№ 420/18550/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 420/18550/23

адміністративне провадження № К/990/2023/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (судді: Шеметенко Л.П., Градовський Ю.М., Турецька І.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 , далі - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-АГ щодо притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального управління Морської охорони від 15 червня 2023 року № 134-ос «Про притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності» щодо здійснення відрахування в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення, після здійснення утримання всіх належних податків та зборів, до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40 260,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що службове розслідування було проведено з порушенням вимог законодавства, а саме неповно, необ`єктивно, а також з порушенням строків його проведення, визначених Законом України від 03 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державні» та Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 листопада 2021 року № 815. У ході проведеного службового розслідуванням не було встановлено ані вини позивача у затримці розрахунку при звільненні, ані причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою позивача та заподіяною шкодою, що виразилася у несвоєчасній виплаті належних сум колишній працівниці відповідача 1 - ОСОБА_21.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що стаття 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV покладає на військовослужбовців обов`язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Отже, обов`язок збереження ввіреного військового майна витікає із прямої норми закону і, відповідно, не може бути невідомий військовослужбовцю, який виконує службові обов`язки.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-ІХ). Стаття 9 цього Закону визначає перелік обставин, наявність яких виключають застосування матеріальної відповідальності.

Суд першої інстанції встановив, що в ході службового розслідування було виявлено допущення позивачем неналежного виконання службових обов`язків під час перебування на посаді головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону в період з 26 березня 2021 року по 24 липня 2022 року. Унаслідок його дій виникла затримка з розрахунком при звільненні працівниці ОСОБА_2 , що спричинило її звернення до суду та подальшу сплату за рахунок державного бюджету грошових сум, присуджених рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року у справі № 465/3031/22. державі заподіяно шкоду в розмірі 43 961,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12 січня 2023 року № 10.

Суд першої інстанції звернув увагу, що під час службового розслідування було встановлено всі ключові умови, необхідні для притягнення до матеріальної відповідальності позивача: наявність шкоди; протиправну поведінку у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків; причинно-наслідковий зв`язок між діями позивача та настанням шкоди; вину позивача. При цьому обставин які виключають матеріальну відповідальність під час службового розслідування не встановлено.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що пункт 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-АГ «Про підсумки службового розслідування», яким наказано направити висновок та матеріали службового розслідування з клопотанням перед начальником Регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України про притягнення підполковника ОСОБА_3 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн за шкоду, заподіяну державі, відповідає вимогам частини другої статті 11 Закону № 160-ІХ.

Таким чином, суд першої інстанції констатував, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року №1172-АГ було видано правомірно, обґрунтовано та з дотриманням вимог законодавства.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у разі переведення військовослужбовця на нове місце служби, повноваження щодо притягнення його до матеріальної відповідальності набуває командир військової частини за новим місцем проходження служби.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав правомірний і наказ Регіонального управління Морської охорони від 15 червня 2023 року № 134-ос про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, зазначивши, що такий прийнятий компетентним органом у межах наданих йому повноважень.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року рішення суду першої інстанції від 18 серпня 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-АГ «Про підсумки службового розслідування».

Визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 червня 2023 року № 134-ос про притягнення підполковника ОСОБА_4 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40260 грн. за шкоду, заподіяну державі, та здійснення відрахування з місячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_4 в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення після здійснення утримання всіх належних податків та зборів до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40260 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону №160-IX притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим лише за умови заподіяння ним прямої дійсної шкоди.

Під прямою дійсною шкодою Закон №160-IX розуміє збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Виплата середнього заробітку працівнику НОМЕР_3 прикордонного загону у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні, на яку посилається відповідач 1, не підпадає під визначення прямої дійсної шкоди, яке наведене в Законі № 160-IX.

Суд апеляційної інстанції підкреслив, що матеріальна відповідальність це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, заподіяну з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. У спірних правовідносинах таких обставин відповідачем 1 встановлено не було.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу що притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності можливе лише за наявності протиправної поведінки, яка перебуває у причинному зв`язку з настанням шкоди.

У контексті обставин звільнення працівниці ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції встановив, що наказ про звільнення працівниці ОСОБА_5 був виданий 10 січня 2022 року, а датою звільнення визначено 13 січня 2022 року. Станом на 10 січня 2022 року, вона обіймала посаду провідного бухгалтера розрахункового відділення фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).

Позивач під час службового розслідування зазначив, що саме ОСОБА_5 була відповідальною особою за нарахування та виплату заробітної плати, в тому числі, при звільненні. Проте, службове розслідування не було з`ясувало, чи здійснювала вона підготовку документів на розрахунок при звільненні згідно з наказом військової частини НОМЕР_1 № 5-ОС від 10 січня 2022 року.

В ході службового розслідування встановлено, що на день звільнення ОСОБА_5 , тобто 13 січня 2022 року, залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» був відсутній, однак уже 14 січня 2022 року він складав 3 372 800 грн, що дозволяли здійснити відповідні виплати. Вказано, що попри відсутність належного контролю, правильності проведення видатків по фонду заробітної плати, несвоєчасне вжиттям заходів з боку головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковника ОСОБА_3 щодо перерозподілу посадових (функціональних) обов`язків серед підлеглого йому персоналу у зв`язку із звільненням працівника було допущено затримку розрахунку при звільненні із ОСОБА_5 .

Суд апеляційної інстанції вважав такий висновок необґрунтованим, зауваживши, що станом на 14 січня 2022 року посада працівника з нарахування та виплати заробітної плати була вакантною. Нову працівницю ОСОБА_6 призначено лише 21 січня 2022 року, а з 01 березня 2022 року ці обов`язки виконувала ОСОБА_7 . Відповідач-1 не пояснив, в чому полягає несвоєчасне вжиття заходів з боку головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковника ОСОБА_8 щодо перерозподілу посадових (функціональних) обов`язків серед підлеглого йому персоналу у зв`язку із звільненням працівника, з огляду на обставини того, що станом на 14 січня 2022 року посада працівника з нарахування та виплати заробітної плати була вакантна, а з 21 січня 2022 року обов`язки щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам виконувала ОСОБА_6 , яка прийнята на роботу цього дня. Крім того, відповідач 1 не встановив, чому не здійснено ОСОБА_5 виплату належних при звільненні коштів з 21 січня 2022 року, коли обов`язки щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам виконувала ОСОБА_6 , чому не проведено з нею розрахунок з 01 березня 2022 року, коли обов`язки щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам виконувала ОСОБА_7 .

Щодо посилання відповідача 1 на відсутність належного контролю правильності проведення видатків по фонду заробітної плати з боку головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковника ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції зазначив таке. За висновком службового розслідування позивач вказував, що через реальну потребу в коштах для виплати заробітної плати працівникам (з врахуванням збільшення посадових окладів з 01 грудня 2021 року), з метою недопущення зменшення рівня заробітної плати в січні 2022 року в порівнянні з груднем 2021 року, фінансово-економічний відділ направив на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України потребуна загальну суму 4130,5 тис грн. Однак, 14 січня 2022 року було отримано фінансування на загальну суму 3372,8 тис. грн, що не дало змогу провести нарахування та виплату заробітної плати на рівні грудня 2021 року. Відтак, рівень фінансування у січні 2022 року не дав можливості здійснити своєчасну та повну виплату всіх належних сум заробітної плати працівникам прикордонного загону, в тому числі, і грошову компенсацію за усі дні невикористаних щорічних відпусток працівнику ОСОБА_5 . Водночас відповідач 1 в ході службового розслідування не перевірив ці доводи та не встановив, чи дозволяв обсяг фінансування військової частини здійснити розрахунки з працівниками.

Крім того, як відзначив суд апеляційної інстанції, у висновку службового розслідування не зазначено відомостей про те, які саме помилкові дії були вчинені позивачем при проведенні видатків по фонду заробітної плати. Висновок службового розслідування не містить встановлених обставин того, чи були підготовлені документи для проведення розрахунку з ОСОБА_5 після прийняття наказу про звільнення 10 січня 2022 року, чи готувалися такі документи працівниками, які виконували обов`язки щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам, в тому числі, при звільненні, вже після звільнення ОСОБА_5 , відповідно і не встановлено, чи були проведені відповідні нарахування компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_5 , проте, виплату не здійснено, чи взагалі не готувалися документи для виплати коштів наведеному працівнику, не перевірено доводи позивача щодо відсутності достатнього фінансування для виплати заробітної плати працівникам та взагалі не встановлено, ким з працівників проведено виплату компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_5 у березні 2022 року.

З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку, що відповідач 1 не довів обставин заподіяння позивачем прямої дійсної шкоди у розумінні Закону № 160-IX, тобто, завдання збитків військовій частині шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, здійснення надлишкових виплат під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. Також відповідач 1 не довів протиправної поведінки позивача та причинного зв`язку між його діями і заподіяною шкодою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-АГ «Про підсумки службового розслідування» в частині пункту 1, яким визначено про необхідність направлення висновку та матеріалів службового розслідування з клопотанням перед начальником Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України про притягнення підполковника ОСОБА_3 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260 грн за шкоду заподіяну державі, та прийнятий на його підставі наказ Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 червня 2023 року № 134-ос про притягнення підполковника ОСОБА_3 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн за шкоду, заподіяну державі, та здійснення відрахування з місячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_3 в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення після здійснення утримання всіх належних податків та зборів до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40 260,00 грн є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, мотивуючи її порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Скаржник просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити позов без задоволення.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідно до статті 3 вказаного Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є завдання шкоди внаслідок неналежного виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до такої відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до статті 5 названого Закону, шкода, завдана з необережності, відшкодовується в межах її фактичного розміру, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, , якщо інше не передбачено законом.

Як стверджує скаржник, у період з 26 березня 2021 року по 24 липня 2022 року підполковник ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді головного бухгалтера НОМЕР_3 прикордонного загону, неналежно виконував службові обов`язки, що призвело до несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні працівниці ОСОБА_2 . Унаслідок цього державі було завдано матеріальної шкоди, оскільки відповідно до рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року на користь ОСОБА_10 було стягнуто 43 961,38 грн, які сплачено за рахунок бюджетних коштів 12 січня 2023 року (платіжне доручення № 10).

За доводами скаржника, зазначені обставини свідчать про наявність підстав для притягнення головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковника ОСОБА_3 до матеріальної відповідальності відповідно до статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Відтак, наказ начальника Регіонального управлінням Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 червня 2023 року № 134-ос про притягнення підполковника ОСОБА_3 до обмеженої матеріальної відповідальності відповідно до статті 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у розмірі 4260,00 грн за шкоду, заподіяну державі, та здійснення відрахування з його місячного грошового забезпечення в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення після здійснення утримання всіх належних податків та зборів до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40 260,00 грн є правомірним.

Позиція інших учасників справи

Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 12 лютого 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 04 червня 2025 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22 березня 2021 року № 89-ОС зараховано в списки особового складу загону та на всі види забезпечення підполковника ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з ІНФОРМАЦІЯ_5 , до НОМЕР_3 прикордонного загону на посаду головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), з 20 березня 2021 року.

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 26 березня 2021 року № 99-ОС підполковник ОСОБА_1 , головний бухгалтер - начальник фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), вважається таким, що приступив до виконання посадових обов`язків, з 26 березня 2021 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 липня 2022 року № 456-ОС підполковника ОСОБА_1 , головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби в розпорядження начальника Регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби України, з 24 липня 2022 року.

Відповідно до наказу начальника Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 липня 2022 року № 174-ОС підполковника ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, зараховано у списки особового складу та всі види забезпечення по Регіональному управлінню Морської охорони, з 25 липня 2022 року призначено заступником головного бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).

28 березня 2023 року на адресу НОМЕР_3 прикордонного загону надійшла вимога від керівника аудиторської групи заступника начальника відділу внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_7 полковника ОСОБА_11 , відповідно до якої, в ході проведення аудиторського дослідження щодо проведення виплат згідно з судовими рішеннями встановлено, що в січні 2023 року НОМЕР_3 прикордонним загоном сплачено середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43 961,38 грн, а саме колишньому працівникові ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка 13 січня 2022 року звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2022 року № 5-ОС), а повний розрахунок проведено лише 29 березня 2022 року.

У вказаній вимозі зазначено, що згідно з випискою Державної казначейської служби України від 13 січня 2022 року залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» відсутній, проте, станом на 14 січня 2022 року залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» складав 3 372 800 грн, тобто станом на 14 січня 2022 року була можливість провести повний розрахунок при звільненні працівника ОСОБА_12 .

Також вказано про те, що колишнім працівником ОСОБА_16 направлено позов до суду щодо стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок та рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року № 465/3031/22, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, стягнуто з НОМЕР_3 прикордонного загону на користь ОСОБА_13 43 961,38 грн. та на виконання судових рішень ОСОБА_14 перераховано 35 388,91 грн середній заробіток за час затримки розрахунку, утримано та перераховано ПДФО 18% в сумі 7913,05 грн та військовий збір 1,5% в сумі 659,42 грн.

Згідно з наведеною вимогою, через несвоєчасний розрахунок при звільненні за судовим рішенням додатково сплачено середній заробіток на загальну суму 43 961,38 грн, що є зайвим використанням бюджетних коштів.

З метою встановлення винних посадових осіб, відшкодування зайвих витрат бюджетних коштів та притягнення до матеріальної відповідальності на суму 43 961,38 грн, керівник аудиторської групи вимагав призначити службове розслідування.

На підставі вимоги керівника аудиторської групи від 28 березня 2023 року, наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01 квітня 2023 року № 681-АГ призначено службове розслідування з 01 квітня по 01 травня 2023 року, строк якого продовжено до 01 червня 2023 року згідно наказу від 01 травня 2023 року № 900-АГ.

За результатами проведеного службового розслідування щодо встановлення причин та осіб, дії чи бездіяльність яких призвели до завдання шкоди через додатково сплачений середній заробіток за судовим рішенням за період затримки розрахунку працівника ОСОБА_2 , 31 травня 2023 року складено висновок, затверджений начальником НОМЕР_3 прикордонного загону.

В ході службового розслідування встановлено таке.

ОСОБА_15 приступив до виконання посадових обов`язків головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону з 26 березня 2021 року, його виключено зі списків особового складу загону з 24 липня 2022 року у зв`язку з вибуттям в розпорядження начальника Регіонального управління Морської охорони.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2022 року № 5-ОС «Про особовий склад», відповідно до статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, на підставі заяви від 31 грудня 2021 року № 23951, звільнено з роботи провідного бухгалтера розрахункового відділення фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) працівника ОСОБА_5 з 13 січня 2022 року.

Зазначеним наказом передбачено виплатити працівниці компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований час з 02 лютого 2019 року по 02 лютого 2020 року, за 24 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований робочий рік з 02 лютого 2020 року до 02 лютого 2021 року, за 22 календарних дні щорічної основної відпустки та за 6 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за робочий період пропорційно відпрацьованому часу з 02 лютого 2021 року по 13 січня 2022 року.

Службовим розслідуванням встановлено, що кінцевий розрахунок при звільненні з ОСОБА_16 в сумі 55 395,93 грн, з урахуванням проведених утримань в сумі 44 039,76 грн, проведений 31 березня 2022 року відповідно до платіжного дорученням від 29 березня 2022 року № 759.

У червні 2022 року ОСОБА_17 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року у справі №465/3031/22, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, позов задоволено, стягнуто з НОМЕР_3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 43 961,38 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та судовий збір у сумі 992,40 грн.

Платіжним дорученням від 12 січня 2023 року № 10 на виконання судового рішення у справі № 465/3031/22 було здійснено сплату середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку в сумі 43 961,38 грн, з урахуванням проведених утримань - в сумі 35 388,91 грн.

Службовим розслідуванням встановлено, що внаслідок несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з працівником ОСОБА_16 , НОМЕР_3 прикордонним загоном на підставі рішення суду проведені видатки на виплату середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в сумі 43 691,38 грн.

На день розрахунку ОСОБА_5 - 13 січня 2022 року - посада працівника з нарахування та виплати заробітної плати була вакантною.

З пояснення підполковника ОСОБА_3 з`ясовано, що обов`язок підготовки повного та своєчасного кінцевого розрахунку при звільненні працівника ОСОБА_2 на момент її звільнення лежав саме на ній, враховуючи достатньо значний проміжок часу, який минув з періоду вказаних виплат, плинність кадрів розрахункового відділення за цим напрямком відповідальності, хто проводив кінцевий розрахунок з ОСОБА_16 після встановлення факту несвоєчасного розрахунку він згадати не зміг.

Відповідно до виписки Державної казначейської служби України від 13 січня 2022 року, залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» відсутній, проте, станом на 14 січня 2022 року залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» складав 3 372 800 грн, тобто, станом на 14 січня 2022 року була можливість провести повний розрахунок при звільненні працівника ОСОБА_2 , але у зв`язку з відсутністю належного контролю, правильності проведення видатків по фонду заробітної плати, несвоєчасним вжиттям заходів головним бухгалтером - начальником фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковником ОСОБА_8 щодо перерозподілу посадових (функціональних) обов`язків серед підлеглого йому персоналу у зв`язку із звільненням працівника, було допущено затримку розрахунку зазначеного працівника.

На підставі зазначених обставин службовим розслідуванням встановлено, що в діях головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) підполковника ОСОБА_3 наявні ознаки протиправної поведінки, яка виразилася у неналежному виконанні службових обов`язків, визначених статтями 16, 88 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 15 пункту 12.5, абзацу 18 пункту 21.5 Інструкції про організацію фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 155, абзацу 1, 16 пункту 2 розділу ІІ Положення про фінансово-економічний відділ (бухгалтерську службу) НОМЕР_3 прикордонного загону, затвердженого наказом НОМЕР_3 прикордонного загону від 16.09.2021 року № 166-ОД, абзацу 17 пункту 2, розділу ІV Посадової інструкції головного бухгалтера-начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону, та призвела до невиплати належних працівнику ОСОБА_18 сум в установлений строк та створення періоду затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з висновками службового розслідування, внаслідок проведення несвоєчасного розрахунку при звільненні працівника ОСОБА_2 , у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків на посаді головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону в період з 26 березня 2021 року по 24 липня 2022 року, позивач допустив завдання шкоди державі сплатою за рахунок бюджетних коштів витрат пов`язаних з виконанням рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року про стягнення на користь останньої суми 43 961,38 грн відповідно до платіжного доручення від 12 січня 2023 року № 10.

У зв`язку з цим, Комісія, яка проводила службове розслідування, дійшла висновку, що колишній головний бухгалтер - начальник фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону підполковник ОСОБА_19 підлягає притягненню до обмеженої матеріальної відповідальності за завдану з необережності шкоду у зв`язку з неналежним виконанням обов`язків, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів в сумі 40 260,00 грн.

Оскільки підполковника ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону з подальшим вибуттям у розпорядження начальника Регіонального управління Морської охорони з 24 липня 2022 року, у висновку службового розслідування визначено: клопотати перед начальником Регіонального управління Морської охорони про притягнення підполковника ОСОБА_3 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн за шкоду заподіяну державі внаслідок причинного зв`язку між протиправною поведінкою, а саме недбалим виконання своїх обов`язків - не виплати належних працівнику ОСОБА_2 сум в установлений строк та створення періоду затримки розрахунку при звільненні і настанням шкоди, заподіяній під час проходження служби та виконання обов`язків за посадою головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 прикордонного загону та матеріали службового розслідування направити в Регіональне управління Морської охорони.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-аг «Про підсумки службового розслідування» визначено направити висновок та матеріали службового розслідування з клопотанням перед начальником Регіонального управління Морської охорони про притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн за шкоду завдану державі.

На виконання статті 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та на підставі матеріалів службового розслідування, що затверджені наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року № 1172-АГ та надійшли до Регіонального управління 03 червня 2023 року, Регіональним управлінням Морської охорони видано наказ від 15 червня 2023 року № 134-ос, яким ОСОБА_1 притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40260 грн. за шкоду, завдану державі.

Зазначеним наказом визначено також порядок відшкодування шкоди: здійснювати відрахування з місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення після здійснення утримання всіх належних податків та зборів, до повного відшкодування шкоди, заподіяної в розмірі 40 260,00 грн.

Позивач, уважаючи вказані накази протиправними, звернувся з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади ( полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут).

Дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 16 Статуту кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці передбачено, що залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначено Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-IX (далі- Закон №160-IX у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

За змістом частини першої, другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

За приписами частини четвертої статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною першою статті 5 Закону №160-IX передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

За правилами частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №160-IX посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.

Абзацом 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною третьою статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону №160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Абзацом 1 частини першої статті 10 Закону №160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №160-IX якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Положеннями частини першої статті 14 Закону №160-IX встановлено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Порядок проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 08 листопада 2021 року № 815 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 4 розділу II Порядку встановлено, що начальник (командир) органу Держприкордонслужби зобов`язаний призначити службове розслідування:

не пізніше десяти діб від дня, коли йому стало відомо про правопорушення;

протягом трьох діб - за фактами, які є підставою для усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків, або після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб про завдання шкоди.

За приписами пункту 1 розділу IV Порядку службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

У разі потреби за мотивованим рапортом особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови комісії строк службового розслідування може бути продовжено начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування, або старшим начальником (командиром), але не більш як на один місяць, про що видається письмовий наказ.

Службове розслідування починається з дня, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. Днем закінчення службового розслідування є день затвердження висновку службового розслідування начальником (командиром), який призначив службове розслідування (пункту 4 розділу IV Порядку).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини склалися у цій справі у зв`язку з притягненням позивача до обмеженої матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі з необережності.

Підставою для притягнення позивача до цього виду відповідальності відповідачі зазначили положення Закону №160-IX та матеріали службового розслідування, у яких зафіксовано неналежне виконанням позивачем службових обов`язків під час проходження служби на посаді головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) ІНФОРМАЦІЯ_3 . За твердженням відповідачів, унаслідок дій позивача було допущено невиплату належних сум працівниці ОСОБА_18 у встановлений законом строк, що спричинило затримку остаточного розрахунку при її звільненні. Це, у свою чергу, призвело до додаткових витрат бюджетних коштів через сплату середнього заробітку за період затримки розрахунку відповідно до рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2022 року про стягнення на її користь 43 961,38 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вважав правомірним притягнення позивача до матеріальної відповідальності на підставі оскаржуваних актів.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні не підпадає під визначення прямої дійсної шкоди, наведене у Законі №160-IX. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачами протиправної поведінки позивача та відсутність причинного зв`язку між його діями та настанням шкоди.

У касаційній скарзі відповідач 1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону №?160-IX, а також на неналежне дослідження наявних в матеріалах справи доказів, що, на його думку, призвело до помилкового вирішення справи по суті.

Ключове питання, яке підлягає вирішенню в цьому касаційному провадженні, полягає в тому, чи становить сума середнього заробітку, виплачена відповідно до статті 117 КЗпП України на підставі судового рішення за затримку остаточного розрахунку при звільненні, пряму дійсну шкодою в розумінні Закону №?160-IX, що тягне за собою настання матеріальної відповідальності у межах дії цього нормативного акта.

Оцінюючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права з урахуванням доводів і вимог касаційної скарги, Суд зазначає таке.

Згідно з положеннями Закону №?160-IX, матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Такий вид шкоди Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого. До складу прямої дійсної шкоди також належать надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

У контексті зазначеного, виплата середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні, здійснена військовою частиною на підставі судового рішення згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, є формою юридичної відповідальності роботодавця за порушення норм трудового законодавства. Однак, якщо підставою для цієї виплати стали дії або бездіяльність конкретної службової особи, відповідальної за організацію своєчасного розрахунку при звільненні, що призвели до виникнення фінансових зобов`язань, які не виникли б за умови належного виконання службових обов`язків, така виплата має ознаки прямої дійсної шкоди, заподіяної державному органу в межах службової діяльності відповідної особи.

Фактично, йдеться про непередбачену, вимушену витрату бюджетних коштів, яка не була включена до кошторису установи і не настала б за умови належного виконання обов`язків службовою особою, що свідчить про її позаплановий характер. У цьому аспекті такі витрати створюють додаткове фінансове навантаження на бюджет, унеможливлюючи ефективне та цільове використання державних коштів і, відповідно, становлять реальні майнові втрати для держави.

Виплата середнього заробітку в такому випадку утворює склад надлишкової (позапланової) виплати, що стала наслідком службової недбалості або бездіяльності службової особи. Такі витрати не є випадковими, об`єктивно неминучими або пов`язаними з організаційно-фінансовими труднощами установи, вони становлять наслідок конкретного порушення, що має юридичну кваліфікацію і може слугувати підставою для застосування матеріальної відповідальності винної особи.

Незважаючи на те, що формальною підставою для виникнення зобов`язання з відшкодування середнього заробітку у зазначеному випадку є судове рішення, фактичною його причиною є дії (бездіяльність) службової особи, що суперечили вимогам трудового законодавства і зумовили застосування до державного органу фінансової санкції. Отже, виплата середнього заробітку в такому разі є безпосереднім наслідком службової недбалості, яка має юридичне значення і призводить до реальних фінансових втрат бюджету, що відповідає ознакам прямої дійсної шкоди.

У цьому зв`язку слід звернути увагу на норму частини другої статті 6 Закону №?160-IX, яка передбачає, що посадові (службові) особи, винні у незаконному звільненні чи переміщенні осіб, несуть повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посад. Попри те, що ця норма стосується притягнення військовослужбовців до повної матеріальної відповідальності, логіка її побудови вказує на єдиний підхід законодавця до кваліфікації подібних бюджетних втрат як прямої дійсної шкоди, яка підлягає компенсації з боку винної особи.

Отже, правова природа середнього заробітку, виплаченого у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, у випадку його виникнення з вини конкретної службової особи, дає підстави кваліфікувати таку виплату як пряму дійсну шкоду, що, за наявності всіх інших необхідних юридичних елементів (протиправної поведінки, причинного зв`язку, вини), може бути підставою для притягнення особи до матеріальної відповідальності відповідно до Закону №160-IX.

У світлі викладеного, Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що виплата середнього заробітку за затримку розрахунку звільненому працівнику відповідно до статті 117 КЗпП України не є прямою дійсною шкодою в розумінні Закону №160-IX та не може слугувати підставою для застосування матеріальної відповідальності відповідно до цього нормативного акта.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до матеріальної відповідальності стала шкода, завдана ІНФОРМАЦІЯ_9 (військова частина НОМЕР_1 ), внаслідок неналежного виконання ним службових обов`язків під час проходження служби на посаді головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).

За встановленими обставинами, позивач допустив затримку остаточного розрахунку при звільненні працівниці частини ОСОБА_20 . Через несвоєчасну виплату належних сум військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана здійснити додаткові виплати - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до рішення суду.

Згідно зі статтями 11, 16 Статуту військовослужбовці, зокрема, зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Відповідно до Положення про фінансово-економічний відділ (бухгалтерську службу) НОМЕР_3 прикордонного загону, затвердженого наказом НОМЕР_3 прикордонного загону від 16 вересня 2021 року №166-ОД «Про затвердження Положень про структурні підрозділи управління НОМЕР_3 прикордонного загону та посадових інструкцій» (далі - Положення № 166-ОД): Фінансово-економічний відділ відповідно до покладених на нього завдань:

організує фінансово-економічну діяльність прикордонного загону відповідно до чинного законодавства (абзац 1 пункту 2 розділу ІІ);

забезпечує дотримання вимог нормативно-правових актів щодо: використання фінансових, матеріальних (нематеріальних) та інформаційних ресурсів під час прийняття та оформлення документів щодо проведення господарських операцій (абзац 14, 15 пункту 2 розділу II).

Головний бухгалтер несе відповідальність згідно із законодавством за бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення етики поведінки та обмежень, пов`язаних із проходженням військової служби (абзац 30 пункту 4 розділу II).

Згідно з абзацом 17 пункту 2 Посадової інструкції головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) (розділ IV Положення № 166-ОД): головний бухгалтер зобов`язаний ретельно контролювати правильність проведення видатків по фонду заробітної плати, встановлення посадових окладів, суворе дотримання штатної, фінансової і касової дисципліни.

Таким чином, головний бухгалтер - начальник фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) ІНФОРМАЦІЯ_3 у межах службових обов`язків зобов`язаний забезпечити належну організацію фінансово-економічної діяльності прикордонного загону відповідно до чинного законодавства, здійснювати контроль за правильністю видатків фонду заробітної плати, своєчасністю нарахування посадових окладів, а також дотриманням фінансової дисципліни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час службового розслідування та аудиторського дослідження щодо виконання судових рішень було з`ясовано, що у січні 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_10 проведено виплату середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні працівника у розмірі 43 961,38 грн. Цю суму було сплачено ОСОБА_18 , яка працювала провідним бухгалтером фінансово-економічного відділу. Зазначена працівниця була звільнена 10 січня 2022 року за власним бажанням (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2022 року № 5-ОС). Однак остаточний розрахунок із нею був проведений лише 29 березня 2022 року.

Згідно з випискою Державної казначейської служби України від 13 січня 2022 року, станом на цю дату залишок відкритих асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» був відсутній. Проте вже на 14 січня 2022 року такий залишок складав 3 372,8 тис. грн, що дозволяло провести остаточний розрахунок з працівником без затримки.

Попри це, через відсутність належного контролю з боку головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу щодо правильності проведення видатків по фонду заробітної плати, несвоєчасне вжиття заходів щодо перерозподілу посадових (функціональних) обов`язків серед підлеглого персоналу у зв`язку із звільненням працівника було допущено затримку розрахунку при звільненні з працівником ОСОБА_16 , що призвело до нарахування та подальшої виплати суми середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні та додаткових бюджетних витрат.

Отже, згідно з результатами службового розслідування, шкода, завдана військовій частині НОМЕР_1 , стала наслідком бездіяльності позивача, який не виконав обов`язки, покладені на нього як на начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), що і зумовило застосування до нього матеріальної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції, вважаючи необґрунтованим висновок службового розслідування щодо несвоєчасного вжиття головним бухгалтером - начальником фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_8 заходів із перерозподілу посадових (функціональних) обов`язків у зв`язку зі звільненням працівника, послався на те, що станом на 14 січня 2022 року посада працівника, відповідального за нарахування та виплату заробітної плати, залишалась вакантною, а також на подальше призначення інших осіб на цю посаду та відсутність їхніх пояснень щодо нездійснення відповідних виплат.

Проте аргументи суду апеляційної інстанції не спростовують, а радше залишають поза увагою факт неналежного виконання позивачем своїх безпосередніх обов`язків. Як головний бухгалтер - начальник фінансово-економічного відділу, він був зобов`язаний забезпечити належну організацію фінансово-економічної діяльності загону, зокрема, у частині безперервного виконання службових функцій, у тому числі у разі тимчасової вакантності окремих посад.

Факт відсутності на відповідну дату призначеного працівника не звільняє керівника підрозділу від обов`язку організовувати роботу відділу, в тому числі через перерозподіл функціональних обов`язків між іншими працівниками. При цьому такий перерозподіл мав бути здійснений до моменту призначення нового працівника, що, згідно з вищезазначеним Положенням № 166-ОД, прямо входило до компетенції головного бухгалтера як начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).

Посилання суду апеляційної інстанції на подальше виконання іншими працівниками відповідних обов`язків з нарахування та виплати заробітної плати, після виникнення обов`язку здійснити остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 не має правового значення для оцінки бездіяльності позивача як начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), що спричинила прострочення. Відсутність доказів своєчасного документального оформлення тимчасового покладення обов`язків на іншу особу, а також належних організаційних дій щодо забезпечення виконання функцій вакантної посади у січні 2022 року, підтверджує наявність порушення ним встановлених обов`язків. Саме це, а не подальше призначення нових працівників, стало безпосередньою причиною затримки розрахунку з ОСОБА_16 .

Відхиляючи висновок службового розслідування щодо незабезпечення головним бухгалтером - начальником фінансово-економічного відділу ОСОБА_8 належного контролю за правильністю проведення видатків по фонду заробітної плати, суд апеляційної інстанції вказав на доводи позивача про недостатнє фінансування для проведення відповідних нарахувань, надані в ході службового розслідування, та на те, що цим доводам не була надана належна оцінка.

Водночас сам по собі факт відсутності коштів для проведення розрахунку при звільненні не може виправдовувати триваючу недбалість у плануванні видатків і неналежну організацію роботи фінансово-економічного підрозділу упродовж усього періоду затримки. Як випливає з матеріалів справи, вже 14 січня 2022 року на рахунок НОМЕР_3 прикордонного загону було отримано фінансування у розмірі 3 372,8 тис. грн.

Хоча, як стверджував позивач, ці кошти могли не покрити всі потреби загону у виплаті заробітної плати, їх обсяг не був настільки мізерним, щоб об`єктивно унеможливити здійснення розрахунку з працівником, якому належали виплати при звільненні.

При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивач бодай вживав мінімальних заходів щодо пріоретизації обов`язкових виплат, передусім компенсації за невикористані відпустки при звільненні ОСОБА_2 , які, відповідно до статті 116 КЗпП України, мають виплачуватись у день звільнення.

Факт спрямування позивачем потреби про необхідність коштів у більших обсягах, ніж було отримано загоном, не звільняло головного бухгалтера від обов`язку ефективного управління вже наявними коштами. Згідно з вимогами чинного законодавства, бухгалтерська служба зобов`язана забезпечувати пріоритетність платежів, а також планування і контроль за видатками, особливо у питаннях, що стосуються припинення трудових відносин і виплат при звільненні. Недотримання цих вимог свідчить про відсутність належного контролю з боку начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).

Окрім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не лише не забезпечив належного контролю над розподілом коштів, а й не вжив заходів для виправлення ситуації в наступні періоди. Згідно з поясненнями, наданими ним під час службового розслідування, позивачу не було відомо, хто здійснив нарахування ОСОБА_18 компенсації за невикористані відпустки при звільненні. При цьому саме головний бухгалтер несе відповідальність за своєчасне та повне нарахування заробітної плати, незалежно від того, хто фактично виконує обчислення. Обов`язки з організації цієї діяльності структурно й функціонально підпорядковані саме йому.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач 1 не перевірив доводи позивача щодо недостатнього фінансування, є необґрунтованим, оскільки саме позивач мав довести вжиття належних заходів для проведення остаточного розрахунку при звільненні та наявності об`єктивної неможливості здійснення відповідних виплат, чого він не зробив. Відтак, посилання на обмежене фінансування не має жодного правового значення у контексті оцінки законності його дій.

Також суд апеляційної інстанції також вказав на недостатню деталізацію висновку службового розслідування. Водночас, на переконання Верховного Суду, як оспорювані накази, так і висновок службового розслідування, що став їх підґрунтям, містять чіткі і зрозумілі посилання на визначені законом підстави застосування матеріальної відповідальності та мотиви, з яких комісія дійшла відповідних висновків.

Водночас під час розгляду справи не встановлено обставин, які б указували на те, що висновки відповідачів, які покладено в основу оскаржуваних наказів, є довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.

Установлені судами обставини підтверджують, що під час проведення службового розслідування встановлено всі необхідні елементи для застосування матеріальної відповідальності: наявність шкоди, протиправну поведінку позивача у формі невиконання або неналежного виконання службових обов`язків, причинний зв`язок між цією поведінкою та заподіяною шкодою, а також вину позивача.

Форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи відповідно до Закону України №160-ІХ. У разі, якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 Закону України №160-ІХ, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на те, що у цій справі не доведено наявності умислу в діях позивача, а встановлені судами обставини вказують на необережність, Верховний Суд вважає, що до позивача правомірно застосовано обмежену матеріальну відповідальність, а розмір визначеної шкоди 40 260,00 грн відповідає вимогам закону та враховує встановлене законодавче обмеження.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини та відповідне правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності притягнення позивача до обмеженої матеріальної відповідальності за заподіяну державі шкоду на підставі оспорюваних індивідуальних актів.

Щодо посилань позивача на порушенням строків проведення службового розслідування, то такі є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 8 Закону №160-IX, службове розслідування у разі виявлення факту завдання шкоди має бути призначене наказом командира (начальника) протягом трьох діб після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб, а його завершення має відбутися протягом одного місяця з дня призначення. У разі необхідності строк проведення розслідування може бути продовжений командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Як убачається з матеріалів справи, службове розслідування було ініційоване на підставі вимоги керівника аудиторської групи від 28 березня 2023 року та призначене наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01 квітня 2023 року № 681-АГ зі строком проведення з 01 квітня по 01 травня 2023 року. Надалі строк було продовжено до 01 червня 2023 року відповідно до наказу від 01 травня 2023 року № 900-АГ, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилання позивача на момент звернення працівниці ОСОБА_2 до суду з позовом про стягнення середнього заробітку (червень 2022 року) як момент, коли начальнику (командиру) 7 прикордонного Карпатського закону стало відомо про правопорушення, є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні моменту, з якого починається перебіг відповідного строку.

Беручи до уваги викладене, Верховний Суд уважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи протилежне рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема положень Закону №160-IX, а також порушив норми процесуального права щодо встановлення фактичних обставин справи, що призвело до необґрунтованого скасування судового рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

У світлі викладених обставин та наведених в касаційній скарзі мотивів і вимог, Верховний Суд відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України формулює правовий висновок про те, що шкода, яка виникає внаслідок затримки розрахунки при звільненні працівника та тягне за собою додаткові виплати у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, є прямою дійсною шкодою, яка підлягає відшкодуванню військовослужбовцем чи відповідною службовою особою у порядку, передбаченому Законом №160-IX. Така шкода, за наявності передбачених законом юридичних елементів, зокрема вини у формі необережності, протиправної поведінки та причинного зв`язку між діями особи та завданою шкодою, може бути підставою для притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі, що не перевищує п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року скасувати.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов