ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року

Київ

справа №420/334/19

адміністративне провадження №К/9901/24937/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (судді: Градовський Ю. М., Крусян А. В., Яковлєв О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Одеській області від 13 лютого 2018 року №417 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУ НП в Одеській області" в частині пункту 1 щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Одеській області від 13 березня 2018 року №379 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частиною 6 статті 77 ЗУ "Про Національну поліцію"; поновити капітана поліції ОСОБА_1 (0041877) на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ НП в Одеській області або на рівнозначній посаді; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (0041877) на службі в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ НП в Одеській області або на рівнозначній посаді; стягнути з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваними наказами від 13 лютого 2018 року № 417 та від 13 березня 2018 року № 379 о/с прийнято з порушенням встановленої законом процедури, безпідставно, упереджено та є такими, що підлягають скасуванню в частині звільнення, оскільки ні під час їх прийняття, ні на даний час відсутній вирок суду, або інший процесуальний документ, який би підтверджував вину позивача у вчиненні будь-якого протиправного діяння, а тому звільнення позивача суперечить принципу презумпції невинуватості, встановленому статтею 62 Конституції України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Одеській області за №417 від 13 лютого 2018 року.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Одеській області за №379 о/с від 13 березня 2018 року в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Зобов`язано ГУ НП в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Одеській області або на рівнозначній посаді.

Стягнуто з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 619,77 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Одеській області або на рівнозначній посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізація дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни, є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду. А наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежного виконання поліцейським службової дисципліни. Також, суд першої інстанції вважав, що позивач не пропустив строк на звернення із позовом в суд.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 3 457,8грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На переконання скаржника суд апеляційної інстанції безпідставно відстрочив сплату судового збору апелянту, та як наслідок при відкритті апеляційного провадження у справі допустив порушення принципу рівності учасників судового провадження, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки поважності причин пропуску позивачем строку на звернення до суду з цим позовом.

Скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач та інші учасники справи не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

07 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ НП в Одеській області з присвоєнням спеціального звання «капітан поліції».

В подальшому, у лютому 2018 року ГУ НП в Одеській області прийнято наказ за №417 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУНП в Одеській області», за грубе порушення вимог статті 7 Дисциплінарно статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV, статті 8, пп.1, 2 пункту 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статтей 40, 41, 91, частини першої статті 92, статті 93, частини першої статті 218, статтей 104 та 234 КПК України, Присяги поліцейського, пункту першого розділу другого Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року за №1179, пунктом 5 розділу 2, п.п.2 пункту 1, пункту 6 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1377, п.1.3, 1.4 розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2012 року №69, пп.3 пункту 8 розділу 2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07 липня 2017 року за №575, розділу другого Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України від 20 серпня 2016 року №414 та Положення про слідче управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, затвердженого наказом ГУНП в Одеській області від 29 грудня 2016 року №3381, що виразилось у перевищенні повноважень слідчого, не реєстрації отриманої інформації у відношенні громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які перевозили грошові кошти у особливо великих розмірах, для перевірки їх законного походження, вступі у неділові стосунки з капітанами поліції ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і працівниками прокуратури Одеської області для незаконного присвоєння цих коштів, незаконному збиранні інформації у відношенні вказаних громадян, розробці схеми для вчинення кримінальних правопорушень, не складанні 18 вересня 2017 року протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від гр. ОСОБА_11 , не попередженні останнього про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 383 КК України, невжитті дієвих заходів щодо направлення за підсудністю кримінальних проваджень за №120171600000000782, №120171600000000516 до СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП, не проведені по цих провадженнях відповідних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, не реєстрації доручення про проведення слідчих (розшукових) дій від 06 червня 2017 року, введенні в оману під час інструктажу 08 червня 2017 року працівників управління "КОРД" ПОП та 18 жовтня 2017 року працівників батальйону поліції особливого призначення ГУ НП щодо незаконних дій вказаних громадян, безпідставному проведенні обшуку у квартирі АДРЕСА_1 , заподіянні матеріальної шкоди транспортним засобам, підкиданні до об`єктів обшуків зброї та боєприпасів, не фіксації у протоколах обшуків вилучених грошових коштів, незаконному присвоєнні цих коштів та неповідомленні про вказані порушення безпосередньому керівництву, що призвело до внесення відомостей до ЄРДР, оголошення підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, відповідно до статті 2, пункту 8, статті 12, статті 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV, на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

У зв`язку із реалізацією вказаного дисциплінарного стягнення, 13 березня 2018 року ГУ НП в Одеській області прийнято наказ за №379 о/с, яким капітана поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ НП в Одеській області, звільнено зі служби в поліції з 13 березня 2018 року за пунктом 6 частиною першою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивач вважає вказані накази протиправними та незаконними, у зв`язку із чим звернувся в суд із цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частини третьої статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною третьою статті 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI).

Відповідно до статті 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінка Верховного Суду.

З аналізу вказаних норм законодавства убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права при звільненні з публічної служби були порушені, то вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Оскільки цей спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у низці рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на позивача наказом №417 від 13 лютого 2018 року накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, звільнено позивача - 13 березня 2018 року. До суду позовна заява надійшла лише 21 січні 2019 року.

Суд першої інстанції під час розгляду справи та вирішуючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовив у його задоволенні погодившись з доводами позивача про те, що йому було вручено копію наказу № 417 приблизно 14 лютого 2018 року у Державні установі «Одеський установі виконання покарань (№ 21)» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, під час дії у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Неможливість звернутися до суду з даним позовом у встановлені приписами КАС України строки, позивач пояснює тим, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року до нього було застосовано вищезазначений запобіжний захід строком на 59 днів, з 01 грудня 2017 року по 29 січня 2018 року, надалі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою безперервно продовжувався. 19 жовтня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відмовлено у задоволені клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 діб, тобто до 18 грудня 2018 року. За таких обставин, у ОСОБА_1 не було можливості оскаржити вищезазначений наказ, що і призвело до порушення процесуальних строків.

Відповідно до частин 3, 5 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом зазначеної норми, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати та/або дізнатися про ці факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Позивач проходив службу в Національній поліції у зв`язку із чим був обізнаним з Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Із наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ознайомлений 28 лютого 2018 року, про що свідчить його особистий підпис про ознайомлення з наказом із зазначенням відповідної дати. Вказані обставини ні позивачем, ні його представником не заперечувалися.

При цьому судом апеляційної інстанції не встановлено чи існували об`єктивні причини, які б свідчила про неможливість отримувати ним інформацію та копії документів, пов`язані із застосованим дисциплінарним стягненням, шляхом листування з роботодавцем або шляхом отримання юридичних послуг, під час дії відносно нього запобіжних заходів.

Так, постановляючи рішення про залишення позовних вимог без розгляду, судом апеляційної інстанції були враховані лише доводи відповідача, доводи ж позивача були відхилені, хоча в дійсності судом взагалі не досліджувалось питання отримання позивачем витягу з наказу про його звільнення, будь-які докази про отримання оскаржуваного наказу, трудової книжки, в матеріалах справи відсутні.

Щодо пропуску строку звернення до суду з вимогою про скасування наказу від 13 лютого 2018 року №417, то колегія суддів зазначає, що в даному випадку питання строку звернення до суду повинно вирішуватися одночасно з вимогою про скасування наказу від 13 березня 2018 року №379 о/с, оскільки видання зазначеного наказу це лише реалізація наказу від 13 лютого 2018 року №417 про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № №420/333/19 (провадження №К/9901/25076/19).

Враховуючи вищезазначені обставини, Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

О.В. Калашнікова