Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 409/2053/19
провадження № 61-16446св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Назарової М. В., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 . На час смерті разом із спадкодавцем спільно мешкали дружина померлого ОСОБА_4 (мати позивача) та його син ОСОБА_5 (брат позивача).
У встановлений законом шестимісячний строк він разом з матір`ю звертався до нотаріусів в смт Білокуракине із заявою про прийняття спадщини, якими було роз`яснено порядок прийняття спадщини, але через велику завантаженість запропоновано звернутися до будь-якої сільської ради із заявами про прийняття та про відмову від прийняття спадщини.
З огляду на те, що вони колись мешкали в с. Чабанове Білокуракинського району, 10 лютого 2015 року він та ОСОБА_4 подали заяви до Тимошинської сільської ради: він - заяву про прийняття спадщини, а матір - заяву про відмову від її прийняття.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , яка на час смерті проживала зі своїм сином ОСОБА_5 (брат позивача).
Після смерті матері він звертався до Білокуракинської державної нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини, де йому було роз`яснено про недоцільність подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, оскільки будинок належав померлому батькові, ОСОБА_4 право власності не переоформила, а тому оскільки він подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька, то може оформити право власності на будинок у будь-який час.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його брат ОСОБА_5 (батько відповідачки). Після його смерті він розшукав відповідачку, яка мешкала в
м. Луганськ, повідомив про спадщину, що належала її померлому батькові у вигляді земельного паю та з метою оформлення права на зазначене спадкове майно передав їй оригінал державного акту про право власності на землю, а з приводу права спадкування на будівлю повідомив, що успадковувати будинок буде він.
На початку липня 2019 року він дізнався про те, відповідачка в порядку спадкування оформила на себе не лише земельний пай, але й будинок, що належав його померлому батькові та діду відповідача - ОСОБА_3 . Звернувшись до нотаріуса дізнався, що сільська рада не передала нотаріусу його заяву про прийняття спадщини, у зв`язку з чим він пропустив встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати пропущений строк для прийняття спадщини з поважних причин та визначити йому додатковий строк тривалістю в три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Білокуракине Луганської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 грудня
2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, не навів. Копія заяви про прийняття спадщини подана до неналежного органу та не зареєстрована у Єдиному спадковому реєстрі, а тому суд визнав її неналежним та недопустимим доказом на підтвердження прийняття спадщини. Наявність у позивача оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно не є доказом належної реалізації ним своїх спадкових прав, оскільки він із спадкодавцем на час його смерті не проживав, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори у встановлений законом строк не подав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини - три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Білокуракине Луганської області.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення позивачеві додаткового строку для прийняття спадщини є помилковим. Суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 звернувся до сільської ради із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 , у зв`язку з чим вважав, що вжив усі необхідні дії пов`язані з прийняттям спадщини у передбачений законом спосіб та встановлений законом строк. Про відсутність у секретаря ради повноважень на відкриття спадкової справи йому не повідомляли. Роз`яснений йому зміст статей 1223, 1231, 1232, 1268, 1281, 1282, 1297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не містить чіткої вказівки на необхідність звернення до нотаріуса, у зв`язку з чим позивач був впевнений у тому, що він вчасно і належно виконав усі необхідні дії для прийняття спадщини. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 526/223/17, з урахуванням якого апеляційний суд вважав наявними підстави для задоволення позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила постанову Луганського апеляційного від 13 серпня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 526/223/17, оскільки фактичні обставини у справах є різними, зокрема: 1) у справі
№ 526/223/17 позивач звернувся до суду з позовом трохи більше шести місяців з дня відкриття спадщини, тоді як у справі, яка переглядається - через 5 років; 2) у справі № 526/223/17 спадкування відбувалося за заповітом, у справі, яка переглядається - відсутня воля померлого ОСОБА_3 на спадкування позивачем його майна; 3) у справі № 526/223/17 спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , коли за положенням частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець мав право звернутися із заявою про прийняття спадщини або до нотаріуса або до посадової особи органу місцевого самоврядування, у справі, яка переглядається - спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , коли положення частини першої статті 1269 ЦК України передбачали право спадкоємця звернутись із заявою про прийняття спадщини виключно до нотаріуса; 4) у справі № 526/223/17 спадкодавець та спадкове майно знаходились на території місцезнаходження органу місцевого самоврядування, у справі, яка переглядається - заява про прийняття спадщини була подана заявником не за місцем відкриття спадщини; 5) у справі, яка переглядається, заява про прийняття спадщини не була подана до жодного нотаріального органу та протягом п`яти років знаходилася у позивача, який визнав факт роз`яснення йому порядку подання зазначеної заяви.
Суд апеляційної інстанції не урахував, що посадова особа органу місцевого самоврядування не мала права приймати від позивача заяву про прийняття спадщини, а тому посвідчила лише підпис позивача на такій заяві. Наведені позивачем обставини пропуску строку для прийняття спадщини, зважаючи на неподання ним протягом п`яти років відповідної заяви до органу нотаріату, у тому числі шляхом направлення її поштою, можуть свідчити лише про його юридичну необізнаність щодо порядку прийняття спадщини, що відповідно до усталеної судової практики не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Стаття 1269 ЦК України та Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органу місцевого самоврядування, у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали, що заява про прийняття спадщини повинна була бути подана виключно нотаріусу. Позивач проживав у тому ж населеному пункті, що і спадкодавець - смт Білокуракине. На території, що відноситься до Тимошинської сільської ради, до якої він подав заяву про прийняття спадщини, а ні він, а ні спадкодавець не проживали, і не знаходилося спадкове майно. Об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька, позивач не навів.
Правова оцінка заяві позивача про прийняття спадщини надана в ухвалі Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року про закриття апеляційного провадження у справі № 409/651/19 за її позовом до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності, у якій зазначено, що вона не є належним та допустим доказом на підтвердження прийняття спадщини, оскільки подана до неналежного органу, та в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України
11 листопада 2011 року № 3306/5, не зареєстрована в Єдиному спадковому реєстрі.
Апеляційний суд в порушення норм процесуального права помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тоді як суд першої інстанції правильно розглядав справу за правилами загального позовного провадження.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Постанову Луганського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін.
Відзив мотивований посиланням на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим. Причини, які перешкоджали подати йому заяву про прийняття спадщини є поважними, оскільки подаючи заяву до Тимошинської сільської ради, яка була прийнята та зареєстрована, він вважав, що здійснив усі необхідні дії щодо прийняття спадщини. Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач взагалі не подав до сільської ради заяву про прийняття спадщини і вона п`ять років заходилася у нього є необгрунтованими. Суд апеляційної інстанції урахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі №705/3890/16-ц, від 05 вересня 2015 року у справі № 178/560/16, від 20 вересня 2018 року у справі
№ 385/483/17, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, зокрема, що поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Викладені у касаційній скарзі доводи не відповідають дійсності, відповідачка проживає на непідконтрольній території України, підпис в касаційній скарзі виконаний не нею.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів а порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та дід відповідачки -
ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно: житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по
АДРЕСА_1 , у якому спадкодавець був зареєстрований та проживав. Разом з ним на момент смерті проживали та були зареєстровані його дружина
ОСОБА_4 та син ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .
З 14 жовтня 2008 року по теперішній час позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Спадкові справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 не відкривалися, свідоцтво про право на спадщину не видавалося.
З повідомлення Білокуракинської державної нотаріальної контори №59/01-16 від
03 липня 2019 року убачається, що в установлений законом шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття чи про відмову від прийняття спадщини ніхто із спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не звертався.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року у справі № 409/651/19 позов ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , право власності на який відповідно до свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння, виданого на підставі рішення виконкому Білокуракинської селищної Ради народних депутатів № 9 від 27 січня 1993 року, належало померлому ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1269 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі
№ 6-1486цс15.
Як на підставу поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначав, що він 10 лютого
2015 року, у межах встановленого законом шестимісячного строку, звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 до Тимошинської сільської ради Луганської області, а тому вважав, що він здійснив усі необхідні дії для прийняття спадщини.
На підтвердження зазначених обставин, позивач надав копію заяви від 10 лютого 2015 року про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , адресовану органу нотаріату Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області (за місцем відкриття спадщини). Заява містить відмітку секретаря Тимошинської сільської ради Луганської області про засвідчення справжності підпису ОСОБА_1 , встановлення його особи та перевірку дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) унаселених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
Зазначені повноваження також закріплені у Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за
№ 1298/20036 (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналізуючи зазначені положення законодавства, що були чинними на момент звернення позивача із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноваженнями на прийняття таких заяв, відкриття спадкових справ та видачі свідоцтва про право на спадщину були наділені виключно нотаріуси. Надання таких повноважень у сільських населених пунктах посадовим особам органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини було здійснено з 01 січня
2016 року на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» №1709-VII.
Відповідно до положень статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 1220 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (частина перша статті 1221 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
Установивши, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є:
АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вище положень цивільного законодавства, дійшов правильного висновку, що подання позивачем заяви про прийняття спадщини від 10 лютого 2015 року до Тимошинської сільської ради Луганської області, не може свідчити про вчинення ним необхідних дій для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , у позивача не було об'єктивних та непереборних перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, наведені ним обставини не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а тому відсутні підстави для визначення йому додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не урахував порядок прийняття спадщини, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та неправильно застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 грудня 2018 року у справі
№ 526/223/17, оскільки фактичні обставини встановлені судами у цій справі та у справі, що переглядається є різними. Зокрема у постанові Верховного Суду від
13 грудня 2018 року у справі № 526/223/17 суд встановив, що спадкоємець звернувся до сільської ради за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини, відкритої після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» №1709-VII від 20 жовтня 2014 року, що набрав чинності
01 січня 2016 року, яким надано повноваження посадовим особам органів місцевого самоврядування у сільських населених пунктах на прийняття зазначених заяв. Натомість, у справі, що переглядається, позивач звернувся із заявою про відкриття спадщини до органу місцевого самоврядування до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» №1709-VII та поза межами місця відкриття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Єдиною підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначав подання ним у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини до органу місцевого самоврядування, з посиланням на завантаженість нотаріусів, у зв`язку із чим вважав, що він вчинив усі необхідні дії, пов`язані з прийняттям спадщини, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що зазначена обставина не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін є необґрунтованими з огляду на таке.
Особливості розгляду справи в суді апеляційної інстанції передбачений Главою 1 Розділу V України.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції відбувався з урахуванням зазначених положень цивільного процесуального законодавства - у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а тому апеляційним судом правильно застосовано норми процесуального права, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Луганського апеляційного суду від
13 серпня 2020 рокупідлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 грудня 2019 року.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідачки.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду підлягає сплаті 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми
При поданні фізичною особою до суду першої інстанції позовної заяви з однією немайновою вимогою (вересень 2019 року) підлягало сплаті 768,40 грн, за подання касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду від
29 вересня 2020 року - 1 536,80 грн, які в порядку розподілу судових витрат підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Щодо клопотання про зупинення дії судового рішення
09 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява
ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Луганського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
10 березня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання
ОСОБА_2 про залишення зазначеної вище заяви без розгляду, у зв`язку з тим, що справа призначена до судового розгляду, а тому вважала подану нею заяву недоречною.
Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ураховуючи подане заявницею клопотання про залишення без розгляду її заяви про зупинення дії постанови Луганського апеляційного суду від 13 серпня
2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, відсутні правові підстави для її розгляду.
Керуючись статтями 141 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасувати, рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 грудня
2019 рокузалишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 536,80 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко