Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 426/3171/19

провадження № 61-3478св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - державний нотаріус Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохін Олександр Олександрович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 жовтня 2019 року

у складі судді Половинки В. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 24 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Авалян Н. М., Кострицького В. В., у справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1 ,

третя особа - державний нотаріус Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохін Олександр Олександрович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВД ФСС у Луганській області) в особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохін О. О., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

В обґрунтування позовних вимог ВД ФСС у Луганській областіпосилалося на те, що ОСОБА_2 (спадкодавець) за життя не набув права на невиплачені суми страхових виплат та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат, оскільки не був переміщений із тимчасово окупованої території України і за період з 01 грудня 2014 року до 24 липня 2015 року не звернувся з відповідною заявою до робочих органів Фонду соціального страхування України на території підконтрольній владі України, тобто не скористався правом на отримання страхових виплат відповідно до чинного законодавства України, тому ОСОБА_1 як спадкоємець також не має права на отримання цих страхових коштів у розумінні статей 1216 1218 1227 ЦК України.

Таким чином, на думку позивача, державним нотаріусом неправомірно включено до складу спадщини вказані суми страхових виплат померлого.

Враховуючи викладене, УВД ФСС у Луганській області в особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області просило суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 грудня 2017 року № 1567, видане ОСОБА_1 державним нотаріусом Біловодської державної нотаріальної контори Луганської області Анохіним О. О. в частині включення до складу спадщини недоотриманих ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат за період з 01 грудня 2014 року до 24 липня 2015 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року в розмірі 4 596,05 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 25 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 24 січня 2020 року, у задоволенні позову УВД ФСС у Луганській області в особі Біловодського відділення УВД ФСС України у Луганській області відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині включення до складу спадщини страхових сум відсутні, оскільки страхові виплати призначалися потерпілому ОСОБА_2 пожиттєво, постанова про припинення цих виплат відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Краснодоні Луганської області не приймалася, а тому ці виплати увійшли до складу спадщини, право на які має відповідач.

Спадкодавець ОСОБА_2 не був зобов`язаний переміщуватися із тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою для припинення страхових виплат, а тому приватний нотаріус правомірно видав свідоцтво про право на спадщину за законом.

При цьому суди посилалися на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року УВД ФСС України у Луганській областіподало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 жовтня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 24 січня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Сватівського районного суду Луганської області.

У червні 2020 року справу № 426/3171/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

УВД ФСС України у Луганській області зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: статті 1218 1227 1301 ЦК України.

Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, є помилковими, оскільки наявні суттєві розбіжності в фактичних обставинах справ № 243/3505/16-ц та № 426/3171/19.

Також заявник вказує, що за період з 01 грудня 2014 року до 24 липня

2015 року потерпілий ОСОБА_2 (спадкодавець) не звертався до робочих органів Фонду, розташованих на території підконтрольній владі України, та не скористався своїм правом на продовження раніше призначених страхових виплат, тому спадкоємець ОСОБА_1 також не має права на спадкування щомісячних страхових виплат, оскільки кошти не нараховані, у зв`язку з чим не входять до складу спадщини у розумінні статті 1227 ЦК України.

Крім того, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Водночас, матеріали справи не містять відомостей, що таке право було реалізоване ОСОБА_2 за його життя шляхом нарахування йому відповідних сум. Заявник стверджує, що викладене узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтні 2018 року у справі № 522/19647/17 та від 20 грудня 2019 року у справі № 496/5894/15-а.

Посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц та від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц є помилковими, оскільки такі висновки не стосуються вирішення питання спадкових справ.

В ухвалі Верховного Суду від 28 квітня 2020 рокупро відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області в м. Краснодоні, яке наразі знаходиться на окупованій території, і не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01 грудня 2014 року.

Постанова про припинення цих виплат відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Краснодоні Луганської області не приймалася.

Згідно з наданою довідкою УВД ФСС в Луганській області від 23 лютого 2017 року № 02/392 потерпілому ОСОБА_2 невиплачено щомісячні страхові виплати за липень-листопад 2014 року на загальну суму 2 525,40 грн, а також недонараховано щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року до 24 липня 2015 року (включно) та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 4 596,05 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат складає 7 121,45 грн. (а. с. 8)

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом

від 05 грудня 2017 року, згідно з яким до складу спадщини увійшли недоотримані страхові виплати із доплатами по перерахунку у розмірі 7 121,45 грн, які належали померлому ОСОБА_2 (а. с. 5)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі - Закон України № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 Закону України № 1105-ХІV (в редакції до 01 січня 2015 року) було передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Судами встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні Фонду

у м. Краснодоні Луганської області, яке наразі знаходиться на окупованій території. Зазначене відділення не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01 грудня 2014 року.

Звертаючись до суду із позовом, УВД ФСС України у Луганській області посилалося на те, що потерпілий за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на думку позивача, страхові виплати на загальну суму 7 121,45 грн не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території. Також позивач зазначав, що суди повинні керуватися Законом України «Про боротьбу з тероризмом», положеннями якого встановлено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Статтею 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон України № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон України № 2268-VІІІ).

Статтею 2 Закону України № 2268-VІІІ передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону України № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18, від 21 вересня 2020 року у справі № 428/2426/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 408/9430/18-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, є безпідставними та свідчать про помилкове, суб`єктивне тлумачення заявником норм права та правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

Вищенаведені положення законодавства з урахуванням сталої судової практики у спірних правовідносинах свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом, а отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог УВД ФСС України у Луганській області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом в частині включення до складу спадщини недоотриманих ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат за період з 01 грудня 2014 року до 24 липня 2015 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року в розмірі

4 596,05 грн.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі

№ 522/19647/17 та від 20 грудня 2019 року у справі № 496/5894/15-а не заслуговують на увагу, оскільки у справі № 522/19647/17 предметом спору були неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у перерахунку пенсії. У справі № 496/5894/15-а предметом спору були неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у призначенні страхових виплат та одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з нещасним випадком та отриманням трудового каліцтва на виробництві, а не оспорювання права на спадщину.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог УВД ФСС у Луганській області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законому частині включення до складу спадщини недоотриманих ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат.

Доводи касаційної скарги правильність вказаного висновку не спростовують та зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.

Заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 жовтня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук