Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 442/3107/21
провадження № 61-20886 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Коневалик Андрій Васильович,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коневалика Андрія Васильовича, на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у складі судді Хомика А. П. від 21 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,
Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В. від 22 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) «Акціонерна страхова компанія «Омега», в якому просила суд стягнути з ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега» на її користь страхове відшкодування, у зв`язку з понесеними витратами на поховання ОСОБА_2 у розмірі 15 550,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 09 грудня 2019 року близько 20 год. 20 хв. у с. Почаєвичі Дрогобицького району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), у якій автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому внаслідок ДТП заподіяно тілесні ушкодження, від яких він помер.
Вказувала, що постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у Львівській області від 30 березня 2020 року кримінальне провадження № 12019140000000857, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 грудня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою
статті 286 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Зазначала, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега» згідно полісу № А02274599, тому вона, як сестра померлого ОСОБА_2 , повідомила відповідача про ДТП, 13 серпня
2020 року вона звернулась із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з понесеними витратами на поховання у розмірі 15 550,00 грн. Проте, листом від 19 січня 2021 року № 78 відповідач відмовив їй у виплаті страхового відшкодування, так як цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «VOLKSWAGEN PASSAT», номерний знак НОМЕР_1 ,
не настала, так як вина водія у скоєнні ДТП відсутня.
ОСОБА_1 вважала таку відмову у виплаті відшкодування безпідставною, так як вина потерпілого у разі відшкодування додаткових витрат та витрат на поховання не враховується. А нею понесено витрати на поховання брата у розмірі 15 550,00 грн, що підтверджується товарним чеком від 07 грудня 2019 року, квитанцією до прибуткового касового ордера, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , та товарним чеком від 11 грудня
2019 року, виданим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 21 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що вини водія ОСОБА_3 у скоєнні ДТП не встановлено, а у діях ОСОБА_2 є порушення Правил дорожнього руху України, які знаходяться в прямому причинному зв`язку зі скоєнням ДТП, під час якої останній помер. При цьому, останній усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (перебування в горизонтальному положенні в непередбачуваному для цього місці в стані алкогольного сп`яніння).
Крім того, відсутність у ОСОБА_3 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки, останній не міг передбачити таку подію або передбачив проте не міг її відвернути, відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Зазначене підтверджено постановою органів слідства про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення та відповідними висновками експертиз.
Суди посилалися на положення пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» й на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коневалик А. В.,
із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на оскаржувані судові рішення, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали цивільної справи № 442/3107/21 із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Коневалика А. В.,мотивована тим, суди не врахували численні правові висновки Верховного Суду про те, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, настає без наявності вини її завдавача, а тому страховик, хоч і не завдавав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що в даному випадку має місце непереборна сила, так як в даній ДТП непереборною силою може бути виключно надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, яка не залежить від учасників пригоди.
Вказує, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє
від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Крім того, суди до спірних правовідносин не застосували частину третю
статті 1193 та статтю 1201 ЦК України й роз`яснення, надані судам,
у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 грудня 2019 року близько 20 год. 20 хв. у с. Почаєвичі Дрогобицького району Львівської області скоєно ДТП, в якій автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 09 грудня 2019 pоку
№ 359/2019 при токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 4.07 проміле, що відповідає тяжкому алкогольному отруєнню.
Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП у Львівській області від 30 березня 2020 року про закриття кримінального провадження № 12019140000000857, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 грудня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою
статті 286 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Під час досудового розслідування встановлено, що на підставі висновку судової автотехнічної експертизи від 24 березня 2020 року № 94 встановлено, що водій автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» не мав технічної можливості уникнути наїзду на лежачого пішохода ОСОБА_2 шляхом зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу,
а також те, що в діях водія будь-яких невідповідностей вимогам «Правил дорожнього руху України», які б з технічної точки зору знаходились у причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної пригоди, не вбачається.
(а. с. 11-12).
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована в
АСК «ОМЕГА» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27 листопада 2019 року № АО/2274599 (а. с. 13).
13 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з понесеними витратами на поховання у розмірі 15 550,00 грн (а. с. 8).
Листом від 19 січня 2021 року № 78 ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування, так як цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «VOLKSWAGEN PASSAT», номерний знак НОМЕР_1 , не настала (а. с. 14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указує,
що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коневалика А. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
У статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах:
від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження
№ 61-37654 св 18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702 св 18); від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195 св 18); від 11 грудня 2019 року
у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216 св 18); від 01 липня
2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775 св 20) від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17 (провадження № 61-39056 св 18);
від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження
№ 61-11129 св 21).
Крім того, підставами звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв`язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком судів, що відсутність у водія ОСОБА_3 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.
Як було встановлено судами, ДТП відбулося за обставин, коли автомобіль наїхав на пішохода ОСОБА_2 , який перебував у горизонтальному положенні в непередбачуваному для цього місці в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про те, що останній допустив необережність через нехтування Правилами дорожнього руху.
Відповідно до пункту 4.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.
Відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищезазначених положень законодавства дійшли до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Розмір понесених позивачкою витрат на поховання нею доведено належними доказами, оціненими судами, відповідачем не спростовано.
Посилання судів на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, провадження № 61-4281св19, є нерелевантним до справи, яка переглядається.
Так, за змістом пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
У наведеній справі № 532/1374/18 предметом позовних вимог було відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого, з тимчасовою втратою працездатності потерпілим й моральна шкода. У справі, яка переглядається, предметом позову є відшкодування витрат на поховання, що безпосередньо передбачено частиною третьою статті 1193 ЦК України, при якій вина потерпілого не враховується.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 270,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову (15 550,00 грн), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(11 350,00 грн).
Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового
збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при
поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а позов - задоволенню, то з ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега»
у дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 908,00 грн, за перегляд апеляційної скарги
у розмірі 1 362,00 грн та за перегляд касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн., а всього - 4 086,00 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коневалика Андрія Васильовича, задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада
2021 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» про відшкодування витрат, понесених на поховання задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, понесених витрат на поховання у розмірі 15 550,00 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень).
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 086,00 грн (чотири тисячі вісімдесят шість грн).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк