№ 404/4702/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/4702/18-ц

провадження № 61-8629св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року у складі судді Варакіної Н. Б. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня

2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та про стягнення сплачених за таким договором коштів.

Позов мотивовано тим, що 15 липня 2014 року позивач уклав з ТОВ «Порше Лізинг Україна» договір фінансового лізингу № 00010141, згідно з вимогами якого своєчасно та у повному обсязі сплачував лізингові платежі за об`єкт лізингу - автомобіль

VW Jetta 1.4 TSI 2014 року шасі НОМЕР_1 .

10 серпня 2016 року автомобіль повернуто ТОВ «Порше Лізинг Україна» нібито за невиплачені лізингові платежі у період із 16 вересня по 16 жовтня 2015 у розмірі

11 304,48 грн.

Звернувшись 12 липня 2018 року до відповідача з письмовим зверненням про надання інформації про нарахування та сплату лізингових платежів за договором

від 15 липня 2014 року № 00010141 за період із 15 липня 2014 року по 11 липня

2018 року за кожним проведеним нарахуванням та сплатою із зазначенням дат та сум, відповіді він так і не отримав.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору сплатив 234 326,41 грн.

Вважає, що пункт 6.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу про те, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об`єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), є такою що вводить в оману позивача, оскільки у такий спосіб позбавляє його можливості знати, через комерційну таємницю, про обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь».

Крім того, вважає, що його введено в оману не зазначенням обставин за яких мало відбуватися визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля відповідно до

пункту 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі.

На сайті ПАТ «КІБ Креді Агріколь» відсутня будь-яка інформація про обмінний курс безготівкових операцій.

Зазначеним порушено положення частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким продавця зобов`язано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими, зокрема, про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Натомість, як договір № 00010141 про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 так і Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу містять безліч протизаконних норм, що забороняють відповідачу повертати позивачу платежі, сплачені на викуп автомобіля, у тому числі:

- згідно з пунктом 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Першочерговий платіж у будь-якому разі не підлягає поверненню лізингоодержувачу»;

- відповідно до пункту 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Авансовий платіж за будь-яких умов поверненню не підлягає та на нього не нараховуються будь-які проценти, якщо тільки контрактом не передбачено інше»;

- згідно з пунктом 6.11 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Платежі, здійснені лізингоодержувачем, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, у тому числі у випадку дострокового строку лізингу/розірвання Контракту»;

- відповідно до пункту 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Будь-які сплачені лізингоодержувачем платежі за контрактом поверненню лізингоодержувачу не підлягають»;

- згідно з пунктом 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право на власний розсуд повернути частину будь-якого сплаченого лізингоодержувачем ТОВ «Порше Лізинг Україна» платежу, або весь платіж».

Також, вказав, що в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) та у підпункті 6.1 пункту 6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу про таку складову лізингових платежів як комісії, відповідач ввів його в оману, оскільки не визначив з чого вони складаються, у якому розмірі та за яких умов повинні сплачуватися, який розмір процентів та який розмір комісії закладено у цьому графіку, тощо.

Однією з підстав визнання договору недійсним вважає те, що позивачу не було відомо про відсутність ліцензії на здійснення фінансових послуг у відповідача, оскільки в оспорюваному договорі фінансового лізингу зазначено, що відповідач діє згідно з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

Відповідач приховав факт відсутності ліцензії на здійснення фінансових послуг на момент укладення зазначеного договору.

Позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки у момент підписання договору вважав, що відповідач діє сумлінно.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 року № 00010141, укладений між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна»; стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти сплачені за договором від 15 липня 2014 року № 00010141 у сумі

234 326,41 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 року № 00010141, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за договором від 15 липня 2014 року

№ 00010141 у розмірі 234 326,41 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд (підпункт 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада

2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановивши факт, що договір про фінансовий лізинг нотаріально не посвідчений, незважаючи на вимоги статті 220 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення частини другої статті 215 ЦК України та визнали вказаний договір про фінансовий лізинг недійсним. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту коли позивач довідався про порушене права, оскільки з моменту укладення договору та фактичного отримання об`єкта лізингу позивач знав про всі умови договору, йому було відомо про зобов`язання, які він бере на себе відповідно до договору. Також відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких підтверджується належними та допустимими доказами, долученими до відзиву на позовну заяву, проте суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не застосували вимоги статей 133 134 ЦПК України у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

15 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Лізинг Україна» укладений договір про фінансовий лізінг № НОМЕР_2 . Об`єктом лізингу є автомобіль VWJetta 1.4 ТSI 2014 року, шасі НОМЕР_1, вартістю 20 559,00 доларів США, що в еквіваленті становить 242 596,20 грн.

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 05 липня 2016 року № 645 автомобіль VW Jetta 1.4 ТSI 2014 року, 10 серпня 2016 року повернутий ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Позивач зазначає, що у повному обсязі сплачував лізингові платежі, а автомобіль повернутий відповідачу за нібито несплачені платежі у період із 16 вересня

по 16 жовтня 2015 року у розмірі 11 304,48 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд (підпункт 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається.

Верховний Суд не погоджується у повній мірі із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такі правові висновки висловлені Верховним Судом України у постановах

від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки судами не враховано, що між сторонами договір фінансового лізингу укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вказані вище норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань.

За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Наведене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішені спору дійшли безпідставного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу, оскільки спірний договір є нікчемний правочин, а тому не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину, без визнання нікчемного правочину недійсним.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення судів в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених за договором, є правильним, оскільки повернення одержаного за правочином, визнаним недійсним в судовому порядку за своєю правовою природою є тим же правовим наслідком, як і застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом.

Вирішення питання про професійну правничу допомогу

Представником ТОВ «Порше Лізинг Україна» у справі № 404/4702/18-ц був адвокат

Андрейків Олег Володимирович, який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 12 березня 2018 року та додаткової угоди від 29 липня 2018 року

№ 3/00010141.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» - адвокат Андрейків О. В. просив компенсувати понесені судові витрати у розмірі 6 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу 13 серпня 2018 року представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» - адвокат Андрейків О. В. додав копію договору про надання правової допомоги від 12 березня 2018 року, копію додаткової угоди від 29 липня 2018 року № 3/00010141, копію акта наданих до договору про надання правової допомоги від 31 липня 2018 року та копію платіжного доручення

від 06 серпня 2018 року № 51000252 щодо оплати ТОВ «Порше Лізинг Україна» коштів за надані послуги адвоката Андрейківа О. В. на суму 29 540,31 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У матеріалах справи наявні копія договору про надання правової допомоги

від 12 березня 2018 року, укладеного між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та адвокатом Андрейківим О. В., копія додаткової угоди від 29 липня 2018 року № 3/00010141, копія акта наданих послуг від 31 липня 2018 року, платіжне доручення на суму

29 540,31 грн.

Зі змісту акта наданих послуг від 31 липня 2018 року вбачається, що за період з

01 липня по 31 липня 2018 року адвокатом належним чином надана правова допомога у справах, зазначених у додатку 1 до договору, проте цього додатку матеріали справи не містять, а тому у суду відсутні підстави для висновку, що надані документі підтверджують надання послуг адвокатом стороні відповідача саме у цій справі 404/4702/18-ц.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з положенням пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню в частині вирішення немайнової вимоги, то сплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 057,20 грн та касаційної скарги -

1 409,60 грн підлягає компенсації ТОВ «Порше Лізинг Україна» за рахунок держави, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як споживач.

Керуючись статтями 137 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасувати у частині визнання недійсним договору фінансового лізингу та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року у частині стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 у розмірі 234 326,41 грн залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 466,80 грн компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» за рахунок держави.

У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - Андрейківа Олега Володимировича про компенсацію понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» судових витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко