ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 405/2710/16-ц

провадження № 61-7451св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міська рада м. Кропивницького, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року, ухваленого у складі судді Шевченко І. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кіровоградської міської ради, яку перейменовано на Міську раду м. Кропивницького, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 про визнання рішення про приватизацію земельної ділянки недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав,що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 червня 2014 року за позивачем визнано право власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме на 12/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до технічного паспорта зазначений житловий будинок разом з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці площею 1306,1 кв. м, яка рішенням виконкому від 25 липня 1953 року № 819з була виділена в користування. До позивача в порядку спадкування після ОСОБА_4 перейшли всі права та обов`язки на 12/25 часток житлового будинку та земельної ділянки площею 1306,1 кв. м, на якій розташований цей будинок з господарськими будівлями. Тобто позивач набув право користування земельною ділянкою та право на її приватизацію.

Однак Кіровоградська міська рада рішенням від 7 грудня 2011 року № 1036 передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1314 га із них: площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у тому числі по угіддях 0,1000 га - землі одно- та двоповерхової житлової забудови, за рахунок земель житлової та громадської забудови; площею 0,0314 га - для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього рішення Управлінням Держкомзему у м. Кіровограді ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 травня 2012 року площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0314 га для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає, що приватизація спірної земельної ділянки відповідачем позбавила його права користування земельною ділянкою та права на її приватизацію.

Посилаючись на те, що рішення Кіровоградської міської ради не відповідає вимогам статей 12 16 116 118 120 121 ЗК України, позивач просив суд:

- визнати рішення Кіровоградської міської ради від 7 грудня 2011 року № 1036 в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1314 га недійсним;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 15 травня 2012 року, на підставі яких посвідчено право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 червня 2016 року замінено Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на Управління Держеокадастру у Кіровоградському районі Кіровоградської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_3 помер.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2018 року замінено відповідача ОСОБА_3 його правонаступником - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Кіровоградської міської ради від 7 грудня 2011 року № 1036 в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,1314 га з них: площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у тому числі по угіддях 0,1000 га - землі одно- та двоповерхової житлової забудови, за рахунок земель житлової та громадської забудови, та площею 0,0314 га - для ведення особистого селянського господарства, у тому числі по угіддях 0,0314 га - рілля, за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 травня 2012 року, на підставі якого посвідчено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 травня 2012 року на АДРЕСА_1 площею 0,0314 га - для ведення особистого селянського господарства.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковані 12/25 часток житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право розпорядження зазначеним майном виникло у нього з часу державної реєстрації його права власності. Передана у власність ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка на підставі оскаржуваного рішення порушує право володіння та користування належним йому майном. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Суд спростував доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності і щодо відсутності порушення його права та визнав їх безпідставними, зазначивши, що право на позов виникло у позивача 11 червня 2014 року, після набрання рішенням апеляційного суду Кіровоградської області законної сили, а з позовом він звернувся 29 березня 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 6 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про визнання недійсним рішення міської рада та державних актів на право власності на земельні ділянки, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив позовну давність, оскільки йому стало відомо про порушення його прав 12 листопада 2012 року.

Зазначає, що на час приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки позивач не був ні її землекористувачем, ні її власником, а тому при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у власність не було порушено норми земельного законодавства.

Також зазначає, що свідоцтво про право власності на житловий будинок від 18 вересня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_3 належить цілий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності, недійсним не визнавалось та не скасовувалось і є чинним.

Підставою для прийняття виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради рішення про оформлення права власності на цілу будівлю за вказаною адресою слугувало те, що ОСОБА_3 було проведено переобладнання житлового будинку шляхом об`єднання його частин, а саме 12/25 та 13/25 в одну споруду, із здійсненням добудови та збільшенням загальної площі житлового будинку з 145,29 кв. м до 166, 4 кв. м, що підтверджено технічним паспортом, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду в березні 2020 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29 грудня 1992 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-5680, ОСОБА_4 , 1961 року народження, був власником 12/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно зареєстровано у Кіровоградському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 17 травня 1994 року.

13/25 часток вказаного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частини житлового будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 2988, належало ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 217, 218).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 25 липня 1953 року № 819-в за землекористувачами на АДРЕСА_1 зареєстровано 1306,1 кв. м земельної ділянки (т. 1 а. с. 33, 77).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1 а. с. 14).

10 грудня 2010 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину на законом після ОСОБА_4 , відповідно до якого успадкувала 12/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

16 грудня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_5 як продавець передала 12/25 часток житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 , у власність покупця ОСОБА_3 . Житловий будинок розміщений на земельній ділянці розміром 1306,1 кв. м з кадастровим номером 3510100000:31:279:0020. Земельна ділянка не є власністю продавця, рішення про її приватизацію відповідним уповноваженим державним органом не приймалося (т. 1 а. с. 80-82).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу частини житлового будинку зареєстровано право власності ОСОБА_3 на цілий житловий будинок на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 75, 78, 79).

Рішенням Кіровоградської міської ради від 7 грудня 2011 року № 1036 відповідно до статей 12 116 118 121 ЗК України передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1314 га із них: площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у тому числі по угіддях 0,1000 га - землі одно- та двоповерхової житлової забудови, за рахунок земель житлової та громадської забудови, та площею 0,0314 га - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 21-23).

На підставі вказаного рішення Управлінням Держкомзему у м. Кіровограді ОСОБА_3 видано 15 травня 2012 року державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0314 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки зареєстровано 9 квітня 2013 року (т. 1 а. с. 75).

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 червня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 12/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_5 державним нотаріусом 10 грудня 2010 року та зареєстроване в реєстрі за № 1-1403. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 12/25 часток житлового будинку, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений 16 грудня 2010 року та зареєстрований за № 1750. Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом на спадкове майно - 12/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 7-9, 11).

На підставі вказаного рішення суду 29 лютого 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності позивача - ОСОБА_1 на 12/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 74).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на 12/25 часток спірного житлового будинку за ОСОБА_1 та про зобов?язання внести запис про скасування реєстрації права власності на 12/25 часток вказаного житлового будинку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2 а. с.144-146).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених дляпопереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 120 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що у зв`язку з набуттям права власності в порядку спадкування на 12/25 часток житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, він на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) має право на частину земельної ділянки, яка виділена для будівництва та обслуговування успадкованого після смерті ОСОБА_4 житлового будинку. При цьому зазначив, що ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку отримав з порушенням норм земельного законодавства, чим, безумовно, порушено його права.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 червня 2014 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право на спадщину за законом на спадкове майно - 12/25 часток спірного житлового будинку після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суди встановили, що земельна ділянка під спірним будинком на час відкриття спадщини не була приватизована, перебувала у користуванні власника 12/25 часток житлового будинку з надвірними спорудами - спадкодавця ОСОБА_4 та власника 13/25 часток цього житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд - ОСОБА_3 .

Таким чином, з часу відкриття спадщини, а згодом - і набуття позивачем права власності на 12/25 часток житлового будинку на підставі рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 червня 2014 року, позивач отримав і право на частину земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування цього буднику.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, набувши право власності на частину житлового будинку, позивач набув у користування частину спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості.

Водночас, спірна земельна ділянка, необхідна для будівництва та обслуговування всього житлового будинку, рішенням міської ради була передана у власність ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , що юридично не була вільною, належала на праві користування, крім нього, іншій особі - ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини як спадкоємцю, який в установленому законом порядку її прийняв.

Отже, вирішуючи справу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та керуючись положеннями статті 120 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач є співвласником 12/25 часток спірного житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, а оскаржуване рішення міської ради про передачу у власність ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , спірної земельної ділянки та оформлені державні акти на право власності на земельні ділянки, порушують право позивача на відповідну частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування його частини будинку. Тому оспорюване рішення Кіровоградської міської ради від 7 грудня 2011 року № 1036 в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки та державні акти підлягають визнанню недійсними.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності у цій справі спростовуються тим, що про наявність оскаржуваного рішення та державних актів позивач дізнався лише під час розгляду цивільної справи за його позовом, зокрема, до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про справо на спадщину та витребування майна з чужого незаконного володіння, на яку посилається відповідач, а саме 5 липня 2013 року, коли державні акти були надані стороною.

Можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо оскарження рішення міської ради про передачу земельної ділянки відповідачу у власність та про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку позивач набув 11 червня 2014 року, коли набрало законної сили рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 червня 2014 року про визнання за ним права власності на 12/25 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. З позовом про захист своїх прав та інтересів позивач звернувся 29 березня 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не набув права користування спірною земельною ділянкою, не ґрунтуються на положеннях статті 120 ЗК України та статей 1216 1218 ЦК України, якими передбачено, що до спадкоємця переходять усі права та обов?язки спадкодавця, які не припинилися внаслідок його смерті. У правовідносинах, що виникли між сторонами, діє принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Доводи касаційної скарги про те, що на час прийняття оспорюваного рішення міською радою одноосібним власником спірного домоволодіння був ОСОБА_3 , тому висновок судів попередніх інстанцій про порушення прав та інтересів позивача оскаржуваним рішення є помилковим, є хибними, оскільки правомірність набуття одноособового права власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок було оскаржено позивачем у судовому порядку та судовим рішенням було скасоване одноособове право власності ОСОБА_3 на житловий будинок.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надано належну правову оцінку, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не містять аргументів на спростування зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIІI, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районногосуду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук