ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 420/7083/21

адміністративне провадження № К/990/2360/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року (судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В., Домусчі С.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР у місті Миколаєві ), з урахуванням уточнень, просив суд:

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві видати наказ, яким надати ОСОБА_1 чергову щорічну основну невикористану оплачувану відпустку з 08 лютого 2021 року терміном 15 календарних днів за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27 листопада 2018 року по 06 квітня 2021 року працював на посаді слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві. 01 лютого 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. У період з 05 лютого 2021 року по 02 квітня 2021 року позивач перебував на лікарняному та вийшов на роботу 05 квітня 2021 року. 06 квітня 2021 року позивачу вручено наказ про звільнення з посади слідчого у зв`язку із скороченням штату державних службовців. Позивач зазначає, що його позбавили права на відпустку, а також отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 05 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2019 року по 26 грудня 2020 року, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2020 року по 06 квітня 2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Отже, звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок в наданні самої відпустки.

Щодо позовних вимог про надання грошової допомоги до щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн, суд зазначив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою та виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року скасовано у частині позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Ухвалено у цій частині позовних вимог нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Зобов`язано ТУ ДБР у місті Миколаєві розглянути заяви позивача від 01 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року, 05 квітня 2021 року про можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням висновків цієї постанови.

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року по справі № 420/7083/21 залишено без змін.

Апеляційний суд, погодився із висновками суду першої інстанції про те, що звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок в наданні самої відпустки.

В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач мав право на вирішення питання щодо отримання допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для надання позивачу такої допомоги є помилковим.

Щодо посилань відповідача на відсутність коштів у фонді оплати праці для виплати позивачу матеріальної допомоги відповідно до вказаних вище заяв колегія суддів зазначила, що відповідач не надав належних доказів, що у фонді оплати праці співробітників ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві були відсутні кошти для здійснення зазначених виплат.

Також суд апеляційної інстанції указав на те, що всім слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві у 2020 році надавалась основна щорічна відпустка за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року, а також грошова допомога до щорічної основної відпустки та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань зазначений період у розмірі середньомісячного окладу, що свідчить про наявність коштів на ці потреби у фонді оплати праці. Натомість на спростування цього аргументу апелянта відповідач не надав жодних доказів.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ТУ ДБР у місті Миколаєві указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Підставою касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження ТУ ДБР у місті Миколаєві зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, пунктів 2, 3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року №500 у взаємозв`язку з положеннями підпункту 1.1.1. пункту 1.1. частини першої, пунктів 2.2., 2.4. частини другої, пункту 3.1. частини третьої, пунктів 4.1., 4.2 частини четвертої Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови їх виплати, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 21 вересня 2020 року №515, якою врегульовано механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДБР у м. Миколаєві на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом № 25-ос від 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві.

29 січня 2021 року ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади.

03 лютого 2021 року позивач направив до ТУ ДБР у м. Миколаєві заяви про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

08 лютого 2021 року позивач також засобами електронного зв`язку направив на адресу відповідача заяву про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Листом від 09 лютого 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що баланс відпусток розраховано відділом кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві з урахуванням попередження про наступне скорочення посади, яку позивач обіймає, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження про наступне вивільнення від 29 січня 2021 року. Таким чином, щорічна основна відпустка має відлічуватися з дня поновлення на посаді.

24 лютого 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ №27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із скороченням штату державних службовців.

01 березня 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ №70-ос про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 24 лютого 2021 року №27-ос, відповідно до якого вирішено звільнити ОСОБА_1 та припинити його державну службу у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

У період з 05 лютого 2021 року по 02 квітня 2021 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.

У перший робочий день після лікарняного 05 квітня 2021 року позивач приступив до виконання обов`язків та повторно надав заяви про надання щорічної основної відпустки з 06 квітня 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві №86-ос від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із скороченням штату державних службовців та призначено до виплати грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2019 року по 26 грудня 2020 року, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2020 року по 06 квітня 2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

08 квітня 2021 року листом № 01/12/6446 ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що у зв`язку із звільненням позивача із займаної посади, з позивачем проведено повний розрахунок у тому числі виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.

Згідно з платіжним дорученням №227 від 09 квітня 2021 року позивачу нараховано та виплачено при звільнені 175 690,98 грн.

Позивач не погоджуючись із тим, що ТУ ДБР у місті Миколаєві не надав йому чергову щорічну основну невикористану оплачувану відпустку з 08 лютого 2021 року терміном 15 календарних днів за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 рок, не виплатив грошову допомогу до щорічної основної відпустки та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, звернувся до суду із цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За змістом частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі Закон № 794-VIII).

Відповідно частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 1 Закону №504/96-ВР визначено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно зі статтею 3 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Статтею 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

У статті 5 Закону №504/96-ВР визначено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Висновок Верховного Суду

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито відповідно до пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження пункту 1 КАС України ТУ ДБР у місті Миколаєві зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Спірні правовідносини у цій справі склались щодо зобов`язання роботодавця видати наказ про надання щорічної основної оплачуваної відпустки у випадку, якщо позивач був попереджений про наступне вивільнення з посади, перебував на лікарняному, після виходу з лікарняному, звільнений з посади та отримав компенсацію за невикористані відпустки. Також щодо надання позивачеві грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки, якщо працівник фактично не перебував у відпустці та керівником не приймалось рішення щодо надання йому такої відпустки та право позивача на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за попередній бюджетний рік.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16 суд вказав, що згідно з положеннями статті 57 Закону України «Про державну службу» підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а, в частині, що стосується протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17, у якій зазначено, що одночасно з набуттям права на щорічну основну відпустку позивач набув також право на виплату допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу при наданні такої відпустки.

Відповідно до матеріалів справи, позивача 29 січня 2021 року попереджено про наступне скорочення посади, яку він обіймав по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 лютого 2021 року на адресу ТУ ДБР у м. Миколаєві засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 від 01 лютого 2021 року про надання йому щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 27 листопада 2020 року тривалістю 15 календарних днів з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

З 05 лютого 2021 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДН №095600, ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомило ОСОБА_1 (лист від 22 лютого 2021 року за вих. №01/12/3382): з огляду на приписи статті 11 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, питання щодо надання основної щорічної відпустки буде вирішено у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

24 лютого 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ №27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із скороченням штату державних службовців.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 на день його звільнення, наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві №70-ос від 01 березня 2021 року, внесено зміни до пункту 1 наказу №27-ос від 24 лютого 2021 року та викладено його у такій редакції: «...звільнити державного службовця 5 (п`ятого) рангу ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та припинити його державну службу у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі скороченням штату державних службовців».

Період тимчасової непрацездатності позивача тривав до 03 квітня 2021 року, відповідно до листків непрацездатності серії АДН №273869, АДН №095796, АДН №110613.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перший робочий день після лікарняного 05 квітня 2021 року позивач повторно надав заяви про надання щорічної основної відпустки з 06 квітня 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві №86-ос від 06 квітня 2021 року позивача звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із скороченням штату державних службовців.

Позивачу виплачено грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2019 року по 26 грудня 2020 року роки, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2020 року по 06 квітня 2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29 травня 2001 року передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок у наданні самої відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а на яку скаржник посилається у касаційній скарзі.

Щодо позовних вимог про надання грошової допомоги до щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн, Верховний Суд зазначає таке.

Механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати визначається Інструкцією, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21 вересня 2020 року №514 (далі - Інструкція №514).

Відповідно до пп. 1.1.1. пункту 1.1. частини першої Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу».

Статтею 57 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з п.п. 2.2., 2.4. частини другої Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається один раз на рік (одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки) у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім`я керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.

Рапорт (заява) про надання грошової допомоги або матеріальної допомоги для оздоровлення підписується особисто працівником ДБР та подається на погодження безпосередньому керівнику (начальнику), керівнику фінансового підрозділу (в частині наявності затверджених кошторисом бюджетних асигнувань), першому заступнику або заступникам керівника, відповідно до розподілу обов`язків.

Отже, з аналізу положень Інструкції №514 вбачається, що грошова допомога на оздоровлення надається державним службовцям ДБР одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки.

Водночас, згідно з положеннями статті 57 Закону України «Про державну службу» підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний період роботи, тому підстави для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної за заявами від 01 лютого 2021 року та від 05 квітня 2021 року без надання відпустки, відсутні.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що позивачу ТУ ДБР у м. Миколаєві не було надано відпустку з об`єктивних причин та звільнено з займаної посади з проведенням повного розрахунку, зокрема, виплатою компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Враховуючи викладене, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної за заявами від 01 лютого 2021 року та від 05 квітня 2021 року без надання відпустки, відсутні.

Також судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Миколаєві подано заяви від 01 лютого 2021 року та від 05 квітня 2021 року, у яких позивач просив надати йому матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

Статтею 54 Закону України «Про державну службу» передбачена можливість надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок та розмір надання якої визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року №500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

З метою врегулювання механізму реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, наказом ДБР від 21 вересня 2020 року №515 затверджено Інструкцією про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови їх виплати (далі - Інструкція - №515).

Згідно з підпунктом 2.2. частини другої Інструкції №515, державним службовцям ДБР матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім`я керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.

Пунктом 2.4. частини другої Інструкції №515 визначено, що рапорт заява про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань підписується особисто керівником ДБР та подається на погодження безпосередньому керівнику (начальнику), керівнику фінансового підрозділу (в частині наявності затверджених кошторисом бюджетних асигнувань), першому заступнику або заступникам керівника, відповідно до розподілу обов`язків.

Відповідно до пункту 3.1 частини третьої Інструкції №515 рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР приймається Керівником шляхом видання наказу, підготовленого кадровим або фінансовим підрозділом.

Пунктами 4.1 та 4.2 частини четвертої Інструкції №515 встановлено, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР здійснюється на підставі наказу. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам ДБР здійснюється у межах фонду оплати на відповідний бюджетний рік.

З аналізу зазначених нормативно-правових актів вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується один раз на рік за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №500/1022/19.

Крім того, пунктом 30 статті 2 Бюджетного кодексу України надається визначення терміну кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 01 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно з частинами першою, дванадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, дослідивши підставу касаційної інстанції пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України, пунктів 2, 3 Порядку №500 у взаємозв`язку з положеннями підпункту 1.1.1. пункту 1.1. частини першої, пунктів 2.2., 2.4. частини другої, пункту 3.1. частини третьої, пунктів 4.1., 4.2 частини четвертої Інструкції №515, фонд оплати праці у державному органі затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік).

Оскільки здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за інші роки (поза межами бюджетного періоду) Порядком №500 не передбачено, підстави для нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за заявами ОСОБА_1 від 01 лютого 2021 року та від 05 квітня 2021 року за рахунок фонду оплати праці, затвердженого кошторисом ТУ ДБР у м. Миколаєві на 2021 рік, відсутні.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань провадиться у поточному році і за поточний рік, а заяви позивача про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, подані у 2021 році поза межами відповідних бюджетних асигнувань.

Ураховуючи викладене Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправними дії ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та зобов`язання ТУ ДБР у місті Миколаєві розглянути заяви позивача від 01 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року, 05 квітня 2021 року про можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням висновків цієї постанови.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

П`ятий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дії ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та зобов`язання ТУ ДБР у місті Миколаєві розглянути заяви позивача від 01 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року, 05 квітня 2021 року про можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням висновків цієї постанови. У цій частині слід залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 344 349 352 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві задовольнити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №420/7083/21 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дії ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та зобов`язання ТУ ДБР у місті Миколаєві розглянути заяви позивача від 01 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року, 05 квітня 2021 року про можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням висновків цієї постанови.

3. У цій частині залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року.

4. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов