№ 440/5155/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року

м. Київ

справа № 440/5155/23

адміністративне провадження № К/990/19100/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури, яка приєдналася до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року (суддя Канигіна Т.С.), додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року (суддя Канигіна Т.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Кононенко З.О., Калиновського В.А., Мінаєвої О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Кадрова комісія, Комісія) №3 від 28 березня 2023 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами проходження (складання) етапу атестації - співбесіди;

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Полтавської обласної прокуратури №198к від 01 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 03 червня 2023 року;

- стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 червня 2023 року до моменту винесення рішення у справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у розглядуваному випадку Кадрова комісія втретє приймає рішення про неуспішне проходження ним атестації за результатами проходження співбесіди, при цьому, попередні два її рішення визнано незаконними і скасовано судами, водночас щоразу мотиви Комісії стосовно наявності обґрунтованого сумніву у відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності зосереджено довкола одних і тих же обставин - факту складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Зауважує, що ці обставини неодноразово перевірялися судами та досліджувалися під час службових розслідувань. Зокрема, постановою Октябрського районного суду міста Полтави від 17 липня 2019 року справу щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв`язку із встановленою судом відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Поряд із цим, згідно з висновком службового розслідування від 05 вересня 2019 року, факт керування прокурором ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не підтвердився, підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності не вбачається. Наостанок за фактами порушень вимог чинного законодавства з боку працівників поліції під час складення згаданого протоколу вирішено ініціювати перед керівництвом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України проведення службового розслідування, а також внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 366, часиною першою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Позивач пояснив, що хоч і не проходив огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу «Драгер», оскільки побоювався фальсифікацій, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння не відмовлявся, заявивши, що бажає пройти такий огляд в наркологічному диспансері. Працівники поліції, маючи у такому випадку обов`язок оформити відповідне направлення на медичний огляд, відмовилися це робити, зазначивши, що в наркологічному диспансері такий самий «Драгер». Тобто саме незаконні дії працівників поліції зумовили складення щодо позивача незаконного протоколу, який не міг бути складеним. Позивач наполягає, що під час складення згаданого протоколу не допускав поведінки, яку можна було б розцінити такою, що дискредитує його як працівника прокуратури та могла зашкодити авторитету прокуратури, тому висновки Комісії вважає необґрунтованими. Вказує, що того ж дня пізніше його ще раз зупинили працівники поліції та знову запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, однак цього разу оформили відповідне направлення і самостійно доставили до медичного закладу, де, пройшовши огляд в присутності поліцейських, позивача було визнано таким, що не перебував у стані алкогольного сп`яніння. Комісія ці обставини залишила поза увагою.

Як підсумок, позивач вважає, що спірне рішення Кадрової комісії не містить мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , оскільки засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте не підтверджених належними і допустимими доказами сумнівів членів Комісії щодо його професійної етики і доброчесності. Фактично такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила Кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, оскільки відповідач не надав доказів, що мали вирішальне значення для його прийняття.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 23 серпня 2023 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 лютого 2024 року залишив рішення та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 та 23 серпня 2023 року без змін.

В основу висновків суди попередніх інстанцій навели надану судом апеляційної інстанції у справі №440/14652/21 правову оцінку рішенню Шістнадцятої кадрової комісії від 06 жовтня 2021 року №7 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, де це рішення було визнано протиправним і скасовано. Суди керувалися тим, що суб`єкт владних повноважень хоча і наділений правом приймати рішення, проте, не повинен нехтувати наявністю судового рішення, у якому судом здійснено оцінку тих самих підстав, щодо тих самих суб`єктів. Однак у розглядуваному випадку Кадрова комісія попри висновки апеляційного суду у справі №440/14652/21, прийняла аналогічне за змістом рішення, в якому вкотре спиралася головним чином на складенням щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, залишивши поза увагою вже існуючу позицію суду із цього приводу. Як підсумок, суди попередніх інстанцій вважали, що, не врахувавши висновки суду, викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі №440/14652/21, Кадрова комісія прийняла рішення не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З наведених міркувань суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оспорюваного рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3 про неуспішне проходження прокурором атестації, наявність правових підстав для його скасування, а отже, як наслідок, і для задоволення похідних вимог про скасування наказу про звільнення позивача з посади, поновлення його на цій посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстави передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Обґрунтовуючи свої мотиви, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, викладених:

- у постановах від 15 листопада 2022 року в справі №140/3147/21, від 21 грудня 2022 року у справі №640/33526/20, від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20, від 18 жовтня 2022 року у справі № 640/1358/20, від 29 листопада 2022 року у справі №420/3364/21, де суд касаційної інстанції висловив позицію щодо правозастосування за обставин відмови прокурора під час керування транспортним засобом від проходження медичного огляду на стан сп`яніння, притягнення такого прокурора до адміністративної відповідальності та подальшого закриття судом справи про адміністративне правопорушення. Також у цій частині своїх доводів скаржник послався на постанову Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №806/2555/17;

- у постановах від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18, від 17 листопада 2021 року у справі №806/3572/17, від 15 серпня 2019 року у справі №826/3356/13-а, від 18 червня 2019 року у справі №0340/1538/18 та від 20 жовтня 2021 року у справі №815/94/16. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду неправильно застосували статті 78 90 КАС України, не надали оцінки оспорюваному рішенню Кадрової комісії від 28 березня 2023 року №3, помилково спираючись виключно на судове рішення у справі №440/14652/21 як таке, що має преюдиціний характер;

- у постановах від 07 травня 2020 року в справі №320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15, зокрема, з питання застосування статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) стосовно присудження стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання скаржника, спірне рішення Кадрової комісії від 28 березня 2023 року №3 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційності.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Полтавська обласна прокуратура подала заяву про приєднання до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, в якій просила зазначену касаційну скаргу задовольнити.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку Офісом Генерального прокурора строку оскарження на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року в цій справі, та відкрито касаційне провадження за поданою Офісом Генерального прокурора касаційною скаргою.

Ухвалою від 25 червня 2025 року прийнято до касаційного розгляду заяву Полтавської обласної прокуратури про приєднання до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач працював в органах прокуратури України у періоди з 26 серпня 2010 року до 20 серпня 2020 року на різних посадах, остання займана посада - прокурор відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області.

04 жовтня 2020 року на виконання вимог пункту 10 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Позивач успішно пройшов два етапи атестації та отримав 74 бали за іспит у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та 100 балів за іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, внаслідок чого рішенням Кадрової комісії від 02 березня 2020 року його було допущено до етапу співбесіди.

За наслідками співбесіди позивача визнано таким, що не у повній мірі відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, на підставі чого прийнято рішення Кадрової комісії від 10 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження ним атестації.

У зв`язку із цим наказом прокурора Полтавської області від 18 серпня 2020 року № 589к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VІІ) з 20 серпня 2020 року.

Позивач оскаржив ці рішення та наказ до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року, залишеним постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року без змін, позовні вимоги задоволено частково. Визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії № 2 від 10 липня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації та наказ прокурора Полтавської області від 18 серпня 2020 року №589к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Поновлено ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено, з 21 серпня 2020 року. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 серпня 2020 року по 03 грудня 2020 року в розмірі 67 639,61 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання цих судових рішень Полтавська обласна прокуратура видала наказ від 30 грудня 2020 року №1183к, яким скасовано наказ прокурора Полтавської області від 18 серпня 2020 року №589к та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 21 серпня 2020 року.

Наказом Полтавської обласної прокуратури від 31 грудня 2020 року №1192к позивачу з огляду на початок роботи Полтавської обласної прокуратури тимчасово визначено робоче місце у відділі нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури.

06 жовтня 2021 року Шістнадцята кадрова комісія провела співбесіду з позивачем, за результатами якої ухвалила рішення №7 про неуспішне проходження прокурором атестації з огляду на наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності.

У зв`язку із цим наказом Полтавської обласної прокуратури від 29 жовтня 2021 року №993к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 03 листопада 2021 року відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

Позивач знову оскаржив рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказ про звільнення до суду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 06 жовтня 2021 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації та наказ Полтавської обласної прокуратури від 29 жовтня 2021 року № 993к про звільнення позивача з посади. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 04 листопада 2021 року. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2021 року до 19 грудня 2022 року в сумі 104 637,80 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання цього судового рішення Полтавською обласною прокуратурою видано наказ від 03 січня 2023 року №3к, яким скасовано наказ виконувача обов`язків керівника Полтавської обласної прокуратури від 29 жовтня 2021 року №993к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 04 листопада 2021 року.

Згідно з положеннями пункту 32 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), ОСОБА_1 28 березня 2023 року допущено до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професіональної компетентності, професіональної етики та доброчесності.

28 березня 2023 Шістнадцята кадрова комісія провела співбесіду з позивачем, за результатами якої ухвалила рішення №3 про неуспішне проходження прокурором атестації з огляду на наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики.

На цій підставі Полтавська обласна прокуратура видала наказ від 01 червня 2023 року №198к про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 02 червня 2023 року відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

Позивач, уважаючи рішення про неуспішне проходження ним атестації та наказ про звільнення протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон №1697-VII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону №1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. У тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ (тут і далі - у редакції, чинній на час набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/14652/21) положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Згідно з пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором (пункт 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ).

Відповідно до пункту 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Згідно з пунктом 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

За змістом пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.

На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок №221, пунктами 6, 8 розділу I "Загальні положення" якого визначено, що атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Розділ IV Порядку №221 визначає порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками (пункт 2 розділу IV).

Згідно з пунктом 9 розділу IV Порядку №221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10 розділу IV).

Відповідно до пунктів 11, 12 розділу IV Порядку №221 дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV).

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу V "Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів" Порядку №221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.

Відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі Порядок №223) рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Пунктом 6 розділу V "Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів" Порядку №221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством..

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3, пунктом 4 частини четвертої статті 19 Закону №1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Прокурору слід уникати особистих зав`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Поза службою поводитися коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення прокурора з метою впливу на посадових осіб.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в своїй постанові не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18, від 17 листопада 2021 року у справі №806/3572/17, від 15 серпня 2019 року у справі №826/3356/13-а, від 18 червня 2019 року у справі №0340/1538/18 та від 20 жовтня 2021 року у справі №815/94/16 щодо застосування статей 78 90 КАС України;

- від 15 листопада 2022 року в справі №140/3147/21, від 21 грудня 2022 року у справі №640/33526/20, від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20, від 18 жовтня 2022 року у справі № 640/1358/20, від 29 листопада 2022 року у справі №420/3364/21, де суд касаційної інстанції висловив позицію щодо правозастосування за обставин відмови прокурора під час керування транспортним засобом від проходження медичного огляду на стан сп`яніння, притягнення такого прокурора до адміністративної відповідальності та подальшого закриття судом справи про адміністративне правопорушення;

- від 07 травня 2020 року в справі №320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15, зокрема, з питання застосування статті 30 Закону №5076-VI стосовно присудження стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на професійну правничу допомогу.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів керується таким.

(1) Щодо питання застосування статей 78 90 КАС України.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі №826/3356/13-а та від 18 червня 2019 року у справі №0340/1538/18, оскільки в першому випадку йшлося про застосування норми частини першої статті 72 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, яка не є застосовною у справі, яка переглядається. У другому випадку висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на відмінності у статусі фізичної особи і цієї ж особи як суб`єкта господарювання, та зводився до того, що обставини стосовно діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її адміністративний проступок, не є обов`язковими при оцінці правомірності поведінки цієї особи як суб`єкта господарювання. Тож, вказаний висновок також не є релевантним спірним правовідносинам.

У постанові від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18, де міститься посилання також і на постанову від 20 жовтня 2021 року у справі №815/94/16, Верховний Суд зазначив, що передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених вказаним положенням КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку.

Більше того, частиною сьомою статті 78 КАС України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд також повинен враховувати вимоги частини четвертої статті 9 КАС України, щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Із цих міркувань Верховний Суд зазначив, що у разі якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

У постанові від 17 листопада 2021 року в справі №806/3572/17 Верховний Суд вказав, що за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Повертаючись до справи, яка переглядається, судами встановлено, що на обґрунтування оспорюваного рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3 зазначено таке.

ОСОБА_1 05 липня 2019 року приблизно о 00 год. 30 хв., керуючи автомобілем HONDA ACCORD, був зупинений працівниками патрульної поліції на вулиці Європейська в місті Полтаві за керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком у темну пору доби.

Після зупинки працівниками патрульної поліції було запропоновано ОСОБА_1 пройти на місці зупинки огляд на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора DRAGER ALCOTEST у зв`язку наявною у них підозрою щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Натомість, ОСОБА_1 у порушення вимог статті 130 КУпАП і статей 18, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів від проходження такого огляду відмовився, внаслідок чого відносно нього був складений протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Після складання зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення співробітниками патрульної поліції було відсторонено ОСОБА_1 від керування автомобілем, запропоновано йому скористатися послугою виклику іншого водія, якою ОСОБА_1 скористався та передав керування своїм автомобілем такому водієві після його прибуття до місця зупинки.

У подальшому ОСОБА_1 , проїхавши із водієм, якому було передано право керування автомобілем, кількасот метрів, відмовився від його послуг, сів за кермо та, особисто керуючи автомобілем, рушив за власним маршрутом та невдовзі був зупинений іншим екіпажем патрульної поліції по вулиці Серьогіна в місті Полтаві за підозрою у нетверезому водінні.

Після зупинки співробітники патрульної поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у Полтавському обласному наркологічному диспансері, на що прокурор погодився, прослідував до цього закладу охорони здоров`я та за результатній медичного огляду був визнаний таким, що не перебував у стані сп`яніння.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 17 липня 2019 року у справі №554/6297/19 справу щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв`язку із встановленою судом відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на зазначене судове рішення, Комісією взято до уваги, що прокурором ОСОБА_1 не було вчинено адміністративного правопорушення за частиною першою статті130 КУпАП, яке, згідно з розглянутим судом протоколом, полягало у відмові водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Водночас, з отриманих від прокурора пояснень щодо обставин його взаємодії із патрульними поліцейськими під час складання відповідного протоколу, а також подальших дій ОСОБА_1 після його складення, Комісія дійшла висновків про невідповідність поведінки прокурора встановленим етичним стандартам з огляду на таке.

Як ОСОБА_1 повідомив під час проходження співбесіди, 05 липня 2019 року він, на прохання свого кума-працівника правоохоронних органів, прибув до обумовленого закладу громадського харчування з метою привітати останнього з професійним святом, провів у цьому закладі певний час, після чого разом зі своїм кумом та його колегами на їхнє прохання вирішив на власному автомобілі доставити їх додому. При цьому, як слідує з його пояснень, пасажири автомобілю після вживання алкогольних напоїв перебували у стані сп`яніння, через що в салоні автомобіля відчувався стійкий запах алкогольних випарів.

Виходячи з указаних пояснень прокурора, не можна вважати безпідставними підозри працівників патрульної поліції, що зупинили транспортний засіб, у перебуванні водія у стані алкогольного сп`яніння, через що пропозиція водієві пройти огляд за допомогою газоаналізатора DRAGER ALCOTEST не видається необґрунтованою.

Водночас, як слідує з пояснень ОСОБА_1 , причиною відмови у проходженні огляду на стан сп`яніння саме у такий спосіб, стало переконання прокурора у можливій недоброчесній поведінці патрульних поліцейських, які могли сфальсифікувати результати тесту через те, що ОСОБА_1 здійснювалося процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні щодо інших поліцейських, яких підозрювали у підробці результатів подібних тестів.

При цьому, навести переконливих мотивів, з яких у ОСОБА_1 могла виникнути обґрунтована недовіра до дій конкретних патрульних поліцейських, що зупинили його автомобіль із нетверезими пасажирами в салоні, прокурор на прохання Комісії не зміг. Відповідаючи на питання членів Комісії щодо того, чи був хтось з поліцейських, які оформлювали матеріали про адміністративне правопорушення, фігурантом кримінального провадження, про наявність якого раніше зазначав прокурор, ОСОБА_1 повідомив, що ніхто з цих поліцейських фігурантом згаданого провадження не був.

Також Комісією взято до уваги те, що ОСОБА_1 не були розкриті джерела можливої обізнаності патрульних поліцейських про те, що він є співробітником органів прокуратури та здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, що стосувалося інших поліцейських, бо саме з цією обставиною ОСОБА_1 пов`язував причини своєї недовіри до співробітників патрульної поліції.

За вказаних обставин Комісія вважала, що відсутність ініціативної поведінки з боку ОСОБА_1 у частині повноцінного проходження медичного огляду на стан сп`яніння шляхом застосування газоаналізуючого приладу та/або надання біологічних зразків для проведення їхнього дослідження, дискредитує звання прокурора та є несумісним із високими стандартами етики та поведінки прокурорів. При цьому, подібна поведінка завдає шкоди як репутації прокурора так і авторитету прокуратури, може викликати негативний суспільний резонанс.

Комісією взято до уваги пояснення ОСОБА_1 , з яких слідує, що після відсторонення його від керування автомобілем та передання керування викликаному ним іншому водію, він проїхав разом із цим водієм лише декількасот метрів, після чого знов повернувся до керування автомобілем і продовжив рух населеним пунктом. На прохання пояснити, з яких підстав ОСОБА_1 , будучи відстороненим від керування транспортним засобом, знов повернувся до управління ним, прокурор повідомив, що зробив це, оскільки був тверезим.

Комісія критично ставилась до таких пояснень прокурора, оскільки, як слідує зі змісту статей 260 266 267 КУпАП, відсторонення водія від керування транспортним засобом є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, який застосовується з метою припинення адміністративного правопорушення, має особливий порядок оскарження, у випадку здійснення якого, виконання заходу забезпечення не зупиняється.

За висновком Комісії, дії прокурора ОСОБА_1 , які виразилися у продовженні управління автомобілем, від керування яким його було відсторонено в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, свідчать про низький рівень його правової культури та необов`язкове ставлення до передбачених законом процедур, дотримання яких знаходишся поза стороннім контролем. Фактично ж описану вище поведінку прокурора в цілому можна охарактеризувати як самоуправство.

Як убачається зі змісту рішень суді першої та апеляційної інстанції, вони не надавали правової оцінки аргументам учасників справи та тим мотивам, якими керувалася Шістнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур, ухвалюючи оскаржуване в цій справі рішення від 28 березня 2023 року №3 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Натомість, суди спиралися виключно на правову оцінку, надану Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 19 грудня 2022 року у справі №440/14652/21 іншому рішенню Кадрової комісії - рішенню Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 06 жовтня 2021 року №7 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Суди вважали вказані рішення Комісії аналогічними, однак, за змістом постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі №440/14652/21, висновок Шістнадцятої кадрової комісії з приводу наявного у неї сумніву щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, яким мотивовано рішення від 06 жовтня 2021 року №7, обґрунтовано посиланням на сукупність обставин, відображених у таких документах, а саме:

1) висновку службового розслідування за фактом складання відносно слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 працівниками патрульної поліції протоколу про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою 1 статті 130 КУпАП, затвердженому 05 вересня 2019 року прокурором Полтавської області Д. Чібісовим;

2) висновку від 01 грудня 2020 року про результати службового розслідування за фактом можливого вчинення окремими працівниками Полтавської обласної прокуратури дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, під час проведення кримінального провадження №420171700000000368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, другою статті 364 КК України, затверджений в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури;

3) наявність негативної інформації в мережі інтернет про закриття позивачем у 2015 році кримінального провадження, що набуло суспільного резонансу, за фактом незаконного збагачення керівника ГУДФС в Дніпропетровській області ОСОБА_3 .

З огляду на наведене, колегія суддів не може визнати обґрунтованим посилання судів першої та апеляційної інстанції на те, що рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3 є аналогічним рішенню цієї Комісії від 06 жовтня 2021 року №7 та, як наслідок, що в розглядуваній справі достатнім мотивуванням можна визнати неврахування Комісією висновків апеляційного суду в справі №440/14652/21.

Зокрема, суди залишили поза увагою висновки Комісії щодо дій прокурора ОСОБА_1 , які виразилися у продовженні управління автомобілем, від керування яким його було відсторонено в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, а також те, що в названих рішеннях в частині обставин стосовно складення щодо прокурора ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, Кадрова комісія оцінювала поведінку прокурора з різних точок зору та на підставі різних матеріалів. У справі, яка переглядається, ключовий мотив Комісії в цій частині ґрунтувався на відсутності ініціативної поведінки з боку ОСОБА_1 щодо повноцінного проходження медичного огляду на стан сп`яніння шляхом застосування газоаналізуючого приладу та/або надання біологічних зразків для проведення їхнього дослідження.

Суд касаційної інстанції з огляду на положення частини шостої статті 353 КАС України та зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій власної оцінки цим мотивам не надали, не вирішує питання щодо правильності застосування судами правових норм при оцінці обґрунтованості зазначених висновків Комісії.

Нормативним підґрунтям, з якої суди вважали за потрібне оцінювати оспорюване рішення Комісії виключно в контексті оцінки, наданої апеляційним судом у справі №440/14652/21 іншому рішенню цієї ж Комісії стосовно позивача, суди вказали частину четверту статті 78 КАС України, за правилами якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із цього приводу колегія суддів зауважує, що правила названої правової норми передбачають звільнення від доказування саме обставин у справі.

Водночас відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Судова колегія акцентує увагу на тому, що предметом спору в цій справі є, зокрема, рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3, як окремий акт індивідуальної дії, водночас межі цієї справи №440/5155/23 не охоплюють питання оцінки рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, позаяк для цього положеннями КАС України передбачений окремий процесуальний порядок.

Отже, суди попередніх інстанцій фактично самоусунулися від розгляду цієї справи по суті, тож видаються цілком слушними доводи скаржника про те, що застосований судами першої та апеляційної інстанції підхід суперечить наведеному вище правовому висновку Верховного Суду з питання застосування норм статей 78 90 КАС України.

Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили ключові обставини, які містять інформацію щодо предмета доказування у цій частині та дають змогу суду дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а також не здійснили оцінку доказів, які мають істотне значення для вирішення цієї справи.

Виходячи із суті спірних правовідносин у цій справі, суди повинні ретельно перевірити та надати власну правову оцінку з питання правомірності рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3, в контексті її ключових мотивів, зокрема (але не виключно) в частині висновків Кадрової комісії щодо дій прокурора ОСОБА_1 , які виразилися у продовженні управління автомобілем, від керування яким його було відсторонено в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, а також щодо відсутності ініціативної поведінки з боку ОСОБА_1 щодо повноцінного проходження медичного огляду на стан сп`яніння шляхом застосування газоаналізуючого приладу та/або надання біологічних зразків для проведення їхнього дослідження.

Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи. Висновки судів попередніх інстанцій та оскаржувані рішення в цій справі не відповідають завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирушення спору.

Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові. Тож Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.

З урахуванням наведених висновків, Верховний Суд не надає оцінки решті доводів скаржника та особи, яка приєдналася до касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, Верховний Суд установив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Під час нового розгляду справи, суд повинен ретельно перевірити та надати власну правову оцінку з питання правомірності рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 28 березня 2023 року №3, в контексті її ключових мотивів, зокрема (але не виключно) в частині висновків Кадрової комісії щодо дій прокурора ОСОБА_1 , які виразилися у продовженні управління автомобілем, від керування яким його було відсторонено в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, а також щодо відсутності ініціативної поведінки з боку ОСОБА_1 щодо повноцінного проходження медичного огляду на стан сп`яніння шляхом застосування газоаналізуючого приладу та/або надання біологічних зразків для проведення їхнього дослідження. З урахуванням висновку щодо спірного рішення Комісії, суд має визначитися з обґрунтованістю решти позовних вимог.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 351 352 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури, яка приєдналася до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року скасувати, а справу №440/5155/23 направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанову ухвалено з окремою думкою.

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду