ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 440/2010/19
адміністративне провадження № К/9901/31579/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Білоцерківська агропромислова група" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року прийняту в складі колегії суддів: Мельнікової Л.В., Макаренко Я.М., Калитки О.М. у справі № 440/2010/19 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ.
1. У червні 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач, Полтавське обласне відділення ФСЗІ) звернулось до суду з позовом, яким просить стягнути з Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» (далі також- відповідач, ПП «Білоцерківська агропромислова група») адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 216 969,78 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32 858,10 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали у відповідача у 2018 році, менша установленої нормативом відповідно до ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), а саме: не працевлаштовано 13 осіб, тому до 15 квітня 2019 року відповідач повинен був згідно ст. 20 Закону № 875-ХІІ самостійно сплатити фінансово-господарські санкції у розмірі 1 216 969,00 грн.
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, звітував Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.
4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року скасовано, прийнято нове - про задоволення адміністративного позову Полтавського обласного відділення ФСЗІ та стягнення з ПП «Білоцерківська агропромислова група» на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1216969,78 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32 858,10 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів; 2) факт роботи осіб з інвалідністю на відповідних посадах.
ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
5. Не погодившись з судовим рішенням апеляційної інстанції, у листопаді 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і не дослідив належним чином усіх обставин справи. Зазначає, що позивач в позовній заяві і в апеляційній скарзі визнав, що підприємством вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю. Ні позивач, ні служба зайнятості не заперечують, що на підприємстві протягом 2018 року працювало 8 осіб, яким встановлена інвалідність, служба зайнятості проінформована, відповідно до чинного законодавства, про створення 13 робочих місць для працевлаштування інвалідів (середньооблікова чисельність працюючих на протязі 2018 року становила 513 осіб). В постанові суду апеляційної інстанції також підтверджено факт створення робочих місць для осіб з інвалідністю та відповідне інформування підприємством про це службу зайнятості. Накази про звільнення та прийом на роботу інвалідів не надавались і не могли бути надані суду в зв`язку з тим, що особи з інвалідністю не приймались на роботу і не звільнялись на протязі 2018 року. Крім того, відповідач наголошує, що позивачем взагалі ігнорується правова природа адміністративно-господарських санкцій та вимоги чинного законодавства, а також судової практики. Періодичність подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
7. Відповідач наголошує на хибності висновку суду апеляційної інстанції, що кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів змінювалась, і що додаткові місця повинні бути створені, а також про обов`язок підприємства в пошуку інвалідів для працевлаштування.
8. До того ж, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі обгрунтовуючи позовні вимоги посилається лише на один звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 513 осіб, кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статтей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 21 особа із яких не працевлаштовано 13 осіб з інвалідністю. Позивачем визнано
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. Касаційну скаргу подано до суду 14 листопада 2019 року.
9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя - Желєзний І.В., судді - Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.) ухвалою від 14 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Білоцерківська агропромислова група» у справі № 440/2010/19.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем протягом 2018 року до Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості подавалися звіти за формою 3-ПН про попит на робочу силу (вакансії).
11. Відповідно до листа Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості реквізити убачається, що ПП «Білоцерківська агропромислова група» кожен місяць 2018 року надавала відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю та щомісячно їх підтверджувала. При цьому, особи з інвалідністю на заявлені вакансії не направлялись у зв`язку з відсутністю таких на обліку, для яких вказана робота є підходящою. Крім того, проводився пошук і підбір претендентів серед осіб, що не перебували на обліку у службі зайнятості
12. Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ), поданим Приватним підприємством "Білоцерківська агропромислова група" 21 лютого 2019 року вх. №2773 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 513 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», становить 21 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 48023,50 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 93613,00 грн.
13. Беручи до уваги дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (13 осіб), - 1216969,78 грн.
14. З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 45 днів (з 16 квітня 2019 року по 30 травня 2019 року) позивачем нараховано пеню у сумі 32858,10 грн.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
16. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
17. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
18. Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
19. При цьому, частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
20. Частиною1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
21. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
22. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
23. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
24. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
25. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
26. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
27. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
28. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
29. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
30. За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
31. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
32. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
33. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
34. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
35. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
36. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
37. При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
38. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
39. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
40. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.
41. Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
42. Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
43. Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за непрацевлаштування осіб з інвалідністю.
- Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
- До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
44. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.
45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач 04 січня 2018 року, 01 лютого 2018 року, 01 березня 2018 року, 02 квітня 2018 року, 02 травня 2018 року, 01 червня 2018 року, 01 липня 2018 року, 01 серпня 2018 року, 01 вересня 2018 року, 01 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 03 грудня 2018 року подавав до центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН, отримання яких підтверджується листом Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості. Крім того, ПП «Білоцерківська агропромислова група» прийнято накази «Про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2018 рік» № 1 від 01 січня 2018 року та «Про додаткове створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2018 рік» № 28-1 від 31 січня 2018 року, які посвідчують створення таких місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у загальній кількості 13 одиниць.
46. Відповідно до листа Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості убачається, що ПП «Білоцерківська агропромислова група» кожен місяць 2018 року надавала відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю та щомісячно їх підтверджувала. При цьому, особи з інвалідністю на заявлені вакансії не направлялись у зв`язку з відсутністю осіб з інвалідністю на обліку, для яких вказана робота є підходящою. Крім того, проводився пошук і підбір претендентів серед осіб, що не перебували на обліку у службі зайнятості.
47. Також, судами встановлено, що у 2018 році відмов відповідачем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися за направленням з центу зайнятості не було.
48. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
49. Таким чином, відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
50. Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що саме подання відповідачем до Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості за всі місяці 2018 року інформації про попит на робочу силу (вакансії) із вказівкою про підходящі для осіб з інвалідністю вакансії за формою № 3-ПН та вчинення інших дій, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, свідчить про вчинення відповідачем, як роботодавцем, усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
51. З урахуванням того, що відповідачем виконані вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
52. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі №807/612/16, від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17, від 11 вересня 2018 року у справі №812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі №820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі №812/1164/18.
53. Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, проте помилково не врахував, що відповідачем щомісяця протягом 2018 року подавались до Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН.
54. Судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідачем до позивача подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, відповідно до якого, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 513 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону № 875-ХІІ, становить 21 особа, з яких кількість вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становила 13 осіб (вказана кількість вакантних місць не оспорювалась позивачем, та від цієї кількості розрахував фінансово-господарські санкції). А тому посилання на те, що відповідачем не надано доказів які посвідчують ту обставину, що раніш заповнені вакансії вивільнились, та не надано доказів про утворення нових робочих місць, оскільки за період з 01 червня 2018 року по 01 грудня 2018 року виникала потрібність підприємства у працевлаштуванні осіб є також помилковою.
55. Відповідно до статті 308 КАС України, яка визначає межі перегляду апеляційним судом, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
56. Отже, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати спір з тих підстав, які не були заявлені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому, перегляд справи в апеляційному порядку включає, зокрема встановлення апеляційним судом обставин у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
57. Водночас, при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, позивач навів доводи аналогічні доводам адміністративного позову, здійснив виклад обставин та надав їм відповідну оцінку, а також висловив свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.
58. У зв`язку з наведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції порушив імперативну норму статті 308 КАС України, оскільки вийшов за межі доводів апеляційної скарги без будь-яких обґрунтувань, зокрема вказав на відсутність наказів про додаткове створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2018 рік, наказів про звільнення осіб з інвалідністю, наказів про зарахування до штату таких осіб протягом 2018 року, тобто на ті доводи якими не обрунтовувалась позовна заява та апеляційна скарга.
59. Крім того, Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
60. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
61. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
62. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
63. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, а висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
64. У зв`язку із викладеним суд дійшов висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року необхідно скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року залишити в силі.
65. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 345 351 355 356 КАС України, Верховний Суд,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» - задовольнити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасувати.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (36014, м. Полтава, вул. Зигіна, б. 1; код ЄДРПОУ 13937406) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Білоцерківська агропромислова група" (вул. Лесі Українки, 28, с. Білоцерківка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38340, код ЄДРПОУ 13961362) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 37494,84 грн (тридцять сім тисяч чотириста дев`яносто чотири грн 84 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Cудді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко