Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 442/6266/14-ц

провадження № 61-21484св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року в складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Ванівського О. М., Савуляка Р. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»), у якому, з урахуванням змінених та збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача майнову шкоду шляхом стягнення суми вкладу та повернення грошових коштів в розмірі 57 335 доларів США, що еквівалентно 897 120,69 грн, 3 000 євро, що еквівалентно 58 061,32 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання умов депозитних договорів, укладених 12 квітня 2010 року, 20 вересня 2011 року, 27 грудня 2011 року та 28 травня 2012 року, між ним та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», на рахунки у банку він вніс 33 675 доларів США, 13 700 доларів США, З 000 євро, та 10 000 доларів США. Зазначені договори зі сторони банку були скріплені відтиском печатки та підписом керівника відділення ОСОБА_2 . Він також отримав квитанції до договорів, в яких містяться підпис та печатка Каса № 1».

У подальшому з`ясувалось, що ОСОБА_2 рахунки не відкрила та не зареєструвала в установленому законом порядку. Кошти не повернула.

Обґрунтовуючи пред`явлення позову до банку, ОСОБА_1 вказував, що відкриття банківських рахунків та облік на них грошових коштів на підставі укладеного договору банківського вкладу є обов`язком банку. Відсутність реєстрації договору, і як наслідок, не облік на рахунках грошових коштів, на підставі укладеного договору належить кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу.

17 жовтня 2018 ПАТ «Державно експортно-імпортний банк» подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів.

У зустрічному позові ПАТ «Державно експортно-імпортний банк» просить визнати недійсними Договір Строкового банківського вкладу із сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Класичний» від 12 квітня 2010 року №38875-28701, Договір Строкового банківського вкладу із сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Класичний» від 20 вересня 2011 року №38875-29721, Договір Строкового банківського вкладу зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Ювілейний» від 27 грудня 2011 року №38875-31561, Договір Строкового банківського вкладу із сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Ювілейний» від 28 травня 2012 року №38875-31856, сторонами яких зазначено ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» як банк, та ОСОБА_1 як вкладник.

Зустрічний позов мотивований тим, що вказані вище договори повинні бути визнані недійсними, оскільки не відповідають приписам частин 1-3, частини 5, частини 6 статті 203 ЦПК України. Зокрема, укладені з порушенням порядку та Інструкції про касові операції в банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року за №337 та Інструкції про порядок ведення касових операцій банками України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 №174, відповідно до яких визначено, що касове обслуговування банком клієнтів та оброблення готівки має здійснюватися в операційній касі (через касу банку). У даному ж випадку, на думку банку, ОСОБА_1 передав кошти ніби з метою їх розміщення на вклад саме ОСОБА_2 , а не до каси відділення в м. Дрогобичі філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Львові, що прямо суперечить статті 1059 ЦК України та Інструкції.

Крім цього, зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 від імені АТ «Державний експортно-імпортний банк України» підписала відповідні договори банківського вкладу, діючи на підставі довіреності АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 18 січня 2010 року №010-01/224. Проте зазначало, що ні умовами вказаної довіреності АТ «Державний експортно-імпортний банк України», ні умовами посадової інструкції начальника відділення в м. Дрогобичі філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Львові від 07 серпня .2009 року, ОСОБА_2 не була наділена повноваженнями щодо здійснення касових операцій, зокрема, приймання національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку.

Поряд з цим, позивач за зустрічним позовом вважав, що такі договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме розміщення коштів на вкладних рахунках, оскільки ОСОБА_2 визнавала під час досудового розслідування кримінального провадження щодо неї, що привласнила їх і фактично такі кошти на вкладні (депозитні) рахунки ОСОБА_1 внесені не були.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 955 182,01 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відкриття банківських рахунків та облік на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, не облік грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про здійснення касових операцій по договору у відповідній платіжній системі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні договори, платіжні документи мають усі необхідні реквізити та підписані від імені банку посадовою особою, яка діяла на підставі довіреності банку й у межах наданих їй повноважень, відбитки печаток каси та банку, а відтак, банк зобов`язаний виплатити вкладнику депозит.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. Оскільки у позивача відсутня ощадна книжка (інший документ, що її замінює) в якій було б зазначено номер рахунку, дата вчинення банківських операцій, печатка банку та підпис касира про прийняття грошей в відповідній сумі, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем внесення коштів на рахунок.

Відхиляючи надані позивачем копії квитанцій, суд апеляційної інстанції вказав, що дані докази стосуються виплати відсотків, а відтак, не можуть бути належними та допустимими доказами внесення позивачем коштів на вкладні рахунки згідно з договорами банківського вкладу.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій (новий розгляд)

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором від 25 вересня 2012 року в розмірі 33 675 дол. США, суму вкладу за депозитним договором від 25 вересня 2012 року в розмірі 13 700 дол. США, суму вкладу за депозитним договором від 28 травня 2012 року в розмірі 3 000 євро та суму вкладу за депозитним договором від 28 травня 2012 року в розмірі 10 000 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходив із того, що між сторонами існують договірні відносини, що стверджується наявними в матеріалах справи копіями Договорів банківського вкладу від 28 травня 2012 року №38875-31855 на суму 3000 євро ( т. 1 а.с. 15), від 28 травня 2012 року №38875-31856 на суму 10000 доларів США (т.1 а.с. 21), від 25 вересня 2012 року №38875-32452 на суму 33675 доларів США (т.1 а.с. 25) та від 25 вересня 2012 року №38875-35485 на суму 13700 доларів США ( т.1 а.с. 45), сторонами яких зазначено: ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» як банк, та ОСОБА_1 як вкладник. Згідно з умовами Договорів банківського вкладу (пункт 3), вказані договори вступають в дію з дня зарахування суми вкладу на вкладний (депозитний) рахунок «вкладника» і діють до дня повернення «вкладнику» вкладу та сплати процентів за користування вкладом. Номер вкладного (депозитного) рахунку, на який має бути зарахована сума вкладу, зазначений в пункті 1.1 Договорів. Факт внесення коштів на вкладний рахунок стверджується квитанціями про внесення коштів на депозитні рахунки банку від 28 травня 2012 року на суми 10000 доларів США і 3000 євро та від 25 вересня 2012 року на суми 33675 доларів США та 13700 доларів США (том 1 а.с. 173-174), які містять усі необхідні реквізити, а саме відомості про платника; призначення платежу; підпис працівника банку; печатку каси (том 1 а.с.173-174). Вказані кошти не повернуто позивачу, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 надано докази укладення таких договорів та докази внесення на виконання умов цих договорів коштів до каси банку, отримання відсотків за цими договорами, а тому такі договори були спрямовані на реальне їх виконання. Порушення інструкції про касові операції працівниками банку, в даному випадку ОСОБА_2 , не свідчить про недійсність самого договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року АТ «Державний експортно-імпортний банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , та задовольнити зустрічні позовні вимоги банку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 12 квітня 2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в особі начальника відділення в м. Дрогобич Стадник Г. Г., яка діяла на підставі Положення про відділення та довіреності від 18 січня 2010 року, та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу «Класичний» на суму 33 675 доларів США, терміном 186 календарних днів з 12 квітня 2010 року по 14 жовтня 2010 року, зі сплатою 9 % річних на суму вкладу. Договір скріплений підписами сторін та печаткою банку.

Після закінчення терміну дії договору сума поділена на 2 вклади: на 25 000 доларів США та 8 675 доларів США.

14 жовтня 2010 року між цими ж сторонами було укладено договір банківського строкового вкладу «Класичний» на суму 25 000 доларів США, терміном 183 календарних днів з 14 жовтня 2010 року по 14 квітня 2011 року із розрахунку 8,3 % річних на суму вкладу.

Того ж дня між цими сторонами також було укладено інший договір банківського строкового вкладу «Класичний» на суму 8675 доларів США, терміном 183 календарних днів з 14 жовтня 2010 року по 14 квітня 2011 року із розрахунку 8,3 % річних на суму вкладу.

У подальшому договір на суму 25000 доларів США пролонгований шляхом укладення наступних договорів банківського строкового вкладу «Класичний» по 25 вересня 2012 року з відповідними відсотками річних.

Щодо вкладу на суму 8675 доларів США, між сторонами укладено новий договір, терміном 183 календарних днів з 28 квітня 2011 року по 28 листопада 2011 року з розрахунку 5,1 % річних. У подальшому даний договір пролонговано неодноразово по 30 жовтня 2012 року.

25 вересня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в особі начальника відділення в м. Дрогобич Стадник Г. Г., яка діяла на підставі Положення про відділення та довіреності від 18 січня 2010 року, та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу «Класичний» №38875-32452 на суму 33 675 доларів США, терміном 183 календарні дні з 28 вересня 2012 року по 25 березня 2013 року з розрахунку 8 % річних на суму вкладу (том 1 а.с. 25).

У подальшому даний договір №38875-32452 на суму 33 675 доларів США пролонговано на новий строк шляхом укладення договору банківського строкового вкладу з 25 березня 2013 року по 25 вересня 2013 року. Даний договір скріплений печаткою банку та підписом від імені начальника відділення в м. Дрогобичі Прокіпчука О. І.

28 травня 2012 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» в особі начальника відділення в м. Дрогобичі ОСОБА_2 договір банківського строкового вкладу «Класичний» №38875-31856 на суму 10 000 доларів США на термін з 28 травня 2012 року по 28 листопада 2012 року із розрахунку 7 % річних на суму вкладу, який в подальшому пролонговано з 28 листопада 2012 року по 28 травня 2013 року (том 1 а.с. 21).

27 грудня 2011 року між сторонами було укладено договір банківського строкового вкладу «Класичний» на суму 3000 євро на термін з 27 грудня 2011 року по 27 травня 2012 року з розрахунку 3,9% річних на суму вкладу. У подальшому, вказаний договір двічі переукладався на термін з 28 травня 2012 року по 28 листопада 2012 року договір №38875-31855 (том 1 а.с. 15) та з 28 листопада 2012 року по 28 травня 2013 року.

Крім цього, між ОСОБА_1 та відповідачем 20 вересня 2011 року укладено договір банківського строкового вкладу «Класичний» на суму 13 700 доларів США, терміном з 20 вересня 2011 року по 21 березня 2012 року із розрахунку 6,4% річних на суму вкладу. Даний договір неодноразово переукладався, а саме: на період з 20 березня 2012 року по 22 вересня 2012 року; 25 вересня 2012 року по 25 березня 2013 року (договір №38875-358485 від 25.09.2012 року, (том 1 а.с. 45); 25 березня 2013 року по 25 вересня 2013 року.

З відповіді на ім`я позивача від 18 вересня 2013 року керуючого філією ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Стасів А. М. вбачається, що кошти в філії банку у м. Львові та її відділеннях (у тому числі відділенні м. Дрогобич) не розміщались ОСОБА_1 на умовах банківського вкладу (том 1 а.с. 68).

Судом першої інстанції установлено також, що на час укладення зазначених договорів ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», працювала на посаді начальника відділення в м. Дрогобич, мала повноваження на укладення таких договорів, та неодноразово укладала депозитні договори в приміщенні банку з іншими вкладниками, а на підставі наказу від 20 вересня 2012 року звільнена із займаної посади.

У провадженні Дрогобицького міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою, п`ятою, статті 191, частинами першою та другою статті 366, частиною першою статті 358, частиною другою статті 90, частиною першою статті 209 КК України, в тому числі по незаконному факту отримання від ОСОБА_1 коштів на підставі договорів банківського вкладу. Провадження у даній справі зупинено у зв`язку з розшуком обвинуваченої.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4.Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу ІУ Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Отже, правильним є висновки судів про те, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором.

Отже, ухвалюючи рішення у справі в частині позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що у добровільному порядку відповідач не виконує свої зобов`язання з повернення коштів позивачу за договорами вкладу, а тому вимоги про захист порушеного права позивача підлягають задоволенню шляхом примусового стягнення грошових коштів, на підставі статей 526 625 629 1058 1060 1061 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На обґрунтування зустрічного позову АТ «Державний експортно-імпортний банк України» посилалося на те, що ОСОБА_1 передав кошти саме ОСОБА_2 , а не до каси відділення в м. Дрогобичі філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Львові; що умовами довіреності АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 18 січня 2010 та умовами посадової інструкції начальника відділення в м. Дрогобичі філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» м. Львові від 07 серпня 2009 ОСОБА_2 не була наділена повноваженнями щодо здійснення касових операцій, зокрема, приймання національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку; що такі договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме розміщення коштів на вкладних рахунках, оскільки ОСОБА_2 визнавала під час досудового розслідування кримінального провадження щодо неї, що привласнила їх і фактично такі кошти на вкладні (депозитні) рахунки ОСОБА_1 внесені не були.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 надано докази укладення таких договорів та докази внесення на виконання умов цих договорів коштів до каси банку, отримання відсотків за цими договорами, а тому такі договори були спрямовані на реальне їх виконання. Порушення інструкції про касові операції працівниками банку, в даному випадку ОСОБА_2 , не свідчить про недійсність самого договору.

Враховуючи наведене, суди дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів недійсними.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року зупинено виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Коротун

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило