ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 420/1665/19
адміністративне провадження № К/9901/35838/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (головуючий суддя: Бжассо Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (головуючий суддя: Яковлєв О.В., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі № 420/1665/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії ,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
23 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ( далі також відповідач або ГУ Держгеокадастру) в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області щодо неприйняття у встановлений законом спосіб рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території біля села Яблуниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області;
зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території біля села Яблуниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області та надати відповідний дозвіл або відмовити на надані згаданого дозволу, виключно з підстав визначених частиною 7 статті 118 ЗК України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, що оформлена листом від 05 березня 2019 року вих. № М-137/0-202/0/20-19.
Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території біля села Яблуниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області та надати відповідний дозвіл або відмовити у надані дозволу, виключно з підстав визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року - змінено, викладено третій абзац його резолютивної частини у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2 гектара, що розташована за межами с. Яблуниця Яблунецької сільської ради Яремчанської міської ради.»
В решті - залишено без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 18 грудня 2019 року направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В., за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позову позивач зазначив, що за результатами розгляду його заяви Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області листом за вих. №М-137/0/202/0/20-19 від 05 березня 2019 року повідомило, що з представлених матеріалах долучених до клопотання неможливо встановити чи запитувана ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Яблуниця, і чи відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. На думку позивача, Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області було протиправно не надано йому вищевказаного дозволу, оскільки статтею 118 Земельного кодексу України (далі також ЗК України) передбачено виключний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, при цьому в оскарженій ОСОБА_1 відмові, жодну із них не зазначено. Також, за позицією позивача, чинним законодавством не передбачено права територіального управління Держгеокадастру відступати від положень частини 7 статті 118 ЗК України. Водночас звертає увагу, що необізнаність відповідача стосовно того, чи знаходиться запитувана ділянка за межами населеного пункту с. Яблуниця, та чи відноситься вона до земель сільськогосподарського призначення державної власності, є дуже вибірковою, оскільки відносно ділянки з кадастровим номером 2611093000:06:001:0006, яка розташована поруч та стосовно якої відповідач видав два накази, про які відомо позивачу, відповідач не мов будь-яких вагань з приводу надання дозволів.
23 квітня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що в ході розгляду клопотання громадянина ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за межами с. Яблуниця Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України ОСОБА_2 від 08 жовтня 2014 року № 37732/0/1-14 та рішення колегії Держземагенства України від 14 жовтня 2014 року № 2/1 «Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» Головним управлінням було скеровано Яблуницькій сільській раді лист від 07 лютого 2019 року № 1-9-0.332-755/0/2-19. Листом від 15 лютого 2019 року № 67/02.2-11/18 Яблуницька сільська рада відмовила у погодженні надання Головним управління дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у зв`язку із відсутністю достовірної інформації щодо належності (неналежності) вказаної земельної ділянки до земель ДП «Ворохтянське», а також відсутністю опису меж між ДП «Ворохтянське» та вказаним громадянином. За позицією відповідача, громадянином ОСОБА_1 не виконано вимог частин шостої статті 118 та частини другої статті 123 ЗК України, що згідно з частиною 7 статті 118 та частини 3 статті 123 ЗК України, є підставою для відмови.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що наведені положення рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року № 2/1 суперечать нормам Земельного кодексу України, який має вищу юридичну силу ніж згадане рішення Держземагентства України та похідний наказ, а тому не повинні бути застосовані судом в силу приписів частини 4 статті 9 КАС України.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області з клопотанням про передачу у власність безоплатно земельної ділянки, що розташована за межами населеного пункту с. Яблуниця Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради орієнтовний розмір земельної ділянки до 2,0000га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03) з метою подальшого розміщення пасіки, господарських будівель для потреб пасічного господарства та жилого будинку. Бажана земельна ділянка розташована між земельною ділянка розташована між земельною ділянкою з кадастровим номером № 2611093000:06:001:0006 та земельною ділянкою з кадастровим номером 2611093001:16:002:0070.
До клопотання позивач надав: копію всіх сторінок паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера платника податків, графічний малюнок із зазначенням місця розташування вибраної ділянки, копію першого аркушу Ветеренарно-санітарного паспорту пасіки, розташованої в Одесіькій області.
За змістом листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 05 березня 2019 року за вих. № М-137/0-202/0/20-19 відповідач, посилаючись на неможливість встановлення з долучених до клопотання матеріалів чи запитувана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Яблуниця, і чи відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за межами с. Яблуниця Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що частиною 7 статті 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Суд першої інстанції встановив, що під час звернення позивача до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 надав всі необхідні документи, передбачені Земельним кодексом України, а отже відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою із посиланням на неможливість відповідачем встановлення факту знаходження земельної ділянки за межами населеного пункту с Яблуниця та належності до земель сільськогосподарського призначення є протиправною.
Водночас судом першої інстанції критично оцінено посилання відповідача на лист Яблуницької сільської ради від 15 лютого 2019 року № 67/02.2-11/18, яким остання відмовила у погодженні надання Головним управління дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у зв`язку із відсутністю достовірної інформації щодо належності (неналежності) вказаної земельної ділянки до земель ДП «Ворохтянське», а також відсутністю опису меж між ДП «Ворохтянське» та вказаним громадянином, оскільки відповідач не надав відповідного листа у якості додатків до відзиву на адміністративний позов та наведена обставина, також, не є підставою для відмови у відповідності до вимог частини 7 статті 118 ЗК України.
За позицією суду першої інстанції, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття у встановлений законом спосіб рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою до задоволення не належить, оскільки в даному випадку відповідач по відношенню до позивача не допустив бездіяльності, а навпаки, вчинив дії щодо розгляду заяви позивача, проте прийняв за результатом розгляду заяви рішення про відмову у її задоволенні, яке є протиправним.
Суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі частини 2 статті 9 КАС України та визнати протиправною відмову відповідача у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, що оформлена листом від 05 березня 2019 року вих. № М-137/0-202/0/20-19.
Водночас суд вважає такою, що належить до задоволення вимогу позивача про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території біля села Яблуниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області та надати відповідний дозвіл або відмовити на надані згаданого дозволу, виключно з підстав визначених частиною 7 статті 118 ЗК України.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що в межах спірних правовідносин позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в області з відповідною заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а не із зверненням про надання інформації.
Між тим, за наслідками розгляду отриманої заяви суб`єкт владних повноважень мав прийняти відповідне управлінське рішення, а не направляти особі відповідь у формі листа.
За позицією суду апеляційної інстанції, відправлений Головним управлінням Держгеокадастру лист, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. Отже, суб`єктом владних повноважень допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду поданої позивачем заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник покликається на порушення норм матеріального та процесуального права.
В порушення норм процесуального права відповідач зазначає про відсутність ухвали суду першої інстанції за наслідками підготовчого провадження. Стверджує, що відповідач, як учасник справи, не був належним чином повідомлений про рух справи, а відтак справу було розглянуто за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.
Також зазначає, що судом першої інстанції було помилково взято до уваги твердження позивача про відсутність листа Яблуницької сільської ради № 67/02.2-11/18, на який покликається суб`єкт владних повноважень у відповіді на відзив, оскільки такий, за твердженням відповідача, було долучено позивачем до позовної заяви.
За позицією відповідача, суди попередніх інстанцій помилково вважають, що відмова Головного управління у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна видаватись у формі наказу.
Стверджує, що чинним законодавством не передбачено у якій формі повинна надаватися відмова та не існує імперативної норми, яка б вказувала, що така відмова повинна надаватися саме у формі наказу, а також враховуючи те, що зміст такої відмови, будь вона у формі наказу чи листа, незмінний.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118 122 123 ЗК України.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною шостою наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми свідчить, що земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333(далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача саме із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За приписами пункту 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зазначені вимоги КАС не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється у тому числі з приводу підстав його прийняття.
Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в листі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.
З огляду на зазначене, суд критично оцінює покликання відповідача в обґрунтування відмови щодо надання дозволу на розробку землеустрою на ті обставини, які не були зазначені у самій відповіді, а саме на той факт, що на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України Гройсмана В.Б. від 08 жовтня 2014 року № 37732/0/1-14 та рішення колегії Держземагенства України від 14 жовтня 2014 року № 2/1 «Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» Головним управлінням було скеровано Яблуницькій сільській раді лист від 07 лютого 2019 року № 1-9-0.332-755/0/2-19, яким відмовлено у погодженні надання Головним управління дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у зв`язку із відсутністю достовірної інформації щодо належності (неналежності) вказаної земельної ділянки до земель ДП «Ворохтянське», а також відсутністю опису меж між ДП «Ворохтянське» та вказаним громадянином.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що суб`єктом владних повноважень допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду поданої позивачем заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
В свою чергу, вирішуючи питання обрання способу захисту порушеного права позивача у межах спірних правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву у встановленому порядку.
Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідачем не наведено порушень судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Так, за змістом протоколу підготовного судового засідання від 26 червня 2019 року головуючим суддею за результатом підготовчого засідання усною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено до судового засідання, що не є порушенням норм процесуального права, яке б призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідач неодноразово завчасно належним чином повідомлявся судом першої інстанції про час, дату та місце судового засідання, проте надсилав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав, які не є поважними. Отже, суд з дотриманням норм процесуального право розглянув справу за відсутності відповідача (суб`єкта владних повноважень), який завчасно належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового засідання і не забезпечив участь свого представника.
Водночас Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника про не дослідження судом долученого самим позивачем до позовної заяви листа Яблуницької сільської ради від 07 лютого 2019 року № 1-9-0.332-755/0/2-19, оскільки такі доводи скаржника не підтверджуються матеріалами справи.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (з урахуванням змін, внесених постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
А.А. Єзеров
О.П. Стародуб