Постанова

Іменем України

07 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 428/14439/19

провадження № 61-6308св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 грудня 2020 рокуу складі судді Посохова І. С. та постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , який тривалий час хворів. Під час спільного проживання у шлюбі ними спільно був придбаний автомобіль ВАЗ 2105, 1981 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

06 вересня 2016 року (за місяць до своєї смерті) чоловік видав довіреність на ім`я відповідачів, згідно якої вони мали право продати автомобіль ВАЗ 2105, 1981 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Про вказаний факт позивачці не було відомо.

Після смерті ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_2 заявив їй, що він купив автомобіль у її чоловіка за 10 000 грн. На її прохання надати документи, які б це підтверджували, відповідач відмовився.

Як стало відомо позивачці в ТСЦ № 4442 м. Сєвєродонецька, 16 вересня 2016 року автомобіль ВАЗ 2105, 1981 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , згідно з довіреністю від 06 вересня 2016 року та договором купівлі-продажу, укладеним у ТСЦ, було перереєстровано на відповідача ОСОБА_2 .

Позивачка вважає, що її чоловік, а так само і вона, були ошукані відповідачами, які скористалися безпорадним станом її чоловіка, який в останні місяці життя майже нічого не розумів, тобто він не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними.

Із посиланням на статті 60 65 Сімейного кодексу України, статті 203 216 225 Цивільного кодексу України просила суд визнати недійсним правочин від 16 вересня 2016 року, на підставі якого було переоформлено автомобіль ВАЗ 2105, державний номер НОМЕР_1 , на відповідача ОСОБА_2 , та зобов`язати відповідачів повернути їй в натурі вказаний автомобіль.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, узадоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами, що правочин від 16 вересня 2016 року, на підставі якого було переоформлено автомобіль ВАЗ 2105, 1981 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , на відповідача ОСОБА_2 , є недійсним.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

17 серпня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 січня 1967 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 31 січня 1967 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .

Згідно довіреності від 06 вересня 2016 року, посвідченої державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , кожен з яких може діяти самостійно, продати належний йому на підставі технічного паспорту ТЗ НОМЕР_3 , виданого МРЕВ м. Лисичанська Ворошиловградської області 13 червня 1984 року, автомобіль марки ВАЗ-2105, рік випуску 1981, колір голубий, двигун № НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований у МРЕВ м. Лисичанська Ворошиловградської області 13 червня 1984 року.

16 вересня 2016 року ОСОБА_4 , який діє в особі ОСОБА_3 , продав ОСОБА_2 належний йому автомобіль ВАЗ 2105, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16 вересня 2016 року № 4442/2016/073361.

Зазначений договір був зареєстрований в Територіальному сервісному центрі № 4442, про що зроблено відповідне позначення на договорі.

Вказане підтверджується листом Територіального сервісного центру № 4442 від 25 липня 2018 року № 31/12/4442-1221, з якого вбачається, що згідно Єдиного державного реєстру МВС України автомобіль марки ВАЗ 2105, синього кольору, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , куз. № НОМЕР_6 , з 13 червня 1984 року був зареєстрований за ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . 16 вересня 2016 року вказаний автомобіль, згідно з дорученням від 06 вересня 2016 року та договором купівлі-продажу, укладеним у ТЦС № 4442 м. Сєвєродонецьк, було перереєстровано на гр. ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 06 жовтня 2016 року.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 липня 2019 у справі № 428/15927/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 у справі № 428/15927/18 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 липня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на наявність у ОСОБА_4 необхідного обсягу цивільної дієздатності і його вільне волевиявлення під час укладення оспорюваного правочину, а також про вчинення правочину відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388 (зі змінами). В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін.

При ухваленні вказаних судових рішень судами встановлено, що автомобіль марки ВАЗ 2105, синього кольору, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , оскільки він був набутий ОСОБА_4 на підставі договору дарування, тому останній мав право відчужувати його як особисту приватну власність, і вказаним правочином не порушено права ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями статей 237 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку експертиз, так і інших доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та підтримані висновками у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначала, що тяжка хвороба, безпорадний стан ОСОБА_4 на час вчинення правочину свідчить про те, що його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому цей правочин є недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність належних доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_4 як в момент видачі ним довіреності відповідачам, так і в момент вчинення правочину щодо відчуження автомобіля розуміти значення своїх дій та (або) керування ними. Інших підстав для визнання недійсності правочину купівлі-продажу спірного автомобіля від 16 вересня 2016 року позивачкою не зазначено.

Висновок спеціалістів щодо спроможності ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення правочинів 06 вересня 2016 року та 16 вересня 2016 року матеріали справи не містять.

Окрім того, із матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції роз`яснював позивачці її право заявляти клопотання про призначення відповідних судових експертиз.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що при укладенні правочину 16 вересня 2016 року ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому суди, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, правильно прийняли до уваги встановлені рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 липня 2019 та постановою Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 у справі № 428/15927/18 обставини відносно того, що автомобіль марки ВАЗ 2105, синього кольору, 1981 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , оскільки він набутий ОСОБА_4 на підставі договору дарування, тому мав право відчужувати його як особисту приватну власність, а тому оспореним правочином права ОСОБА_1 не порушено.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно того, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом України у справі № 6-1531цс16, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивачки про її допит у якості свідка, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані клопотання були розглянуті, а у їх задоволенні відмовлено, що є дискреційним правом суду, яке мотивовано. Окрім того, позивачка не виклала аргументи, які порушення норм процесуального права при цьому допустив суд першої інстанції, що можуть бути підставою для скасування судового рішення у справі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 грудня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов