ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №420/2491/21
адміністративне провадження № К/9901/48138/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Мацедонської В..Е., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року (суддя Аракелян М.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року (суддя-доповідач Бойко А.В., судді Федусик А.Г., Шевчук О.А.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - Департамент) про визнання протиправним і скасування рішення від 05 лютого 2021 року про відмову їй у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву та здійснити реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.
2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що її матері належить садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У лютому 2021 року вона звернулася до Департаменту із заявою про реєстрацію її місця проживання за вказаною адресою, додавши необхідні документи. Однак Департамент відмовив у реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що садовий будинок не є житловим. На думку позивачки, таке рішення відповідача є протиправним, оскільки порушує гарантоване їй Конституцією та законами України право на вільний вибір місця проживання й не враховує придатності садового будинку її матері для постійного проживання.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту від 05.02.2021 про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язано Департамент повторно розглянути заяву та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Суди попередніх інстанцій визнали безпідставною та необґрунтованою відмову відповідача у реєстрації місця проживання позивачки в садовому будинку, який, за висновком судів, відповідає такій ознаці житла як придатність для постійного або тимчасового проживання. Суди також дійшли висновку, що для цілей реєстрації місця проживання не обов`язково переводити садовий будинок у жилий будинок відповідно до Порядку переведення дачних та садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №321 (далі - Порядок №321), зазначивши, що це є правом власника будинку, а не його обов`язком, та не виключає можливості проживання в такому будинку.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі Департамент, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
6. За доводами відповідача, суди попередніх інстанцій неправильно застосували у спірних правовідносинах абзац другий пункту 5 Порядку №321, згідно з яким виключно в разі прийняття уповноваженим органом рішення про переведення садового будинку у жилий будинок можливими є використання такого будинку як житло та реєстрація місця проживання в ньому. При цьому відповідач послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у системному зв`язку з положеннями статей 6 і 91 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №1382-IV) у подібних правовідносинах.
7. Позивачка не подала відзив на касаційну скаргу.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
9. Судами попередніх інстанцій установлено, що матері позивачки - ОСОБА_2 на праві власності належить садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
10. 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із заявою про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою. До заяви додала: квитанцію про сплату адміністративного збору; інформаційну довідку від 05.02.2021 №243169769; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.09.2019 №181926824 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У заяві мати позивачки підтвердила власним підписом згоду на реєстрацію місця проживання доньки за вказаною адресою.
11. На зворотному боці заяви адміністратором Департаменту зроблено службову відмітку про прийняття заяви та здійснення перевірки наявності і правильності необхідних документів. Водночас зазначено про відмову в реєстрації місця проживання з підстави неподання особою необхідних документів або інформації.
V. Позиція Верховного Суду
12. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України в межах доводів відповідача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій абзацу другого пункту 5 Порядку №321 за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
14. Предметом спору у цій справі є правомірність відмови Департаменту у реєстрації місця проживання позивачки у садовому будинку, що як убачається з пояснень сторін, викладених у заявах по суті справи, була обумовлена неподанням останньою документів, що підтверджують її право на проживання в житлі, до якого садовий будинок, за висновком Департаменту, не віднесений, а реєстрація місця проживання особи в такому будинку, з огляду на приписи абзацу 2 пункту 5 Порядку №321, можлива виключно в разі прийняття уповноваженим органом рішення про переведення його у житловий.
15. Отже, спірним у цій справі стало питання правомірності відмови відповідача у реєстрації місця проживання позивачки в садовому будинку з мотивів відсутності в садового будинку статусу житла та непереведення його відповідно до вимог Порядку №321 у житловий будинок.
АДРЕСА_2 . Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також здійсненням реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, на час виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом №1382-IV та Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила).
18. Згідно з визначенням термінів, наведених у статті 3 Закону №1382-IV (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
19. За змістом частин першої і третьої статті 6 цього Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
- письмову заяву;
- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
- квитанцію про сплату адміністративного збору;
- документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
20. У пункті 18 Правил деталізовано, що документами, які підтверджують право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї.
21. Частиною восьмою статті 6 Закону №1382-IV заборонено вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
22. Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання наведені у статті 91 Закону №1382-IV, згідно з якою орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
23. Отже, законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, пов`язувало реєстрацію місця проживання особи із внесенням до відповідних реєстрів інформації про адресу житла, в якому особа проживає. У зв`язку з цим обов`язковою умовою для реєстрації місця проживання законодавець визначив подання особою документів, які підтверджують її право на проживання в житлі, недотримання якої було підставою для відмови у вчинення цієї реєстраційної дії.
24. Відповідно до положень Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 Кодексу).
25. Статтею 379 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
26. Згідно зі статтею 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
27. Діючи послідовно, законодавець закріпив подібне визначення житлового будинку в пункті 14.1.129.1 Податкового кодексу України, в якому, окрім того, зазначено, що житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - це житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.
28. Поняття інших жилих приміщень (квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, житлової кімнати у гуртожитку тощо) як ізольованих помешкань у житловому будинку (квартирі), призначених та придатних для постійного в них проживання, висвітлено у статті 382 Цивільного кодексу України, пункті 14.1.129.1 Податкового кодексу України, пункті 2 розділу I Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (далі - Інструкція №127).
29. Вимоги до проєктування житлових будинків та жилих приміщень у них до 01 грудня 2019 року були встановлені у ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», після цієї дати - у ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».
30. Частиною першою статті 4 Житлового кодексу України передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.
31. При цьому в частинах другій і третій статті 4 Житлового кодексу України за критерієм форми власності визначено перелік жилих будинків і жилих приміщень в інших будівлях, які складають житловий фонд, а в частині четвертій цієї статті обумовлено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
32. Таким чином, у розумінні цивільного й житлового законодавства, житлом фізичної особи, що утворює житловий фонд, є житловий будинок або інше жиле приміщення, розташоване в будівлі (квартира, кімната у багатосімейних (комунальних) квартирах, житлова кімната у гуртожитку тощо), які призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
33. Водночас поняття садового будинку визначене у чинному законодавстві України як:
- будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (пункт 14.1.129.2. Податкового кодексу України, пункт 3.11 державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»);
- будинок для літнього (сезонного) використання, в якому відсутня житлова площа, а є основна та допоміжна (пункт 2 розділу I Інструкції №127);
- будинок для літнього використання та прибудова до нього (пункт 2 розділу I Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 №158).
34. Виходячи з положень Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 №103, та Інструкції №127, містобудівні та архітектурні вимоги до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів визначаються в будівельному паспорті забудови земельної ділянки, а склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта нерухомого майна - в технічному паспорті.
35. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, код об`єкта будівництва згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 (1110.1 - будинки одноквартирні масової забудови; 1110.2 - котеджі та будинки одноквартирні підвищеної комфортності; 1110.3 - будинки садибного типу; 1110.4 - будинки дачні та садові) зазначається в декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, що підлягає реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю під час прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (додаток 2 до Порядку).
36. Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, на закінчений будівництвом індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок проводиться державна реєстрація права власності, під час якої інформація про об`єкт нерухомого майна та суб`єкта речового права на нього вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості з якого вважаються об`єктивними, достовірними та повними.
37. Отже, чинне законодавство України розмежовує поняття «житловий будинок» і «садовий будинок», встановлює різні вимоги до їхнього складу і технічних характеристик та передбачає оформлення дозвільних і правовстановлюючих документів окремо щодо кожного з цих видів будинків.
38. При цьому будинок визнається житловим не лише за ознакою придатності для постійного проживання, а й за умови його спорудження як будівлі капітального типу з дотриманням відповідних державних будівельних норм, що має підтверджуватися технічною і дозвільною документацією, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав саме на такий тип будівлі.
39. У свою чергу садовий будинок, вимоги до будівництва якого не відповідають нормативам, установленим для житлових будинків, не віднесений законодавством України до житлових будинків чи інших жилих приміщень, а отже, він не є житлом у розумінні статі 379 Цивільного кодексу України, поняття якого має однаково тлумачитися в законодавстві, в тому числі при застосуванні положень Закону №1382-IV.
40. Підтвердженням такого висновку є положення статті 81 Житлового кодексу України (доповненої згідно із Законом України від 02.09.2014 №1673-VII), якою унормовано, що громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
41. З метою реалізації зазначеної норми Житлового кодексу України постановою Кабінету міністрів України від 29 квітня 2015 року №321 затверджений Порядок переведення дачних та садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.
42. За змістом пунктів 2 і 3 Порядку №321 переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування на підставі поданої власником садового будинку заяви та доданих до неї документів, зокрема, звітом про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам, підписаним виконавцем окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури.
43. Згідно з пунктом 4 Порядку №321 за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.
44. Відповідно до абзацу другого пункту 5 Порядку №321 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 №399) рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.
45. Таким чином, аналіз законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, спростовує висновок судів попередніх інстанцій про те, що для цілей реєстрації місця проживання достатньо, аби будь-який будинок чи інше приміщення відповідали такій ознаці житла як пристосованість і придатність для постійного проживання, адже такий підхід базується виключно на функціональній характеристиці житла, проте не враховує інших вимог, що відповідно до законодавства ставляться до складових цього поняття - житлового будинку і жилих приміщень.
46. При цьому попередні висновки Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, що виникли з приводу реєстрації місця проживання особи в садовому будинку (зокрема, постанова від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/4673/18, на яку послався суд першої інстанції), не підлягали врахуванню при вирішенні цього спору, враховуючи зміни в законодавстві, що відбулися з часу висловлення Верховним Судом відповідних висновків, зокрема, запровадження в абзаці другому пункту 5 Порядку №321 безпосередньої норми щодо обов`язковості переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок з метою реєстрації місця проживання в ньому.
47. Вирішуючи питання про відповідність абзацу другого пункту 5 Порядку №321 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 №399) актам вищої юридичної сили - статті 6 Закону №1382-IV і пункту 18 Правил у частині визначення документів, які підтверджують право особи на проживання в житлі, колегія суддів ураховує таке.
48. Як зазначалося, в переліку документів, що подаються для реєстрації місця проживання, частина третя статті 6 Закону №1382-IV передбачає документи, що підтверджують право на проживання в житлі.
49. До таких документів, зокрема, належать: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (пункт 18 Правил).
50. Оскільки садовий будинок не має статусу житла, то документи, які підтверджують право на проживання в ньому, не можна вважати документами, що відповідно до частини третьої статті 6 Закону №1382-IV і пункту 18 Правил підтверджують право особи на проживання в житлі.
51. Водночас, у силу статті 81 Житлового кодексу України і зазначених положень Порядку №321, садовий будинок за певних умов може бути переведений у житловий за рішенням органу місцевого самоврядування.
52. Згідно з абзацом шостим частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміни характеристик об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, вносяться під час проведення державної реєстрації права власності на такий об`єкт у результаті вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав.
53. Виходячи з цього, до внесення у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно змін характеристики садового будинку як житлового будинку, рішення органу місцевого самоврядування про переведення садового будинку в житловий разом із документом, що підтверджує право на проживання в садовому будинку, є документами, які в сукупності підтверджують право особи на проживання в житлі.
54. Таким чином, колегія суддів не вбачає суперечності між частиною третьою статті 6 Закону №1382-IV, пунктом 18 Правил та абзацом другим пункту 5 Порядку №321, положення якого узгоджуються як з приписами цивільного і житлового законодавства у відповідній частині, так і з приписами законодавства, що регулює відносини, пов`язані із здійсненням реєстрації місця проживання осіб в Україні.
55. Отже, аналіз положень абзацу другого пункту 5 Порядку №321 у системному зв`язку з положеннями статей 6 і 91 Закону №1382-IV, пункту 18 Правил дає підстави для таких висновків: реєстрація місця проживання здійснюється за умови подання особою органу реєстрації документів які підтверджують право на проживання в житлі, під яким слід розуміти житловий будинок або інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них; реєстрація місця проживання особи за адресою садового будинку допускається виключно після прийняття органом місцевого самоврядування рішення про переведення садового будинку у житловий; у такому разі документами, які підтверджують право на проживання в житлі, є документ, що підтверджує право на проживання в садовому будинку, та рішення органу місцевого самоврядування про переведення садового будинку в житловий.
56. Указані висновки колегії суддів спростовують висновок судів попередніх інстанцій у цій справі щодо необов`язковості переведення садового будинку в житловий для реєстрації місця проживання в ньому.
57. Крім того, вирішуючи на підставі поданих позивачкою доказів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації, технічного паспорта, договорів на послуги водопостачання та водовідведення, на постачання електроенергії тощо) питання щодо придатності садового будинку її матері для проживання в ньому, суди першої та апеляційної інстанцій фактично підмінили відповідний орган місцевого самоврядування, на який статтею 81 Житлового кодексу України і Порядком №321 покладено вирішення питання відповідності садового будинку державним будівельним нормам, у тому числі з урахуванням звіту спеціального суб`єкта про проведення технічного огляду садового будинку.
58. З огляду на викладене та з урахуванням установлених у цій справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що поданий ОСОБА_1 до Департаменту для реєстрації місця проживання витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на садовий будинок (без рішення органу місцевого самоврядування про його переведення в житловий) не є документом, який відповідно до частини третьої статті 6 Закону №1382-IV підтверджує її право на проживання в житлі, що свідчить про правомірність відмови відповідача у реєстрації місця проживання позивачки з підстави неподання нею передбачених цим Законом документів та помилковість протилежного висновку судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог.
59. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
60. За наведених обставин рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 345 351 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради задовольнити.
2. Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року.
3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: В.Е. Мацедонська
О.Р. Радишевська