ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року

м. Київ

справа № 440/305/19

адміністративне провадження № К/990/17053/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Кременчуцької міської ради Полтавської області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року (головуючий суддя Алєксєєва Н. Ю.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року (головуючий суддя П`янова Я. В., судді: Присяжнюк О. В., Спаскін О. А.)

І. Суть спору

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Кременчуцької міської ради Полтавської області, у якому просив стягнути середній заробіток за увесь час затримки остаточного розрахунку при звільненні станом на дату прийняття судового рішення і яка станом на 14 січня 2019 року складає 418 658,60 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 29 лютого 2016 року його було звільнено з роботи, при цьому виплату належних йому сум при звільнені роботодавець здійснив лише 04 березня 2016 року, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 червня 2016 року у справі № 524/3067/16-ц на користь позивача було стягнуто 2 358,64 грн середнього заробітку за період з 29 лютого 2016 року по 04 березня 2016 року. Посилаючись на те, що вказане рішення було виконано тільки 12 квітня 2017 року, позивач уважає, що повний розрахунок Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області з ним не провів, у зв`язку з чим він має виплатити йому середній заробіток за увесь час затримки, тобто з дня звільнення по день розгляду цієї справи.

ІІ. Установлені фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення

Відповідно до розпорядження Автозаводської районної у місті Кременчуці ради Полтавської області від 29 лютого 2016 року № 68-0 ОСОБА_1 звільнено з посади голови Автозаводської районної ради у зв`язку з ліквідацією установи, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України 29 лютого 2016 року.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 червня 2016 року у справі № 524/3067/16-ц на користь позивача було стягнуто 2 358,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 лютого 2016 року по 04 березня 2016 року.

Остаточний розрахунок з позивачем здійснено 12 квітня 2017 року

Уважаючи, що позивач має право на компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, 18 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 122 123 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: позивачем пропущено строк для звернення до суду та не надано заяви про поновлення такого строку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, оскільки причини пропуску строку на звернення до суду, які зазначив позивач у своєму клопотанні, є неповажними.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2019 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

27 серпня 2019 позивач направив до суду заяву про поновлення строків звернення до суду, зазначивши, що у період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року у ОСОБА_1 загострилася хвороба і він був обмежений у русі та проходив курси лікування. Надав виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за 2011-2019 роки.

Ухвалою суду від 02 вересня 2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду оригіналу позовної заяви з доданими до неї документами, примірника позовної заяви з доданими до неї матеріалами для відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, прийнято рішення розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 440/305/19 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.

Верховний Суд дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Верховний Суд зазначив, що відкриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції уважав вказані обставини позивача щодо перебування його на довготривалому лікуванні достатніми для висновку про те, що позов поданий у строк, установлений законом. Водночас, залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, аргументи позивача, якими він обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення, у свої ухвалі не зазначив, та не навів мотивів, з яких він за тих самих обставин дійшов протилежних висновків щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року адміністративну справу прийнято до провадження. Вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

19 липня 2022 року від представника Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропущенням позивачем строку на звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року, клопотання Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем здійснено 12 квітня 2017 року, останнім днем для подачі позову є 12 травня 2017 року, однак позивач звернувся до суду лише 18 січня 2019 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті), тобто з суттєвим порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо безпідставності посилання позивача на те, що у нього не було можливості звернутися до суду із адміністративним позовом, ураховуючи те, що він в період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року, у зв`язку із загостренням хвороби, був обмежений в русі та проходив курси лікування, про що надано виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого), оскільки зазначена виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) свідчить про те, що позивач знаходився в цей період на дистанційному обліку у сімейного лікаря, проводився стаціонар на дому під наглядом сімейного лікаря. Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що амбулаторне лікування - це лікування, що проводиться на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, яке здійснюється із переміщенням пацієнта в лікарню); стаціонарне лікування - це госпіталізація пацієнта та надання кваліфікованої допомоги з подальшим спостереженням за його загальним станом. Тобто, перебуваючи на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року, позивач не був позбавлений можливості звернутись до суду за станом здоров`я, оскільки не був госпіталізований до медичного закладу, хоча і отримував лікування. Проходження позивачем курсів лікування мали тимчасовий характер та не пов`язані із постійним перебуванням особи у медичному закладі. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи. З виписки з медичної карти амбулаторного хворого не вбачається, що позивач знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки. При цьому позивач не був позбавлений права скористатися правом на отримання правничої допомоги з приводу складення позовної заяви та підготовки відповідних документів для звернення до суду, відповідних доказів позивачем до матеріалів справи не надано. Під час лікування позивач письмово звертався до відповідача з проханням про поновлення його на посаді, подавав власноруч підписані адміністративні позови, відзиви, відповідні клопотання, заяви та касаційні скарги, що також підтверджує можливість останнього звернутись до суду у строки, передбачені КАС України, під час проходження лікування. Крім того, той факт, що позивачу встановлено другу групу інвалідності з 27 вересня 2011 року не є безумовною обставиною поважності пропуску строку звернення до суду.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

08 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2024 року визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Губська О. А.

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, і направити справу для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування вимог скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не врахували та не надали належної оцінки доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом у зв`язку з довготривалою хворобою. Також позивач стверджує, що розглядаючи цю справу суди попередніх інстанцій допустили надмірний формалізм при оцінці обставин справи, не вникали в характер захворювання позивача.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Стверджує, що проходження позивачем курсів лікування мали тимчасовий характер та не пов`язані з постійним перебуванням особи у медичному закладі. При цьому, позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою.

07 липня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що ним заявлено позовні вимоги, на які, на його думку, строки звернення до суду та позовна давність взагалі не поширюється, оскільки він просить стягнути з відповідача кошти за фактично відпрацьований час.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання строків звернення до суду.

За змістом статті 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша статті 123 КАС України).

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

VІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

З аналізу викладеного вище законодавства убачається, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19.

Як убачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, останнім днем для подачі позову є 13 травня 2017 року, однак позивач звернувся до суду лише 18 січня 2019 року, тобто майже через 1 рік і 8 місяців. При цьому, категорія таких спорів відноситься до тих, строк звернення у яких визначений статтею 122 КАС України і становить 1 місяць (на цьому наголошувалось у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у цій справі).

Водночас, скаржник обґрунтовує поважність пропуску такого строку тим, що у період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року він перебував на довготривалому лікуванні, надаючи виписки з медичної картки амбулаторного хворого.

З цього приводу Верховний Суд уважає за необхідне зазначити таке.

Так, поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом.

Слід також ураховувати, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, що кореспондується із приписами статті 44 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Зазначений висновок, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про перебування останнього на стаціонарному лікуванні лише у період з 19 грудня 2017 року по 03 січня 2018 року та з 14 січня 2019 року по 25 січня 2019 року. При цьому, неможливості звернутися до суду поза межами цього періоду позивач не обґрунтував.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неповажності підстав пропуску строку на подання позивачем адміністративного позову в межах даної справи.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Також, Верховний Суд уважає правильним твердження суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції не допущено суперечливості висновків при прийнятті спірної ухвали, так як суд першої інстанції ухвалою від 23 вересня 2019 року (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі) з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, одночасно запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву, третій особі - пояснення щодо позову.

Доводи скаржника, що у заявленому ним позові сформульовані вимоги, на які строки звернення до суду та позовна давність не поширюється (кошти заробітної плати за фактично відпрацьований час), є безпідставними, оскільки позов заявлено щодо стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, до якого застосовується строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, про що з посиланням на усталену практику Верховного Суду зазначено в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у цій справі.

Щодо доводів скаржника про подання відповідачем клопотання, на підставі якого позов залишено без розгляду, з пропуском встановленого ухвалою суду строку, колегія суддів зазначає таке.

У силу частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що судами ухвалені правильні по суті і законні судові рішення, вони не можуть бути скасовані з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року залишити без змін.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

О. А. Губська