Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 409/4912/12

провадження № 61-2877св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року, постановлене суддею Байбарою Г. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

(далі - ВАТ «КБ «Надра») 19 лютого 2010 року звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ, що утворилася станом на 21 січня 2010 року у розмірі 213 658, 32 дол. США, еквівалентному 1 710 441, 68 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 179 946, 44 дол. США, що еквівалентно 1 440 561, 23 грн, несплачених відсотків - 30 131, 20 дол. США, що еквівалентно 241 215, 32 грн, пені за порушення умов кредитного договору - 3 580, 68 дол. США, що еквівалентно 28 665, 13 грн.

Свої вимоги ВАТ «КБ «Надра» обґрунтовувало тим, що 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 850045/ФЛ, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 181 300, 00 дол. США строком повернення кредиту до 10 липня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку 14, 49 % на рік. У підпунктах 3.3.1, 3.3.3 договору встановлений мінімальний необхідний платіж за користування кредитними коштами, розмір якого складає 2 348, 67 дол. США, який повинен вноситися позичальником щомісячно до 10 числа поточного місяця.

11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 укладено окремі договори поруки № 850045/ФЛ-П1 та № 850045/ФЛ-П2 відповідно, за умовами яких вони поручилися за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ.

ВАТ «КБ «Надра» зазначало, що банк належним чином виконав зобов`язання з видачі кредиту, але ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, у зв`язку з чим відповідачам направлялися претензії про погашення заборгованості від 26 січня 2010 року № № 1382, 1383, 1384, які ними не виконані. У зв`язку з наведеним ВАТ «КБ «Надра» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 29 січня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задовольнив позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

(далі - ПАТ «КБ «Надра»), яке є правонаступником ВАТ «КБ «Надра».

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ, що утворилася станом на 21 січня 2010 року, у розмірі 1 710 441, 68 грн, яка складається з: 1 440 561, 23 грн - заборгованість за сумою кредиту, 241 215, 32 грн - несплачені відсотки, 28 665, 13 грн - пеня за порушення умов кредитного договору.

Також суд вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконані, тому банк має право вимагати дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. Також суд врахував, що норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

Ухвалою від 30 жовтня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») про заміну стягувача у виконавчому листі. Суд замінив стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах з виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року у справі № 409/4912/12 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою від 19 січня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року в оскаржуваній частині - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині солідарного стягнення зі ОСОБА_1 як поручителя та позичальника на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором, оскільки заявник не надала доказів на підтвердження того, що вона не підписувала та не укладала договір поруки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 21 лютого 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (провадження № 61-6708св19);

- усупереч пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належно повідомлена про час та місце розгляду справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували під час розгляду справи листи Синельниківської міжрайонної прокуратури та Слідчого відділу Синельниківського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, у яких зазначено, що ОСОБА_1 не укладала будь-яких договорів, до банківських установ не зверталася;

- апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника про витребування доказів, чим позбавив права заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для підтвердження тієї обставини, що підпис на договорі поруки вчинено не ОСОБА_1 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року. Ухвалою від 21 вересня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову банку. Водночас хоча заявник і просить скасувати судові рішення повністю, проте відповідно до наведених доводів заявник не погоджується з оскаржуваними рішеннями лише в частині стягнення з неї як з поручителя заборгованості за кредитним договором. Доводи про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в іншій частині висновків, зокрема, в частині щодо стягнення заборгованості з позичальника та іншого поручителя в касаційній скарзі не наведені. З врахуванням зазначених підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині висновків про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором зі ОСОБА_1 як поручителя. Підстави для перегляду цих рішень в інших частинах висновків з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховним Судом не встановлені.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 850045/ФЛ, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 181 300, 00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14, 49 % річних, строком до 10 липня 2028 року, для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 11 липня 2008 року, за яким позичальник придбаває у власність нерухоме майно (земельну ділянку), загальною площею 1 300, 00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з підпунктами 3.3.1, 3.3.3 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 2 348, 67 дол. США, який вноситься позичальником до 10 числа поточного місяця, перший платіж 12 серпня 2008 року.

Відповідно до пункту 5.2 кредитного договору у випадку прострочення виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у підпункті 3.3.3 договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за зазначеним кредитним договором ВАТ «КБ «Надра» 11 липня 2008 року уклало з ОСОБА_3 та зі ОСОБА_1 окремі договори поруки № 850045/ФЛ-П1 та № 850045/ФЛ-П2 відповідно.

Банк належно виконав свої зобов`язання за кредитним договором, перерахувавши на особовий рахунок ОСОБА_2 11 липня 2008 року грошові кошти у сумі 181 300, 00 дол. США, проте позичальник порушила умови кредитного договору.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 сплатила 1 353, 56 дол. США заборгованості за тілом кредиту та 10 391, 19 дол. США відсотків за користування кредитними коштами, а з грудня 2008 року припинила повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування ними.

Станом на 21 січня 2010 року заборгованість за кредитним договором складала 213 658, 32 дол. США, що еквівалентно 1 710 441, 68 грн, яка складається з: заборгованості за сумою кредиту - 179 946, 44 дол. США, що еквівалентно 1 440 561, 23 грн, несплачених відсотків - 30 131, 20 дол. США, що еквівалентно 241 215, 32 грн, пені за порушення умов кредитного договору - 28 665, 13 грн.

Процесуальне право, застосоване судом

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова

повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 належно повідомлялася про час та місце розгляду справи шляхом надсилання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням за її зареєстрованим місцем проживання. Втім у судове засідання не з`явилася, про поважність причин неявки не повідомила, відзив на позовну заяву не подала. З наведених підстав суд вважав за можливе розглядати справу без участі ОСОБА_1 за наявними в ній матеріалами.

ОСОБА_1 як апеляційну, так і касаційну скарги обґрунтовувала тим, що вона не була належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання.

Суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не навів мотивів прийняття або відхилення зазначеного аргументу, викладеного заявником в апеляційній скарзі, як це передбачено у підпункті «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 були надіслані та вручені судові повістки про виклик в судові засідання, призначені на 01 квітня 2010 року, 26 січня 2011 року, 09 серпня 2011 року, 23 серпня 2012 року, 15 листопада 2012 року, 01 лютого 2013 року, 14 травня 2019 року, 19 червня 2019 року. Також ОСОБА_1 викликалася в судове засідання, призначене на 20 липня 2010 року через оголошення в пресі, а також була присутня в судових засіданнях, призначених на 02 та 16 жовтня 2012 року.

Втім у матеріалах справи немає відомостей про вручення ОСОБА_1 судових повісток про виклик в останні судові засідання, призначені на 19 вересня 2019 року, 20 листопада 2019 року та 29 січня 2020 року, в останньому з яких й було постановлено оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до матеріалів справи суд першої інстанції 20 листопада 2019 року надіслав судову повітку про виклик в судове засідання, призначене на 29 січня 2020 року, на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Втім відомостей про вручення повістки або ж рекомендованого повідомлення з відміткою про відсутність адресата чи відмову від отримання поштового відправлення у матеріалах справи немає.

Доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в зазначене судове засідання ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Отже, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце засідання суду першої інстанції, призначеного на 29 січня 2020 року, в якому розглянуто спір по суті та ухвалено оскаржуване судове рішення. Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно неї порушені через неналежне інформування про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належало б залишити без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Верховний Суд вважає за обґрунтоване застосувати правило частини третьої статті 400 ЦПК України та врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у наведеній постанові Верховного Суду, ухваленій після подання заявником у лютому 2022 року касаційної скарги.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя, а також не врахував, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України згадане порушення норм процесуального права передбачено як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Водночас ОСОБА_1 не було повідомлено про розгляд справи лише судом першої інстанції, а про розгляд справи апеляційним судом відповідача було належно повідомлено, тому Верховний Суд з метою процесуальної економії вважає за можливе скасувати оскаржувані рішення з підстав порушення судами норм процесуального права й ухвалити нове рішення, враховуючи те, що суди встановили всі фактичні обставини, потрібні для ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення.

Матеріальне право, застосоване судом під час постановлення нового рішення

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі по суті спору

Доводи касаційної скарги в частині мотивів порушення судами норм матеріального права полягають у тому, що ОСОБА_1 не підписувала та не укладала договір поруки від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ-П2, а також, що порука заявника за цим договором припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Щодо укладення заявником договору поруки від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ-П2

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 78 ЦПК України зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до пунктів 8, 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання, зокрема, про призначення експертизи, вирішує заяви та клопотання учасників справи.

У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Отже, зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого засідання. У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, що переглядається, провадження відкрито ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2010 року за правилами ЦПК України 2004 року. У зв`язку з прийняттям нової редакції ЦПК України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області постановив ухвалу від 21 березня 2019 року, якою, зокрема вирішив розглядати цю справу в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Суд надіслав копію цієї ухвали та судову повістку учасникам справи, зокрема й ОСОБА_1 , яка отримала зазначене поштове відправлення 22 березня 2019 року.

Положеннями пунктів 99-1, 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що оператор поштового зв`язку перед тим, як вручити рекомендоване відправлення, встановлює особу одержувача та її повноваження отримувати поштові відправлення, яка в разі підтвердження її повноважень ставить підпис на рекомендованому повідомленні, зазначає дату отримання цього відправлення.

У справі, що переглядається, оформлення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідає зазначеним вимогам Правил, оскільки в ньому зазначено дату його отримання, 22 березня 2019 року та наявні підписи одержувача та працівника поштового зв`язку. Дії оператора поштового зв`язку заявником не оскаржувалися, доказів того, що поштове відправлення не було вручене ОСОБА_1 або вручене неуповноваженій особі, заявник не надала.

Ухвалою від 15 травня 2019 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

ОСОБА_1 не скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, жодних клопотань, зокрема про витребування доказів чи про призначення експертизи, у встановлений процесуальним законом строк не заявила.

У статті 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. У частині третій наведеної норми зазначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

17 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого Дніпровський апеляційний суд відмовив ухвалою від 19 січня 2022 року з посиланням на положення статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції та на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для ухвалення законного і обґрунтованого рішення по суті спору.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 за час перебування справи в суді першої інстанції, з березня 2010 року до січня 2020 року, тобто протягом майже 10 років, не заявила клопотання про витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи, до апеляційного суду не надала доказів існування об`єктивних причин, що унеможливили заявити ці клопотання в суді першої інстанції, тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника про витребування доказів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до листа Синельниківської міжрайонної прокуратури від 30 січня 2013 року (під час здійснення досудового слідства у кримінальній справі № 15109019) ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ) під час допиту пояснили, що вони дійсно їздили з маловідомим чоловіком у відділення банку «Надра», де власноручно підписували документи, які не читали, тому проведення почеркознавчих експертиз було визнано недоцільним та експертизи не призначалися.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували лист Синельниківської міжрайонної прокуратури від 07 березня 2012 року, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не укладала договір поруки від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ, а також не була присутня при оформленні договору в філіях та представництвах ВАТ «КБ «Надра».

Суди правомірно не враховували інформацію, викладену в листі прокуратури від 07 березня 2012 року, яка не узгоджується з інформацією, викладеною в листі прокуратури від 30 січня 2013 року. Водночас підтвердити той факт, що особа не підписувала договір, можливо виключно шляхом проведення почеркознавчої експертизи, яка під час досудового слідства у кримінальній справі № 15109019 не призначалася за недоцільністю, оскільки, як пояснила ОСОБА_1 , вона дійсно їздила з маловідомим чоловіком у відділення банку «Надра», де власноручно підписувала документи, які не читала.

Отже, ОСОБА_1 не надала до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що підпис на договорі поруки вчинено не нею, а іншою особою.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (провадження № 61-6708св19).

У наведеній справі встановлено, що відповідач просив призначити судову почеркознавчу експертизу для підтвердження тієї обставини, що підпис на договорі поруки вчинено не ним, проте договір не було надано до суду учасниками справи у зв`язку з його відсутністю та невстановленням його місцезнаходження, тому Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову банку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Верховний Суд зазначив, що документи, які були надані поручителем банку перед укладенням договору, зокрема копії паспорта, довідки про доходи та анкети позичальника, не можуть бути доказами укладення між сторонами договору поруки.

Водночас у справі, що переглядається, ОСОБА_1 клопотань про витребування доказів чи про призначення експертизи у визначені процесуальним законом строки та порядку, до суду першої інстанції не заявила, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, врахувавши законодавчо встановлені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Отже, обставини справи, зазначеної заявником у касаційній скарзі, та справи, що переглядається, є відмінними, а тому підстав для врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (провадження № 61-6708св19), суд не встановив.

Щодо припинення поруки ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

У касаційній скарзі заявник посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до яких: «З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку».

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19) зроблено висновок про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

Суди встановили, що відповідно до підпунктів 3.3.1, 3.3.3 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 2 348, 67 дол. США, який позичальник мала вносити до 10 числа поточного місяця.

Позичальник ОСОБА_2 виконувала зобов`язання за кредитним договором щодо внесення чергових платежів до грудня 2008 року включно, проте з січня 2009 року чергові платежі не здійснювала.

З позовом ВАТ «КБ «Надра» звернулося 11 лютого 2010 року, тому згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, порука ОСОБА_1 не є припиненою в частині зобов`язань позичальника зі сплати чергових платежів та пені за шість місяців, що передували зверненню до суду з позовом, тобто з 11 серпня 2009 року до 11 лютого 2010 року. Крім того, враховуючи сформульовані позовні вимоги, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з 11 серпня 2009 року до 20 січня 2010 року. В частині ж вимог щодо виконання зобов`язань позичальника зі сплати чергових платежів та пені до 10 серпня 2009 року включно порука ОСОБА_1 є припиненою та підстав для солідарного стягнення заборгованості в цій частині вимог Верховний Суд не встановив.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про обов`язковість врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), щодо припинення поруки до щомісячних платежів на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Розмір заборгованості позичальника, який підлягає стягненню солідарно із поручителем, потрібно обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду з позовом.

Згідно з розрахунком заборгованості відсотки за період з 11 серпня 2009 року до 20 січня 2010 року, які підлягають солідарному стягненню, становлять 11 805, 83 дол. США. При цьому відсотки за серпень 2009 року розраховані за формулою 179 946, 44 дол. США (сума боргу) ? 14, 49 % (відсоткова ставка) / 100 % ? 21 (кількість днів з 11 до 31 серпня) / 360 (днів у році згідно з підпунктом 1.3.1 кредитного договору) = 1 521, 00 дол. США.

Із позичальника ОСОБА_2 підлягають стягненню відсотки за період з 11 липня 2008 року до 10 серпня 2009 року в розмірі 18 325, 37 дол. США. При цьому відсотки за серпень 2009 року розраховані за формулою 179 946, 44 дол. США (сума боргу) ? 14, 49 % (відсоткова ставка) / 100 % ? 10 (кількість днів з 01 до 10 серпня) / 360 (днів у році згідно з підпунктом 1.3.1 кредитного договору) = 724, 28 дол. США.

Умовами кредитного договору передбачено лише суму щомісячного мінімального платежу в розмірі 2 348, 67 дол. США, втім не визначено, яка сума з цього платежу йде на погашення тіла кредиту, а яка на сплату відсотків. ОСОБА_2 за період з серпня 2008 року до 22 грудня 2008 року включно здійснила платежі на погашення заборгованості за тілом кредиту в загальній сумі 1 353, 56 дол. США. З січня 2009 року до 10 серпня 2009 року нараховано відсотки в розмірі 16 079, 10 дол. США, тоді як сума мінімальних платежів, які мали бути внесені до 10 числа кожного поточного місяця, за цей період становила 18 789, 36 дол. США, тому тіло кредиту, яке підлягало сплаті позичальником за наведений період, становить 3 434, 54 дол. США.

Враховуючи те, що порука ОСОБА_1 припинена в частині зобов`язань за щомісячними платежами до 10 серпня 2009 року включно, тому з ОСОБА_2 за цей період підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 434, 54 дол. США, а решта заборгованості за тілом кредиту за період з 11 серпня 2009 року та сума дострокового стягнення в загальному розмірі 176 511, 90 дол. США (179 946, 44 дол. США - 3 434, 54 дол. США) підлягає стягненню з позичальника та поручителя ОСОБА_1 в солідарному порядку.

Також в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня, нарахована позивачем з 11 серпня 2009 року до 20 січня 2009 року, в розмірі 2 347, 36 дол. США. При цьому пеня за серпень 2009 року розрахована за формулою: 17 601, 09 дол. США (сума боргу за платежами станом на серпень 2009 року) ? 22,00 % (подвійна ставка НБУ) / 100 % ? 21 (кількість днів з 11 до 31 серпня) / 360 (днів у році згідно з підпунктом 1.3.1 кредитного договору) = 225, 88 дол. США.

Інша частина пені, нарахованої з 17 лютого 2009 року до 10 серпня 2009 року, в розмірі 1 233, 32 дол. США підлягає стягненню з позичальника, оскільки порука ОСОБА_1 щодо зобов`язань, які виникли в зазначений період, припинилася.

Також Верховний Суд враховує, що інші відповідачі не оскаржували заочне рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з них заборгованість за кредитним договором. Крім того, зазначене рішення не оскаржував позивач, який просив стягнути заборгованість в доларах, а саме в розмірі 213 658, 32 дол. США, що еквівалентно 1 710 441, 68 грн (за курсом НБУ станом на день здійснення розрахунку 21 січня 2010 року, згідно з яким 1 дол. США = 8, 0055 грн), тоді як суд першої інстанції стягнув заборгованість в гривнях, а саме в розмірі 1 710 441, 68 грн, що свідчить про те, що позивач погодився з рішенням суду про стягнення з відповідачів боргу саме в національній валюті. Враховуючи зазначене, а також те, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів в частині визначення валюти, в якій заборгованість підлягає стягненню, тому Верховний Суд вважає за можливе стягнути солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість в національній валюті - гривні (з розрахунку 1 дол. США = 8, 0055 грн), оскільки позивач погодився з таким стягненням.

У цьому висновку Верховний Суд виходить з того, що позивач та його правонаступник не оскаржували судові рішення, зокрема й в цій частині висновків; такі доводи заявник не навела й в своїй касаційній скарзі. Тож застосування інших еквівалентів у розрахунку суми заборгованості відповідача, яка звернулася з розглядуваною касаційною скаргою, враховуючи інші наведені нею підстави та доводи касаційного оскарження, призвело б до порушення принципу змагальності та правової визначеності, а також до істотного погіршення правового становища скаржника в результаті вирішення і розгляду поданої нею касаційної скарги.

Отже, солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», потрібно стягнути заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ в розмірі 1 526 369, 38 грн, тобто еквівалент 190 665, 09 дол. США, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1 413 066, 02 грн, тобто еквівалент 176 511, 90 дол. США, заборгованості за відсотками в розмірі 94 511, 57 грн, тобто еквівалент 11 805, 83 дол. США, пені в розмірі 18 791, 79 грн, тобто еквівалент 2 347, 36 дол. США.

Водночас з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ в розмірі 184 072, 30 грн, тобто еквівалент 22 993, 23 дол. США, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 27 495, 21 грн, тобто еквівалент 3 434, 54 дол. США, заборгованості за відсотками в розмірі 146 703, 75 грн, тобто еквівалент 18 325, 37 дол. США , пені в розмірі 9 873, 34 грн, тобто еквівалент 1 233, 32 дол. США.

Як зазначалося, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині стягнення заборгованості за кредитним договором зі ОСОБА_1 , такий її обов`язок є солідарним з позичальником ОСОБА_2 . Водночас розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутий судом особисто з ОСОБА_2 та який не є солідарним з ОСОБА_1 , цим рішенням не змінюється, оскільки в цій частині рішення судів не переглядалися цим Судом.

Інші учасники справи не оскаржували в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, тому ОСОБА_1 не вправі вимагати перегляду судових рішень в частині вирішення вимог, які не стосуються стягнення боргу за кредитним договором з неї як з поручителя боржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не була належно повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог процесуального закону належної уваги не звернув, незважаючи на викладені в апеляційній скарзі доводи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість залишення без змін рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині.

Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, тому дійшов висновку про можливість постановлення нового судового рішення з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ станом на 21 січня 2010 року в розмірі 1 526 369, 38 грн, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1 413 066, 02 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 94 511, 57 грн, пені в розмірі 18 791, 79 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до визначених меж касаційного оскарження не переглядалися Верховним Судом.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування судових рішень в оскаржуваній частині з підстав порушення судами норм процесуального права, ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 1 526 369, 38 грн.

Тобто вимоги касаційної скарги у відсотковому співвідношенні задоволені на 10, 76 %, оскільки позивачу відмовлено в солідарному стягненні 184 072, 30 грн із загальної суми боргу в розмірі 1 710 441, 68 грн.

З наведених підстав зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а саме судовий збір у розмірі 505, 70 грн, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 35, 70 грн.

Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 274, 38 грн та 365, 84 грн відповідно, підлягають відшкодуванню ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також щодо стягнення судових витрат зі ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 850045/ФЛ, що утворилася станом на 21 січня 2010 року в розмірі 1 526 369, 38 грн, що складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1 413 066, 02 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 94 511, 57 грн, пені в розмірі 18 791, 79 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а саме судовий збір у розмірі 505, 70 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 35, 70 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 274, 38 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 365, 84 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко