію і є пенсіонером за віком, тобто є непрацездатною особою. Конституційний Суд України у Рішенні від 27 лютого 2018 року у справі
№1-6/2018 зробив висновок про те, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь- яким видом діяльності. Таким чином, з рішення суду вбачається що розмір аліментів для утримання доньки - ОСОБА_4 визначається як одна шоста частка від нуля, що ніяк не співпадає з найкращим забезпеченням інтересів дитини.
Зазначає, що судові рішення невмотивовані, а висновки судів про те, що сторони штучно створюють умови з метою зменшення розміру аліментів, які сплачує відповідач на утримання старшої дитини - ОСОБА_2 , є безпідставними й припущеннями.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині стягнення аліментів на дитину, а тому в іншій частині (стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років) судові рішення в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії
НОМЕР_1 , виданим 08 липня 2020 року (а. с. 4).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом зі спільною дитиною проживають за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_2 є непрацездатною особою, оскільки перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Кіровоградській області (м. Кропивницький) та отримує пенсію за віком (а. с. 7).
Відповідно до довідки Головного управління ПФУ в Кіровоградській області, у період з лютого 2020 року по січень 2021 року ОСОБА_2 нарахована пенсія у розмірі 64 430,68 грн (а. с. 7).
Згідно з довідки Головного управління ПФУ в Кіровоградській області,
у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року ОСОБА_2 нарахована пенсія у розмірі 21 114,49 грн (а. с. 66).
Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків підтверджено, що ОСОБА_2 доходів за період з 4 кварталу 2020 року
по 1 квартал 2021 року не отримував (а. с. 67).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 липня 2011 року у справі № 2-3774/11 було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів; стягнуто з ОСОБА_2 , працюючого доцентом Кіровоградського Національного технічного університету, на користь
ОСОБА_3 аліменти на утримання сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму на території України до досягнення
ОСОБА_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , почавши стягнення з дня звернення до суду, тобто з 29 червня 2011 року (а. с. 6).
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
від 21 жовтня 2020 року при примусовому виконанні виконавчого листа
№ 2-3774, виданого 29 липня 2011 року, звернуто стягнення на доходи боржника - ОСОБА_2 , що отримує пенсію у ГУ ПФУ у Кіровоградській області; постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника відповідно до чинного законодавства на користь стягувача ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів
ОСОБА_2 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму території України до досягнення сином повноліття, починаючи з 29 червня 2011 року; нарахувати заборгованість з 01 жовтня 2020 року, включаючи залишок боргу станом на 30 вересня 2020 року - 57 327,56 грн та утримувати аліменти у розмірі 50% до виплати загальної суми боргу, а після відрахування заборгованості утримувати аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_2 повноліття; загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати боржника після відрахування всіх податків не повинен перевищувати 50 %, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; зобов`язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу - підприємця (ГУ ПФУ у Кіровоградській області) здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі, якщо такий строк не встановлено - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення
(а. с. 20).
Відповідач не погоджується із нарахуваннями за виконавчим листом
№ 2-3774/11, які здійснює державний виконавець, про що надав власний розрахунок аліментів. Зазначає, що ним у судовому порядку оспорюються незаконні відповідні дії державного виконавця, а виконавчий документ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню (а. с. 68-74).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на таке: суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суди розглянули
у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Згідно із статтею 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до статті 70 СК України розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд, враховуючи:
- майновий стан відповідача;
- те, що він сплачує аліменти на старшу дитину від іншого шлюбу у розмірі
1/4 всіх доходів;
- те, що відповідно до наданих суду доказів його дохід складає лише пенсія в розмірі 3 016 грн щомісяця;
- те, що з цього доходу відповідача проводяться відрахування в розмірі 50 % для погашення заборгованості по аліментам;
- положення статті 183 СК України, згідно яких розмір аліментів на двох дітей повинен становити 1/3 частку заробітку;
-відсутність доказів зі сторони позивача про можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 1/4 доходів;
-пояснення відповідача щодо фактичного утримання дитини - ОСОБА_4 та позивача, з якими він проживає за однією адресою, тому вважає, що суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши вказані докази, надавши їм належну правову оцінку, дійшли правильного висновку про стягнення аліментів на користь позивачки на утримання дитини у розмірі 1/6 частини всіх доходів відповідача.
Зміст касаційної скарги ОСОБА_1 підтверджує те, що відповідач дійсно не має можливості сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання дитини у заявленому розмірі, але діти (старший син від іншого шлюбу і її молодша дочка) мають мати рівні права на матеріальну допомогу. Верховний Суд повністю погоджується із цим і зазначає, що у такому випадку відповідач, за наявності для цього підстав, не позбавлений можливості пред`явити позов про зменшення аліментів на старшого сина.
Верховний Суд також звертає увагу, що весь зміст касаційної скарги, поведінка позивачки, яка подавала до суду заяву про забезпечення позову
(т. 1, а. с. 18-19) і в якій судом відмовлено ухвалою суду від 24 травня 2021 року (т. 1, а. с. 22-23) й не подавала апеляційну скаргу на рішення суду, яким її позов частково був задоволений, а така скарга подана відповідачем, який, зазначаючи, що не має можливості сплачувати аліменти у визначеному позивачкою розмірі, тим не менше просив позов задовольнити повністю, направлені на унеможливлення виконання вимог державного виконавця про стягнення з відповідача значної аліментної заборгованості на користь третьої особи - ОСОБА_3 на утримання старшої дитини (т. 1, а. с. 20).
Такими доводами позивачка по суті захищає інтереси відповідача, не маючи на це процесуальних повноважень від нього.
Основна частина касаційної скарги ОСОБА_1 направлена на те, що суд не роз`яснив у судовому рішенні, як саме мають виконуватися судові рішення про стягнення з відповідача аліментів на її користь і на користь третьої особи, і одночасно виконуватися вимога державного виконавця про примусове стягнення значної суми аліментної заборгованості на користь третьої особи з урахуванням визначених законом обмежень (стаття 70 СК України).
Щодо таких доводів касаційної скарги, то Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У цій справі предметом позову є стягнення аліментів, а не вирішення питання дій державного виконавця чи обсягу відрахувань із доходу (пенсії) відповідача при виконанні іншого рішення суду. Зазначене питання у судовій практиці є узгодженим доволі тривалий період, правова позиція судів є незмінною і сторони у будь-який період можуть нею скористатися, але в установленому законом порядку, а не використовувати іншу (відмінну) причину, аби вирішити зовсім інший спір.
Посилання касаційної скарги про те, що районний суд безпідставно розглянув справу у спрощеному позовному провадженні є помилковими та є суперечливою поведінкою позивачки. Так, у позовній заяві (т. 1, а. с. 3) саме позивачка просила розглянути її позов у спрощеному позовному провадженні. Суд задовольнив її клопотання і при відкритті провадження зазначив про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, що не суперечить вимогам пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України.
Разом з тим, ураховуючи подальшу активну участь сторін у змагальному процесі, подання багатьох клопотань, заяв, у тому числі заяви про забезпечення позову, районний суд по суті розглядав справу у загальному позовному провадженні, про що свідчать направлені судові повістки про дати всіх судових засідань, регулярна безпосередня участь у судових засіданнях відповідача,
а також зміст рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є належним відповідачем у цій справі і не є відповідальним за неможливість сплачувати аліменти й погасити заборгованість по аліментам, а належного відповідача суд не залучив до участі у справі (не зазначаючи кого саме), є безпідставними, так як, по-перше, належним відповідачем за позовом про стягнення аліментів на дитину є батько дитини, яким є відповідач, а, по-друге, залучення іншого співвідповідача можлива лише за клопотанням позивача (стаття 51 ЦПК України). Такого клопотання від позивачки не було заявлено. По суті, знову же, цей довід касаційної скарги стосується порядку стягнення з відповідача заборгованості зі сплати аліментів на старшого сина та порядку виконання вимог державного виконавця при виконанні іншого судового рішення, що не є предметом розгляду у цій справі.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,
та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00,
§ 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення -
без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк