ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 440/6208/20

адміністративне провадження № К/990/2590/23

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 440/6208/20

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа - Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року (суд у складі головуючого судді Головка А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Курило Л.В., суддів Рєзнікової С.С., Бегунца А.О.) у справі № 440/6208/20

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держгеокадастру), третя особа: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 жовтня 2020 року № 17118-СГ про відмову у затвердженні ОСОБА_1 проекту землеустрою;

- зобов`язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5324080100:00:008:0034 площею 2,0000 га за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що проект землеустрою позивача погоджений у встановленому законодавством порядку, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер про що внесено відповідний запис до Державного земельного кадастру. Зважаючи на наявність у проекті землеустрою переліку обмежень щодо використання земельної ділянки у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення ніж про затвердження проекту землеустрою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26 жовтня 2020 року № 17118-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки».

Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га кадастровий номер 5324080100:00:008:0034 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 5324080100:00:008:0034.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 1861 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Оскільки позивачем на затвердження Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області подано погоджений у встановленому порядку проект землеустрою (висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 01 вересня 2020 року № 14814/82-20), то зауваження відповідача до такого проекту землеустрою та зазначене в якості підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою необхідність уточнити окремі дані не можуть не відповідати правильному застосуванню статті 118 Земельного кодексу України.

Суди також звернули увагу, що у погодженому проекті землеустрою зазначено про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчому провадженні з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на його правонаступника - Полтавську міську раду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Полтавська міська рада направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі № 440/6208/20 та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даною касаційною скаргою скаржник зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права у випадку, якщо судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 545/1100/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1095/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14.

Скаржник, покликаючись на підпункти «а, в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та дана справа становить значний суспільний інтерес.

4. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі № 440/6208/20.

Позивачка подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення судів без змін.

5. Верховний Суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 03 жовтня 2024 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. 09 жовтня 2020 року позивачка звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою, в якій просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5324080100:00:008:0034 площею 2 га) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та передати її у власність. До вказаної заяви приєднано проект землеустрою, витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, коректурний аркуш про усунення зауважень.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 17118-СГ від 26 жовтня 2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5324080100:00:008:0034 площею 2 га, з таких підстав:

«Статтями 58 Земельного та 87 Водного кодексів України встановлено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок та вносяться до Державного земельного кадастру.

За інформацією Міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельна ділянка кадастровий номер 5324080100:00:008:0034 площею 2,0000 га знаходиться у водоохоронній зоні.

В проекті землеустрою необхідно уточнити дані щодо розміщення земельної ділянки відносно водних об`єктів, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень».

Не погодившись із зазначеним наказом, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Ключовим питанням у цій справі є правомірність прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області наказу про відмову ОСОБА_2 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно з частинами восьмою - одинадцятою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 1861 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною четвертою статті 1861 ЗК України передбачено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 1861 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 58 Земельного Кодексу України, що відповідає змісту статті 4 Водного Кодексу України визначено склад земель водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Отже, до земель водного фонду також належать землі, які за своїм призначенням сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається положеннями статей 60 - 62 Земельного Кодексу України та статей 88, 89 ВК України.

Положеннями статті 88 Водного Кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Аналогічні за змістом положення закріпленні у статті 60 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 61 Земельного Кодексу України та статті 89 Водного Кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «д» частина четвертої статті 84 ЗК України).

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим та яка встановлюється за окремими проектами землеустрою, проте не може бути меншою за 25, 50 та 100 метрів залежно від площі відповідних водних об`єктів, як це передбачено у частині другій статті 88 ВК України та у статті 60 ЗК України. Винятком можуть бути випадки, коли прибережна захисна смуга водойми знаходитися в межах населеного пункту, тоді слід виходити із затверджених проектів забудови цього населеного пункту.

Статтею 87 Водного Кодексу України встановлено, що порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок № 486), яким встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Відповідно до пункту 10 Порядок № 486 на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Таким чином, законодавством визначено мету використання прибережних смуг, а також чітко врегульовано правовідносини щодо встановлення та використання меж прибережних захисних смуг. При цьому, на землі водного фонду України поширюється окремий порядок надання й використання.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20 зазначено, що «Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади».

Як встановлено вище, позивачці відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на земельну ділянку з підстав необхідності уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки відносно водних об`єктів, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень, оскільки за інформацією Міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області запитувана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні.

Разом з тим, згідно з Висновком ГУ Держгеокадастру у Волинській області про розгляд документації із землеустрою від 01 вересня 2020 року № 14814/82-20, вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення; цільове призначення земельної ділянки - землі запасу; склад угідь - пасовища; обмеження на земельній ділянці відсутні.

Проте, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не досліджували та не надавали оцінки наведеним обставинам, не з`ясували розташування земельної ділянки та її цільове призначення з урахуванням того, що ці питання є спірними.

Верховний Суд вважає, що враховуючи обставини цієї справи, необхідно з`ясувати факт розташування спірної земельної ділянки відносно водних об`єктів, адже ця обставина є суттєвою для правильного вирішення справи.

Тому судам треба належним чином дослідити наведені вище обставини на основі відповідних доказів.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплений статтею 9 КАС України, полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи судами не встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Встановлення вказаних обставин має вирішальне значення для правильного вирішення спору по суті.

В свою чергу з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року в адміністративній справі № 440/6208/20 скасувати.

Справу № 440/6208/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа - Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.