ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30 липня 2024 року

справа № 420/32440/23

адміністративне провадження № К/990/22352/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроресурс»

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року (суддя Токмілова Л. М.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року (судді Скрипченко В. О., Коваль М. П., Осіпов Ю. В.)

у справі №420/32440/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроресурс»

до Одеської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

22 листопада 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроресурс» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (далі - митний орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення митного органу про корегування митної вартості товарів від 28 вересня 2023 року №№UA500500/2023/000627/2, з підстав неправомірності його прийняття.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Верховного Суду.

26 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувані матеріали справи з Одеського окружного адміністративного суду.

04 липня 2024 року справа №420/32440/23 надійшла до Верховного Суду.

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи.

Скаржник у касаційній скарзі просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року у справі №420/32440/23, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 липня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника митного органу на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Товариства у повному обсязі, залишити в силі постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року у справі №420/32440/23, якою рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року залишено без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що в ході здійснення господарської діяльності ТОВ «Дніпроресурс» (позивача у справі) між ним як покупцем та GUANGLU ELECTRICAL CO., LTD як продавцем 10 січня 2018 року укладено Контракт №8-10/01/18 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець зобов`язується виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та сплатити товар в асортименті, кількості та по цінам, вказаним в рахунках-фактурах, що є невід`ємною частиною контракту.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Контракту орієнтована сума контракту складає 990000,00 доларів США. Ціна на товар встановлюється в доларах США на кожну партію товару та вказується в рахунках-фактурах до цього контракту. У вартість товару входить вартість пакування, маркування, доставки до порту та завантаження на борт судна.

За умовами пунктів 3.2., 3.3. Контракту Покупець зобов`язаний переказати авансовий платіж у розмірі 30% від загальної суми рахунку-фактури банківським переказом на рахунок Продавця. Покупець перераховує другу частину оплати у розмірі 30% від загальної суми рахунку-фактури банківським переказом на рахунок Продавця, залишок суми перераховує на розрахунковий рахунок Продавця після отримання коносаменту по факсу або електронній пошті.

Пунктом 3.5. Контракту визначено, що сторони можуть змінити умови оплати, ціни і дати відвантаження, шляхом підписання додаткової угоди до контракту.

19 травня 2023 року Продавець сформував рахунок-проформу №RTGL-DNP2304, згідно якого загальна вартість обсягу продукції, що підлягає поставці становить 201240,82 доларів США.

В подальшому Продавець виставив рахунок-фактуру (інвойс) №RTGL-DNP2304 від 10 липня 2023 року, відповідно до якого, загальна вартість товару становить 201240,82 доларів США.

Відповідно до вищевказаного контракту та інвойсів позивач сплатив на розрахунковий рахунок контрагента 201240,82 доларів США: у розмірі 83592,19 доларів США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №160 від 24 травня 2023 року, та у розмірі 117648,63 доларів США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №163 від 07 липня 2023 року.

З метою митного оформлення імпортованого товару 28 вересня 2023 року представником ТОВ «Дніпроресурс» до Одеської митниці подано митну декларацію №23UA500500034379U9 на електродвигуни асинхронні, змінного струму та частини, призначені виключно для електродвигунів, нові.

Митну вартість товару визначено за основним (першим) методом - ціною договору.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з митною декларацією наступні документи: пакувальний лист №б/н від 10 липня 2023 року, рахунок-проформа №RTGL-DNP2304 від 19 травня 2023 року, рахунок-фактура (iнвойс) №RTGL-DNP2304 від 10 липня 2023 року, коносамент №WMSS23071793 від 01 серпня 2023 року, автотранспортна накладна №б/н від 26 вересня 2023 року, декларація про походження товару №RTGL-DNP2304 від 10 липня 2023 року, банківський платіжний документ, що стосується товару №160 від 24 травня 2023 року, банківський платіжний документ, що стосується товару №163 від 07 липня 2023 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару №25/09/23 від 25 вересня 23 року, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №10 від 29 грудня 2022 року, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №8 від 01 червня 2022 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №8-10/01/18 від 10 січня 2018 року, договір про надання послуг митного брокера №476/2021 від 16 грудня 21 року, вагова HASU1396510 від 28 вересня 2023 року, вагова MRKU6868494 від 28 вересня 2023 року, вагова MRKU9589359 від 28 вересня 2023 року, вагова MSKU5883259 від 28 вересня 2023 року, лист від декларанта №б/н від 28 вересня 2023 року, список контейнерів №б/н від 10 липня 2023 року, копія митної декларації країни відправлення №223120230002604537 від 28 липня 2023 року.

Під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товарів митним органом встановлено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) відповідно до пункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24 травня 2012 року №599 до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте у наданих до митного оформлення довідках про транспортні витрати від 25 вересня 2023 відсутнє посилання на договір перевезення;

3) сума передплати за банківським платіжним документом №160 від 24 травня 2023 року не відповідає умовам, зазначеним у п. 3 контракту №8-10/01/18 від 10 січня 2018 року;

3 огляду на вищевикладене з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, митницею відповідно до частини третьої статті 53 МКУ декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

28 вересня 2023 року декларантом ПП «Трейд бізнес сервіс»» надіслано лист б/н від 28 вересня 2023 року, яким повідомлено митний орган, що інших додаткових документів в десятиденний термін надати немає можливості.

Як зазначив відповідач в оскаржуваному рішенні митний орган дійшов висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості, враховуючи положення пункту 2 частини шостої статті 54 МКУ. Декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ.

28 вересня 2023 року Одеська митниця прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000627/2, яким скориговано митну вартість товару за резервним методом. Одеською митницею проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС, та встановлено, що рівень митної вартості є більшим та становить: по товару №1 4,52 дол. США/кг (МД від 04.09.2023 №UA209150/2023/030893), ніж заявлено декларантом 2,23590 дол. США/кг; по товару №2 4,98 дол. США/кг (МД від 04.09.2023 №UA209150/2023/030893), ніж заявлено декларантом 2,3832 дол. США/кг.; по товару №4 5,23 дол. США/кг (МД від 04.09.2023 №UA209150/2023/030893), ніж заявлено декларантом 2,2881дол. США/кг.; по товару №5 5,13 дол. США/кг (МД від 04.09.2023 №UA209150/2023/030893), ніж заявлено декларантом 2,1133дол. США/кг.; по товару №6 8,07 дол. США/кг (МД від 28.11.2022 №UA403020/2022/025417), ніж заявлено декларантом 1,3461 дол. США/кг.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Одеська митниця видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001251.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що у документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією, містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Позивач не спростував сумніви митного органу у правильності визначення митної вартості товару та не надав витребувані додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, у зв`язку з чим були підстави для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції який здійснений з огляду на приписи частини другої статті 19 Конституції України, якою обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та положення Митного кодексу України, яким врегульовані відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, в тому числі щодо проведення митного оформлення та методів визначення митної вартості товарів.

До спірних правовідносин суди попередніх інстанцій застосували положення статей 49 53 54 57 58 248 318 МКУ та дійшли висновку, що документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Суди попередніх інстанцій, з огляду на аналіз наведених норм МКУ, зазначили, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Суди попередніх інстанцій також підкреслили, що Верховний Суд неодноразово наголошував на правовій позиції, яка полягає у тому, що право митниці витребувати додаткові документи у декларанта з метою вчинення наступних дій, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів, пов`язане з наявністю у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості декларантом. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 червня 2015 року у справі №21-498а15).

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №23UA500500034379U9 від 28 вересня 2023 року встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000627/2 від 28 вересня 2023 року.

Щодо складової митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, то безспірним у даній справі є те, що умовами спірної поставки є FOB (Інкотермс 2010).

Згідно правил Інкотермс за умов FOB (FREE ON BOARD) продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

Ураховуючи, що умовами поставки обов`язок пакування покладається на постачальника товару та при поставці товару витрати з упаковки та пакування включено до вартості товару, а під час митного оформлення документів не встановлено додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині того, що в даному випадку витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару, та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

Надаючи оцінку доводам митниці щодо не надання декларантом документів на підтвердження понесених транспортних витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дійсно МКУ не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.

Суди попередніх інстанцій дослідили Довідку про транспортні витрати №25/09/23 від 25 вересня 2023 року, видану ТОВ «Посейдон груп», яку надало Товариство митному органу, відповідно до якої витрати на транспортування становлять 535860 грн. Суди визнали, що згадана довідка не містить посилання на договір перевезення, з огляду на що у митного органу виникли обґрунтовані сумніву щодо суми витрат на транспортування, які не включалися до вартості товару.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14 (№К/9901/5149/18), де виснувано, що довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів, з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі.

Зокрема, у згаданій апелянтом справі окрім довідки про транспортні витрати надавалися інші документи (договір про надання транспортно-експедиторських послуг, акти наданих послуг, рахунки та платіжні доручення на підтвердження витрат на транспортування), які містили відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів згідно з частиною другою статті 53 МК України, та у сукупності спростовували сумнів митного органу в частині витрат на транспортування товару.

На відміну від згаданих обставин справи №804/16553/14, позивачем по даній справі ні до митниці ні до суду будь-яких документів на підтвердження понесених транспортних витрат, окрім вищезазначеної довідки, надано не було.

До того ж колегія суддів суду апеляційної інстанції визнала слушними посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на ті обставини, що у графі коносаменту WMSS23071793 "for delivery of goods Please apply to (по питанням доставки звертатись до): ТОВ «Посейдон групп», 65014 Україна, Одеса, вулиця Базарна 5/2 оф.1, моб.38(048)700-00-99. Зазначене свідчить про наявність договірних відносин між ТОВ «Дніпроресурс» та ТОВ «Посейдон групп» щодо транспортно-експедиторських послуг, доказів щодо яких, як зазначалося вище, не надано декларантом у якості основних та додаткових документів на запит митного органу.

Таким чином, оскільки Довідка від 25 вересня 2023 року №25/09/23, яка видана ТОВ «Посейдон групп» за місцем вимоги, не є первинним документом обліку ТОВ «Посейдон групп» та не є підставою для оплати витрат на транспортування, у митного органу за зазначеною довідкою відсутня можливість здійснити обчислення числового значення складових митної вартості, передбачених частиною десятою статті 58 МК України.

Щодо не відповідності суми передплати за банківським платіжним документом №160 від 24 травня 2023 року умовам зазначеним у пункті 3 Контракту №8-10/01/18 від 10 січня 2018 року, то, як зазначив позивач у апеляційній скарзі, Продавцем сформовано рахунок-проформу №RTGL-DNP2304 від 19 травня 2023 року, згідно якого вартість товару становила 185760,42 доларів США. Відповідно до п. 3.2. Контракту, з урахуванням додаткової угоди, покупець зобов`язаний внести авансовий платіж у розмірі 45% від суми рахунку фактури (проформи) банківським переказом на рахунок Продавця. На виконання вказаного, 24 травня 2023 року здійснено передоплату у розмірі 83592,19 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №160 від 24 травня 2023 року. На підставі проведеної передоплати Продавець виконав відвантаження партії товару та виставив інвойс №RTGL-DNP2304 від 10 липня 2023 року по фактичній кількості товару згідно пакувального листа від 10 липня 2023 року, відповідно до якого, загальна вартість товару становить 201240,82 доларів США.

Проте колегія суддів суду апеляційної інстанції це не прийняла до уваги, оскільки, по-перше, Додаткова угода №9 від 01 вересня 2022 року, якою внесено зміни до розділу 3 «Умови оплати» Контракту №8-10/01/18 від 10 січня 2018 року, до митниці під час митного оформлення не надавалася.

По-друге, згадана Додаткова угода надана до суду першої інстанції у судовому засіданні 13 лютого 2024 року, тобто після закриття підготовчого засідання і в матеріалах справи відсутні мотивовані обґрунтування позивача з приводу неможливості її подання разом із поданням позовної заяви.

Зазначене, у відповідності до приписів частини восьмої статті 79 КАС України виключає можливість їх врахування при розгляді даної справи.

Суд апеляційної інстанції з огляду на вимоги статті 77 КАС України дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. Водночас, позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог, водночас встановлені обставини справи не породжують сумнівів у законності та обґрунтованості спірної рішення митного органу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000627/2 від 28 вересня 2023 року щодо ТОВ «Дніпроресурс» ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та прийнято з урахуванням усіх фактичних обставин, без порушень його прав.

Доводи касаційної скарги та відзиву на неї

Звертаючись до Верховного Суду заявник касаційної скарги послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач зазначив про те, що суд апеляційної інстанції при прийняті рішення по справі застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №2040/6019/18, від 07 травня 2020 року №1.380.2019.001625, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 20 березня 2020 року у справі №480/4423/18, від 07 лютого 2023 року у справі №804/5961/16, від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14, від 12 березня 2020 року у справі №804/6243/14, від 07 березня 2020 року у справі №1. 380.2019.00162, від 02 березня 2021 року у справі №380/842/20 від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19, від 02 червня 2022 року у справі № 460/ 2674/20.

Заявник касаційної скарги покликається на наступні висновки Верховного Суду:

1) Щодо застосування частини другої статті 55 ММУ, викладеного у постанові від 05 травня 2022 року у справі №2040/6019/18 в частині не зазначення у спірному рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначення докладної інформації і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Так, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку змісту прийнятого митницею рішення про коригування митної вартості товарів. Крім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, рішення митного органу повинно містити пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні, оскільки безліч факторів можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги постачань, сезонність, наявність знижок тощо). Вказані обов`язкові відомості, які дають змогу пересвідчитися у правильності здійсненого митним органом коригування митної вартості товарів, в оскаржуваному рішенні були відсутні.

2) Щодо застосування статті 57 МКУ, викладеного у постанові від 07 травня 2020 року у справі №1.380.2019.001625 (провадження №К/9901/31148/19) в частині черговості застосування методів визначення митної вартості товарів, а саме застосування одразу резервного методу.

Факт застосування одразу резервного методу без з`ясування чи дійсно митним органом не можливо застосувати послідовно інші методи визначення митної вартості товарів згідно статті 57 МКУ судами не досліджувалися. Цитування про застосування в порядку послідовності другорядних методів не є достатнім доказом неможливості використання послідовно інших методів.

Скаржник стверджує, що суди не врахували наявність у митного органу інформації щодо вартості подібних (аналогічних) товарів та зазначення у графі 33 рішення щодо застосування методу за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів відповідно до статті 60 МКУ.

3) Щодо застосування частин другої, третьої статті 53, частини шостої статті 54, статті 57 МКУ, викладеного у постановах від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 07 травня 2020 року у справі №1.380.2019.001625, від 07 лютого 2023 року у справі №804/5961/16, від 20 березня 2020 року у справі № 480/4423/18 в частині обґрунтованості сумніву у правильності визначення митної вартості та витребовування додаткових документів; черговості застосування методів визначення митної вартості товарів, а саме застосування одразу резервного методу.

При наданні оцінки доводам митного органу щодо наявності сумнівів у заявленій позивачем митній вартості товару та витребовування додаткових документів, на думку позивача, суди не врахували обов`язковість наведення яких саме числових значень такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що митна вартість оцінюваного товару підтверджена документально.

4) Щодо застосування пункту 6 частини другої статті 53 МКУ, викладеного у постановах від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14, від 05 травня 2022 року у справі № 2040/6019/18 в частині визнання допустимим доказом довідки про транспортні витрати.

5) Щодо застосування частини четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 58 МКУ, викладеного у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 804/6243/14, від 07 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.00162, від 02 березня 2021 року у справі № 380/842/20, від 29 липня 2020 року у справі № 420/1709/19, від 02 червня 2022 року у справі №460/2674/20 в частині відповідності умов оплати, які не впливають на ціну товару та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Заперечуючи проти касаційної скарги митний орган у відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 08 липня 2024 року, доводить, що Верховний Суд у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 808/865/18 зазначив, що «обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві». Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Аналогічна позиція зазначена в постановах ВС від 28 липня 2021 року справа №8083022/17, від 26 липня 2021 року справа №813/8725/14, від 16 липня 2021 року справа № 804/3702/16, від 16 липня 2021 року справа № 804/769/16.

Відповідач покликається на частини першу та п`яту статті 55, пункти 1, 2, 3 частини шостої статті 54, пункт 2 частини першої, частини другу, третю, четверту статті 57, частину другу, третю статті 58 МКУ, вважає правомірним застосування митним органом цих норм як норм прямої дії.

Відповідач доводить, що наявність в ЄАІС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості посилаючись на постанови Верховного Суду України в постанові від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-270а13, від 22 жовтня 2013 року у справі 21-342а13, від 03 серпня 2021 року у справі № 640/13657/20.

Вищенаведене спростовує доводи позивача стосовно того, що у відповідача відсутні підстави для поглибленої перевірки поданих документів та запиту додаткових документів у декларанта, доводить дотримання митним органів частин другої, шостої статті 54, статей 55 256 МКУ, пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, які затверджені наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598.

Спростовуючи доводи заявника касаційної скарги щодо складової митної вартості, в частині вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням Одеська митниця використала пояснення термінів відповідно до Інкотермс 2000 та 2010 років, при цьому відповідач зазначив, що умовами контракту від 10 січня 2018 року №8-10/01/18 (п.п. 2.2 та п.п.7.1) не регламентовано вартість первинного пакування товару а у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначеного статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Верховний Суд неодноразово в своїх рішення висновував, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Колегія суддів Верховного Суду визнає, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі встановили і дослідили обставини справи, а також надали оцінку доказам у справі в частині здійсненого відповідачем контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, зокрема, за результатами судового розгляду підтверджено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, що стало підставою для витребовування додаткових документів у Товариства. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми МКУ щодо встановлених обставин та висновки Верховного Суду, висловлені в постановах за подібних правовідносин.

З огляду на те, що Верховний Суд позбавлений можливості вирішити питання про достовірність наявних у справі доказів, надавати перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти їх, колегія суддів не здійснює переоцінку доказів, яка надана судами встановленим обставинам справи.

В обґрунтування своїх доводів позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що суди при вирішенні спору не врахували й, відповідно, не застосували правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на переконання позивача, правовідносин. Однак, Судова колегія виходить з того, що наведені скаржником правові позиції Верховного Суду пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржниками рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Варто додати, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судами одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не говорить про неправильне застосування норми матеріального права та/або порушення процесуальних норм, а лише вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

При цьому, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги в частині не надання судами попередніх інстанцій оцінки доводам Товариства щодо обраного митним органом методу визначення митної вартості товарів, а саме застосування одразу резервного методу.

Так, норми МКУ чітко визначають, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Така процедура застосування методів визначення митної вартості прямо визначена нормами митного законодавства, щодо застосування яких є усталена позиція Верховного Суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам Товариства щодо послідовності застосування митницею методів митної вартості товару, не встановили і не перевірили обставини щодо інформації, на підставі якої визначена митна вартість за резервним методом. Зокрема, позивач під час судового розгляду справи наголошував на тому, що відповідач використав інформацію щодо ціни товару, зазначену в митних деклараціях від 04 вересня 2023 року №UA209150/2023/030893, від 28 листопада 2022 року № UA403020/2022/025417. При цьому, відповідач до суду надав іншу митну декларацію №23UA5005000030893U5 від 04 вересня 2023 року, а в митній декларації від 28 листопада 2022 року №UА403020/2022/025417 обов`язкові графи взагалі не заповнені та не містять законодавчо встановлених відомостей згідно Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651 щодо порядку заповнення митних декларацій.

Позивач акцентував увагу на тому, що по митній декларації №23UA5005000030893U5 від 04 вересня 2023 року було імпортовано товар - електродвигуни МТНУ (МТКНУ), виробництва Wuxi Chaoqi Electric Motor CO., LTD, в той час як по митній декларації №23UA500500034379U9 від 28 вересня 2023 року, за якою відмовлено у митному оформленні, товар - електродвигуни серії АИР, виробництва Guanglu Electrical CO., LTD.

Електродвигуни серії АИР та електродвигуни МТНУ (МТКНУ) мають зовсім інші характеристики та показники, які впливають на рівень митної вартості. Рівень вартості електродвигунів МТНУ (МТКНУ), враховуючи конструктивну особливість, є значно більшим ніж рівень вартості електродвигунів серії АИР.

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки суди не з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроресурс» задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року скасувати, справу №420/32440/23 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер