ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 420/3022/19
адміністративне провадження № К/9901/36609/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Жука А.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області Жученка Олега Дем`яновича про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (колегія суддів: головуючого судді - Єщенка О.В., судді: Димерлій О.О., Коваль М.П.) у справі № 420/3022/19
І. Суть спору
1. В травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області Жученка Олега Дем`яновича, в якому просив:
- стягнути з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2017 року по 27 травня 2019 року, у сумі 1 441 932,19 грн.;
- покласти на прокурора Одеської області Жученка Олега Дем`яновича обов`язок покрити шкоду, заподіяну прокуратурі Одеської області у зв`язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу у сумі 1 441 932,19 грн. та судового збору.
1.1. В обґрунтування позову зазначено, що судовим рішенням поновлено позивача на посаді в органах прокуратури, однак не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Наказом від 19 червня 2012 року №1288к ОСОБА_1 переведений на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб Прокуратури Одеської області.
3. Наказом №583к від 05 квітня 2016 року позивач звільнений з займаної посади та органів прокуратури.
4. Наказом прокурора Одеської області №631к від 08 квітня 2016 року внесено зміни у наказ №583к від 05 квітня 2016 року в частині звільнення з органів прокуратури та звільнено позивача з адміністративної посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб.
5. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року по справі №815/2107/16, визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Одеської області №583к від 05 квітня 2016 року із змінами, внесеними наказом №631к від 08 квітня 2016 року, яким старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області з 05 квітня 2016 року і поновлено на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області.
6. Наказом №2804к від 08 грудня 2016 року позивача поновлено на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області на виконання рішення суду.
7. Наказом №302к від 17 лютого 2017 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України "Про прокуратуру" та на підставі наказу Генерального прокурора України від 19 липня 2016 року №104ш, попередження про вивільнення від 16 грудня 2016 року - старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області та з органів прокуратури з 17 лютого 2017 року у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
8. Не погодившись із вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку.
9. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі №815/1554/17 визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Одеської області №302к від 17 лютого 2017 року, яким позивача звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб та з органів прокуратури з 17 лютого 2017 року, у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально - технічного забезпечення та соціально - побутових потреб прокуратури Одеської області.
Виконання постанови суду у частині поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально - технічного забезпечення та соціально - побутових потреб прокуратури Одеської області - допущено до негайного виконання.
10. На виконання вказаного судового рішення наказом прокуратури Одеської області від 13 жовтня 2017 року №1903к, керуючись частиною другою статті 11 Закону України "Про прокуратуру", наказ прокурора Одеської області №302к від 17 лютого 2017 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області та з органів прокуратури з 17 лютого 2017 року у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру") - скасовано.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області з 17 лютого 2017 року.
11. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
12. На виконання зазначеного рішення суду апеляційної інстанції наказом прокуратури Одеської області від 27 жовтня 2017 року №1978 скасовано наказ прокурора Одеської області від 13 жовтня 2017 року №1903к про поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області.
13. Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17 постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасовано, залишено в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року.
14. Наказом прокуратури Одеської області від 27 травня 2019 року скасовано наказ від 27 жовтня 2017 року № 1978к про поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області з 17 лютого 2017 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури з 28 жовтня 2017 року
15. Нарахування та виплата заробітної плати позивачу з 17 лютого 2017 року по 27 травня 2019 року не здійснювалась.
16. У зв`язку із невиплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
17.1. Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2017 року по 26 травня 2019 року (включно), у сумі 711147,82 (сімсот одинадцять тисяч сто сорок сім гривень вісімдесят дві копійки) гривень.
17.2. У решті задоволення позовних вимог - відмовлено.
17.3. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.
18. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове судове рішення про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області Жученка О.Д. про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії.
18.1. Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що про порушення своїх прав на спірні виплати позивач дізнався з моменту видання наказу про його звільнення, а саме 17 лютого 2017 року, проте, до суду звернувся 17 травня 2019 року, тобто із пропуском тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Окрім того, у позові ОСОБА_1 не навів обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду у встановлений строк.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕННЯ)
14. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року.
15. У касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права в частині визначення дати початку відрахування строку звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу. Лише після прийняття Верховним Судом 24 квітня 2019 року рішення про те, що звільнення позивача було незаконним, у ОСОБА_1 виникло право вимагати виплату компенсації за час вимушеного прогулу, яке він реалізував шляхом звернення до суду з цим позовом 17 травня 2019 року, тобто з дотриманням тримісячного строку звернення до суду.
16. Позивач також вказав, що передбачений законодавством строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не було заявлено одночасно з вимогою про поновлення на роботі, має похідний характер від визнання звільнення незаконним та має обчислюватись з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлена незаконність звільнення.
17. Представником прокуратури Одеської області подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просиву задоволенні скарги.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
20. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.
21. Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон N 108/95-ВР).
23. Частиною першою статті 1 Закону N 108/95-ВР передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
24. Згідно зі статтею 2 Закону N 108/95-ВР основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
26. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
27. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
28. Згідно З частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
29. Пунктом 3 статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
30. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 244 КАС України).
31. Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає з огляду на наступне.
32. Предметом позову у справі, що розглядається є стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача з 17 лютого 2017 року по 27 травня 2019 року.
33. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні дійшов висновку, що про порушення свого права на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізнався з моменту його звільнення з посади, тобто з 17 лютого 2017 року.
34. Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на наступне.
35. Верховний Суд наголошує, що, згідно з приписами статті 235 КЗпП України, працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у разі визнання такого звільнення незаконним та поновлення на посаді. Отже, з моменту звільнення з посади (з 17 лютого 2017 року) ОСОБА_1 не міг знати про його незаконність, незаконність звільнення позивача було визнано постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17.
36. У свою чергу, позивач до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу звернувся 17 травня 2019 року, тобто в межах тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
37. Також суд апеляційної інстанції вказав, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є різновидом оплати праці.
38. Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок передчасним.
39. У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
40. Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своєму рішенні від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначила, що при визначенні виплат, які входять до структури заробітної плати, необхідно враховувати належність таких виплат до фонду оплати праці.
41. На підставі статті 2 Закону N 108/95-ВР структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
42. Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
43. Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив чи входить середній заробіток за час вимушеного прогулу до фонду оплати праці, чи не належать ці спірні виплати до заохочувальних чи компенсаційних у розумінні статті 2 Закону.
44. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття судом апеляційної інстанції належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.
45. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.
46. Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС рішення суду апеляційної інстанції в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
47. Під час нового розгляду справи суду слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. СУДОВІ ВИТРАТИ
Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 344 349 350 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року скасувати, направити справу №420/3022/19 на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк