№ 420/19264/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа №420/19264/23

адміністративне провадження № К/990/24826/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів - Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соколова Дмитра Сергійовича

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року (судді: Градовський Ю.М., Турецька І.О., Шеметенко Л.П.)

у справі №420/19264/23

за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України (далі -ДМС України) від 16 червня 2023 року №86-23, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. В обґрунтування вимог зазначила, що у жовтні 2022 року звернулася з заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про надання захисту в Україні. Проте, рішенням ДМС від 16 червня 2023 року №86-23 їй відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Уважає вказане рішення міграційної служби неправомірним та необґрунтованим. Вказує, що вона є громадянкою Російської Федерації. Після подій 2014 року в Україні (а саме окупації Криму та початку Антитерористичної операції на Донбасі) та по теперішній час вона та її сім`я (чоловік та сини) займає чітку проукраїнську позицію, оскільки країна її походження вибрала незаконний шлях ведення відносин з Україною. Син та чоловік виявляли активне бажання проходити військову службу в Збройних Силах України, а сім`я надавала гуманітарну допомогу - передала власний автомобіль на потреби ЗСУ. Зазначені вище події можуть слугувати підставами для кримінального переслідування її в РФ. У разі повернення в країну походження, вона може стати жертвою свавільного насилля та жорсткого поводження. В порушення законодавства відповідачем не враховано, що існує ризик її переслідувань, у зв`язку з політичними переконаннями, а саме - критика влади РФ, проукраїнська та антивоєнна позиція.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 16 червня 2023 року №86-23, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особами, які потребують додаткового захисту. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 16 червня 2023 року №86-23, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

5. Позивачка не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції звернулася до Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Від відповідача до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

8. У відзиві відповідач зазначає, що оскільки на час прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду ДМС не досліджено заяву позивачки з урахуванням встановлених судом обставин та актуальної інформації по країні походження та враховуючи дискреційність повноважень міграційного органу, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, з урахуванням позиції суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, у вказаному випадку є зобов`язання міграційної служби повторно розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у вказаній постанові.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою Російської Федерації, уродженка міста Балашиха Московської області, за національністю росіянка, за віросповіданням атеїстка, одружена із ОСОБА_5 , має дітей від цього шлюбу:

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10. З території РФ (Краснодарський край) вибула 13 червня 2018 року, автомобілем до міста Одеса (Україна). На територію України потрапила 14 червня 2018 року вперше та легально, на підставі паспортного документу, виданого 17 лютого 2016 року з терміном дії до 17 лютого 2026 року.

11. На території України проживала на підставі довідок на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 строком дії з 12 березня 2019 року по 05 вересня 2019 року, серії НОМЕР_2 , строком дії з 20 грудня 2019 року по 18 грудня 2020 року.

12. 31 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області про набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

13. В заяві-анкеті зазначено, що вона не може повернутись у країну походження - РФ у зв`язку із побоюваннями, що може стати жертвою жорсткого тиску з боку державних структур за її критику влади РФ, проукраїнську та антивоєнну позицію. Після подій 2014 року (а саме окупації Криму та організації терористичних угрупувань на Донбасі російськими спецслужбами) та на теперішній час, вона та вся її родина, займає чітку проукраїнську позицію, оскільки країна її походження вибрала незаконний шлях ведення відносин з Україною. Її старший син та чоловік виявляли активне бажання проходити військову службу в Збройних Силах України. В Росії тих, хто засуджує всі жахи, які відбуваються на території України, піддають переслідуванню. Їй важко уявити повернення в Росію після 4 років життя в Україні без родини.

14. 31 жовтня 2022 року ОСОБА_1 а також неповнолітнім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано довідку про звернення за захистом в Україні, термін дії довідки - до 30 листопада 2022 року. (т.І а.с.89).

15. Під час опитування 04 листопада 2022 року позивачка повідомила, що виїхала з Батьківщини зі своєю сім`єю і приїхали до України в 2018 році на постійне проживання. Під час проживання в РФ мали конфлікт з загальноосвітніми закладами з приводу навчання дітей. Навчання в РФ дуже політизоване, в школах були виборчі пункти при виборах Президента і виборах в державні органи. Вона з чоловіком мали єдину позицію по відношенню до людей, які навчають дітей в школах. Педагоги в школах займалися фальсифікацією та не викликали довіри. Коли був конфлікт в Україні в 2014 році пов`язаний з майданом, вони з чоловіком зрозуміли, що майбутнього в РФ не має. Чоловік відчував на собі негативне ставлення зі сторони адміністрації селища. Після смерті Немцова, який активно виступав проти корупції, президента РФ та війни з Україною, її чоловік був затриманий за демонстрацію українського прапору на мотоциклі шляхом проїзду по селищі в 2015 році. Її чоловік вимушений був звільнитись з роботи за власним бажанням через шантаж. З 2014 року виставили будинок на продаж, оскільки вирішили виїхати з РФ. Маючи кошти для виїзду та договір про продаж будинку, їх сім`я виїхала до України. Такий виїзд викликав нерозуміння у родичів, оскільки російське телебачення зомбувало багатьох людей в РФ. Повернутися до РФ вона не може, оскільки це небезпечно. Її чоловік та сини мали бажання підписати контракт в ВСУ в 2019 в 2021 роках, однак не вийшло. Проживати в РФ небезпечно, оскільки її чоловік та син активно висловлювали свою політичну позицію владі РФ. Вона боялась щоб не підкинули наркотики чи в тюрму не посадили. В Харкові проживає її тітка, тому переїздити було не страшно. Раніше вона не зверталась до Управління, сподівалась, що чоловік отримає дозвіл на проживання.

16. Також, позивачка зазначила, що до кримінальної відповідальності не притягалася, ніколи не була причетна та не приймала участі у політичних, релігійних або громадських організаціях у країні походження.

17. 16 листопада 2022 року (т.І а.с.163-174) та 19 грудня 2022 року (т.І а.с.195-198) міграційною службою були проведені співбесіди з ОСОБА_1 .

18. У подальшому, 18 листопада 2022 року ГУ ДМС в Одеській області видано наказ №226 щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.І а.с.194).

19. Проте, до міграційної служби надійшов лист УСБУ в Одеській області від 19 грудня 2022 року №65/1/314940, відповідно до якого СБУ заперечила щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні (т.І а.с.200), оскільки вона не прибула до управління СБУ для проведення опитування та перевірки обставин, які не дозволяють їй отримати бажаний статус.

20. Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 18 січня 2023року №13 продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.І а.с.208).

21. Відповідно до висновку ГУ ДМС в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 9 травня 2023 року у справі №2022ОD0093 (т.І а.с.67-80), за результатами розгляду матеріалів особової справи громадянки РФ ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , факти повідомлені заявницею стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до умов, передбачених підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI), що водночас не позбавляє її права залишитись на території України у разі наявності інших правових підстав для перебування. На підставі наведеного рекомендовано відмовити їй та її дітям у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені підпунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (абзац 5 статті 6 Закону №3671-VI).

22. На підставі вказаного, 16 червня 2023 року ДМС України прийнято рішення №86-23 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» про відмову громадянці РФ ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.І а.с.66) відповідно до статті 10 Закону №3671-VI та на підставі абзацу 5 частини першої статті 6 цього Закону.

23. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка, діючи у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх (на дату подання позовної заяви) дітей, звернулась з позовом до суду.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відносно ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 існують обставини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI для надання їй в Україні додаткового захисту, а тому спірне рішення ДМС України від 16 червня 2023 року №86-23 про відмову у наданні позивачці та її дітям такого захисту є неправомірним та підлягає скасуванню. На підставі вказаного, суд першої інстанції зобов`язав ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особами, які потребують додаткового захисту.

25. Суд першої інстанції взяв до уваги постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №420/9702/23 про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 11 квітня 2023 року №55-23, яким ОСОБА_5 (чоловіку позивачки) відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано прийняти рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Приймаючи рішення про задоволення позову суд виходив з положення частини першої-другої 1-2 статті 4 Закону №3671-VI, відповідно до якого Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист. Члени сім`ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз`єднання сім`ї в`їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

26. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення ДМС України від 16 червня 2023 року №86-23.

27. У частині позовних вимог щодо зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення цих позовних вимог.

28. У цій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29. Такі висновки суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що наразі відповідачем не досліджено заяву позивачки з урахуванням встановлених судом обставин та актуальної інформації по країні походження та ураховуючи дискреційність повноважень міграційного органу, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки є зобов`язання міграційної служби повторно розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

30. Позивачка у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, указує на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції застосував частину четверту статті 245 КАС України та статтю 4 Закону №3671-VI без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №520/9495/2020, від 03 квітня 2019 року у справі №813/3663/16, від 20 грудня 2019 року у справі №815/6259/16, від 25 липня 2019 року у справі №815/7180/16, від 14 квітня 2020 року у справі №420/208/19, від 24 грудня 2020 року у справі №2040/6507/18.

31. В обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України заявник посилається на не дослідження судом зібраних у справі доказів.

32. У постанові від 23 грудня 2021 року у справі №520/9495/2020 Верховний Суд дійшов висновку про те, що зважаючи на повноту встановлення судами обставин справи, встановлення наявності підстав для прийняття рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і виконання необхідних умов для його прийняття, захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов`язує відповідача прийняти таке рішення щодо позивача.

33. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №813/3663/16, від 20 грудня 2019 року у справі №815/6259/16, від 25 липня 2019 року у справі №815/7180/16, від 14 квітня 2020 року у справі №420/208/19, від 24 грудня 2020 року у справі №2040/6507/18.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

35. У цій справі позивачка просить визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати ДМС України прийняти таке рішення.

36. Як слідує з касаційної скарги позивачка не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції в частині зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

37. На переконання скаржниці суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не застосувавши при цьому норми частини другої статті 4 Закону №3671-VI.

38. Щодо позовних вимог про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Верховний Суд зазначає таке.

39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

40. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

41. Стаття 4 Закону №3671-VI встановлює сприяння збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

42. Члени сім`ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз`єднання сім`ї в`їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

43. Відповідно пункту 24 частини першої статті 1 Закону №3671-VI члени сім`ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту: чоловік (дружина); діти віком до вісімнадцяти років за умови, що вони не перебувають у шлюбі і знаходяться на утриманні; повнолітні діти, які не перебувають у шлюбі, якщо вони через фізичний стан об`єктивно не здатні задовольняти свої потреби; непрацездатні батьки; інші особи, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, як це визначається національним законодавством і звичаями відповідної країни.

44. Згідно із статтею 25 Закону №3671-VI до прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про припинення тимчасового захисту особа може повернутися до країни походження внаслідок припинення дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист. Особа позбавляється тимчасового захисту в разі вчинення злочину: проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою отримання тимчасового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є чоловіком позивачки, від цього шлюбу у них народилося п`ятеро дітей.

46. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №420/9702/23 визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 11 квітня 2023 року №55-23, яким ОСОБА_5 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатковою захисту. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 особою, яка потребує додаткового захисту.

47. Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №420/9702/23 набрала законної сили 07 грудня 2023 року.

48. Верховний Суд зазначає, що до принципів права особи на притулок, серед іншого, належать принцип забезпечення єдності сім`ї.

49. Таким чином законодавством врегульований принцип єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту.

50. Проте як слідує із матеріалів справи, на час прийняття відповідачем спірного рішення (16 червня 2023 року) не існувало рішення суду (07 грудня 2023 року), яким зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 особою, яка потребує додаткового захисту.

51. Також під час апеляційного розгляду цієї справи, представник позивачки вказав на те, що позивачка у січні 2023 року пройшла відповідну співбесіду в СБУ та нібито за результатами опрацювання додаткової інформації СБУ не отримано даних, які відповідно до статті 6 Закону №3671-VI перешкоджають наданню позивачці статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

52. Як зазначив суд апеляційної інстанції вказані обставини не досліджувались міграційною службою.

53. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку. визначеному пунктом 4 частини другої цієї статі, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти но власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

54. Суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

55. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

56. Ураховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду ДМС України не досліджено заяву позивачки з урахуванням встановлених судом обставин та актуальної інформації по країні походження, враховуючи дискреційність повноважень міграційного органу, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, з урахуванням позиції суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, в цьому випадку є зобов`язання міграційної служби повторно розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

57. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме те, що Верховний Суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №520/9495/2020, від 03 квітня 2019 року у справі №813/3663/16, від 20 грудня 2019 року у справі №815/6259/16, від 25 липня 2019 року у справі №815/7180/16, від 14 квітня 2020 року у справі №420/208/19, від 24 грудня 2020 року у справі №2040/6507/18.

58. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі позивачкою судові справи №520/9495/2020, №815/6259/16, №815/7180/16, №420/208/19, №2040/6507/18 стосуються виключно громадян Сирійської Арабської Республіки, які прибули в Україну з різних причин (навчання, робота, тощо) коли ще не почалась громадянська війна в цій країні. І на момент повернення сирійських громадян з України почався і тривав збройний конфлікт в Сирійській Арабській Республіці, що становив ризик їхньому життю у разі повернення в свою країну. Саме по Сирійській Арабській Республіці Рада Безпеки ООН прийняла резолюції в яких було визнано факт існування збройного конфлікту в цій країні, що є загальновідомим. Відтак, ця ситуація неодноразово вже була досліджена Верховним Судом у своїй практиці, а тому суди ухвалювали рішення про зобов`язання надавати громадянам Сирійської Арабської Республіки статус біженця в Україні.

59. У справі №813/3663/16 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності позивач зазнавав переслідувань через своє активне членство у «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». Крім, цього загальна ситуація з правами людини в Російській Федерації після залишення її позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за злочин, за яким його оголошено у федеральний розшук, існує, то Суд вважав цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі його повернення до Росії.

60. З огляду на відмінні фактичні обставини зазначених справ та цієї, висновки, викладені у справах №520/9495/2020, №815/6259/16, №815/7180/16, №420/208/19, №2040/6507/18, №813/3663/16 не є подібними до цієї справи, а тому Суд відхиляє доводи позивачки у цій частині.

61. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції у цій справі не спростовують, а підстави касаційного оскарження не знаходять свого підтвердження під час перегляду справи у Верховному Суді.

62. Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

63. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

65. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

66. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 349 350 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соколова Дмитра Сергійовича залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі №420/19264/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду