№ 405/4719/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 405/4719/16-ц

провадження № 61-22914св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2019 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 11335707000, за умовами якого банк надав йому кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 32 934,00 дол. США, а позивач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у договорі.

Зазначав, що на момент укладення спірного договору про споживчий кредит банк надав кошти в іноземній валюті, проте не був уповноваженим банком на здійснення валютних операцій на видачу валютних кредитів резидентам України - фізичним особам. Відповідачем була отримана ліцензія лише 16 жовтня 2011 року.

Позивач вважав, що у кредитному договорі не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які пунктом 3.8 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, визнані обов`язковими. Кредитний договір містить несправедливі умови по валютним ризикам, містить елементи примусу, адже споживачі не можуть нести ризик знецінення національної валюти. Позивачу не надано письмовий документ з детальним розписом сукупної вартості кредиту для споживача. Укладення договору було вчинено під впливом обману з боку відповідача, вільного волевиявлення, як і внутрішньої волі у позивача не було. Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків та погіршення становища споживача, що є підставою для визнання його недійсним.

Позивач, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 203 215 227 230 1054 ЦК України, просив суд визнати недійсним кредитний договір від 21 квітня 2008 року № 11335707000.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що споживчий кредит в іноземній валюті надано позивачу правомірно, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») на момент укладення спірного кредитного договору мав відповідні ліцензії та дозволи на проведення валютних операцій. Банк, як суб`єкт підприємницької діяльності не впливає на зміну курсу валют та не може прогнозувати або встановлювати офіційний курс гривні до іноземних валют, нести відповідальність за валютні ризики, на які посилається позивач.

Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, і укладаючи кредитний договір в іноземній валюті сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу, отже, під час укладення кредитного договору в іноземній валюті у позивача не було будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого на день підписання договору валютного курсу не настане.

Відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права та не надано оцінки висновку експерта; відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності ліцензії на здійснення валютних операцій; умови кредитного договору є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької діяльності; позивач не був належним чином ознайомлений з інформацією про кредитні умови; умови кредитного договору ставлять позивача у вкрай невигідне положення.

У січні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «УкрСиббанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 21 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 113357077000 (т. 1 а. с. 9-15).

Згідно з рішенням Загальних Зборів Акціонерів від 27 жовтня 2009 року, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» у Статут АКІБ «УкрСиббанк» були внесені зміни, відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Згідно з положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства» дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк» (т. 1 а. с. 56-59).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті (долар США) у сумі 32 934,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 166 316,70 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених в договорі.

Згідно з пунктом 1.2.2. кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, але у будь-якому випадку не пізніше 21 квітня 2033 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно з умовами відповідної угоди сторін.

Відповідно до пункту 1.3.1. договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14,00 % річних.

АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», видано Національним банком України банківську ліцензію за № 75 та дозвіл № 75-2 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т. 1 а. с. 38-39).

З висновку експерта від 05 лютого 2019 року № 2736 вбачається, що в межах наявних матеріалів, положення договору про надання споживчого кредиту від 21 квітня 2008 року № 11335707000 не відображають повний обсяг інформації про умови кредитування та чітко визначених сум погашення заборгованості, що передбачені вимогами пунктів 2.1, 2.2, 3.1, 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», інші умови кредитного договору відповідають нормам чинного законодавства (т. 3 а. с. 6-30).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо відсутності ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті

Відповідно до статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки здійснюють, зокрема, кредитні операції з грошовими коштами в національній та іноземній валюті чи їх еквіваленті та операції з валютними цінностями.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93), який діяв на час укладення спірного договору.

Статтею 5 Декрету № 15-93 передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього декрету.

При вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету № 15-93), суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, чинне на час виникнення спірних правовідносин. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти, як засобу платежу, без ліцензії дозволяється у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв`язку з наведеним надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, у жодної зі сторін кредитного договору.

Встановивши, що АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», видано Національним банком України банківську ліцензію за № 75 та дозвіл № 75-2 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т. 1 а. с. 38-39), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що споживчий кредит в іноземній валюті надано позивачу правомірно, АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору мав відповідні ліцензії та дозволи на проведення валютних операцій.

Встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют проводиться щоденно Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України», частиною першою статті 8 Декрету № 15-93, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів.

Наведені правові висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом у судових рішеннях, постановлених у справах, предметом позову в яких було визнання недійсним кредитного договору з підстав відсутності у кредитної установи права здійснювати операції з валютними цінностями, правовідносини в яких подібні правовідносинам у цій справі, зокрема у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 642/1408/17 (провадження № 61-930св17), у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 646/10156/15-ц (провадження № 61-3426св18), у постанові від 05 вересня 2019 року у справі 375/555/16-ц (провадження № 61-26810св18) тощо.

Щодо недійсності правочину на підставі статті 230 ЦК України

Статтями 525 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 та Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 756/12667/18 (провадження № 61-1499св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 643/15333/15-ц (провадження № 61-4701св20) та від 31 березня 2021 року у справі № 466/8526/14-ц (провадження № 61-11554св19).

З пункту 7.13 договору вбачається, що сторони домовились вважати, що, уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також засвідчив, що перед укладенням договору отримав від банку інформаційний лист згідно з вимогами законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, підписавши цей договір, а також додатки до нього, позивач тим самим підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків i комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання пiд час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вapтocтi, видів та предметів cyпyтнix послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України, тобто виразив свою безумовну згоду з усіма його істотними умовами, що стосуються умов надання та повернення кредиту, і згоду на укладення договору не відкликав.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 727/6461/15-ц (провадження № 61-14357св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 566/585/17 (провадження № 61-34206св18) та від 02 грудня 2020 року у справі № 361/1494/16-ц (провадження № 61-22138св19).

Доводи касаційної скарги про те, що судами порушено норми процесуального права та не надано оцінки висновку експерта, не знайшли свого підтвердження оскільки суди попередніх інстанцій врахували те, що положення договору про надання споживчого кредиту не відображають повний обсяг інформації про умови кредитування та чітко визначених сум погашення заборгованості, однак інші умови кредитного договору відповідають нормам чинного законодавства, а Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Доводи скарги про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності ліцензії на здійснення валютних операцій; умови кредитного договору є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької діяльності; позивач не був належним чином ознайомлений з інформацією про кредитні умови; умови кредитного договору ставлять позивача у вкрай невигідне положення, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України

Крім того, переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська