Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 404/3167/18

провадження № 61-7315св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Кіровоградської філії Державного підприємства «Сетам» Мірошніченко Олександр Петрович, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кіровоградська філія Державного підприємства «Сетам», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Чельник О. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора Кіровоградської філії Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») Мірошніченка О. П., ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кіровоградська філія ДП «Сетам», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , про встановлення факту повного розрахунку та виконання умов договору за грошовим зобов`язанням за договором купівлі-продажу комплексу будівель та зобов`язання здійснити державну реєстрацію речових прав за цим правочином.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель на АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, площею 12 825 кв. м, на якій розташовано вказаний комплекс будівель, не приватизована.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500452602013, виданим відділом Держземагентства у Бобринецькому районі від 11 вересня 2013 року, вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520810100:50:029:0011.

Відчужений комплекс будівель належав ОСОБА_2 на праві приватної власності, а його оціночна вартість станом на 01 липня 2013 року складала 692 000,00 грн.

Продаж комплексу будівель за домовленістю сторін вчинено за 700 000,00 грн, розрахунок між сторонами здійснювався з розстроченням платежу, а саме: в день посвідчення договору покупець сплачує продавцеві 150 000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи - покупця на поточний рахунок фізичної особи - продавця. Сума, що залишається, тобто 550 000,00 грн, розстрочується і сплачується наступним чином: 100 000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450 000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року, по 45 000,00 грн.

Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору засвідчується заявою продавця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально.

Позивач зазначає, що виконала вимоги договору в частині розрахунку, сплатила відповідачу достроково грошові кошти в розмірі 700 000,00 грн, після чого звернулась до ОСОБА_2 з вимогою про виконання нею зобов`язання в частині надання нотаріально засвідченої заяви щодо факту повного розрахунку.

Незважаючи на повний розрахунок за договором купівлі-продажу комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на комплекс будівель зареєстровано в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_2 , що порушує права позивача як покупця користуватись та вільно розпоряджатись придбаним майном.

Позивач звернулась до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. із заявою про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель, на що отримала відмову.

Вважає, що, незважаючи на виконання нею вимог для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, державний реєстратор Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченко О. П. фактично не вчинив дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, відмовивши у проведенні реєстраційних дій у встановлений законом строк.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у сумі 700 000,00 грн;

- зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору;

- зобов`язати державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. провести державну реєстрацію речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року та внести ці відомості до Державного реєстру речових прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року у складі судді Іванової Н. Ю. відкрито провадження у цій справі.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позовну заяву подано з додержанням вимог статей 175 177 ЦПК України, підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження, визначені статтями 185 186 ЦПК України, відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року скасовано.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з приводу купівлі-продажу нерухомого майна, а саме комплексу будівель, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд вважав, що у такому випадку до позовних вимог необхідно застосувати правила виключної підсудності.

Відповідно до статті 30 ЦПК України цей позов повинен розглядатися за місцем знаходження спірного нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_1 , а саме у Бобринецькому районному суді Кіровоградської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року і залишити в силі ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання апеляційного суду на положення статей 181 364 367 370 372 ЦК України як нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, що вказує на необхідність застосування правил виключної підсудності, спростовується змістом позовної заяви ОСОБА_1 . Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність у статті 30 ЦПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Апеляційний суд неправильно витлумачив положення частини восьмої статті 30 ЦПК України, не застосував до спірних правовідносин вимоги частини першої статті 27, частини сьомої статті 28, частини п`ятнадцятої статті 28 та частини першої статті 316 ЦПК України.

Апеляційний суд, скасувавши ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, усупереч вимогам статті 380 ЦПК України не направив справу на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Вирішуючи питання підсудності за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , апеляційний суд не врахував наявність рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року, яким спір у цій справі вирішено по суті. Апеляційний суд повинен був закрити апеляційне провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, встановивши, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції не вирішувалось питання про права та законні інтереси фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 . Апеляційний суд безпідставно поновив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року, оскільки заявник був обізнаний про існування указаної ухвали суду з моменту її постановлення, натомість звернувся до суду з апеляційною скаргою лише 01 листопада 2018 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу, поданих до суду у травні 2019 року, представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 адвокат Курлейко О. С. та представник ОСОБА_2 адвокат Тупало М. П. заперечували проти доводів ОСОБА_1 , а постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року вважали законною та обґрунтованою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи № 404/3167/18 з Кіровського районного суду м. Кіровограда.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо територіальної підсудності справи

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За змістом частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частин сьомої, п`ятнадцятої статті 28 ЦПК України позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за місцем знаходження їх майна.

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцем знаходження одного з відповідачів за вибором позивача.

Статтею 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.

Так, за змістом частин першої та восьмої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (абзац перший пункту 41, пункт 42), перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

У справі, що переглядається, предметом позову є такі три позовні вимоги:

- встановлення факту проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року у сумі 700 000,00 грн;

- зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору;

- зобов`язання державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» Мірошніченка О. П. провести державну реєстрацію речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року та внести ці відомості до Державного реєстру речових прав.

Незважаючи на те, що встановлення факту проведення ОСОБА_1 повного розрахунку та виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу, а також надання відповідачем нотаріально засвідченої заяви про факт проведення повного розрахунку безпосередньо не стосується речових прав на нерухоме майно - комплекс будівель на АДРЕСА_1 , таке майно є предметом договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і спірні правовідносини виникли між сторонами саме із приводу нерухомого майна.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції правильно зазначив про необхідність визначення територіальної підсудності цієї справи за правилами частин першої і восьмої статті 30 ЦПК України.

Щодо повноважень суду апеляційної інстанції

Разом з цим, колегія суддів не може залишити постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року без змін з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 374 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на момент звернення до суду з апеляційною скаргою, реалізація судом апеляційної інстанції повноваження на скасування ухвали про відкриття провадження у справі є можливою лише з одночасним прийняттям постанови про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, якщо таку ухвалу прийнято судом із порушенням правил підсудності.

Таким чином, у наведеній редакції статті 374 ЦПК України, крім скасування ухвали про відкриття провадження у справі, до повноважень апеляційного суду відносилось також і прийняття постанови про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, чого суд апеляційної інстанції не виконав.

Крім того, за змістом положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України учасникам судового процесу та їхнім представникам заборонено зловживати процесуальними правами, що може проявлятися, зокрема, у поданні скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), або вчинення інших дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року про відкриття провадження у справі відповідачами у справі не оскаржувалась, заперечення щодо підсудності указаного спору Кіровському районному суду м. Кіровограда ними не заявлялися, з огляду на що суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті.

За наслідками розгляду справи Кіровським районним судом м. Кіровограда 11 жовтня 2018 року ухвалено рішення, яким вирішено указаний спір по суті.

Це рішення стосується прав за законних інтересів позивача та відповідачів.

Третя особа у справі фізична особа-підприємець ОСОБА_3 самостійних вимог щодо предмета спору не заявляв.

Указане рішення не стосується його прав чи законних інтересів, оскільки він не є стороною договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року.

Натомість суд апеляційної інстанції, будучи обізнаним про наявність у справі судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду справи по суті, вирішив питання щодо підсудності справи за апеляційною скаргою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, через понад чотири місяці з моменту відкриття судом першої інстанції провадження у справі.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основоположних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії», від 21 грудня 2010 року (остаточне 20 червня 2011 року) у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» зазначено, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам касаційної скарги щодо відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та ненаведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційний суд необґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження у справі. Апеляційний суд не врахував, що доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не містять аргументів щодо обґрунтованості поважності причин пропуску процесуального строку, а містять лише інформацію щодо дати ознайомлення з ухвалою суду першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року, поданій 09 жовтня 2018 року до Кропивницького апеляційного суду через Кіровський районний суду м. Кіровограда, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 порушував питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у зв`язку з тим, що з оскаржуваною ухвалою він ознайомився лише 05 жовтня 2018 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до акта Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2018 року, складеного секретарем судового засідання ОСОБА_4 , помічником судді ОСОБА_5 та заступником керівника апарату Онищенко Б. П., апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року передано судді-доповідачу Івановій Н. Ю. 12 жовтня 2018 року.

Кіровським районним судом м. Кіровограда вказану апеляційну скаргу направлено до Кропивницького апеляційного суду 01 листопада 2018 року.

Натомість рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року спір у цій справі вирішено по суті - частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Встановлено факт проведення повного розрахунку в сумі 700 000,00 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

На момент отримання судом апеляційної інстанції апеляційної скарги матеріали справи містили указане рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2018 року клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено та поновлено йому строк на апеляційне оскарження ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зазначив про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ознайомився з ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року лише 05 жовтня 2018 року.

Водночас фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 було залучено до розгляду справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2018 року.

24 липня 2018 року Кіровський районний суд м. Кіровограда надіслав ОСОБА_3 повістку про виклик до суду для участі у розгляді справи, яку останній отримав 27 липня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1., а. с. 132).

Зазначене свідчить про обізнаність ОСОБА_3 про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 з 27 липня 2018 року та про можливість третьої особи ознайомитися з матеріалами справи.

На зазначене апеляційний суд уваги не звернув.

За таких обставин колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд в ухвалі від 26 листопада 2018 року взагалі не навів мотивів, за якими визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року.

Апеляційний суд необґрунтовано поновив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження, врахувавши лише те, що за твердженням ОСОБА_3 , про наявність ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року він дізнався лише 05 жовтня 2018 року.

Оскільки інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження заявником надано не було, з моменту постановлення районним судом ухвали минуло понад чотири місяці, заявник був обізнаний про розгляд справи у суді з 27 липня 2018 року, тобто з моменту отримання повістки про виклик до суду, то сам по собі факт його ознайомлення із судовим рішенням 05 жовтня 2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень не може бути єдиною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

При цьому слід зауважити, що ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17 червня 2018 року, опубліковано 19 червня 2018 року, що підтверджується даними з веб-сайту указаного реєстру.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року із залишенням в силі ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року.

Хоча районний суд відкрив провадження у справі з порушенням вимог статті 30 ЦПК України, дія ухвали суду про відкриття провадження у справі в порядку загального позовного провадження від 15 червня 2018 року вже закінчилися (вичерпана), справу розглянуто судом по суті, а, отже, заперечення учасників справи щодо визначення районним судом її територіальної підсудності можуть включатися до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 536,80 грн судового збору, що підтверджено квитанцією про сплату від 05 квітня 2019 року № АВ120391LEA_6733982.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 1 536,80 грн підлягає стягненню з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь заявника.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року скасувати, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк