Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 442/4849/17

провадження № 61-15559св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та Державного підприємства «Аеропорт Львів-2»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Модрицька сільська рада Дрогобицького району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня

2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та Державного підприємства Міністерства оборони України «Аеропорт Львів-2» (далі - ДП «Аеропорт Львів-2») звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1 , Модрицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - Модрицька сільська рада) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі державного акта на право користування землею Б № 040542, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької районної ради народних депутатів у 1985 році, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 112, Стрийській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 25,9 га, що знаходиться на територіїАДРЕСА_1 . Зазначена земельна ділянка перебуває у державній власності та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) відноситься до земель оборони.

Згідно з наказом начальника Дрогобицького гарнізону від 05 грудня 2014 року № 4 вказану земельну ділянку було закріплено за ДП «Аеропорт Львів-2», що підтверджується відомістю щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, що обліковуються за Міністерством оборони України по Квартирно-експлуатаційному відділу міста Львовата Держгеокадастру у Дрогобицькому районі Львівської області станом на 15 лютого 2017 року.

Військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону встановлено, що рішенням Модрицької сільської ради від 10 серпня 2005 року № 120 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходиться на території села Модричі Дрогобицького району Львівської області, та є частиною земельної ділянки АДРЕСА_1, що перебуває у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на підставі державного акта на право користування землею Б № 040542, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької районної ради народних депутатів у 1985 році, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 112. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, 12 лютого

2009 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ № 925134.

Посилаючись на те, що земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 4621284900:04:000:0274, що знаходиться на території села Модричі Дрогобицького району Львівської області, була незаконно вилучена з володіння (користування) Міністерства оборони України (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, ДП «Аеропорт Львів-2»), чим порушено інтереси держави, тоді як Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, ДП «Аеропорт Львів-2» не вчинили ніяких дій щодо звернення з відповідним позовом до суду, що свідчить про неналежне здійснення ними захисту інтересів держави, та зумовило необхідність здійснення такого захисту безпосередньо заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, прокурор просив: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2009 року серії ЯЖ № 925134, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер4621284900:04:000:0274, що знаходитьсяна території Модрицької сільської ради; визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,05 га,кадастровий номер4621284900:04:000:0274, на території Модрицької сільської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у задоволенні позову заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та ДП «Аеропорт Львів-2» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано оригіналу державного акта на право користування землею Б № 040542, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької районної ради народних депутатів у 1985 році, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 112, а також належних та допустимих доказів на підтвердження того, що належна ОСОБА_1 спірна земельна ділянка знаходиться саме у АДРЕСА_1 та відноситься до земель оборони.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова на спростування висновків суду першої інстанції, не долучив до апеляційної скарги доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка знаходиться на території АДРЕСА_1. Оспорюючи, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Модрицької сільської ради від 10 серпня

2005 року № 120 «Про передачу земельних ділянок у власність», державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2009 року серії ЯЖ № 925134, прокурор не заявив вимоги про скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, а отже воно є чинним.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, у якій заявник просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2018 року і постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та ДП «Аеропорт Львів-2» задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права .

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір суди не урахували, що правові засади та порядок використання земель оборони регламентовані Законом України «Про використання земель оборони», Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, а також Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22 грудня 1997 року № 483. Оскільки земельна ділянка площею

25,9 га, що знаходиться у селі Модричі Дрогобицького району Львівської області перебуває у державній власності та відноситься до земель оборони, рішення Модрицької сільської ради від 10 серпня 2005 року № 120, яким вилучено із володіння (користування) Міністерства оборони України (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, ДП «Аеропорт Львів-2») земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 4621284900:04:000:0274, що знаходиться на території Модрицької сільської ради, прийняте усупереч вимогам чинного законодавства та поза межами повноважень органу місцевого самоврядування. Ураховуючи незаконність рішення Модрицької сільської ради від 10 серпня

2005 року № 120, виданий ОСОБА_1 на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2009 року серії ЯЖ № 925134, як документ, що посвідчує право власності відповідачки на земельну ділянку, підлягає визнанню недійсним. Суди також помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як спосіб поновлення порушеного права держави на спірну земельну ділянку.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Модрицької сільської ради, у якому вона просила залишити касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду .

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що підставі державного акта на право користування землею Б №040542, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької районної ради народних депутатів у 1985 році, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 112, Стрийській квартирно-експлуатаційній частині району надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 25,9 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 .

Згідно з наказом начальника Дрогобицького гарнізону від 05 грудня 2014 року № 4, земельну ділянку площею 25,9 га, що знаходитьсяу селі Модричі Дрогобицького району Львівської області, закріплено за ДП «Аеропорт Львів-2».

Рішенням Модрицької сільської ради від 10 серпня 2005 року № 120 «Про передачу земельних ділянок у власність», ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,05 га для ведення садівництва, кадастровий номер 4621284900:04:000:0274,що знаходиться на території села Модричі Дрогобицького району Львівської області. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2009 рокусерія ЯЖ

№ 925134.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належитьорганізація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України (зараз і надалі у редакції, яка була чинною на дату прийняття Модрицькою сільською радою рішення про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

У справі, яка переглядається, прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер4621284900:04:000:0274, що знаходитьсяна території Модрицької сільської ради, та визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на зазначену земельну ділянку, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка була незаконно вилучена з володіння (користування) Міністерства оборони України (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, ДП «Аеропорт Львів-2»), чим порушено інтереси держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада

1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України»

від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії»(пункт 35), та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), суд вказав, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з недоведеності прокурором порушення інтересів держави України в особі Міністерства оборони Українивнаслідок передачі у приватну власність

ОСОБА_1 земельноїділянки площею 0,05 га,кадастровий номер4621284900:04:000:0274, на території Модрицької сільської ради, за відсутності достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що передана у власність відповідачці спірна земельна ділянка накладається на землі АДРЕСА_1.

Посилання заявника на помилкове не застосування судам до спірних правовідносин положень статті 392 ЦК України, як способу поновлення порушеного права держави на спірну земельну ділянку є неспроможними, оскільки зайняття земель оборони, які за змістом частини другої статті 77 ЗК України можуть перебувати лише у державній власності, має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а тому у зазначених правовідносинах власник вправі заявляти вимоги, які спрямовані виключно на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями оборони.

Верховний Суд також зауважує, що саме по собі визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за умови його невідповідності закону не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку. Зазначений правовий висновок, викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Державні акти на право власності або користування землею втратили значення документа, що посвідчує право власності або користування, оскільки речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Узагальнюючи наведене, суди обгрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та ДП «Аеропорт Львів-2» про визнання недійсним, виданого ОСОБА_1 , державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,05 га,кадастровий номер4621284900:04:000:0274, на території Модрицької сільської рад, та визнання права власності на зазначену земельну ділянку за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня

2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко