Постанова

Іменем України

05 лютого 2020року

м. Київ

справа № 425/63/18-ц

провадження № 61-5978св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Яресько А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на 1/2 частини квартири, визнання заповіту недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона у період із 12 січня 1980 року по 28 серпня 2008 року знаходилася в офіційному шлюбі з ОСОБА_6 Після розірвання шлюбу, до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті ОСОБА_6 , вони продовжували проживати однією родиною, як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_6 на сім`ю з трьох осіб за рішенням виконавчого комітету від 08 січня 1986 року № 607 виданий ордер на заселення кооперативної квартири АДРЕСА_1 , житлово-будівельного кооперативу «Перемога». Пайовий внесок за квартиру повністю сплачений за рахунок коштів подружжя у 1996 році. Додатково, внаслідок інфляції у 90-х роках та помилкою бухгалтерії, нею та ОСОБА_6 у 2015 році здійснена доплата за квартиру в розмірі 136,44 грн. У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 був пайщиком кооперативу «Перемога», то спірна квартира оформлена на нього. 13 липня 2016 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким розпорядився вказаною квартирою на користь сестри ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 , є спільною власністю подружжя, позивач просила встановити факт її проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 08 серпня 2008 року по 04 вересня 2016 року; визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири; визнати частково недійсним заповіт від 13 липня 2016 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 у частині, що ОСОБА_6 не мав право заповідати ОСОБА_2 цілу квартиру, а мав право робити заповіт (заповідати) лише 1/2 її частини.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 06 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, на підтвердження факту її проживання з ОСОБА_6 у період із 08 серпня 2008 року по 04 вересня 2016 року, не надала доказів прояву подружніх відносин, які полягають у веденні спільного господарства, взаємній матеріальній та моральній підтримці, тощо. Вимоги про визнання частково недійсним заповіту та визнання права власності на 1/2 частини квартири задоволенню не підлягають, так як є похідними від вимоги про встановлення факту проживання позивача з померлим ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Постановою Луганського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції змінено, скасовано у частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини квартири, та ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи період сплати суми 136,44 грн, відсутність будь-яких грошових вимог до ОСОБА_6 зі сторони ЖБК «Перемога» та КП «ЖЕК № 1» з 1996 року по 2015 рік, пайовий внесок за кооперативну квартиру повністю сплачено у 1996 році, а 136,44 грн є індексацією, спірна квартира відповідно до положень частини першої статті 15 Закону України «Про власність», є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та відповідно до статті 370 ЦК України, статті 70 СК України їх частки є рівними.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновків та не обґрунтував належними і допустимими доказами, що пайовий внесок за кооперативну квартиру повністю сплачено у 1996 році, у цій частині суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку на припущеннях. Позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки шлюб між позивачем та ОСОБА_6 розірвано 04 серпня 2008 року, із позовом ОСОБА_1 звернулася 22 січня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано у 2008 році, що підтверджується копією виписки з рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 серпня 2008 року та копією повторного свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу позивач та ОСОБА_6 у будь-яких інших шлюбах не перебували.

Рішенням Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради народних депутатів від 08 січня 1986 року № 607 на сім`ю, яка складається з чотирьох осіб, ОСОБА_6 виданий ордер на заселення кооперативної квартири АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 .

ОСОБА_6 був членом кооперативу «Перемога» з 1986 року і сплатив у кооператив «Перемога» пайові внески у розмірі 100 % вартості квартири АДРЕСА_1 , у сумі 38 589,53 грн.

Згідно з довідкою ПК «ЖЕК-1» від 02 червня 2015 року № 130 та копією листа Рубіжанської міської ради Луганської області остаточна сплата внесків ОСОБА_6 відбулася у 2015 році.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 02 липня 2015 року та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 липня 2015 року, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_6

13 липня 2016 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу Івановою О. В. за реєстром № 629 та згідно з яким ОСОБА_6 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, на випадок своєї смерті зробив розпорядження та належну йому квартиру заповів ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер у м. Рубіжне Луганської області, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть від 08 вересня 2016 року.

Згідно з копією довідки Центру надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради від 15 вересня 2016 року № 201615937, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , разом із ОСОБА_1 та знятий з реєстрації за цією адресою у зв`язку зі смертю.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у підпунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтями 22, 28, 29 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що пай за спірну квартиру внесений подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у ЖБК «Перемога» у період шлюбу, що підтверджуєтьсякопією позичкової книги, відповідно до якої пайові внески за кооперативну квартиру здійснювалися ОСОБА_6 із 1986 року по 1996 рік, тобто за рахунок спільних коштів подружжя, а також, враховуючи відсутність документів на спростування цих обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була спільною власністю подружжя Гонтар.

Твердження заявника про пропуск позивачем строку давності, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналася з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який своїм заповітом розпорядився спірною квартирою на користь ОСОБА_2 , а отже, позивачем не пропущений трирічний строк для звернення до суду із цим позовом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про внесення пайового внеску за кооперативну квартиру у 1996 році, лише на припущеннях, не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до формальної незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та переоцінки доказів, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик