№ 420/13/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 420/13/21

адміністративне провадження № К/9901/29632/21, К9901/27346/21, К/9901/29007/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №420/13/21

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (прийняте у складі головуючого судді - Глуханчука О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача - Кравця О.О., суддів: Зуєвої Л.Є., Коваля М.П.) та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача - Кравця О.О., суддів: Зуєвої Л.Є., Коваля М.П.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора, в якому просив стягнути на підставі статті 236 КЗпП з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року при затримці виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі у розмірі 863 740 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень).

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.03.2015 № 210к про звільнення та поновлено позивача на посаді прокурора Приморського району м.Одеси. Однак, вказане рішення суду в частині поновлення на посаді виконано відповідачем лише 15 жовтня 2020 року, тому на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України. Наказом Генерального прокурора України № 1059к від 25.07.2014 року, старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором Приморського району м. Одеси Одеської області строком на п`ять років.

3.1. Наказом Генерального прокурора України № 210к від 23.03.2015 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 ст.36 КЗпП України.

3.2. ОСОБА_1 оскаржив своє звільнення у судовому порядку.

3.3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, треті особи: Прокурор Приморського району міста Одеси, Міністрерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу. Визнано протиправним та скасувано наказ Генерального прокурора України від 23.03.2015 року № 210к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м. Одеси. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2015 року по 18.04.2018 року у розмірі 294679 грн. У задоволенні решти позову відмовив.

3.4. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 815/2163/15 абзац шостий резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року змінено: замість вислову "середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2015 року по 18.04.2018 року у розмірі 294679 грн." вказати "середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 293913 (двісті дев`яносто три тисячі дев`ятсот тринадцять) грн. 60 копійок.".

3.5. 20 січня 2020 року позивачем до П`ятого апеляційного адміністративного суду подано клопотання у порядку статті 382 КАС України щодо зобов`язання відповідачів у справі № 815/2163/15 подати звіт про виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року.

3.6. Наказом Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №210к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м.Одеси Одеської області.

3.7. Листом від 15 жовтня 2020 року вих. №07-22909-20 відповідачем повідомлено позивача про прийняття Наказу Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року про поновлення на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.

3.8. У зв`язку з поверненням поштових відправлень без вручення адресату, на адреси позивачу у м. Києві та м. Одесі повторно направлялись листи-повідомлення.

3.9. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 року прийнято звіт Офісу Генерального прокурора про виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі № 815/2163/15 у частині поновлення позивача на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 15.10.2020 року № 405к.

3.10. 10 грудня 2020 року представник позивача - адвокат Отрош В.М. звернувся до Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури з листом-претензією, у якому запропоновано у добровільному порядку здійснити на користь ОСОБА_1 оплату середнього заробітку за період вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року.

3.11. У відповідь на вказане звернення Одеська обласна прокуратура листом від 17 грудня 2020 року № 11-4311-20 повідомила що питання стосовно виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року може бути вирішено у судовому порядку.

3.12. Вказані обставини слугували підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання судового рішення від 18 квітня 2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року позов задоволено.

4.1. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року у розмірі 863 740, 30 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень 30 коп.) з відрахуванням з нього податків і обов`язкових платежів.

4.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

4.3. Також суд зазначив про дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року змінено Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року: у абзаці другому резолютивної частини замість цифр: « 863 740,30 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень 30 коп.)» вказати: « 560 868,57 грн. (п`ятсот шістдесят тисяч вісімсот шістдесят вісім 57 коп.)» .

5.1. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року залишено без змін.

5.2. Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив у розрахунку з раніше визначеного постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року по справі №815/2163/15 розміру середньоденної заробітної плати позивача - 382,70 грн.

5.3. Щодо отримання позивачем свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, суд зазначив, що по-перше: лише отримання свідоцтва не є доказом фактичного здійснення адвокатської діяльності, по-друге: тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

IV. Касаційне оскарження

6. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, відповідачі подали до Верховного Суду касаційні скарги.

6.1. Одеська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 233 та 236 КЗпП, та не застосував частину 5 статті 122 КАС України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17, від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 та від 14 липня 2021 року у справі №1340/4393/18.

6.2. У зв`язку із наведеним Одеська обласна прокуратура просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а позов залишити без розгляду.

6.3. Офіс Генерального прокурора просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

7. Відзиви на касаційні скарги відповідачів позивач не подав.

8. Позивач, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції в частині, якою змінено рішення суду першої інстанції, подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

8.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні положень пункту 10 постанови КМУ №100 не у повному обсязі врахував висновки щодо застосування даної норми у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 17 червня 2020 року у справі №820/1505/18, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14 та від 15 жовтня 2020 року у справі №826/5842/15.

8.2. У зв`язку із наведеним ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції.

9. Офіс Генерального прокурора посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги позивача просить залишити її без задоволення.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

14. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

16. Пунктом першим частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

17. Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

18. Згідно з частиною 7 статті 235 Кодексу законі про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

19. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

VI. Позиція Верховного Суду

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з такого.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з затримкою виконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача.

25. Згідно з приписами статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

26. Приписами статей 129 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання, що є однією із основних засад судочинства.

27. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).

28. Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

29. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м. Одеси.

30. Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов?язків.

31. Відтак, Верховний Суд наголошує, що існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов?язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.

32. Проте, як встановлено судами, відповідачем видано наказ про поновлення позивача на посаді лише після звернення останнім з заявою про встановлення судового контролю, а не у добровільному порядку.

33. Так, на виконання вказаного судового рішення Генеральним прокурором 15 жовтня 2020 року видано наказ № 405к, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 23 березня 2015 року № 210к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м.Одеси Одеської області.

34. Таким чином, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду видано відповідачем лише 15 жовтня 2020 року, а тому у період з 19 квітня 2018 року по 14 жовтня 2020 року рішення суду відповідачем не було виконане.

35. За наведених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

36. Щодо доводів відповідачів про відсутність наміру позивача працювати в органах прокуратури з огляду на наявність у ЄРАУ інформації стосовно позивача як особи, яка отримала свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, а також щодо відсутності у вказаному реєстрі даних про зупинення адвокатської діяльності, що було не сумісним з посадою прокурора, Верховний Суд зазначає таке.

37. Статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено вимоги щодо несумісності діяльності адвоката, серед яких робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції.

38. Відповідно до частини 2 цієї статті визначено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

39. З аналізу вказаних положень судом вбачається, що посада прокуратура є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності.

40. Верховний Суд зазначає, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов`язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, у контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді.

41. У спірному випадку обставини несумісності не настали з огляду на невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді.

42. Питання несумісності посад може бути вирішене після поновлення позивача на посаді та у разі неподання ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час.

43. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 року у справі №640/755/19.

44. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність.

44.1. Отже, Верховний Суд приходить до висновку, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.

45. Надаючи оцінку доводам в касаційних скаргах відповідачів, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

46. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.

47. Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

48. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

49. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

50. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

51. Колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

52. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України.

53. Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

54. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 10 травня 2022 року у справі №369/3013/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21.

55. Надаючи оцінку доводам позивача щодо невірного розрахунку судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку, який підлягає стягненню, Верховний Суд зазначає таке.

56. Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком №100 (надалі - Порядок №100), відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці".

57. Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

58. Відповідно до пункту 2 Порядку 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

59. При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

60. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

61. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

62. Суд першої інстанції зазначив, що сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином:

з 01.12.2015 по 14.12.2015 застосовується коефіцієнт підвищення 1,25. Розрахунок середньоденного заробітку: 382,70х1,25=478,38 грн.

З 15.12.2015 року по 05.09.2017 року застосовується коефіцієнт підвищення 1,23. Розрахунок середньоденного заробітку: 478,38х1,23=588,41 грн.

З 06.09.2017 року по 14.10.2020 року застосовується коефіцієнт підвищення 2,36. Розрахунок середньоденного заробітку: 588,41х2,36=1388,65 грн.

Розрахунок середньої заробітної плати: з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року робочих днів - 622; відтак, середня заробітна плата розраховується: 1388,65х622=863740,30 грн.

Таким чином суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, без врахування обов`язкових необхідних до сплати платежів до бюджету, за період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року складає 863740,30 грн.

63. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 28 травня 2021 року змінив.

Суд виходив у розрахунку з раніше визначеного постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року по справи №815/2163/15, розміру середньоденної заробітної плати позивача - 382,70 грн.

Зокрема суд зазначив, що з 06.09.2017 року по 14.10.2020 року застосовується коефіцієнт підвищення 2,36. Розрахунок середньоденного заробітку: 382,70 х 2,36=903,17 грн.

Розрахунок середньої заробітної плати: з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року робочих днів - 621; відтак, середня заробітна плата розраховується наступним чином : 903,17 х 621= 560 868,57 грн.

64. Системний аналіз правових норм у цій справи дає підстави для висновку про правильність розрахунку судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, а тому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо цього розрахунку, який був проведений судом виходячи із раніше визначеної у справі №815/2163/15 (про поновлення позивача на посаді) середньоденної заробітної плати позивача 382,70 грн. із застосуванням коефіцієнту підвищення 2,36 та з урахуванням наведених вище правових норм.

65. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20.

66. Доводи касаційної скарги позивача щодо необхідності збільшення середньоденної заробітної плати позивача на коефіцієнт підвищення є помилковими, оскільки його застосування буде повторним для уже розрахованого середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення.

67. Щодо посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції у повному обсязі висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 17 червня 2020 року у справі №820/1505/18, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14 та від 15 жовтня 2020 року у справі №826/5842/15, Верховний Суд зазначає таке.

68. Для визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

69. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

70. Проаналізувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи спірних правовідносин, з яких виник спір у наведеній скаржником справі, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі в оскаржуваній частині, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскарженого рішення суду апеляційної інстанції по суті, колегія суддів зазначає таке.

71. На відміну від цієї справи, правовий висновок у справі №826/15725/17 стосувався питання стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок, премій, матеріальної допомоги на оздоровлення та коштів при отриманні відпустки, виплачених працюючим прокурорам ГПУ, стаж яких складає більше 13 років, присвоєно класний чин радника юстиції та відсутні стягнення за недоліки у роботі.

72. У справі №820/1505/18 спірним було питання стягнення недоотриманого середнього заробітку з Державної екологічної інспекції України.

73. У справі 826/17601/14 предметом спору було скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

74. У справі № 826/5842/15 предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України про звільнення з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку із припиненням трудового договору, відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю, поновлення на посаді, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що став наслідком незаконного звільнення з роботи, зобов`язання відшкодувати позивачу спричинену незаконним звільненням з роботи моральну шкоду та зобов`язання Генерального прокурора України вчинити дії щодо виключення даних про позивача з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

75. За таких обставин, Верховний Суд не приймає посилання позивача у касаційній скарзі на вказані правові позиції, викладені у наведених постановах Верховного Суду.

76. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

77. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

78. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року змінене постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак Н.М. Мартинюк