ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 438/578/18

провадження № 51- 685 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

Головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, касаційні скарги потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_9 та представника цивільного відповідача - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140100000887, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року визнано винуватим та засуджено:

ОСОБА_10 за:

- п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;

- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;

- ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначено ОСОБА_10 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

ОСОБА_6 за:

- п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирішено цивільні позови та стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 по 3 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову змінено, задоволено частково цивільний позов потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 до цивільного відповідачів ОСОБА_11 та засудженого ОСОБА_6 та стягнуто з останнього на користь потерпілих у рахунок відшкодування моральної шкоди по 1 500 000 грн кожному. У задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 до законного представника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 відмовлено. У решті вирок залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 визнано винними у тому, що вони 07 грудня 2017 року близько 20 год, за попередньою змовою між собою з метою заволодіння майном магазину «Комп`ютерний всесвіт», що у м. Бориславі Львівської області, прибули до нього та з метою умисного вбивства працівників цього магазину, взявши із собою металеву трубу та 2 ножі, одягнувши заздалегідь підготовлені маски та рукавиці, очікували закриття вказаного магазину і виходу із нього його працівників. В подальшому, ОСОБА_6 під час виходу продавця ОСОБА_13 спричинив їй три удари металевою трубою по голові, а неповнолітній ОСОБА_10 завдав декілька ударів ножем у спину. Надалі ОСОБА_10 залишився очікувати поруч із входом до магазину, де перебувала ОСОБА_13 , а ОСОБА_6 з метою заволодіння майном магазину, незаконно проник до його приміщення, в якому перебував продавець ОСОБА_14 та для подолання опору останнього спричинив йому три удари металевою трубою по голові. Однак ОСОБА_14 , здійснив активний опір незаконному посяганню, повалив ОСОБА_6 на підлогу. У цей час на допомогу ОСОБА_6 в приміщення магазину незаконно проник неповнолітній ОСОБА_10 , який з метою подолання опору ОСОБА_14 та переслідуючи спільний умисел, спрямований на позбавлення його життя, заподіяв численних ударів ножем по тілу останнього. Подолавши супротив ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , взяв ніж у ОСОБА_10 та спричинив ним ще декілька ударів по тілу потерпілого. У результаті злочинних дій неповнолітнього ОСОБА_10 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_14 було завдано не менше 13 ударів зазначеними вище предметами, що призвело до його смерті. Надалі, з метою приховування слідів скоєння злочину та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_13 , ОСОБА_6 затягнув її в приміщення магазину та завдав їй ще декількох ударів металевою трубою по голові, оскільки потерпіла намагалась подзвонити зі свого мобільного телефону. Після цього, реалізуючи свої корисливі мотиви, ОСОБА_6 підійшов до касового апарату, який знаходився у магазині та незаконно заволодів грошовими коштами магазину «Комп`ютерний всесвіт» на суму 25 930 грн. У цей час неповнолітній ОСОБА_10 незаконно заволодів майном цього магазину, загальною вартістю 55 336,25 грн. Залишаючи місце події з викраденим майном, неповнолітній ОСОБА_10 та ОСОБА_6 підійшли до потерпілої ОСОБА_13 , яка подавала ознаки життя, та, керуючись умислом, спрямованим на умисне заподіяння їй смерті, ОСОБА_6 утримував її за руки, а ОСОБА_10 в цей час, завдав потерпілій декількох ударів ножем у голову, шию та в інші частини тіла. У результаті злочинних дій неповнолітнього ОСОБА_10 та ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_13 було заподіяно не менше 15 ударів зазначеними вище предметами, що призвели до її смерті.

Крім того, в кінці серпня 2017 року неповнолітній ОСОБА_10 без передбаченого законом дозволу на носіння холодної зброї придбав для власних потреб у невстановленої досудовим розслідуванням особи два ножі у чохлах, які періодично, в проміжок часу з кінця серпня 2017 року по 07 грудня 2017 року, носив вулицями м. Трускавця Львівської області та показував своїм товаришам.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_15 посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначають про те, що місцевий суд усупереч вимогам ст. 384 КПК України не роз`яснив ОСОБА_6 його права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Вказує, що всупереч вимогам ст. 374 КПК України судом не сформульовано належним чином обвинувачення. Стверджують, що ОСОБА_6 не мав умислу на вчинення вбивства потерпілих. На їх думку з боку ОСОБА_10 мав місце ексцес виконавця, оскільки він вийшов за межі домовленості з ОСОБА_6 і його дії щодо позбавлення життя потерпілих не охоплювалися умислом останнього. Суд апеляційної інстанції, як вони вважають, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення. Також, вказують про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України. Ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та, з урахуванням положень ст. 70 КК України, призначити ОСОБА_10 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що місцевий суд при призначенні покарання неповнолітньому ОСОБА_10 не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно призначив, з урахуванням ст. 102 КК України, максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, що, на думку захисника, є явно несправедливим через суворість. Вказує, що місцевий суд за наявності у ОСОБА_10 пом`якшуючих покарання обставин та за відсутності обтяжуючих не мав права призначати останньому остаточне покарання у максимальному розмірі. Також зазначає, що апеляційний суд не звернув належної уваги на доводи сторони захисту про невідповідність призначеного місцевим судом покарання ОСОБА_10 .

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_8 посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити ухвалу апеляційного суду в частині вирішення стягнення витрат на залучення експерта з ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , здійснивши їх розподіл відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави витрати на залучення експерта, а оскільки ОСОБА_10 на час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції набув повноліття, то і відшкодовування витрати на залучення експерта необхідно з нього, а не з законного представника - матері ОСОБА_11 .

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 просить ухвалу апеляційного суду в частині зміни вироку суду першої інстанції у питанні вирішення цивільного позову скасувати і залишити в законній силі вирок суду першої інстанції в цій частин, у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що судом апеляційної інстанції допущені суперечності в рішенні та неправильно вирішено цивільні позови. Так, апеляційний суд в мотивувальній частині ухвали вказав, що в цьому кримінальному провадженні заявлені та вирішенні цивільні позови, а саме цивільний позов ОСОБА_12 та цивільний позов ОСОБА_9 , судом першої інстанції правильно, проте в резолютивній частині ухвали вказав про задоволення цивільного позову ОСОБА_12 та ОСОБА_9 частково, тобто одного спільного позову, що є порушенням. Крім того стверджує, що суд апеляційної інстанції стягнув лише з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілих відшкодування за завдану шкоду та зробив висновок про те, що оскільки засуджений ОСОБА_10 набув повноліття на час розгляду судом апеляційної інстанції кримінального провадження, то стягнення з законного представника - матері ОСОБА_11 законом не допускається. Проте, цивільні позови як потерпілого ОСОБА_12 так і потерпілої ОСОБА_9 були заявлені до трьох відповідачів: засудженого ОСОБА_6 , неповнолітнього засудженого ОСОБА_10 та законного представника - ОСОБА_11 . Вважає, що судом апеляційної інстанції не були враховані норми цивільного законодавства при вирішенні цивільних позовів. Крім того стверджує, що зміни до апеляційної скарги цивільного відповідача ОСОБА_11 були поза межами строку, зазначеного ч. 3 ст. 403 КПК України та ці зміни не були вручені потерпілій, що позбавило право на подачу заперечення.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , представник цивільного відповідача - адвокат ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_9 підтримали, кожен окремо, подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , прокурор, наводить доводи щодо спростування тверджень касаційних скарг засудженого та захисника, та вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_6 необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , та представника цивільного відповідача доводів, вважала, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни. Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 просила задовольнити частково, скасувати судові рішення в частині вирішення цивільних позовів та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -?414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційних скарг захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 убачається, що вони, обґрунтовуючи свою позицію, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 411 КПК України, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 та п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України, відповідно, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності, правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

Дослідивши усі надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 поза розумним сумнівом у вчиненні злочинів, передбачених п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених п. п . 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Вирок відповідає вимогам статей 370 373-374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_10 та правильність юридичної оцінки їх діянь був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Апеляційний суд за апеляційними скаргами засудженого і захисника, доводи яких, за своїм змістом, аналогічні тим, що наведені у їх касаційних скаргах, переглянув вирок суду першої інстанції та, з наведенням ґрунтовних мотивів, визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала апеляційного суду в частині визнання винуватими та засудження ОСОБА_10 та ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційних скарг про порушення права засудженого ОСОБА_6 на захист внаслідок не роз`яснення останньому права на розгляд кримінального провадження судом присяжних, то на думку колегії суддів, вони є надуманими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, кримінальне провадження в суді присяжних за своєю правовою природою є особливим порядком кримінального провадження, покликаним забезпечити додаткові гарантії особам, обвинуваченим у вчиненні найбільш тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Залежно від волевиявлення обвинуваченого у справах цієї категорії може застосовуватись одна з двох альтернативних судових процедур: загальний порядок судового розгляду колегією у складі трьох професійних суддів; провадження судом присяжних (ч. 3 ст. 31 КПК України).

Така альтернативність покликана сприяти дотриманню балансу між економією процесуальних засобів і гарантіями дотримання прав особи у кримінальному судочинстві. Відповідні гарантії полягають у праві обвинуваченого заявити клопотання про розгляд його справи або колегією професійних суддів, або судом присяжних. Можливість вибору між різними процесуальними формами відправлення правосуддя передбачає обов`язок держави в особі її уповноважених органів та службових осіб забезпечити свободу цього вибору та його практичну реалізацію.

Це право вибору суду законодавець поклав тільки на обвинуваченого, який після роз`яснення йому права на суд присяжних, обирає одну чи іншу форму розгляду кримінального провадження стосовно нього.

Так, у відповідності до ст. 384 КПК України, прокурор та суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. При цьому письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Суд також зобов`язаний роз`яснити право на розгляд справи судом присяжних під час підготовчого судового засідання та у разі, якщо обвинувачений заявить таке клопотання, призначити кримінальне провадження до розгляду саме таким складом суду.

Інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватись до реалізації такого права і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки в такому випадку будуть дотримані засади кримінального провадження, в тому числі й забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.

Тобто, роз`яснення особі відповідного права прокурором при направленні обвинувального акта до суду та судом під час підготовчого судового засідання спрямовані на забезпечення ефективної реалізації обвинуваченим зазначеного права завдяки своєчасній поінформованості і наданні йому реальної можливості ініціювати питання про особливий порядок судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором 23 травня 2018 року письмово роз`яснено ОСОБА_6 можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Це письмове роз`яснення, підписане обвинуваченим, додано до матеріалів кримінального провадження (а.к.п. 60-62 т. 1).

Суд першої інстанції також дотримався законодавчих вимог, передбачених ч. 1 ст. 384 КПК України, який під час підготовчого судового засідання роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_6 його право на розгляд провадження щодо нього судом присяжних.

Після роз`яснення, обвинувачений ОСОБА_6 , скориставшись своїм процесуальним правом, а також правовою допомогою захисника не заявляв клопотання про розгляд провадження щодо нього судом присяжних.

З огляду на вищезазначене, Суд приходить до висновку, що засуджений ОСОБА_6 був в повній мірі обізнаний із цим правом, перешкоди у реалізації його права на особливий порядок судового розгляду не існували, а тому в цій ситуації для скасування вироку з призначенням нового судового розгляду, як про це просить сторона захисту та засуджений через незгоду з рішенням суду, підстав немає.

Тому, доводи касаційних скарг про не роз`яснення ОСОБА_6 права на суд присяжних, є безпідставними.

Також необґрунтованими є доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 щодо невручення останньому пам`ятки про права та обов`язки обвинуваченого, оскільки дане твердження останніх спростовується матеріалами кримінального провадження.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчинених злочинів та особі останнього внаслідок суворості, оскільки призначаючи покарання у виді довічного позбавлення волі судом не обґрунтовано неможливість виправлення останнього з призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк, то вони є безпідставними.

Відповідно до приписів ст. 50 КК України, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Відповідність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Відповідно до положень ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбаченихКК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався наведених вимог матеріального права.

Обираючи ОСОБА_6 найсуворіший захід примусу - довічне позбавлення волі, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених ним злочинів, які, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжкими, узяв до уваги обставини їх вчинення, настання особливо тяжких наслідків у вигляді смерті двох осіб, ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_6 діянь, зухвалість вчиненого, особу засудженого, а тому призначив йому покарання за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та остаточно у виді довічного позбавлення волі.

Колегія суддів приходить до висновку, що ізоляція ОСОБА_6 - шляхом довічного позбавлення волі, відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 щодо невідповідності призначеного покарання ОСОБА_10 тяжкості вчинених злочинів та особі останнього внаслідок суворості, колегія суддів також вважає безпідставними.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 , дотримався наведених вимог матеріального права. Призначаючи ОСОБА_10 покарання, місцевий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених злочинів, виходячи не лише з визначених у ст. 12 ККУкраїни формальних критеріїв, а і з особливостей конкретних кримінальних правопорушень.

Необґрунтованими також є доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача та законного представника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_8 щодо необхідності стягнення судових витрат саме із засудженого ОСОБА_10 , оскільки він вже набув повноліття.

Так, процесуальні витрати - це визначені у законі грошові витрати, які понесли сторони та інші учасники кримінального провадження у зв`язку зі здійсненням провадження, які можуть бути стягнуті з обвинуваченого, на розслідування справи якого були затрачені, або звернені на рахунок держави.

Відповідно до положень ч. 2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Аналізуючи вищенаведену норму закону, можна дійти висновку, що законодавець чітко ставить вимогу перед судом у разі постановлення обвинувального вироку про необхідність стягнення з винної особи усіх документально підтверджених витрат на проведення експертиз у рамках кримінального провадження.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування було призначено ряд експертиз. Загальна вартість вказаних експертиз становить 119 221, 29 грн.

Таким чином, оскільки в цьому кримінальному провадженні було призначено та проведено ряд експертних досліджень, вартість яких документально підтверджена, то витрати понесені на їх проведення у розумінні вимог ч. 2 ст. 124 КПКУкраїни підлягають стягненню із особи, визнаної винуватою та засудженої вироком місцевого суду.

Крім того, відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» зазначено, що у справах неповнолітніх судові витрати можуть бути покладені в передбаченому законом порядку на їх батьків (усиновителів), опікунів або піклувальників.

Судом першої інстанції при постановленні вироку було стягнуто 119 221, 29 грніз законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , що на думку колегії суддів відповідає вимогам КПК України.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень у частині визнання винними та засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_10 не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог в цій частині захисника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , засудженого ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача - адвоката ОСОБА_8 слід відмовити.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_9 про неправильне вирішення цивільних позовів потерпілих, то вони є обґрунтованими, у зв`язку з чим колегія суддів не може погодитись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих.

У п. 1 частин 1 і 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі його порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 зазначеного Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Умотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 2 ст. 374 КПК України передбачено, що в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а також мотиви його вирішення та положення закону, якими керувався суд.

Місцевий суд, розглядаючи дане кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_10 дотримався вимог кримінального процесуального закону в частині вирішення цивільних позовів.

Однак колегія суддів касаційного суду вважає, що під час перегляду цього кримінального провадження, зокрема, цивільних позовів потерпілих, в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції проігнорував указані вимоги ч. 2 ст. 374 цього Кодексу, а також проігнорував вимоги ст. 128 КПК України, відповідно до яких цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Залишення цивільного позову без розгляду можливе лише у випадку виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчиненого кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 129 КПК України), а також у разі неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 цього Кодексу).

Так, суд першої інстанції ухвалюючи вирок у цьому кримінальному провадженні 17 травня 2019 року та вирішуючи цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12 задовольнив їх в повному обсязі та стягнув солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (законного представника неповнолітнього ОСОБА_10 ) по 3 000 000 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, зокрема, і за касаційною скаргою законного представника неповнолітнього ОСОБА_10 - цивільного відповідача ОСОБА_11 щодо вирішення цивільних позовів, задовольняючи її, послався на те, що доводи останньої про необхідність відшкодування шкоди саме засудженим ОСОБА_10 , а не законним представником, є слушними, оскільки він набув повноліття на час розгляду справи апеляційним судом, а тому стягненню з законного представника не підлягають.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про зміну вироку місцевого суду в частині вирішення цивільного позову. Задовольнив частково цивільний позов потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 до цивільного відповідача ОСОБА_11 та засудженого ОСОБА_6 та стягнув з останнього на користь потерпілих по 1 500 000 грн кожному, а у задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 до законного представника відмовив.

Проте, приймаючи таке рішення, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що цивільні позови як потерпілої ОСОБА_9 так і потерпілого ОСОБА_12 були подані до трьох відповідачів: ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Крім того, на думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд допустився суперечності у своєму рішенні, зазначивши в мотивувальній частині ухвали, що він погоджується із висновком суду першої інстанції щодо вірного та обґрунтованого висновку в частині вирішення цивільних позовів, з огляду на те, що оцінені потерпілими та цивільними позивачами моральні страждання відповідають загальним засадам розумності та справедливості, а тому відшкодування підлягає до задоволення повністю. Проте в резолютивній частині ухвали прийняв рішення щодо часткового задоволення цивільного позову.

Також, апеляційний суд при прийнятті рішення щодо вирішення цивільних позовів допустився помилки задовольняючи їх частково на користь потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , у зв`язку з тим, що на час розгляду кримінального провадження апеляційним судом, потерпілий і цивільний позивач ОСОБА_12 помер, відповідно до свідоцтва про смерть від 08 жовтня 2020 року, а клопотання представника потерпілої ОСОБА_16 про заміну потерпілої та цивільного позивача у цьому кримінальному провадженні апеляційним судом було задоволено частково без права правонаступництва як цивільного позивача, чим порушив вимоги закону.

Вказані порушення є істотними, а тому судові рішення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_10 в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12 не можуть вважатися законними й обґрунтованими і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Україна підлягають скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , залишити без задоволення.

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , представника цивільного відповідача - адвоката ОСОБА_8 , потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3