Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 404/6567/17
провадження № 61-23247 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідачі: виконавчий комітет Кіровоградської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
представник відповідача - ОСОБА_5 ;
третя особа - ОСОБА_6 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2019 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання рішення виконавчого комітету незаконним та його скасування, визнання недійсним та скасування реєстрації державних актів.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником частини домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності в розмірі 1/4 частини домоволодіння він набув у порядку спадкування в 1978 році після смерті батька відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 1978 року і в розмірі 3/8 частини домоволодіння в 1981 році після смерті матері.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 1987 року була затверджена мирова угода між ОСОБА_7 з однієї сторони та ним і ОСОБА_8 , з іншої сторони.
Відповідно до вказаної ухвали суду належні частки після смерті матері з 3/8 частин у кожного були зменшені до 1/4 частки, тобто в результаті укладення мирової угоди по розподілу спадщини після смерті матері ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7 належало по 1/4 частки кожному.
Зазначав, що з 1987 року власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 стали: ОСОБА_7 - 1/4 частка, ОСОБА_8 - 1/4 частка і ОСОБА_1 - 1/2 частка (1/4 частка після смерті батька + 1/4 частка після смерті батька).
Відповідно до належних часток в домоволодінні у добровільному порядку був встановлений порядок користування земельною ділянкою, тобто фактично з 1981 року по теперішній час він користується земельною ділянкою, яка відповідає 1/2 частині всієї земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння.
Кожен із співвласників домоволодіння здійснював будівництво додаткових приміщень до своїх часток, про перерахунок часток у домоволодінні не домовлялись.
За життя ОСОБА_7 конфліктів та суперечок щодо порядку користування земельною ділянкою не мав.
Він та його сестра - ОСОБА_8 , документів, заяв з метою перерахування часток в домоволодінні до Кіровоградського бюро технічної інвентаризації не подавали, для приватизації земельної ділянки не зверталися.
Нових правовстановлюючих документів на частку в домоволодінні та документи щодо приватизації земельної ділянки він не отримував та не має.
ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласник домоволодіння ОСОБА_7 помер.
Спадкоємцями після його смерті стали: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 та її син - ОСОБА_6 , прийняв спадщину після смерті матері, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 лютого 2018 року, виданого державним нотаріусом Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 Шполянською А. О., зареєстрованого в реєстрі №5-69.
У липні 2016 року він отримав копію позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (справа № 404/4296/16-ц) про визначення порядку користування земельною ділянкою, з якої дізнався, що ще в 1990 році без його та ОСОБА_8 згоди ОСОБА_7 здійснив дії щодо перерахування часток у спільному домоволодінні, після чого його частка в домоволодінні склала 1/5 частку, а частка ОСОБА_8 - 9/25, відповідно частка ОСОБА_7 склала 11/25.
Крім того зазначав, що відповідно до перерахованих часток в домоволодінні в 1993 році на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 1993 року № 911 земельна ділянка, на якій розташовано домоволодіння, була приватизована усіма співвласниками.
Будь-яких змін порядку користування земельною ділянкою між співвласниками не було встановлено.
На підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 1993 року № 911 на його ім`я було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 18 травня 1999 року № 7967. Але про це йому нічого не було відомо. Зазначений державний акт він не отримував, заяви щодо приватизації земельної ділянки не писав, ніяких довідок для приватизації в Кіровоградську міську раду не надавав.
Вважав рішення вказане вище виконавчого комітету Кіровоградської міської ради незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на момент прийняття Кіровоградським виконавчим комітетом оскаржуваного рішення, земельна ділянка по АДРЕСА_1 між співвласниками не ділилась і перебувала у їх спільному користуванні.
Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради не перевірив походження набуття частки в спільному домоволодінні ОСОБА_7 , порядок користування спільною земельною ділянкою в домоволодінні, який склався на той час між співвласниками домоволодіння, не витребував відомості про визначення первинних ідеальних часток.
Вважав, що виконавчим комітетом незаконно та безпідставно передано у власність ОСОБА_7 11/25 частки земельної ділянки, ОСОБА_8 - 9/25 частки, а йому, відповідно, 1/5 частку (5/25) замість 1/2 частки, якою користувався з 1981 року і користується до цього часу.
Вказував, що міською радою рішення про делегування повноважень Кіровоградської міської ради її виконавчому комітету в частині розпорядження землями територіальної громади не приймалось, що зазначено у відповіді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів від 23 січня 2018 року.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 27 жовтня 1993 № 911 «Про приватизацію земельних ділянок» в частині приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 (пункти 290, 291, 292 Додатку до рішення міськвиконкому від 27 жовтня 1993 року № 911); визнати недійсними та скасувати державний акт серії КР № 00001207, зареєстрований 18 травня 1999 року за № 7967, державний акт серії КР № 00001206, зареєстрований 22 червня 1995 року за № 933, державний акт серії КР № 00001208, зареєстрований 22 червня 1995 року за № 934.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів наявності домовленості щодо визначення порядку користування спірною земельною ділянкою між попередніми співвласниками, обидва попередні співвласники вже померли і їх спадкоємці прийняли спадщину у відповідному розмірі.
Лист посадової особи міської ради не є тим доказом, що може підтвердити повноваження органів міської ради та делегування певних повноважень станом на день приватизації земельної ділянки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач вказував про наявність певних домовленостей щодо визначення порядку користування земельною ділянкою між попередніми співвласниками, проте будь-яких доказів таких домовленостей позивачем не надано, а саме, що земельна ділянка знаходилась не в спільному користуванні, що мало місце визначення порядку користування земельною ділянкою до приватизації, щодо відсутності згоди всіх співвласників на приватизацію земельної ділянки, що знаходилась у їх спільному користуванні, що позивач не знав про приватизацію, в тому числі і приватизованої ним частини земельної ділянки.
Крім того, обидва попередні співвласники вже померли і їх спадкоємці прийняли спадщину щодо певних частин спірного домоволодіння.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 404/6567/17 з Кіровського районного суду м. Кіровограда.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий комітет Кіровоградської міської ради без отримання земельно-кадастрової документації та даних бюро технічної інвентаризації про визначення первинних ідеальних часток співвласників на момент виникнення спільної часткової власності, без жодних документів, що підтверджують зміну часток чи порядку у праві користування земельною ділянкою, у порушення вимог статті 27 ЗК України 1990 року незаконно та безпідставно передав у власність ОСОБА_7 11/25 частки спірної земельної ділянки, ОСОБА_8 - 9/25 частки, а позивачу 1/5 частку, замість 1/2 частки, якою останній користувався з 1981 року.
Відповідно до статті 42 ЗК України 1990 року, чинного на час прийняття рішення органом місцевого самоврядування про приватизацію спірної земельної ділянки, громадяни, яким жилий будинок, господарські споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Тому зміна часток у власності на будинок не може змінювати порядок користування земельною ділянкою.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 6).
Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради народних депутатів від 27 жовтня 1993 року № 911 вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки з наступною видачею державних актів на право приватної власності на землю громадян, перелічених у списку, що додається (а. с. 8, т. 1).
Згідно з додатком (списком) до вказаного рішення міської ради ОСОБА_7 (спадкоємцями якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) належить 11/25 частина домоволодіння, ОСОБА_1 належить 1/5 частина домоволодіння та ОСОБА_9 (спадкоємцем якої є ОСОБА_6 ) належить 9/25 частин домоволодіння (а.с. 9, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЗК України 1990 року в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення міської ради.
За статтею 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.
Частиною першою статті 23 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Статтею 42 ЗК України 1990 року встановлено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.
Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.
Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.
Частинами першою, другою статті 43 ЗК України 1990 року встановлено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.
Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (стаття 44 ЗК України 1990 року).
Спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом (стаття 105 ЗК України 1990 року).
Згідно з положеннями статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину, виданих після смерті батьків, йому належала 1/2 частина спірного домоволодіння, вказував про наявність певних домовленостей щодо визначення порядку користування земельною ділянкою між попередніми співвласниками.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних обставин, як і доказів про наявність визначеного порядку користування спірною земельною ділянкою до її приватизації, відсутності згоди всіх співвласників на приватизацію земельної ділянки.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович