Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 404/5512/15-ц
провадження № 61-11629св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда, у складі судді Панфілової А. В., від 12 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Авраменко Т. М.,
Суровицької Л. В., Черненка В. В. від 22 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2016 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_3 на належних -
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2016 року залучено до розгляду у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КП «ЖЕО № 1» КМР» та Кіровоградську міську раду.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 грудня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди ОСОБА_1 ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 грудня
2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: КП «ЖЕО № 1» КМР» та Кіровоградська міська рада про визнання права власності, відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня
2017 року ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 грудня 2016 року про закриття провадження у справі скасовано, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду іншим складом суду.
Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 мотивовані тим, що 15 листопада 2007 року між сторонами було укладено угоду, за умовами якої ОСОБА_2 зобов`язаний був вирішувати будь-яке питання, що стосуватиметься інтересів ОСОБА_1 при розгляді справ в судах.
10 жовтня 2011 року між сторонами було укладено іншу угоду, відповідно до умов якої ОСОБА_2 зобов`язався захищати його права в усіх справах. Протягом строку дії цих угод відповідач представляв його інтереси в судах.
Оцінивши результати виконання доручення відповідачем, вважає, що ОСОБА_2 було обрано неправильний спосіб захисту його порушених прав, чим заподіяно матеріальну та моральну шкоду, розмір якої, з урахуванням поданих 12 грудня 2017 року уточнень, оцінює в 1 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази не доводять факту заподіяння йому відповідачем шкоди (майнової і немайнової) та перебування у причинному зв`язку дій відповідача з наслідками, які настали для позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 22 травня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам, правильно здійснив тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи. Підстав для висновку, що рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня
2019 року ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права колегією суддів не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, зобов`язати відповідача відшкодувати йому, завдану матеріальну та моральну шкоду в загальному розмірі 1 000 000 грн та задовольнити його клопотання про збільшення розміру позовних вимог, яке було повернуто судом першої інстанції та проігноровано апеляційним судом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда
від 12 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 404/5512/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.
В липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій. Вважає, що ним надано всі належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач своїми діями (бездіяльністю) позбавив його законного права вимагати відшкодування моральної шкоди з вбивць його матері, права вимагати житло і реєстрацію, що відповідно до вимог частини шостої статті 13 ЦК України є підставою для притягнення
ОСОБА_2 до відповідальності, передбаченої статтями 1166 1167 ЦК України.
Стверджує, що відповідач, здійснюючи представництво його інтересів в суді, зловживав довірою.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, надали перевагу захисту інтересів відповідача.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 листопада 2007 року
від імені ОСОБА_1 нотаріально посвідчено довіреність, якою уповноважено ОСОБА_2 бути його представником в державних, громадських та інших підприємствах установах, організаціях при вирішенні будь-яких питань, що стосуватимуться довірителя, а також вести цивільні та адміністративні справи у всіх судових установах. Довіреність видана строком на три роки та дійсна по 15 листопада 2010 року.
10 жовтня 2011 року між сторонами було укладено договір на участь та ведення справ у кримінальному та адміністративному провадженні, відповідно до якого відповідач повинен був надати позивачу консультативні та юридичні послуги щодо захисту інтересів позивача у всіх адміністративних, слідчих та судових інстанціях, у тому числі й з правом оскарження з питання притягнення позивача до кримінальної або адміністративної відповідальності.
Пунктом 2.2 договору на участь та ведення справ у кримінальному та адміністративному провадженні від 10 жовтня 2011 року між сторонами визначено, що закінчення робіт визначається, коли досягнуто позитивного рішення та отримано позитивний результат чи моментом підписання акту прийняття виконаних робіт.
Рішенням Ленінського районного суду від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року по справі № 405/4530/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не було доведено, як самого факту заподіяння відповідачем майнової і моральної шкоди позивачу, так і вини відповідача.
У цивільній справі № 2-5260/11 за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_3 про визнання права на користування житлом ОСОБА_2 представляв інтереси позивача на підставі іншого договору про надання правової допомоги.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту, в редакції на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,- із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на завдання йому шкоди, що проявляється у позбавленні його з вини ОСОБА_2 права вимагати відшкодування моральної шкоди з вбивць його матері, вимагати житло і реєстрацію, із посиланням на положення статей 13 1166 1167 ЦК України.
Цивільно-правові відносини, які виникають у зв`язку із завданням
(та відшкодуванням) майнової та моральної шкоди, врегульовані положеннями статей 22 23 1166 1167 ЦК України.
Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, підставою цивільно-правової відповідальності за завдану майнову або немайнову (моральну) шкоду є діяння, що містить склад цивільно-правового порушення - сукупність таких елементів: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, а також вина правопорушника.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, оцінивши докази, надані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт заподіяння відповідачем ОСОБА_1 шкоди (майнової та немайнової) та неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань з представництва інтересів позивача за договором та довіреністю.
Суди правильно застосували норми статей 16 22 23 1166 1167 ЦК України, оскільки позивачем не було доведено склад цивільно-правового правопорушення у діянні відповідача.
Встановивши вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із їх недоведеністю.
При цьому, касаційний суд враховує, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ переглядаючи в касаційному порядку рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 серпня 2015 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2015 року, по справі № 405/4530/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, встановив відсутність доказів невжиття ОСОБА_2 необхідних заходів щодо виконання вироку суду від 07 травня 1997 року, яким задоволено цивільний позов ОСОБА_1 і стягнуто на користь останнього із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 солідарно 30 000 грн на відшкодування завданої шкоди, оскільки вирок суду був звернутий до виконання і перебував на виконанні за місцем відбуття покарання засудженими.
Також, ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , надавав йому допомогу у справі за позовом до Державного казначейства України про відшкодування шкоди. Однак рішенням Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 15 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Крім того, рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда
від 01 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2012 року, в задоволенні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено у зв`язку з втратою ОСОБА_1 права користування спірною квартирою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.
Не встановлено судами і факт несвоєчасного направлення ОСОБА_2 до Європейського суду з прав людини двох скарг ОСОБА_1 від 14 березня 2009 року та від 06 червня 2013 року, що б мало наслідком відмову у їх прийнятті чи повернення без розгляду.
Встановивши в судовому засіданні 12 березня 2019 року невідповідність вимогам ЦПК України поданої ОСОБА_1 заяви про уточнення позовних вимог, суд першої інстанції своєю ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, обґрунтовано повернув її позивачу.
Доводи касаційної скарги загалом аналогічні викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня
2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта