ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 420/12906/20

адміністративне провадження № К/9901/20495/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/12906/20

за позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приморської окружної прокуратури міста Одеси про визнання протиправною бездіяльності

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року, постановлене суддею Бжассо Н.В.,

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач, Перший Приморський ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса), де просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ) щодо не скасування арешту та заборони відчуження всього (рухомого та нерухомого) майна, реєстраційний номер обтяження 8471734 від 17 лютого 2009 року, накладеного у межах виконавчого провадження №В-12/32 на підставі постанови державного виконавця Шкімбової І.С. серії АВ №994217 від 17 лютого 2009 року (об`єкт обтяження: невизначене майно; власник: ОСОБА_1 );

1.2. зобов`язати Перший Приморський ВДВС Південного ПМУ МЮ (м. Одеса) скасувати арешт та заборону відчуження всього (рухомого та нерухомого) майна, реєстраційний номер обтяження 8471734 від 17 лютого 2009 року (об`єкт обтяження: невизначене майно; власник: ОСОБА_1 ).

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у період з 05 вересня 2008 року по 27 листопада 2010 року в провадженні Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ (на теперішній час - Перший Приморський ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № В-12/32 з примусового виконання виконавчого листа №1-230/07, виданого 02 вересня 2008 року Приморським районним судом міста Одеси про конфіскацію майна ОСОБА_1 на користь держави. 17 лютого 2009 року, в межах якого державним виконавцем Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ Шкімбовою І.С. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АВ №994217. Вищевказаною постановою, державним виконавцем було накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати будь-які дії щодо відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 . З інформаційної довідки № 199286049 ОСОБА_1 06 лютого 2020 року стало відомо, що вищевказаний арешт було зареєстровано 17 лютого 2009 року за реєстраційним номером обтяження 8471734 Одеською філією державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України. Також, з інформаційної довідки № 199286049 від 06 лютого 2020 року чітко слідує, що вищевказаний арешт до теперішнього часу наявний в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

2.1. Позивач зазначає, що з листа Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №111-559-10 від 31 березня 2020 року позивачу стало відомо, що виконавче провадження №В-12/32 (номер в АСВП: 15466347) з примусового виконання виконавчого листа № 1-230/07, виданого 02 вересня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси було завершено на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV). Надати більш детальну інформацію за вищевказаним виконавчим провадженням Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не має можливості, у зв`язку із знищенням матеріалів вищевказаного виконавчого провадження, відповідно до пункту 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5.

3. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приморську окружну прокуратуру міста Одеси.

Установлені судами фактичні обставини справи

4. 05 вересня 2008 року Приморським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 15466347 з виконання виконавчого листа № 1-230/07, виданого Приморським районним судом м. Одеси 02 вересня 2008 року (далі - ВП № 15466347).

5. 17 лютого 2009 року Першим Приморським ВДВС Одеського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 .

6. 26 лютого 2010 року Першим Приморським ВДВС Одеського МУЮ винесено постанову про розшук майна боржника.

7. 26 лютого 2010 року Першим Приморським ВДВС Одеського МУЮ винесено постанову про зупинення ВП № 15466347.

8. Згідно витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП), який міститься в копії матеріалів ВП № 15466347, які надані відповідачем на виконання ухвали суду, щодо ВП № 15466347 наявна інформація про вчинення виконавчої дії повернення ВД стягувачу, дата виконавчої дії 27 листопада 2010 року, стан виконавчої дії актуальна.

9. 13 квітня 2020 року державним виконавцем Першого Приморського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) Джміль О.О. в межах ВП № 15466347 винесено постанову про скасування процесуального документа постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 листопада 2013 року, видану старшим державним виконавцем Георгієвим В.І. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 30 липня 2020 року у справі № 420/4605/20, яке набрало законної сили 11 серпня 2020 року, визнано протиправною та скасовано цю постанову.

10. 25 вересня 2020 року начальником Першого Приморського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) прийнято постанову ВП № 15466347, якою скасовано постанову про повернення виконавчого документу від 27 листопада 2020 року.

11. 28 жовтня 2020 року представник позивача звернувся до Першого Приморського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) із заявою про скасування арешту, зазначивши, що на теперішній час виконавче провадження є завершеним та знищеним, виконавчі дії не вчиняються, а тому арешт має бути скасований.

12. 19 листопада 2020 року представником позивача отримано відповідь державного виконавця Джміль О.О. № 67893/64872 від 18 листопада 2020 року, в якій державний виконавець відмовив у задоволенні вимог стосовно скасування арешту та заборони відчуження всього майна.

13. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20 січня 2021 року у справі № 420/14832/20, яке набрало законної сили 23 лютого 2021 року, визнав протиправною та скасував постанову начальника Першого Приморського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) Гусєва О.О. від 25 вересня 2020 року у ВП № 15466347 про перевірку виконавчого провадження, якою скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувану від 27 листопада 2020 року, винесену старшим державним виконавцем Георгієвим В.І.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

14. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

15. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що скасування в судовому порядку постанов відповідача про скасування постанови від 27 листопада 2010 року про повернення виконавчого документа стягувачу за пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV не впливає на вирішення спору по суті, оскільки сама по собі наявність та чинність вказаної постанови не є підставою для скасування арешту майна боржника в силу положень статей 55 Закону № 606-XIV та 59 Закону № 1404-VIII.

15.1. Судами також ураховано висновки П`ятого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 420/3047/20 відповідно до яких факт повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті 47 Закону № 606-XIV (відсутністю майна у боржника) не є підставою для зняття державним виконавцем арешту з майна боржника.

15.2. На думку судів попередніх інстанцій, відсутність правових підстав для скасування арешту майна боржника пов`язана із тим, що згідно матеріалів справи виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV оскільки у боржника (позивача) відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, однак, справа містить відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких слідує, що у позивача було нерухоме майно і на нього було накладено арешт в межах ВП № 15466347.

15.3. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені обставини свідчать про відсутність протиправної бездіяльності державного виконавця у вигляді не зняття арешту з майна позивача та безпідставність посилань ОСОБА_1 на наявність правових підстав для зняття арешту з майна позивача.

15.4. Окрім іншого, судами зазначено, що з листа Першого Приморського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) від 31 березня 2020 року № 22238 слідує, що відповідачем вживаються заходи щодо відновлення ВП № 1546637 з примусового виконання вимог виконавчого листа № 1-230/07, виданого Приморським районним судом м.Одеси 02 вересня 2008 року про конфіскацію на користь держави особистого майна апелянта.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

16. 03 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , де скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

17. У касаційній скарзі скаржник указує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17.

17.1. На думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій, відповідно до яких чинність арешту майна боржника не припиняється у разі повернення державним виконавцем виконавчого документу стягувачу, у зв`язку з відсутністю у боржника майна є помилковими та суперечать вимогам Закону № 606-XIV у редакції, чинній на момент завершення ВП № 15466347.

17.2. Скаржник також уважає, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 55, 59 Закону № 606-ХІV у редакції від 03 серпня 2010 року, оскільки у цій справі мали бути застосовані вимоги статті 38 Закону № 606-ХІV у редакції від 03 серпня 2010 року, якою визначено скасування арешту у разі повернення виконавчою документу стягувачу.

17.3. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували висновки, викладені у постанові суду апеляційної інстанції у справі № 420/3047/20, оскільки при розгляді цієї справи існували інші фактичні обставини, що призвело до порушення судами статті 78 КАС України.

18. 03 червня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.

18.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

18.2. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2022 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року № 1476/0/78-22 у зв`язку із настанням обставин, які унеможливлюють розгляд судової справи через перебування судді Калашнікової О.В., яка входить до складу постійної колегії суддів у відпустці, з метою дотримання строків розгляду справ, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

18.3. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 січня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог частини першої статті 340 та статті 345 КАС України.

18.4. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Соколова В.М. (наказ № 17-кв від 31.01.22) розгляд цієї касаційної скарги 31 січня 2022 року не відбувся. У зв`язку із зазначеним ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 07 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 08 лютого 2022 року

Позиція інших учасників справи

19. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою № К/9901/20495/21 одержано Першим Приморським ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) - 29 червня 2021 року, а Приморською окружною прокуратурою міста Одеси - 01 липня 2021 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102933838568 та 0102933838576, відповідно. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу відповідно до статті 338 КАС України відповідач та третя особа не скористалися, що відповідно не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Нормативне регулювання

20. Спеціальним законом, що визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції від 03 серпня 2010 року, яка була чинна на момент відкриття виконавчого провадження № 15466347 з виконання виконавчого листа № 1-230/07, виданого Приморським районним судом м. Одеси 02 вересня 2008 року, в межах якого винесена постанова про накладення арешту на все майно та заборонено здійснювати будь-які дії щодо відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 ).

21. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

22. Частиною першою статті 5 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

23. Відповідно до статті 18 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 2-1) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 3) в інших передбачених законом випадках.

24. Згідно частини першої статті 24 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

25. Положеннями статті 55 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

25.1. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

25.2. Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

26. Частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 59 Закону № 606-XIV передбачено, що майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

26.1. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов`язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

26.2. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

27. Відповідно до статті 38 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

27.1. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

28. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними

29. Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ (частина друга статті 40-1 Закону № 606-XIV).

30. На час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції Закон № 606-XIV втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23 червня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. Складність цієї справи полягає у відсутності матеріалів виконавчого провадження, які за твердженнями відповідача знищено/втрачено, в тому числі постанови від 27 листопада 2010 року з наявністю якої позивач пов`язує предмет позову у цій справі.

34. Спірним питанням у цій справі є наявність обов`язку у відповідача зняти накладений державним виконавцем арешт з майна боржника у ВП № 15466347, накладений у межах виконавчого провадження № В-12/32 на підставі постанови державного виконавця Шкімбової І.С. серії АВ № 994217 від 17 лютого 2009 року.

35. Обґрунтовуючи підстави для вчинення таких дій відповідачем позивач пов`язує їх із наявностю інформації в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (далі - АСВП) про вчинення 27 листопада 2010 року виконавчої дії - повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.

36. Необхідно зазначити, що ВП № 15466347 здійснювалося з примусового виконання виконавчого листа №1-230/07, виданого 02 вересня 2008 року Приморським районним судом міста Одеси про конфіскацію на користь держави особистого майна засудженого ОСОБА_1 .

37. Конфіскація майна - це додаткове покарання, що передбачає примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

37.1. Конфіскація майна є додатковим покаранням до таких основних видів покарань, як громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі (статті 51 і 52 КК України).

37.2. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеного кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.

37.3. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося (частина перша статті 48 Кримінально-виконавчого кодексу України).

37.4. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

38. Отже, особливість цієї справи полягає у тому, що виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України.

39. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходили з того, що повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV не є підставою для зняття арешту з майна боржника в силу положень статті 55 Закону № 606-XIV та статті 59 Закону № 1404-VIII (у редакції чинній на час вирішення спірних правовідносин).

40. При цьому, скасування в судовому порядку постанов відповідача про скасування постанови від 27 листопада 2010 року про повернення виконавчого документа стягувачу за пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, на думку судів попередніх інстанцій, не впливає на вирішення спору по суті, оскільки сама по собі наявність та чинність постанови про повернення виконавчий документ стягувачу від 27 листопада 2010 року не є підставою для скасування арешту майна боржника.

41. Скаржник, в свою чергу, указує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 55 Закону № 606-ХІV та статті 59 Закону № 1404-VIII і доводить, що в цьому випадку мали бути застосовані положення статті 38 Закону №606-ХІV, якою визначено скасування арешту у разі повернення виконавчою документу до суду, що в свою чергу, на думку скаржника, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 817/928/17.

42. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

43. За матеріалами справи відомості про виконавче провадження № № 15466347 було занесено до системи АСВП.

44. На час відкриття виконавчого провадження № 15466347 дані виконавчих документів, що надійшли до органу ДВС, підлягали обов`язковому внесенню до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, положення про який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року N 43/5.

45. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.

46. В подальшому, на виконання статей 8, 9 Закону № 1404-VIII наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 було затверджено «Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження» (далі - Положення № 2432/5).

47. Пунктами 1, 4 розділу XIII вказаного положення визначено, що незавершені виконавчі провадження, відомості про які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, підлягають перенесенню до АСВП. Відомості про перенесення виконавчого провадження фіксуються АСВП із зазначенням дати, часу та підстави перенесення, назви органу державної виконавчої служби та прізвища, ім`я та по батькові державного виконавця, який здійснив перенесення.

48. Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з АСВП щодо стану виконавчого провадження № 15466347 наявна інформація про вчинення виконавчої дії повернення виконавчого документу стягувачу, дата виконавчої дії - 27 листопада 2010 року, стан виконавчої дії - актуальна.

49. Вказаний запис від 27 листопада 2010 року про повернення ВД дає підстави для висновку, що ВП № 15466347 було завершене.

50. Однак, відповідно до пунктів 1, 4 розділу XIII Положення № 2432/5 занесенню у 2016 році до АСВП підлягали відомості про незавершені виконавчі провадження.

51. При цьому, у матеріалах справи відсутня сама постанова відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу від 27 листопада 2010 року.

52. У зв`язку із зазначеним постає питання щодо достовірності занесеної інформації до АСВП по ВП № 15466347, а саме: чи помилково відбулося перенесення до АСВП цього виконавчого провадження, чи помилковим є сам запис про повернення ВД, чи вчинялася державним виконавцем дія щодо повернення ВД стягувачу.

53. Однак, обставини за яких ВП № 15466347 було перенесено до АСВП з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень судами попередніх інстанцій не з`ясовувалися, як і нез`ясованими залишилися дата, час та підстави такого перенесення, назви органу державної виконавчої служби та прізвища, ім`я та по батькові державного виконавця, який здійснив перенесення.

54. За відсутності матеріалів виконавчого провадження та постанови про повернення ВД стягувачу необхідною умовою для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення судами достовірності відомостей занесених до АСВП щодо ВП № 15466347, а також підстав для його перенесення до АСВП, та самого факту такого повернення ВД.

55. Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій із наявного в матеріалах справи витягу з АСВП, ВД повернуто на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

56. Разом з тим станом на 27 листопада 2010 року діяла редакція Закону № 606-ХІV від 03 серпня 2010 року відповідно до якої підстави повернення виконавчого документу визначалися статтею 40 цього Закону, що свідчить про невідповідність занесеної до АСВП інформації діючим на час вчинення виконавчої дії положенням Закону № 606-ХІV.

57. Вказане залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

58. Судами попередніх інстанцій не було звернуто увагу і на суперечність доводів відповідача, згідно яких за одними твердженнями матеріали ВП № 15466347 було втрачено, а за іншими - знищено.

59. Так, відповідачем на запит представника позивача у листі № 16843 від 04 березня 2020 року повідомлено, що матеріали ВП № 15466347 втрачено. Втрата матеріалів цього виконавчого провадження, на думку відповідача, могла статися у зв`язку із тим, що Приморський ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області реорганізовано шляхом поділу на Перший Приморський ВДВС міста Одеса ГТУЮ Одеській області та Другий Приморський ВДВС міста Одеса ГТУЮ Одеській області (наказ Міністерства юстиції України за № 375/5 від 15 лютого 2017 року), а матеріали виконавчих проваджень передавалися до зазначених відділів.

60. Натомість Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) листом № 111-559-10 від 31 березня 2020 року було повідомлено позивача про знищення матеріалів вищевказаного виконавчого провадження відповідно до пункту 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (далі - Порядок № 2274/5).

61. Необхідно зазначити, що відповідно до пункту 9.9. Порядку № 2274/5 строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1(один) рік.

62. Пунктом 9.10 вказаного Порядку визначено, що виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

63. У свою чергу Положення про АСВП набрало чинності з 05 січня 2017 року, а реорганізація Приморського ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області відбулася відповідно до наказу Міністерства юстиції України за № 375/5 від 15 лютого 2017 року.

64. Отже, ураховуючи інформацію у листах № 111-559-10 та № 16843 про знищення/втрату матеріалів ВП № 15466347, постає питання на підставі яких матеріалів відомості про означене виконавче провадження було перенесено до АСВП.

65. Водночас судами не витребувано у відповідача доказів на підтвердження відомостей щодо факту наявності матеріалів виконавчого провадження на момент проведення реорганізації, підтвердження передачі вказаного виконавчого провадження від одного відділу до іншого (акт приймання-передачі виконавчих проваджень, акт втрати виконавчих проваджень, номенклатури справ, реєстри виконавчих проваджень, докази прийняття цього виконавчого провадження іншими (реорганізованими) підрозділами, реєстраційні та облікові журнали (книги), акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, тощо).

66. Суд нагадує, що виконавче провадження №В-12/32 стосувалося конфіскації майна засудженого у власність Держави.

67. Відповідно до статті 12 КВК України Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України, а статтею 535 КПК України (у редакції чинній на час вчинення ВД про повернення виконавчого листа стягувачу - 27 листопада 2010 року) встановлено обов`язок для органів та осіб, які виконують судове рішення, повідомляти суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

68. Частиною другою статті 40-1 Закону № 606-ХІV визначено, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

69. З наведеного слідує, що виконавчий лист № 1-230/07, виданий Приморським районним судом м. Одеси 02 вересня 2008 року, а також копія постанови про повернення ВД стягувачу від 27 листопада 2010 року підлягали поверненню та надсиланню до вказаного суду.

70. Разом з тим, судами попередніх інстанцій з метою встановлення наявності постанови про повернення виконавчого документу від 27 листопада 2010 року не перевірено чи повертався виконавчий документ до Приморського районного суду міста Одеси з відміткою про виконання та чи направлялася на адресу цього суду копія постанови про його повернення, а також чи повідомлявся суд про виконання судового рішення.

71. Судами попередніх інстанцій було зазначено, що відповідно до листа відповідача від 31 березня 2020 року № 22238 останнім вживаються заходи щодо відновлення ВП № 1546637, зокрема надіслано подання до Приморського районного суду м. Одеси про видачу дублікату виконавчого документу, а саме виконавчого листа № 1-230/07, виданого вказаним судом у зв`язку із його втратою.

72. Однак, судами не надано оцінку доводам позивача про наявність ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2020 року у справі №1-230/07, якою відмовлено у задоволенні подання державного виконавця першого Приморського ВДВС у м. Одесі Джміля О.О. про видачу дублікату виконавчого листа № 1-230/07, виданого 02 вересня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси про конфіскацію на користь держави особистого майна засудженого ОСОБА_1 з підстав відсутності доказів втрати виконавчого листа.

73. У площині спірних правовідносин необхідно з`ясувати та встановити факт повернення виконавчого документа в указану в АСВП дату і дійсність вказаного запису, встановити обставини, за яких ВП було перенесено до АСВП, а також оцінити доводи відповідача щодо втрати/знищення матеріалів ВП.

74. Натомість суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо існування постанови про повернення виконавчого документа від 27 листопада 2010 року лише із наявності запису в АСВП, який за відсутності матеріалів виконавчого провадження та самої постанови від 27 листопада 2010 року, не є належним, достовірним та допустим доказом винесення державним виконавцем такої постанови.

75. За відсутності матеріалів виконавчого провадження судам необхідно установити факт винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 листопада 2010 року, який має істотне значення для правильного вирішення цього спору, позаяк без установлення цієї обставини вирішити питання щодо наявності підстав для застосування положень статті 38 Закону № 606-XIV, як на тому наполягає позивач, у спірних правовідносинах не можливо.

76. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

77. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень судами взагалі не застосовувалися положення статті 38 Закону № 606-XIV (у редакції станом на 27 листопада 2010 року) та оцінка наявності підстав для її застосування у межах спірних правовідносин судами не надавалася, хоча на застосуванні саме цієї норми наполягав позивач у позовній заяві.

78. Необхідно зазначити, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

79. У цій справі суди попередніх інстанцій вирішуючи питання щодо наявності підстав для скасування арешту майна боржника з урахуванням положень статей 55 Закону № 606-XIV та 59 Закону № 1404-VIII, які не регулюють спірні правовідносини.

80. Так, статтею 55 Закону № 606-XIV визначався порядок арешту та вилучення майна боржника, а статтею 59 Закону № 1404-VIII (в редакції на момент вирішення справи судом) визначено підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника.

81. Водночас, порядок завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 Закону № 606-XIV врегульовувався статтею 38 цього Закону (редакція якої діяла на час вчинення виконавчої дії 27 листопада 2010 року про повернення ВД), де визначалося, що припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

82. Таким чином доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, а саме статей 55 Закону № 606-XIV та 59 Закону № 1404-VIII, знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції.

83. Отже, винятково необхідним у межах спірних правовідносин є встановлення факту повернення виконавчого документа та дати вчинення такої виконавчої дії, від якого залежить подальше вирішення судами питання щодо визначення норми права, які підлягають застосуванню та відповідної її редакції на момент вчинення дії щодо повернення виконавчого документа.

84. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що за відсутності безпосереднього встановлення зазначених вище обставин щодо факту винесення постанови відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу 27 листопада 2010 року, відсутня можливість встановити наявність/відсутність підстав для визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо не зняття арешту та зобов`язання зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні № 15466347.

85. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

86. За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи та є передчасними.

87. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

88. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

89. В той же час критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судові рішення мають містити пояснення (мотиви), чому суди вважають ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суди врахували одні докази, але не взяли до уваги інших доказів, чому обрали ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосували чи не застосували встановленими ними той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

90. Реагуючи на доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справі № 817/928/17 колегія суддів зазначає наступне.

91. При вирішенні питання про застосування правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

92. У справі № 817/928/17 виконавче провадження органом ДВС здійснювалося у зв`язку із стягненням з боржника за рішенням суду до Державного бюджету України заборгованості по ввізному миту та податку на додану вартість; на момент вирішення справи борг за виконавчими провадженнями у позивача відсутній; виконавчі листи повернуто на підставі пунктів 2 та 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, а матеріали виконавчих проваджень знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання у встановленому законом порядку. При цьому, судом касаційної інстанції надавалася оцінка застосуванню статті 50 Закону № 606-XIV в редакції на 28 січня 2013 року (на момент прийняття державним виконавцем вказаних постанов).

93. Натомість у цій справі виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України, що свідчить про відмінність фактичних обставин справи. Обґрунтовуючи підстави для зняття арешту з майна боржника позивач посилається на статтю 38 Закону № 606-XIV в редакції на 27 листопада 2010 року (дата запису про прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу).

94. Під час вирішення застосування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

95. З аналізу справ № 817/928/17 та № 420/12906/20, колегією суддів установлено, що спірні правовідносини у цих справах мають відмінні фактичні обставини та регулюються різними редакціями статтей Закону № 606-XIV, а отже доводи скаржника про необхідність врахування висновків Верховного Суду у справі № 817/928/17 є необґрунтованими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

97. Згідно частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

98. З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

99. Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

100. Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

101. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 420/12906/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк