ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 440/4057/23

адміністративне провадження № К/990/658/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 (суддя - Кукоба О. О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023 (колегія суддів у складі: Перцової Т. С., Жигилія С. П., Спаскіна О. А.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області, відповідач), у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с; поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області.

На обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваного наказу ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с про звільнення зі служби в поліції, як такого, що прийнято відповідачем за відсутності обставин, передбачених пунктом 8 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) (до лав Збройних Сил України ОСОБА_1 була прийнята під час вимушеного прогулу, що був зумовлений попереднім незаконним звільненням), та з порушенням норм трудового законодавства. Пояснила, що наказом від 23.03.2022 № 365 її було звільнено зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, проте, уважаючи таке звільнення протиправним, позивачка оскаржила його до Полтавського окружного адміністративного суду в межах адміністративної справи № 440/4692/22, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції ГУНП в Полтавській області. Разом з цим, під час розгляду адміністративної справи № 440/4692/22, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, ОСОБА_1 було призвано на службу у Збройні Сили України, у зв`язку з чим, ГУНП в Полтавській області повторно звільнило позивачку зі служби в поліції, мотивуючи таке звільнення переходом у встановленому порядку на роботу до іншого міністерства і відомства, а саме: призову її на службу у Збройні Сили України. Таке звільнення позивачка уважає протиправним, оскільки нормами частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачені гарантії щодо збереження робочого місця за працівниками, призваними на військову службу.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивачка з 13.04.2018 проходила службу в органах Національної поліції, зокрема з 04.02.2021 - на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області.

Наказом ГУНП в Полтавській області від 01.04.2022 № 154 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 01.04.2022 за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 у справі № 440/4692/22 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Полтавській області від 01.04.2022 № 154 о/с. Поновлено ОСОБА_1 з 02.04.2022 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 02.04.2022 ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області.

На виконання цього судового рішення відповідач 01.03.2023 видав наказ № 108 о/с про поновлення ОСОБА_1 з 02.04.2022 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області.

Поряд з цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2022 № 2 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» з 01.12.2022 прийнято на військову службу до Збройних Сил України та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду офіцера-психолога управління військової частини.

Ураховуючи указані обставини, наказом ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 01.03.2023 за пунктом 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Не погодившись із наказом про звільнення зі служби в поліції, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с. Поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області з 02.03.2023. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області з 02.03.2023 допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що що призов (прийняття) на військову службу позивачки під час мобілізації, на що посилається відповідач, як на підставу звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), а тому і не може бути обставиною, з настанням якої припиняється служба в поліції згідно з пунктом 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. При цьому, судом ураховано, що ОСОБА_1 прийнята на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, а тому на неї поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема, в частині збереження на період проходження військової служби місця роботи та посади у ГУНП в Полтавській області, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що ГУНП в Полтавській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Як наслідок, в якості способу захисту порушеного права позивача судом обрано скасування наказу ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с та поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області з 02.03.2023.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII у подібних правовідносинах. На думку скаржника, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачка має право одночасно проходити військову службу та службу в органах Національної поліції України, керуючись статтею 119 КЗпП України, суперечить нормам Закону № 580-VIII, що установлює окрему підставу для звільнення поліцейського зі служби, а саме: звільнення у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Крім того, скаржник зазначає, що оскільки на момент поновлення позивачки на службі в поліції вона проходила військову службу, а правові підстави для переведення з військової служби на службу до органів Національної поліції України відсутні, останню було звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Також скаржник посилається на те, що, відповідно до статті 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Отже, Закон № 580-VIII виключає можливість одночасного проходження служби в поліції та військової служби, оскільки військовослужбовець отримує грошове забезпечення за діяльність, яка не відноситься до науково-педагогічної, наукової або творчої. Водночас, звертає увагу на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначала про своє бажання проходити службу в ГУНП в Полтавській області. Однак, нею не надано жодних доказів на вчинення будь-яких дій, які були б спрямовані на припинення військової служби. При цьому скаржник зазначає, що у зв`язку з тим, що з 01.12.2022 по теперішній час ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а чинним законодавством України заборонено переведення особи з лав Збройних Сил України до органів Національної поліції України, виконання службових обов`язків поліцейського ОСОБА_1 з 01.03.2023 суперечило б Військовій присязі.

Окрім цього, скаржник наголошує, що оскільки служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, статус поліцейського відрізняється від правового статусу працівника визначеного КЗпП України, то застосуванню підлягають норми спеціального законодавства, а саме Закону № 580-VIII, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 77 якого існує окрема підстава для звільнення поліцейського зі служби в поліції, на відміну від інших нормативно-правових актів, а саме: у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Позиція інших учасників справи

Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

04.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУНП в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Мартинюк Н. М., Мацедонську В. Е. для розгляду судової справи № 440/4057/23.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ГУНП в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 65 Конституції України установлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 580-VIII національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 60 Закону № 580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

У силі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку позивачки, її звільнення зі служби в органах Національної поліції у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України.

Скаржник, обґрунтовуючи правомірність звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, ГУНП в Полтавській області, посилається на норми пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII та те, що ОСОБА_1 фактично перейшла на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції.

Касаційне провадження в цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на потребу перевірити доводи скаржника про неправильне застосування судами пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VII та потребу у зв`язку із цим висновку Верховного Суду з питання застосування цієї норми.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (зокрема, постанови від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 12.06.2023 у справі № 560/10571/21).

Так, згідно преамбули Закону № 580-VIII, цей закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Норми статті 77 Закону № 580-VIII передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (пункт 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII).

При цьому нормами Закону № 580-VIIІ не врегульовано порядок переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2019 у справі № 805/3724/15-а зазначив, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України. Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у погоджений сторонами строк. Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 01.12.2022 прийнята на військову службу до Збройних Сил України на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».

При цьому, нормами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Указане кореспондується також з положеннями частини першої статті 1 Закону № 2232-XII, відповідно до якої

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, зокрема, частиною третьою указаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У частинах шостій та сьомій статті 119 КЗпП України визначено вичерпний перелік осіб, на яких не поширюються вищезгадані гарантії, а саме: гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився; гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.

У частині другій статті 39 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжено та діє донині.

Воєнний стан, в розумінні положень статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Тож, на основі аналізу наведених вище законодавчих положень висновується, що передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2025 у справі № 280/7366/23.

Суд уважає, що гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов`язок захисту Батьківщини.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з моменту призову (прийняття) на військову службу, за громадянами України, які були призвані (прийняті) на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються місце роботи та посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що призов (прийняття) на військову службу під час мобілізації не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається відповідач, як на підставу звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 прийнята на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, а відтак на неї поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема, в частині збереження на період проходження військової служби місця роботи та посади у ГУНП в Полтавській області.

Доводи скаржника про те, що Закон № 580-VIII виключає можливість одночасного проходження служби в поліції та військової служби, оскільки військовослужбовець отримує грошове забезпечення за діяльність, яка не відноситься до науково-педагогічної, наукової або творчої, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» з частини третьої статті 119 КЗпП України виключено формулювання про збереження заробітної плати за середнім заробітком для військовослужбовців, що свідчить про те, що позивачка не отримує заробітної плати за службу у поліції.

За таких обставин, ураховуючи положення частини третьої статті 119 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ГУНП в Полтавській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, а тому наказ ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 №110 о/с є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк В. Е. Мацедонська