№ 420/15162/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

справа № 420/15162/23

адміністративне провадження № К/990/6276/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року (суддя Тарасишина О.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року (колегія у складі суддів Ступакової І.Г., Бітова А.І., Лук`янчук О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратури з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокурору гарнізонів (на правах місцевих) (далі також - Кадрова комісія, Комісія) від 14 березня 2023 року №2 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації (за результатами проведення співбесіди)».

Свої доводи мотивував тим, що оспорюване рішення, в якому Кадрова комісія за результатами співбесіди зазначила про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, вважає незаконним. На його переконання, рівень професійної компетентності прокурора визначено відповідачем за результатами виконаного ним практичного завдання без врахування успішного складення ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, а також іспиту на загальні здібності та навички. До того ж, Комісія не врахувала, що, починаючи із серпня 2022 року позивач добровільно вступив на військову службу та був відряджений безпосередньо у зону проведення бойових дій, де з об`єктивних причин протягом тривалого часу не мав можливості удосконалювати свій професійний рівень. Стосовно зауважень Комісії про декларування ОСОБА_1 майнового стану, позивач вважав, що про невідповідність прокурора вимогам професійної етики та доброчесності можуть свідчити не будь-які недоліки декларування майнового стану, а лише ті, що вказують на невідповідність майна чи способу життя декларанта рівню його доходів. Зокрема, пояснив, що у деклараціях за 2012-2022 ОСОБА_1 зазначив місце реєстрації та фактичного проживання квартиру, яка належала його бабусі та матері. У цій квартирі позивач проживав від самого народження без оформлення будь-яких прав, в т.ч. оренди чи іншого користування. Щодо висновків Комісії про незазначення прокурором у декларації за 2018 рік користування автомобілем Volkswagen Passat, який належить на праві власності його батьку (фактично йдеться про автомобіль Skoda Octavia), то позивач зазначав, що згаданий об`єкт декларування перебував у його користуванні менше половини днів протягом звітного періоду та не перебував у його користуванні станом на останній день звітного періоду. Стосовно висновків Комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності та професійної етики у зв`язку з проходженням стажування та отриманням свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ОСОБА_1 зазначив, що в зв`язку зі звільненням він не перебував на посаді прокурора в цей період, тож висновок в цій частині Комісія зробила поза межами повноважень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року, позов задоволено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач успішно пройшов два іспити у формі анонімного тестування. Це свідчить, що позивач під час проведеної атестації продемонстрував високий рівень професійних знань та навичок, а висновки Комісії щодо його невідповідності критерію професійної компетентності є необґрунтованими. Щодо питання доброчесності прокурора, то суд зазначив, що в оскаржуваному рішенні Комісія обмежилася лише стислим посиланням на наявність обставини, які свідчать про невідповідність вимогам доброчесності позивача, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила Комісія під час прийняття такого рішення і вказує на необґрунтованість рішення Комісії.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого адміністративного суду. Водночас, відповідаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи щодо безумовної дискреційності повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, апеляційний суд, врахував усталену позицію Верховного Суду, який, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд визначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

Апеляційний суд, загалом поділяючи позицію суду першої інстанції, вважав, що сумніви Кадрової комісії стосовно відповідності позивача критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності викладені без дотримання принципу пропорційності (дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення), за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про непрофесійну компетентність позивача, також допущення прокурором вимог законодавства у сфері запобігання корупції, пов`язаних із невідповідністю витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Офіс Генерального прокурора просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач мотивує тим, що суди попередніх інстанцій застосували положення підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), пункту 8 частини першої статті 11, частини першої статті 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII) без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року в справі №200/7541/20-а та від 28 вересня 2023 року у справі №640/39174/21 щодо можливості дослідження Кадровою комісією інформації, отриманої відповідно до підпункту пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копій відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, за відсутності висновку Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК).

Обґрунтовуючи свої доводи за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах пунктів 9, 12, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 8 розділу І «Загальні положення», пунктів 15, 16 розділу IV «Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора» Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій. затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233) щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій положень пунктів 9, 11, 12, 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пунктів 6, 8, 9 розділу І «Загальні положення», пунктів 15, 16 розділу IV «Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора» Порядку №221, пункту 12 Порядку №233, а також пункту 8 частини першої статті 11, частини першої статті 4 Закону №1700-VII, що виявилися у такому:

- суди не врахували наявності у Кадрової комісії дискреційних повноважень ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації. Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв;

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 6 розділу І «Загальні положення» Порядку №221 та пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, а саме врахували результати перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди. Результат іспиту має враховуватися лише для допуску до наступних етапів атестації. Водночас оцінка відповідності прокурора вимогам професійної компетентності є також і предметом співбесіди як завершального етапу атестації. Обговорення виконаного прокурором практичного завдання є частиною співбесіди, за потреби, члени комісії вправі ставити відповідні запитання, які стосуватимуться будь-яких аспектів професійної компетентності прокурора, зокрема, знання законодавства та вміння його практично застосовувати, особливо якщо це пов`язано з виконанням практичного завдання. Тож правильним застосуванням зазначених норм є таке їх тлумачення, виходячи з якого, кадрові комісії під час проведення співбесіди з прокурором мають право досліджувати матеріали атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пунктів 9, 12, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 8 розділу І «Загальні положення», пунктів 15, 16 розділу IV «Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора» Порядку №221, пункту 12 Порядку №233 щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Правильним застосуванням цих норм скаржник вважає таке їх тлумачення, згідно з яким за умови наявності конкретних відомостей щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (в цьому випадку рівня професійної компетентності прокурора, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання та недекларування майна) кадрова комісія прийняла правомірне, обґрунтоване рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідач доводить, що у рішенні кадрової комісії викладено конкретні фактичні обставини, виходячи з яких комісія дійшла висновку про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, тобто рішення кадрової комісії відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості;

- суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо можливості дослідження Кадровою комісією інформації стосовно відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема, копій відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, за відсутності висновку НАЗК.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 у період з 07 липня 2012 року працював в органах прокуратури Одеської області.

Наказом прокурора Одеської області №322к від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області.

Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пунктів 7 і 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружній прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 успішно пройшов перший етап атестації - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За наслідками складання 02 листопада 2020 року іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки ОСОБА_1 набрав 91 бал, що є менше прохідного (93) для успішного складання іспиту.

Рішенням П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року №47 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» ОСОБА_1 не допущено до етапу проходження співбесіди та визнано таким, що припинив участь в атестації.

Наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року №2322к позивача звільнено з 29 жовтня 2021 року з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі №420/23549/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано рішення від 13 вересня 2021 року №47 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», прийняте відносно прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року №2322к в про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на рівнозначній посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 Одеської області, а саме: на посаді прокурора Приморської окружної прокуратури міста Одеси або іншої окружної прокуратури (за його згодою), з 21 жовтня 2021 року; стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 66 429,70 грн.

На виконання пункту 3-2 розділу V «Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів» Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221, ОСОБА_1 включено до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки, за результатами проведення якого позивача включено до переліку осіб, які успішно пройшли вказаний іспит, і його допущено до наступного етапу атестації - співбесіди, яку призначено на 14 березня 2023 року.

За результатами проведення співбесіди Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення від 14 березня 2023 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», в якому зазначила про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно із цим рішенням обставинами, що свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам щодо критерію професійної компетенції, зазначено таке.

Відповідно до умов практичного завдання, яке виконував ОСОБА_1 , йому потрібно було надати відповідь на три запитання. Відповідь на перше питання надано не правильно; у відповідях на друге та третє питання ОСОБА_1 вказав лише на можливість скасування постанови слідчого прокурором відповідно до частини шостої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), але не зазначив, що така постанова може бути також оскаржена і слідчому судді в порядку пункту 3 частини першої статті 303 КПК України. У зв`язку з викладеним Комісії вказала про наявність у неї обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію професійної компетентності.

Обставинами, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам критеріїв професійної етики та доброчесності прокурора у рішенні від 14 березня 2023 року №2 зазначено таке.

Комісією встановлено, що ОСОБА_1 у своїх деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015-2020 роки не вказував право користування чи володіння жодним об`єктом нерухомості, хоча зазначав місце реєстрації та фактичного проживання. У відповідній декларації за 2018 рік ОСОБА_1 вказував користування автомобілем Volkswagen Passat, який з 2013 року належав на праві власності його батьку. У наступних деклараціях ОСОБА_1 не вказував користування зазначеним автомобілем, хоча за його поясненнями під час співбесіди, він фактично ним користувався та був зазначений у свідоцтві про реєстрацію вказаного транспортного засобу щодо права користування. За висновками Комісії, такими своїми діями прокурор фактично порушив вимоги Закону України «Про запобігання корупції» у частині фінансового контролю.

Досліджуючи обставини отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, Комісія встановила, що під час співбесіди він не міг назвати прізвище, ім`я та по батькові свого керівника стажування та вказав, що загалом стажувався 60 год. При цьому, загалом робочий час стажиста за увесь період стажування має становити не менше 550 годин, з яких не менше 50 годин робочого часу має становити заняття стажистом юридичною практикою. У зв`язку з викладеним, Комісія зазначила про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності прокурора.

Не погодившись з рішенням Чотирнадцятої кадрової комісії від 14 березня 2023 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. У тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ (у редакції, чинній на час проходження позивачем атестації вперше) передбачалося, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Цим же пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ у редакції, чинній на час атестації позивача після набрання законної сили судовим рішенням у справі №420/23549/21, передбачено що положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Згідно з пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу.

Згідно з пунктами 12, 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

За змістом пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови, зокрема, прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.

На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок №221, пунктами 6, 8 розділу I «Загальні положення» якого визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Розділ IV Порядку №221 визначає порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками (пункт 2 розділу IV).

На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії (пункт 7 розділу IV).

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункт 8 розділу IV).

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень (пункт 9 розділу IV).

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10 розділу IV).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії (пункт 11 розділу IV).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу IV).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV).

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу V «Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів» Порядку №221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

За змістом абзаців 2, 3 пункту 12 Порядку №233 рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку № 233).

Пунктом 6 розділу V «Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів» Порядку №221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

За пунктом 1 зазначеної правової норми підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій застосували положення підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, пункту 8 частини першої статті 11, частини першої статті 4 Закону №1700-VII без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року в справі №200/7541/20-а та від 28 вересня 2023 року у справі №640/39174/21, а саме, щодо можливості дослідження Кадровою комісією інформації, отриманої відповідно до підпункту 3 пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копій відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, за відсутності висновку НАЗК.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника, колегія суддів керується таким.

У постанові від 28 вересня 2023 року у справі №640/39174/21 Верховний Суд, пославшись на раніше висловлену в постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року в справі №200/7541/20-а та ін. позицію, зазначив, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.

Так, встановлений Законом №1700-VII порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом № 113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону № 113-ІХ.

За обсягом установлених в цій справі обставин, невідповідність ОСОБА_1 вимогам критеріїв професійної етики та доброчесності у рішенні від 14 березня 2023 року №2 мотивовано тим, що він у своїх деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015-2020 роки не вказував право користування чи володіння жодним об`єктом нерухомості, хоча зазначав місце реєстрації та фактичного проживання. Крім цього, у декларації за 2018 рік ОСОБА_1 вказував користування автомобілем Volkswagen Passat, який з 2013 року належав на праві власності його батьку. У наступних деклараціях ОСОБА_1 не вказував користування зазначеним автомобілем, хоча за його поясненнями під час співбесіди, він фактично ним користувався та був зазначений у свідоцтві про реєстрацію вказаного транспортного засобу щодо права користування.

За висновками Комісії, такими своїми діями прокурор фактично порушив вимоги Закону №1700-VII у частині фінансового контролю.

Оцінюючи наведені висновки Комісії щодо незазначення позивачем у деклараціях за 2015-2020 роки права користування чи володіння нерухомим майном попри те, що він вказував місце реєстрації і фактичного проживання у належній його матері на праві власності квартирі, де, за його словами, він жив від народження і прав не оформлював, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність в рішенні Комісії мотивів, а також доказів того, що зазначене будь-яким чином впливає на рівень життя суб`єкта декларування (позивача) або ж на невідповідність задекларованого доходу із майновим станом декларанта, приховування у такій спосіб статків декларанта тощо.

Щодо висновків про недекларування ОСОБА_1 користування автомобілем Volkswagen Passat, який з 2013 року належить на праві власності його батьку (фактично йде мова про автомобіль Skoda Octavia), то, як установив суд, позивач стверджував, що після 2018 року він не користувався цим автомобілем станом на 31 грудня звітних років, при цьому автомобіль перебував у його користуванні менше половини днів звітного року, у зв`язку із чим у нього не виник обов`язок декларувати право користування вказаним транспортним засобом.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що Комісія не надала відповіді на такі аргументи позивача, не навела жодних мотивів на спростування цих пояснень, а також не надала суду доказів того, що при формуванні висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної етики і доброчесності з`ясовувала ці обставини. Натомість Комісія лише послалася на вказані недоліки декларування поза зв`язком з їх значимістю в контексті перевірки прокурора на його відповідність згаданим критеріям.

Сукупно з наведеним, апеляційний суд урахував, що повідомлення з пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації, яке надходило позивачу до атестації на підставі пункту 11 Порядку №221, не містило питань щодо правильності декларування нерухомого майна у деклараціях ОСОБА_1 , хоч відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, разом із іншими відомостями, які отримано кадровою комісією, відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації

Стосовно відсутності зауважень НАЗК, то на противагу наведеним у касаційній скарзі доводам, суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року в справі №200/7541/20-а, від 28 вересня 2023 року у справі №640/39174/21, відповідаючи на аргументи позивача, що уповноваженим органом (НАЗК) будь-яких порушень вимог Закону №1700-VII під час декларування ним майнового стану встановлено не було.

У цьому контексті суд зважав на відсутність зауважень НАЗК в межах реалізації її повноважень щодо достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування разом (в сукупності) з відсутністю висновків про це в оспорюваному рішенні Комісії.

Отже, слід констатувати, що висновки суду в цій частині ґрунтуються не на самій лише відсутності рішення НАЗК щодо позивача, як про це стверджує скаржник, а на оцінці умотивованості висновків Кадрової комісії щодо невідповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності, де відсутність зауважень НАЗК суд оцінив у сукупності з іншими мотивами, не заперечуючи та не ставлячи під сумнів повноважень Кадрової комісії у здійсненні перевірки відповідності прокурора вимогам зазначених критеріїв відповідно до положень Закону №113-ІХ.

У розглядуваному випадку стверджувані Комісією порушення щодо нерухомого майна повністю перебувають у площині недотримання (на її переконання) правил заповнення декларації, втім жодним чином не стосуються законності джерел походження коштів, відповідності витрат прокурора та його близьких родичів задекларованим доходам, майновому стану, відповідності рівня життя суб`єкта декларування (позивача), приховування статків декларанта тощо.

Що ж стосується висновку про недекларування транспортного засобу, то встановивши порушення, про яке йдеться в рішенні та отримавши пояснення позивача щодо спростування факту порушення, Комісія спромоглася лише проігнорувати доводи позивача, що вочевидь не дає суду можливості оцінити її рішення як обґрунтоване у значенні, вжитому в статті 2 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені на обґрунтування підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі відповідач не навів мотивів на спростування висновків апеляційного суду, який критично оцінив посилання Комісії на отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №004840 від 22 серпня 2022 року, обґрунтувавши це тим, що в період проходження стажування та на день отримання позивачем зазначеного свідоцтва він не перебував на посаді прокурора, оскільки його було звільнено із цієї посади, водночас Законом №113-ІХ та Порядком №221 передбачено атестацію саме прокурорів, тому перевірка доброчесності поширюється лише на період перебування особи на посадах в органах прокуратури, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 21 березня 2023 року у справі №640/25541/19.

Верховний Суд не переглядає судові рішення в неоскарженій частині.

Обґрунтовуючи свої доводи за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах пунктів 9, 12, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 8 розділу І «Загальні положення», пунктів 15, 16 розділу IV «Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора» Порядку №221, пункту 12 Порядку №233 щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

За змістом касаційної скарги, мотиви скаржника в цій частині зводяться до такого:

Надаючи оцінку цим доводам скаржника, Верховний Суд зазначає, що вже неодноразово розглядав питання співвідношення дискреційних повноважень кадрових комісій у процедурі атестації прокурорів з вимогою Закону обґрунтувати мотиви прийнятого за її результатами рішення, а також меж судового контролю за реалізацією таких дискреційних повноважень.

Зокрема, у постанові від 16 травня 2024 року в справі №640/579/20 Верховний Суд зазначив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.

У свою чергу, кадрова комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення атестації прокурорів та прийняття рішення за її результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються встановлені статтею 2 КАС України вимоги.

Отже, ураховуючи завдання адміністративного судочинства та юрисдикцію адміністративних судів під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оспорюваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 КАС України.

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Послуговуючись висновками Європейського суду з прав людини [щодо меж судового контрою при оцінці актів, прийнятих на реалізацію дискреційних повноважень] Верховний Суд, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, зауважив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

Тобто межі дискреції кадрової комісії щодо, зокрема, атестації прокурорів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес атестації, як і рішення в результаті цього процесу, мають бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема прокурорам, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

У цьому контексті Верховний Суд послався на раніше сформовану позицію зокрема, у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 21 грудня 2021 року у справі №640/458/20, від 15 лютого 2022 року у справі №120/4824/20-а, від 29 червня 2022 року у справі №420/10211/20, від 20 жовтня 2022 року у справі №640/1443/20, від 22 грудня 2022 року у справі №260/3009/20.

У справі, що розглядається, дискреційними повноваженнями, серед іншого, є повноваження комісії щодо прийняття одного з двох рішень: або рішення про успішне проходження прокурором атестації, або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За результатами проходження позивачем співбесіди Кадрова комісія прийняла рішення від 14 березня 2023 року №2 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації (за результатами проведення співбесіди)».

Також встановлено, що підставою для прийняття Кадровою комісією спірного рішення слугували висновки її членів про те, що позивач не відповідає критерію професійної компетентності та доброчесності і професійної етики.

Питання професійної етики і доброчесності Верховний Суд розглянув у межах оцінки доводів скаржника за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Стосовно критерію професійної компетентності, висновки Комісії обґрунтовано тим, що відповідно до умов практичного завдання, яке виконував ОСОБА_1 , йому потрібно було надати відповідь на три запитання. Відповідь на перше питання надано не правильно; у відповідях на друге та третє питання ОСОБА_1 вказав лише на можливість скасування постанови слідчого прокурором відповідно до частини шостої статті 284 КПК України, але не зазначив, що така постанова може бути також оскаржена і слідчому судді в порядку пункту 3 частини першої статті 303 КПК України. У зв`язку з викладеним Комісії вказала про наявність у неї обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію професійної компетентності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що як у протоколі засідання Кадрової комісії, так і в оскаржуваному рішенні відсутня інформація про обговорення між позивачем та членами комісії результатів виконаного ним практичного завдання, попри вимоги пунктів 12, 13 розділу IV Порядку №221.

Також суттєвим, за висновком суду, в цьому випадку є те, що оцінка професійної компетентності прокурора здійснена Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

Додатково суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 із серпня 2022 року проходить військову службу в Збройних Силах України. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 23 червня 2023 року на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 11 листопада 2022 року №217 та від 13 грудня 2022 року №251 лейтенант ОСОБА_1 з 12 до 15 листопада 2022 року та з 14 грудня 2022 року до теперішнього часу виконує завдання за фахом в районі ведення бойових дій під час оборони, відсічі збройної агресії російської федерації в межах оперативного підпорядкування оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У зв`язку із цим, колегія суддів вважала обґрунтованими посилання позивача на те, що він з об`єктивних причин протягом тривалого часу не мав можливості удосконалювати свій професійний рівень. Вказаних обставин Кадровою комісією при проведенні співбесіди з ОСОБА_1 не враховано.

Із цих міркувань суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновків Кадрової комісії в цій частині.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2024 року в справі №640/579/20.

Отже, доводи скаржника про відсутність позиції Верховного Суду із цього приводу та помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, не підтвердилися під час касаційного перегляду.

Верховний Суд не вбачає підстав вважати такі висновки судів помилковими, оскільки за умов, коли Комісія в основу своїх висновків про невідповідність позивача критерію професійної компетентності наводить мотиви про неповноту відповідей щодо виконаного практичного завдання, однак без обговорення з позивачем цього практичного завдання, тобто не надавши йому можливості висловитися, без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації, а також без урахування існування об`єктивних обставин, що, порівняно з іншими прокурорами, які проходили атестацію, могли перешкоджати йому в удосконаленні професійного рівня, суди цілком слушно поставили під сумнів обґрунтованість таких висновків Комісії.

З приводу посилань скаржника на те, що суд не може переоцінювати сумніви Кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності, Верховний Суд повторює, що суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідача в частині надання оцінки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора та підміняти вказаний орган в частині оцінювання обставин пов`язаних з кандидатом на посаду, його професійних якостей та на власний розсуд переоцінювати його висновки. Проте суд вправі надати юридичну оцінку відповідності встановленим статтею 2 КАС України принципам проведеної процедури атестації та перевірити вмотивованість та аргументованість висновків кадрової комісії. Отже, не заперечуючи наявності у кадрових комісій дискреційних повноважень щодо надання оцінки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалення рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, суд повинен перевірити, чи ґрунтується така дискреція на приписах закону, чи не є вона свавільною.

З огляду на вказане Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про неправомірність оспорюваного рішення кадрової комісії від 14 березня 2023 року №2 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації (за результатами проведення співбесіди)».

Решта наведених скаржником доводів фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Як уже зазначалося, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі №420/15162/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду