ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 420/25342/23

адміністративне провадження № К/990/28809/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Китаєва Ольга Антонівна

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (головуючий-суддя: Шляхтицький О.І., судді: Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.)

у справі № 420/25342/23

за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди до грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 30000 грн щомісячно, за період з 24 лютого 2022 року по 01 липня 2022 року;

- зобов`язати Державну установу "Центр пробації" здійснити розрахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду до грошового забезпечення, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 30000 грн щомісячно, за період з 24 лютого 2022 року по 01 липня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що на неї поширюються норми постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», натомість в порушення вказаної постанови їй не була виплачена щомісячна додаткова винагорода в розмірі 30000,00 як особі, яка проходила службу у Болградському районному секторі № 2 філії Державної установи "Центр пробації" в Одеській області, в званні майора внутрішньої служби.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 19 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" № 168 від 28 лютого 2022 року за період з 06 березня 2022 року по 01 липня 2022 року в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць;

- зобов`язав Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 06 березня 2022 року по 01 липня 2022 року в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, проходячи службу у Болградському районному секторі № 2 філії Державної установи «Центр пробаці» в Одеській області, мала право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у період з 06 березня 2022, оскільки 06 березня 2022 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06 березня 2022 року, Одеську область внесено до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що період, який вказано позивачкою для нарахування і виплати їй додаткової винагороди, не дозволяє задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Так, суд установив, що перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р.

В Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р, в Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» зазначена і Одеська область.

З підстав наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для виплати додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року до 05 березня 2022 року включно є необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що періодом, в який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 передбачено виплату позивачці додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, є період з 06 березня 2022 року по період заявлений в позовній заяві - 01 липня 2022 року.

Окрім того, суд першої інстанції зауважив, що в аспекті спірних правовідносин поняття грошове забезпечення та заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому позовні вимоги в межах даної справи охоплюються застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням законодавства про оплату праці.

Разом з тим, з п.1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України вбачається, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

З підстав викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка подала позов до суду 20 вересня 2023 року, тобто в строки визначені ст. 233 та п.1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України. За таких обставин, позивачкою не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, ухвалено нову постанову, якою залишено без розгляду позов ОСОБА_1 з підстав, встановлених частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду та ненаведенням поважних причин пропуску такого строку.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

Отже, строки звернення до суду з трудовим позовом відповідно положень ст. 233 КЗпП України були продовжені на строк дії карантину та сплинули з його закінченням, тобто 01 липня 2023 року.

Проте позивачка звернулась до суду з цим позовом лише 20 вересня 2023 року, хоча про порушення права на виплату всіх належних сум при звільненні дізналась з моменту звільнення (31 грудня 2022 року).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Позивачка уважає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції незаконною, необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права при неповно встановлених обставинах справи, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачка в своїх додаткових поясненнях на стадії апеляційного провадження обґрунтувала свою позицію щодо строків, у тому числі у разі пропущення вказаних строків просила визнати їх поважними причинами пропуску строку звернення до суду в межах адміністративного судочинства.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року без змін.

Відповідач зазначає, що позивачка звернулась до суду 18 вересня 2023 року, тобто поза межами строків, передбачених частиною 5 статті 122 КАС України.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивачка надавала пояснення поважності причин пропуску строків звернення до суду.

З пояснень позивачки вбачається, що аргументом про поважність причин пропуску строку є необізнаність про порушене право, а саме ненарахування та невиплата відповідачем їй додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168. На думку позивачки, з моменту отримання відповіді від відповідача на адвокатський запит від 04 вересня 2023 року про суми, нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 , розпочався обрахунок тримісячного строку звернення до суду.

Проте, як зазначає відповідач, під час проходження служби позивачка не могла не знати, не побачити в день отримання грошового забезпечення, що виплачувалося їй в кінці відповідного місяця, про порушене, на її думку, право, а саме, що до нарахованих та виплачених сум не входить додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно, передбачена Постановою №168, за період з 24 лютого 2022 року по 01 липня 2022 року.

Таким чином, ще до моменту звільнення - 31 грудня 2022 року позивач знала, що їй не нарахована та не виплачена додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Китаєва Ольга Антонівна, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Прокопенка О.Б.) визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Губська О.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А.) визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Желєзний І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 24 квітня 2025 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року до 31 грудня 2022 року проходила службу у Болградському районному секторі №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, в званні майора внутрішньої служби та на момент звільнення перебувала на посаді начальника сектору.

Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» № 723к від 20 грудня 2022 року, ОСОБА_1 31 грудня 2022 року звільнена з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за п 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). У наказі зазначено, що станом на день звільнення її вислуга років у календарному обчисленні становить 16 років 01 місяць 00 днів.

28 серпня 2023 року представником позивача адвокатом Ткачуком А.Ю., було направлено адвокатський запит до Державної установи «Центр пробації», для отримання інформації щодо виплат при звільненні ОСОБА_1 та щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн.

04 вересня 2023 року на електронну адресу адвоката надійшла відповідь від ДУ «Центр пробації», у якій зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено розмір додаткових винагород за виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної служби. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконують службові обов`язки відповідно до посадових інструкцій, Положень про відділи (сектори) філій Державної установи «Центр пробації», Колективного договору, укладеного між Адміністрацією та Профспілковою організацією персоналу Державної установи «Центр пробації» на 2020-2023 роки. До виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України «Про правовий режим воєнного стану», не залучалися, а тому і не мають права на таку винагороду.

Позивачка уважає, що відмова та невиплата їй щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, яка була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24 лютого 2022 року по 01 липня 2022 року - є протиправною бездіяльністю ДУ «Центр пробації».

ІІІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

На стадії касаційного провадження спірним є виключно питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного грошового забезпечення.

У цій справі підставою для залишення позову без розгляду слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, апеляційний суд вказав на пропуск позивачкою тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Перевіряючи правильність застосування судом норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються нарахування та виплати додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, яка охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці».

Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).

В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Виходячи з наведеного, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивачка звернулась до суду з позовом про нарахування додаткової винагороди до грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 30000 грн щомісячно, за період з 24 лютого 2022 року по 01 липня 2022 року, а частини перша та друга статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) почали діяти лише з 19 липня 2022 року, а відтак, не розповсюджують свою дію на спірні правовідносини.

Зважаючи на це, право позивачки на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду є помилковим, оскільки її право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосував частину другу статті 233 КЗпП у редакції Закону №2352-IX.

Отже, доводи касаційної скарги позивачки знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З урахуванням викладеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Китаєва Ольга Антонівна, задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року скасувати, а справу направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

І.В. Желєзний