ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2024 року
м. Київ
справа №440/4843/23
адміністративне провадження № К/990/40692/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №440/4843/23
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року (головуючий суддя: Ясиновський І.Г.)
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року (головуючий суддя: Спаскін О.А., судді: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Полтавської обласної прокуратури, у якому просила суд:
визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 3 вересня 2021 року до 11 квітня 2023 року включно;
стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 3 вересня 2021 року до 11 квітня 2023 року включно, з відрахуванням податків та зборів.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 була незаконно звільнена з органів прокуратури. У подальшому, позивачка була поновлена на посаді за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21.
Проте, рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді фактично виконане відповідачем лише 12 квітня 2023 року.
Одночасно, позиваці не був виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду, тож вона звернулась до суду із цим позовом задля захисту свого порушеного права на його отримання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року, позов задоволено:
визнано протиправною бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 3 вересня 2021 року до 11 квітня 2023 року включно;
стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 3 вересня 2021 року до 11 квітня 2023 року включно у розмірі: 12553,38 грн (дванадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні тридцять вісім копійок) з відрахуванням податків та зборів.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21 позивачку суд поновив на посаді як незаконно звільненого працівника, проте наказ про поновлення позивачки на посаді на виконання вказаного рішення суду відповідач видав лише 12 квітня 2023 року.
Тож, зважаючи на те, що доказів виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем до суду не надано, суди задовольнили позов ОСОБА_1 і стягнули на її користь відповідну компенсацію з урахуванням принципу співмірності.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій щодо застосування принципу співмірності при обрахунку сум, які належить стягнути у цій справі, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року в частині нарахованих сум до виплати та застосованого принципу співмірності компенсації.
В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 8 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 30 березня 2023 року у справі №340/1747/21, від 1 березня 2018 року у справі №818/149/17, а також Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Полтавська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21, окрім іншого, стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 січня 2021 року до 2 вересня 2021 року у сумі: 42 139,57 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Проте, наказ про поновлення позивачки на посаді на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21 відповідач видав лише 12 квітня 2023 року.
Цей наказ не містить положень щодо виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Доказів виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За частиною другою статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховним Судом ухвалою від 13 грудня 2023 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Основний довід касаційної скарги ОСОБА_1 полягає у її незгоді із застосованим судами попередніх інстанцій принципом співмірності компенсації за несвоєчасність виконання рішення суду щодо поновлення позивачки на посаді.
Позивачка зауважила, що згідно практики Великої Палати Верховного Суду, а також Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, принцип співмірності може застосовуватись судами при обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (пропорційно до суми заборгованості), який регулюється статтею 117 КЗпП України. Натомість у цій справі предметом позову є середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді відповідно до статті 236 КЗпП України. Ця виплата фактично є неотриманою заробітною платою позивачки, через бездіяльність роботодавця поновити її на посаді за рішення суду.
Так, при обрахунку суми грошових коштів, які належить стягнути на користь позивачки як компенсацію несвоєчасного поновлення її на посаді за рішенням суду, суди попередніх інстанцій застосували підхід, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Відповідно до нього для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що можна розрахувати грошову суму, яку позивачка, недоотримавши належні їй кошти в розмірі: 42 139,57 грн від відповідача, могла би отримати як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Суди зауважили, що відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивачки на підставі припущення про необхідність взяття нею кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.
Так, за розрахунками судів, оцінка розміру майнових втрат позивача, виходячи з вищенаведеного становить 12 553,38 грн.
Окружний суд також зауважив, що зазначена сума (12 553,38 грн) не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
На основі викладеного, Верховний Суд зазначає про таке.
За законодавством України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Статтею 236 КЗпП України передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі й законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за певних обставин.
Верховний Суд ураховує висновки, зроблені ним у постановах від 26 березня 2020 року в справі №580/1115/19, від 11 червня 2020 року в справі №2340/3029/18, від 9 грудня 2020 року в справі №2340/3865/18, від 28 жовтня 2021 року в справі №580/3388/19, а також від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 27 квітня 2023 року у справі №460/4900/21, від 9 листопада 2022 року у справі №460/600/22.
Натомість, суди у цій справі, підтвердивши право позивачки на стягнення на свою користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на посаді, застосували підходи щодо співмірності, які запровадив у своїй практиці Верховний Суд, у контексті зовсім іншої гарантії працівника, а саме: середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, суди попередніх інстанцій у цій справі оцінювали крізь призму співмірності грошову суму: 42 139,57 грн, яку присудив Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21 на користь ОСОБА_1 як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 січня 2021 року до 2 вересня 2021 року.
Варто зауважити, що середній заробіток у цій справі, який просила позивачка стягнути на свою користь полягає не у несвоєчасній виплаті 42 139,57 грн, а у несвоєчасному поновленні ОСОБА_1 на посаді, з якої її незаконно звільнили.
Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, на висновок у якій покликались суди при здійсненні розрахунку у цій справі, вирішувала питання саме щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто інший предмет позову, ніж у цій справі.
На основі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій хоча і правильно вирішили спір щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на посаді, неправильно розрахували грошову суму коштів, безпідставно застосувавши принцип співмірності до цієї суми.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2021 року у справі №440/1398/21, яке набрало законної сили, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складала: 279,07 грн. Цей факт у вказаному рішенні встановив суд на основі довідки Полтавської обласної прокуратури від 4 лютого 2021 року №21-58вих.21.
Згідно фактичних обставин спірних правовідносин, відповідач мав поновити ОСОБА_1 на посаді 2 вересня 2021 року, проте фактичне поновлення відбулось 12 квітня 2023 року.
Відповідно до обставин цієї справи роботодавець допустив прострочення у виконанні рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді:
2021 рік: у вересні 2021 року - 28 днів; у жовтні 2021 року - 31 день; у листопаді 2021 року - 30 днів; у грудні 2021 року - 31 день;
2022 рік: у січні 2022 року - 31 день; у лютому 2022 року - 28 днів; у березні 2022 року - 31 день; у квітні 2022 року - 30 днів; у травні 2022 року - 31 день; у червні 2022 року - 30 днів; у липні 2022 року - 31 день; у серпні 2022 року - 31 день; у вересні 2022 року - 30 днів; у жовтні 2022 року - 31 день; у листопаді 2022 року - 30 днів; у грудні 2022 року - 31 день;
2023 рік: у січні 2023 року - 31 день; у лютому 2023 року - 28 днів; у березні 2023 року - 31 день; у квітні 2023 року - 11 днів.
Тож, загальна кількість днів прострочення виконання рішення суду становить 586 днів.
Сума середнього заробітку становить 586 днів * 279,07 грн = 163 535 грн 02 коп.
Отже, Суд приймає доводи скаржниці щодо безпідставного застосування судами попередніх інстанцій принципу співмірності до суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.
За змістом частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій правильно було вирішено спір, проте суди помилились із розрахунками грошових сум, які належить стягнути на користь ОСОБА_1 , що є підставою для зміни судових рішень у цій частині. У решті рішення судів попередніх інстанцій належить залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року змінити, викласти абзац третій рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року №440/4843/23 наступним чином: «Стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 3 вересня 2021 року до 11 квітня 2023 року включно у розмірі: 163 535 грн 02 коп (сто шістдесят три тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень дві копійки) з відрахуванням податків та зборів».
В решті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року у справі №440/4843/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
………………….
………………….
………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду