№ 420/3026/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/3026/23

адміністративне провадження № К/990/35503/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року (колегія у складі суддів Турецької І. О., Шевчук О. А., Шеметенко Л.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ №287 від 19 травня 2022 року, в частині застосування до неї як інспектора взводу №2 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ №815о/с від 01 червня 2022 року, в частині застосування дисциплінарного стягнення до інспектора взводу №2 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- поновити позивачку на службі в поліції у званні старшого лейтенанта поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції Національної поліції України в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України;

- стягнути за рахунок державних асигнувань з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 01 червня 2022 року, до дня фактичного поновлення на посаді.

Свої доводи позивачка обґрунтувала тим, що її звільнення є незаконним, оскільки відбулося без законних підстав для цього, в її діях немає жодного дисциплінарного проступку, водночас відповідач під час проведення службового розслідування та прийнятті спірних наказів проігнорував вимоги статей 12, 13, частин третьої - чотирнадцятої статті 19, частини третьої статті 26, частин першої, другої статті 27, частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут). Зазначає, що не мала змоги безпечно дістатися м. Миколаєва та звернутися до найближчого функціонуючого підрозділу Національної поліції, здійснені нею спроби були невдалими. Об`єктивну неможливість виконання наказу мотивує сукупністю таких факторів: відсутністю сприяння Департаменту патрульної поліції і Управління патрульної поліції в Херсонській області в організації безпечного маршруту, автомобільного транспорту, інформаційної та організаційної координації; відсутністю погоджених «зелених коридорів» з території Херсонщини; відсутністю у позивачки власного автомобільного транспорту; дефіцитом паливно-мастильних матеріалів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року, яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Україні, вина позивачки у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому, на переконання суду, спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення - співмірним вчиненому проступку.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги посилається на пункти 1, 3, 4 у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Вказує, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи положення статті 12 Дисциплінарного статуту, не врахували висновків Верховного Суду у постановах від 20 травня 2021 року у справі №420/2916/20 та від 10 квітня 2019 року у справі №802/1150/17-а стосовно того, що дисциплінарний проступок має самостійний юридичний склад, що повинен бути визначений за результатами службового розслідування та передбачати доведеність наступних його обов`язкових ознак (елементів): наявність протиправної поведінки, шкідливих наслідків, причинного зв`язку між наслідками та діями порушника дисципліни, втім, у розглядуваному випадку суди не зазначили обов`язкових елементів складу дисциплінарного проступку, які мали би бути встановлені в межах службового розслідування.

Крім цього, у постанові від 18 квітня 2022 року у справі №540/186/20 Верховний Суд, посилаючись на положення статті 14 Дисциплінарного статуту, вказав, що висновок службового розслідування - документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції, при розгляді справ суди повинні з`ясувати всі обставини справи, належним чином досліджувати та надавати оцінку матеріалам службового розслідування. Попри це суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки матеріалам службового розслідування, обмежившись тим, що сам факт проведення службового розслідування із прийняттям негативного висновку є підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Скаржниця посилається також на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пункту 24 статті 23, пункту 2 статті 24, статті 64 Закону №580-VIII, частини першої статті 5 та статті 27 Дисциплінарного статуту, абзаців 1, 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських. Зазначає, що в умовах правового режиму воєнного стану профільне законодавство, що дотичне до правового регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін, а Верховним Судом не сформовано правових висновків щодо правильного застосування оновлених правових норм. При цьому, суди попередніх інстанцій усупереч наявному правовому регулюванню помилково дійшли висновку про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку та неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права. До того ж, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги доводи відповідача та третьої особи, фактично врахувавши матеріали лише службового розслідування, яке було неповним та необ`єктивним, і не врахували наявних змін у законодавстві, яке не дотримано суб`єктами владних повноважень під час вирішення питання щодо дисциплінарних проступків.

Додатково указує на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 91 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) та частини четвертої статті 15 Дисциплінарного статуту. На переконання скаржниці, положення частин першої та другої статті 91 Закону №580-VIII у контексті спірних правовідносин повинні застосовуватися таким чином, що для встановлення факту відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія повинна дослідити (отримати) розпорядок дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції. За відсутності такого документу чи його недослідження слід уважати, що факт невиходу на службу не є підтвердженим, оскільки суб`єктом владних повноважень не встановлено у які дні та години поліцейський стосовно якого проводиться службове розслідування повинен був перебувати на службі. Тобто саме розподіл службового часу поліцейського при його дослідженні може достовірно підтвердити, по-перше, факт того чи повинен був поліцейський перебувати на службі у той час, коли йому ставиться у вину відсутність на службі, по-друге, саме розподіл часу може також вказувати на вид графіку несення служби, що є визначальним при встановлені факту відсутності на службі. Також вважає, що частина четвертої статті 15 Дисциплінарного статуту прямо забороняє формувати склад дисциплінарної комісії, а тим паче визначати головою такої комісії особу, яка створила підставу для порушення службового розслідування. Вказане пояснюється тим, що такий суб`єкт сам по собі вже є зацікавленою особою, має сформовану позицію щодо наявності в діях поліцейського дисциплінарного проступку і це виключає будь-яку неупередженість висновків дисциплінарної комісії.

Стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, позивачка зазначає, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази, включаючи електронні докази сторони позивача, надавши перевагу доводам сторони відповідача, хоча останні були обґрунтовано спростовані позивачем. Окрім того, суди передчасно зробили висновок щодо належного повідомлення позивача про розпочате службове розслідування, адже у наданих відповідачем роздруківках відсутній повний текст надісланого повідомлення, яке до того ж не відправлялося жодним членом дисциплінарної комісії. Отже, вказані недоліки матеріально-правового та процесуального характеру судів першої та апеляційної інстанцій доводять, що такі унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позиція інших учасників справи

У відзиві Департамент патрульної поліції просить касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідаючи на аргументи скаржниці, відповідач зазначив, що суди першої інстанції та апеляційної інстанції обґрунтовано дійшли до висновку, що позивачка в порушення Присяги поліцейського фактично самоусунулася від виконання основних та додаткових завдань, покладених на Департамент патрульної поліції в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України у зв`язку з військовою агресією рф.

Такі дії позивачки дискредитують звання поліцейського, негативно впливають на оцінку діяльності поліцейських та підривають авторитет Національної поліції України.

Зауважив, що позивачка була поліцейським, який має виконувати обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, зокрема, й під час воєнного стану, склала Присягу поліцейського та є державним службовцем, який несе службу особливого характеру. Таким чином, держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов`язання евакуюватися з окупованої території з метою подальшого виконання службових обов`язків.

Відповідач наголосив на тому, що служба в поліції вимагає наявність у її працівників таких психологічних якостей, як: відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях.

Суттєвою обставиною, за якої вчинено дисциплінарний проступок, є воєнний стан, тобто той стан, коли на поліцейського покладено додаткові повноваження, а Український народ розраховує на те, що поліцейські як представники держави, будуть сумлінно виконувати свої обов`язки. Вчинений позивачкою проступок свідчить про повне нехтування та зневажання своїм статусом та посадою поліцейського, проявленим абсолютно безвідповідальним ставленням до Українського народу, якому він зобов`язаний служити, своїх службових обов`язків, що є грубим порушенням службової дисципліни та абсолютно дискредитує позивачки як поліцейського.

Крім цього, відповідач навів перелік поліцейських, які знайшли спосіб виїхати у квітні 2022 року на контрольовану Збройними Силами України територію та продовжити виконувати свої обов`язки.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 статті 328 КАС України.

Цією ж ухвалою витребувано з Одеського окружного адміністративного суду справу №420/3026/23.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З листопада 2015 року ОСОБА_1 проходила службу у Національній поліції України на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Херсонській області ДПП, мала звання старшого лейтенанта поліції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (у подальшому воєнний стан було продовжено).

03 травня 2022 року Департамент патрульної поліції видано наказ №531 «Про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії» з метою повної, всебічної та об`єктивної перевірки причин та обставин можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками УПП в Херсонській області ДПП, що виразилося у невиході на службу без поважних причин з 23 квітня 2022 року до 03 травня 2022 року в умовах воєнного стану.

За результатами службового розслідування 17 травня 2022 року було складено висновок службового розслідування, яким встановлено наступне.

03 травня 2022 року за вх. №18035 до Управління моніторингу та аналітичного Департаменту патрульної поліції забезпечення (далі - УМАЗ ДПП) надійшла доповідна записка начальника управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Херсонській області ДПП) підполковника поліції Базаренка І. (вих. від 03 травня 2022 року №2541/41/23-2022) стосовно виявленого факту порушення службової дисципліни у діях, серед інших, поліцейського взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Херсонській області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , що виразилось у невиході на службу без поважних причин у період дії воєнного стану з 23 квітня до 06 травня 2022 року.

Зокрема, зазначено, що з метою надання оцінки правомірності дій окремих працівників УПП в Херсонській області ДПП для всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, 03 травня 2022 року за допомогою електронної комунікації (смс-повідомлення) до відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Миколаївській області ДПП запрошено для надання пояснення інспектора взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Херсонській області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , за номером телефону НОМЕР_1 , що зазначений в її особовій справі.

03 травня 2022 року посадовими особами УПП в Херсонській області ДПП був складений акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

06 травня 2022 року ОСОБА_1 , не з`явилася до УПП в Миколаївській області ДПП та не повідомила про наявність поважних причин свого неприбуття, у зв`язку з чим посадовими особами ДПП НПУ був складений акт про відмову надати пояснення за №2636/41/23-2022.

Під час проведення службового розслідування Дисциплінарною комісією опитані: головний інспектор відділу упровадження систем автоматичної фіксацій порушень правил дорожнього руху управління безпеки дорожнього руху Департаменту патрульної поліції капітан поліції ОСОБА_2 , який з 14 травня 2018 року по березень 2022 року перебував на посаді начальника УПП в Херсонській області ДПП; заступник начальника управління - начальник відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Херсонській області ДПП капітан поліції Лехновський Євген Миколайович; командир роти ТОР УПП в Миколаївській області ДПП лейтенант поліції Тула Дмитро Васильович; командир роти ТОР УПП в Херсонській області ДПП старший лейтенант поліції Федоровський Володимир Олександрович.

Опитаний в ході службового розслідування головний інспектор відділу упровадження систем автоматичної фіксацій порушень правил дорожнього руху управління безпеки дорожнього руху ДПП НПУ капітан поліції ОСОБА_2 , пояснив, що з 14 травня 2018 року по березень 2022 року перебував на посаді начальника УПП в Херсонській області ДПП. 24 лютого 2022 року близько 4 години було отримано інформацію від ВЧС УПП в Херсонській області ДПП про вторгнення військових рф на територію області з території тимчасово окупованого АР Крим. Особовий склад знаходився на території управління, тому було дано вказівку про шикування на якому доведено всю оперативну інформацію, вказівки по організації несення служби, в тому числі про необхідність підготовки до евакуації на визначену територію для подальшого несення служби в разі загострення оперативної обстановки та надходження такої вказівки в подальшому. Завчасно були підготовлені списки особового складу та службовий транспорт для здійснення евакуації. Також з органами місцевої влади було погоджено про надання трьох автобусів типу «Богдан» для евакуації поліцейських та їх сімей в разі необхідності. 25 лютого 2022 року близько 11 години було доведено особовому складу управління, в тому числі заступникам про необхідність підготуватись до можливої евакуації. Вказівку про переміщення в місто Вознесенськ Миколаївської області для подальшого несення служби було дано 25 лютого 2022 року близько 20 години. Доведено негайно через заступників, керівників та в групи месенджеру «Телеграм» безпосередньо. Більшість поліцейських залишились в місті Херсон, мотивуючи неможливістю покинути місце проживання та інші причини. У подальшому особовий склад, приблизно 60 поліцейських та окремі члени сімей вибули близько на 20 одиницях службового автотранспорту в м. Миколаїв, а пізніше в м. Вінниця за вказівкою керівництва ДПП НПУ. Згодом, місцем дислокації та несення служби керівництво ДПП НПУ визначило м. Миколаїв. В дане місце було організовано переміщення особового складу та розроблений графік несення служби працівниками УПП в Херсонській області ДПП.

Опитаний заступник начальника управління - начальник відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Херсонській області ДПП капітан поліції ОСОБА_3 пояснив, між 11 та 12 годиною 24 лютого 2022 року виконував вказівки начальника управління та керівництва ДПП щодо забезпечення евакуації особового складу, транспортних засобів, майна та документів управління. Зазначив, що 24 лютого 2022 року надійшла команда начальника УПП в Херсонській області ДПП ОСОБА_2 про евакуацію особового складу з м. Херсона, для подальшого несення служби у м. Миколаєві у зв`язку з військовою агресією рф проти України та введенням воєнного стану на території України. Того ж дня були підготовлені списки по особовому складу УПП в Херсонській області ДПП та забезпечений транспорт для евакуації, а поліцейських в месенджері «Телеграм» поінформовано про евакуацію до м. Миколаєва. Також, як заявив ОСОБА_3 вищезазначену інформацію доведено до особового складу поліцейських УПП в Херсонській області ДПП на шикуванні капітаном поліції ОСОБА_2 .

Опитаний командир роти ТОР УПП в Херсонській області ДПП лейтенант поліції ОСОБА_4 , пояснив, що після евакуації до м. Миколаєва був розроблений графік несення служби працівниками УПП в Херсонській області ДПП, а працівникам, що не з`явились за місцем несення служби, неодноразово вказували про необхідність прибуття як безпосередніми командирами так і керівництвом УПП в Херсонській області ДПП.

Опитаний командир роти № 2 УПП в Херсонській області ДПП старший лейтенант ОСОБА_5 пояснив, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Херсонську область, частина особового складу виїхала на підконтрольну Україні територію, а решта залишились за місцем мешкання. Як стверджував ОСОБА_5 , кожного дня він тримав зв`язок з особовим складом роти №2 УПП в Херсонській області, в телефонному режимі. Через декілька тижнів частково бойові дії в Херсонській області зменшили активність та з`явилась можливість виїзду особовим складом з окупованої Херсонської області на підконтрольну територію м. Миколаєва. Але за певними обставинами, зокрема, ОСОБА_1 , що перебуває у нього в підпорядкуванні, до теперішнього часу не виїхала, повідомивши, що має двох малолітніх дітей та не має транспорту.

Таким чином, під час службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 з 23 квітня до 03 травня 2022 року була відсутня без поважних причин на службі, що свідчить про вчинення нею дисциплінарного проступку та тягне за собою накладення відповідного дисциплінарного стягнення.

Зі змісту позовної заяви апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 не заперечує, що у згаданий вище період, була відсутня на службі, не заперечує проти того, що на початку квітня на її телефонний номер надійшов дзвінок від працівника відділу моніторингу ДПП НПУ про здійснення спроб самостійно виїхати на підконтрольну територію України. Також підтверджує, що 22 квітня 2022 року їй зателефонували з кадрового забезпечення УПП в Херсонській області ДПП та повідомили про усний наказ керівництва виїхати до 01 травня 2022 року з тимчасово окупованої території Херсонської області та прибути до Миколаєва. Крім цього позивачка вказала, що 03 травня 2022 року отримала повідомлення в месенджері «Вайбер» від інспектора сектору кадрового забезпечення УПП в Херсонській області ДПП про призначення щодо неї службового розслідування і необхідності прибути 06 травня 2022 року до УПП в Миколаївській області для надання пояснень.

Ураховуючи встановлені обставини, ДПП НПУ у висновку службового розслідування зазначає, що в порушення Присяги поліцейського ОСОБА_1 не надала інформацію щодо прибуття до найближчого органу поліції та постановки на облік, тим самим самоусунулася від виконання основних та додаткових завдань, покладених на ДПП НПУ в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України, у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Окрім того наголошується, що дії інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування УПП в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дискредитують звання поліцейського, негативно впливають на оцінку діяльності поліцейських та підривають авторитет Національної поліції України.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 19 травня 2022 року №287 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог пунктів 1, 2, 4, 5, 8 та 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, визначеної частиною першою статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини другої статті 24 Закону №580-VIII, абзаців другого та третього пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до інспектора взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Херсонській області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції (пункт 29 Наказу).

Наказом Департаменту патрульної поліції від 01 червня 2022 року №815 о/с, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII звільнено зі служби в поліції по управлінню патрульної поліції в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0006133), інспектора взводу №2 роти №2 батальйону з 01 червня 2022 року. Підставою вказано наказ Департаменту патрульної поліції від 19 травня 2022 року №287.

ОСОБА_1 підтверджує, що 24 травня та 01 червня 2022 року, вона отримала в месенджері «Телеграм» повідомлення про наявність наказу №287 та файл зі скан-копією цього наказу, а також повідомлення про наказ №815о/с та його скан-копію.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 8 Закону №580-VIII, яка набула чинності 01 травня 2022 року, передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №580-VIII поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до частин другої, третьої статті 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 64 Закону №580-VIII визначено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За змістом пункту 1 розділу Правил етичної поведінки поліцейських вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Відповідно до абзаців другого, третього та тринадцятого пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно із частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Пунктами 1, 2, 4, 5, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону №580-VIII, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 2 Дисциплінарного статуту за своїм службовим становищем поліцейські можуть бути керівниками або підлеглими стосовно інших поліцейських. Керівник - це службова особа поліції, наділена правами та обов`язками з організації службової діяльності підлеглих їй поліцейських та інших працівників поліції і контролю за їхньою службовою діяльністю. Під час виконання службових обов`язків поліцейський підпорядковується лише своєму безпосередньому та прямому керівникові.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень.

Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Наказ віддається (видається), як правило, у порядку підпорядкованості. За потреби прямий керівник може віддати (видати) наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього керівника, про що він повідомляє безпосередньому керівнику підлеглого або підлеглий сам доповідає про отримання нового наказу своєму безпосередньому керівнику.

Згідно із частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статі 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно із частинами першою, другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до частини другої, третьої, десятої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

За правилами частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до частини першої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд враховує, що вже вирішував питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, в постанові від 13 червня 2024 року в справі №420/1936/23.

За усталеною позицією Верховного Суду, сформованою на підставі аналізу наведених правових норм, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.

Службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.

Поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

Також аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Положення статей 8, 18 Закону № 580-VIII та Правил покладають на поліцейського обов`язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.

Відповідно до вимог статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із частиною четвертою статті 8 Закону №580-VIII, яка набула чинності 01 травня 2022 року, під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону № 389-VIII.

Статтею 24 Закону №580-VIII визначені додаткові повноваження поліції, а саме: у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

За змістом наведених правових норм ними прямо передбачено обов`язок працівників поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України, її територіальної цілісності та під час дії правового режиму воєнного стану брати участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та в цілому виконувати обов`язки щодо охорони прав і свобод людини, честі держави, тощо.

Відповідно до частини першої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Згідно із частиною третьою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначає Порядок №893.

Законом України від 15 березня 2022 року №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набув чинності 01 травня 2022 року, Дисциплінарний статут доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану».

Згідно з частиною другою статті 26 Дисциплінарного статуту службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни може проводитися як дисциплінарною комісією, так і однією особою, у тому числі безпосередньо уповноваженим керівником, який одноособово здійснює передбачені Статутом повноваження дисциплінарної комісії (далі - уповноважена особа).

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 26 Дисциплінарного статуту за результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок. У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, висновок не складається, а обставини вчинення дисциплінарного проступку відображаються в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або в довідці про відсутність в діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку. Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування.

За змістом статті 27 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов`язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення. У разі відсутності поліцейського на службі уповноважена особа зобов`язана викликати його для надання пояснень. Виклик здійснюється шляхом його безпосереднього вручення поліцейському або надсилання поштовим зв`язком чи з використанням електронної комунікації. Надсилання виклику з використанням електронної комунікації здійснюється виключно на адресу електронної пошти поліцейського чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі або які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника. Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше однієї доби для прибуття за вказаною у виклику адресою. Виклик, надісланий з використанням електронної комунікації, вважається таким, що отриманий поліцейським, на другий день з дня його відправлення. Якщо поліцейський, викликаний уповноваженою особою у визначеному цією статтею порядку, не з`явився та не повідомив про наявність поважних причин свого неприбуття, він вважається таким, що відмовився від надання пояснень, про що уповноваженою особою складається акт.

Відповідно до частини першої статті 29 Дисциплінарного статуту у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 2 Розділу VI Порядку №893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Сутність спірних відносин в розглядуваній справі полягає в тому, що позивачку, яка проходила службу в поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Херсонській області ДПП та мала звання старшого лейтенанта поліції, оспорюваними наказами було звільнено у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, в основу мотивів застосування якого покладено те, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну та введення в державі воєнного стану позивачка не знайшла способів і можливостей виконати наказ та покинути окуповану територію, не повернулася до виконання службових обов`язків поліцейського на підконтрольній Збройним Силам України території та протягом тривалого часу була відсутня на службі без поважних, на думку відповідача, причин, що він розцінив як самоусунення від виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану, визнавши вчинене порушення службової дисципліни несумісним зі службою в поліції та достатньо вагомим для застосування до ОСОБА_1 найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції.

Факт відсутності позивачки на службі в місці дислокації її підрозділу на підконтрольній території в період з 23 квітня до 06 травня 2022 року як і обставини поінформованості позивачки у квітні 2022 року про усний наказ керівництва щодо необхідності залишення окупованої території, у цій справі не є спірним.

Позивачка зі свого боку не визнає наявності в її діях дисциплінарного проступку та не вважає, що причини відсутності на службі не були поважними, доводить, що була позбавлена можливості безпечно для життя і здоров`я покинути окуповану територію, дістатися м. Миколаєва та звернутися до найближчого функціонуючого підрозділу Національної поліції, здійснені нею спроби виїзду були невдалими, при цьому, власного транспорту вона не має. Врешті її аргументи зводяться до недостатнього сприяння відповідача в організації безпечного маршруту, автомобільного транспорту, інформаційної та організаційної координації; відсутністю погоджених «зелених коридорів» з території Херсонщини, а також недотримання відповідачем формальних вимог, що ставляться Законом до службового розслідування та його результатів.

У межах спірних правовідносин при вирішенні питання чи мав відповідач підстави стверджувати про несумісність зі службою в поліції дисциплінарних порушень, які ставляться позивачці у провину, та чи слід розцінювати наведені нею причини невиходу на службу поважними, визначальне значення має зв`язок між державою і поліцейським, який в світлі специфіки виконуваної ним функції є носієм частини її суверенної влади, що відображено в змісті Присяги поліцейського та набуває особливого значення в особливий період, зокрема, із введенням в державі правового режиму воєнного стану через повномасштабне вторгнення.

З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №160/11795/20.

Тож позивача, як поліцейська, яка склала Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов`язків, керуючись положеннями Закону №580-VIII та Дисциплінарного статуту, мала у своїх діях і поведінці слідувати змісту Присяги та, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Натомість, як установили суди попередніх інстанцій, у період з 23 квітня до 06 травня 2022 року позивачка за основним місцем несення служби була відсутня, фактично самоусунувшись від виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану, що, очевидно суперечить змісту Присяги поліцейського, наведеної вище, попри це подібна поведінка поліцейського в складних, небезпечних для життя умовах здатна підривати довіру громадян до працівників поліції та є несумісною з проходженням служби в поліції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які критично оцінили посилання позивачки на те, що вона була позбавлена можливості безпечно для життя і здоров`я покинути окуповану територію, дістатися м. Миколаєва та звернутися до найближчого функціонуючого підрозділу Національної поліції, здійснені нею спроби були невдалими, а відповідач недостатньо сприяв в організації безпечного маршруту, автомобільного транспорту, інформаційної та організаційної координації; відсутністю погоджених «зелених коридорів» з території Херсонщини, як поважні причини невиходу на службу.

Як уже зазначалося, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-VIII).

Водночас держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов`язання залишити окуповану територію з метою подальшого виконання службових обов`язків.

У справі встановлено, що протягом 22 днів (з 18 квітня до 09 травня 2022 року) на підконтрольну територію України виїхало 686 атестованих працівників ГУНП в Херсонській області, разом з родинами. Серед них поранених чи загиблих не було.

Понад те, в період квітня 2022 року виїхали офіцери патрульної поліції УПП в Херсонській області ДПП, які перебували в полоні.

З огляду на наведене, доводи про неможливість дістатися м. Миколаєва та звернутися до найближчого функціонуючого підрозділу Національної поліції, не є беззаперечними.

Не викликає жодного сумніву посилання позивачки на ризик для життя і здоров`я під час такого переміщення, втім функціональні обов`язки поліцейського так само передбачають вірогідність виникнення ситуацій, небезпечних для життя і здоров`я під час несення служби, що водночас вимагає їх розв`язання, а не уникнення.

Служба в поліції передбачає необхідність у її працівників певних психологічних якостей, таких як: відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях тощо.

Оцінюючи доводи про неналежне доведення до відома поліцейського наказу щодо необхідності залишити окуповану територію та недоліки форми такого наказу, Верховний Суд у постановах від 13 червня 2024 року у справах №420/2566/23, №420/1936/23 указав на те, що поліцейський має усвідомлювати необхідність виїзду з окупованої території та має, навіть у випадку необізнаності про існування відповідних вказівок, вчинити дії з метою отримання таких.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачка, будучи поліцейським, повинна була виконувати обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, у тому числі, й під час воєнного стану, оскільки склала Присягу поліцейського та несла службу особливого характеру.

Нездатність відповідати цим вимогам у розглядуваному випадку вказує на несумісність зі службою в поліції.

Тож, враховуючи специфіку відносин між державою і працівником поліції, позивачка повинна була знати про основні евакуаційні заходи, усвідомлювати необхідність виїзду з окупованої території та повинна була, навіть за умов необізнаності про існування відповідних вказівок, вчинити дії з метою отримання таких.

На думку колегії суддів, питання кадрового наповнення службовцями, які перебувають з державою в спеціальних відносинах, заснованих на вірності і відданості та діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів, що набуває особливої ваги під час воєнного стану, лежить в площині реалізації державою її суверенної влади.

У цьому випадку публічний інтерес полягає у формуванні корпусу поліцейських з тих осіб, які здатні виконувати свої специфічні функціональні обов`язки в умовах, що відрізняються від мирного часу та відповідним реагуванням на випадки, які свідчать про нездатність забезпечити їх виконання.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №806/647/15, від 21 січня 2021 року у справі №826/4681/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/1578/2020, від 9 лютого 2022 року у справі №160/12290/20 тощо.

Як установив суд апеляційної інстанції, порушення ОСОБА_1 дисципліни, полягає у невиході на службу з 23 квітня до 06 травня 2022 року без поважних причин, що є несумісним з проходженням служби в поліції справ, суперечить змісту Присяги поліцейського, оскільки підриває довіру громадян до працівників поліції.

До того ж, обставини тривалого не виходу на службу не є спірними у цій справі. Із цього приводу Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року в справі №520/5388/22 вказував на те, що сам факт того, що поліцейський не заперечує факт своєї відсутності у відповідний період у місці несення служби, нівелює хиби службового розслідування, у тому числі і в аспекті надання поліцейським пояснень дисциплінарній комісії.

На думку колегії суддів, оспорювані накази та висновок службового розслідування, на яких ґрунтуються ці акти, містять чіткі і зрозумілі посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких комісія дійшла відповідних висновків, склад дисциплінарного проступку, який ставиться позивачці у провину, висвітлено у тих межах умотивованості, як того вимагає закон.

Водночас під час розгляду справи не встановлено обставин, які б указували на те, що висновки відповідача, які покладено в основу оскаржуваних наказів, є довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.

Таким чином, суди обґрунтовано вказали, що накладене дисциплінарне стягнення на ОСОБА_1 є співмірним із виявленим проступком та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №802/1150/17-а, від 20 травня 2021 року у справі №420/2916/20 та від 18 квітня 2022 року у справі №540/186/20 колегія суддів оцінює критично.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

В розглядуваному випадку висновки у справах, на які посилається скаржниця, сформульовано за інших обставин та правового регулювання. До того ж, у касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить висновків судів попередніх інстанцій, які б суперечили позиції Верховного Суду.

Крім цього, варто зауважити, що за змістом позовної заяви підстави позову ґрунтувалися загалом на доводах позивачки про те, що вона, отримавши повідомлення (телефонний дзвінок) щодо усного наказу керівництва про необхідність виїхати з окупованої території, не могла самостійно її покинути з об`єктивних, на її думку, причин. Також позов містить посилання на неврахування відповідачем вимог статей 12, 13, частин третьої - чотирнадцятої статті 19, частини третьої статті 26, частин першої, другої статті 27, частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту. Разом із цим, жодних конкретних мотивів щодо помилковості чи неповноти формулювання складу дисциплінарного проступку та його елементів, дефектів форми або змісту висновку службового розслідування, недоліків у формуванні складу комісії та процедури його проведення, підстави позову не містять, обставин щодо зміни предмета та/або підстав позову відповідно до прийнятої судом до розгляду заяви позивачки, у справі не встановлено.

Тож за своєю суттю, наведені скаржницеюі аргументи у цій частині є зміною підстав позову в суді касаційної інстанції, що з огляду на положення частини четвертої статті 341 КАС України, не допускається.

Таким чином, Верховний Суд, не маючи повноважень надавати оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій правових норм під час надання ними юридичної оцінки законності оспорюваних наказів з підстав позову, на яких вимоги позивачки не ґрунтувалися безпосередньо під час звернення до суду першої інстанції і за відсутності прийнятої судом до розгляду заяви про зміну підстав позову у визначеному КАС України порядку, відхиляє доводи скаржниці у цій частині.

Із цього приводу Верховний Суд у постановах від 12 жовтня, 22 грудня 2023 року у справах №499/895/19, № 640/38220/21, від 11 квітня та 09 травня 2024 року в справах № 160/5820/23, №420/1491/23 зауважив, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, цей Суд зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (див. mutatis mutandis, рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 40).

Із цих же міркувань не заслуговують на увагу посилання скаржниці на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 91 Закону №580-VIII та частини четвертої статті 15 Дисциплінарного статуту, які, на думку позивачки, у контексті спірних правовідносин повинні застосовуватися таким чином, що для встановлення факту відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія повинна дослідити (отримати) розпорядок дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.

Стосовно посилань скаржниці на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пункту 24 статті 23, пункту 2 статті 24, статті 64 Закону №580-VIII, частини першої статті 5 та статті 27 Дисциплінарного статуту, абзаців 1, 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, колегія суддів керується таким.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Доводи скаржниці щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосуванням, судами тощо, натомість ґрунтуються на самому лише факті внесення змін у профільне законодавство, що вочевидь не може бути самостійною підставою для оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Врешті, наведені скаржницею мотиви по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують.

Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Беручи до уваги викладене, за наслідками касаційного перегляду Верховний Суд вважає необґрунтованими наведені скаржницею посилання на наявність передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо посилання скаржниці на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, варто зауважити, що за змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, вказане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

З огляду на викладене Суд відхиляє посилання скаржниці на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року в справі №420/3026/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду