Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 442/7551/18-ц

провадження № 61-276св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про розірвання договору, припинення сервітуту та знесення каналізаційного колектора.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 15 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 квітня 2014 року № 19868883, внесена 27 березня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і відповідно до Витягу про реєстрацію права власності від 02 квітня 2014 року, реєстраційний № 328638046106, кадастровий номер 4610600000:01:002:0233, належить йому на праві приватної власності.

Вказує, що предметом цього сервітуту є право проходу та проїзду будь-яким транспортом сервітуарія по цій ділянці до 12 квітня 2064 року. Права сервітуарія були потрібні йому для більш ширшого (у зв`язку з будівництвом нерухомого майна) доступу до його земельної ділянки. Збудувавши на своїй земельній ділянці житлові будинки (котеджі), відповідач продав їх разом із поділеною відповідно своєю земельною ділянкою. Водночас у процесі будівництва відповідачем встановлено на його земельній ділянці каналізаційний колектор, чим порушено умови пункту 1.4 договору, згідно з яким сервітуарію надається право користування земельною ділянкою виключно для цілей та в порядку, передбаченому договором і заборонено її використання в інший спосіб. Власниками земельної ділянки відповідача стали інші особи, а тому у користуванні таким сервітутом у відповідача відпала потреба. Вважає, що договір повинен бути розірваним, сервітут припиненим, а каналізаційний колектор знесеним.

Посилаючись на викладене, позивач просив договір, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , розірвати; дію сервітуту, встановленого договором від 15 квітня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , припинити; каналізаційний колектор, збудований на земельній ділянці, - знести як самочинне будівництво за рахунок ОСОБА_2 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2019року у складі судді Крамар О. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 . Припинено дію сервітуту, встановленого укладеним сторонами договором від 15 квітня 2015 року. Ухвалено знести за рахунок ОСОБА_2 , як самочинне будівництво, каналізаційний колектор, збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сервітуарій на спірній земельній ділянці встановив каналізаційний колектор без відома та згоди власника цієї земельної ділянки, чим порушив істотну умову договору, а отже, договір про встановлення земельного сервітуту на право проходу, проїзду по земельній ділянці необхідно розірвати. Підставою для отримання сервітуту відповідачем було збільшення можливості доступу відповідача до своєї земельної ділянки, яка розташована і межує із земельною ділянкою позивача. Проте відповідач продав свою ділянку та нерухоме майно іншим особам, що також не заперечується сторонами. Сервітуарій проживає у м. Києві, ділянкою не користується і не може користуватися, оскільки вона є власністю третіх осіб, з чого слідує, що у сервітуарія відпала потреба у такому сервітуті, оскільки відпала (припинилася) обставина, яка була підставою для його встановлення.

Відповідач збудував споруду (каналізаційний колектор) на земельній ділянці позивача без його згоди, а значить без її надання (відведення) для цієї мети. Жодних цивільно-правових договорів з цього приводу між позивачем та відповідачем не укладалося, тому таке будівництво є самочинним.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду беззаперечних та достатніх доказів про те, що підстави встановлення сервітуту припинились, або використання відповідачем земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки позивачем за цільовим призначенням. Крім того, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.

Відповідач є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4610600000:01:002:0258, розташованої на АДРЕСА_2 . Доступ до земельної ділянки неможливий інакшим способом, окрім як через земельну ділянку позивача, яка є предметом договору встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці.

Скасування сервітуту призведе до того, що мешканці АДРЕСА_2 будуть позбавлені можливості доступу до власного житла, оскільки іншого виходу та проїзду не існує. Знесення каналізаційного колектора призведе до того, що житлові котеджі втратять своє значення як житло.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 375/278/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 539/1509/20.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування норми права, які регулюють підстави припинення сервітуту, та норми права, які регулюють питання про розірвання договору.

У травні 2022 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що у справі є лише фотографії, які неможливо прив`язати до місцевості та з яких неможливо зробити висновок, яка саме земельна ділянка на ній зображена та топографічне знімання з якого не можна зробити жодного висновку про зображені на ньому об`єкти. Ні відповідач ні будь-які інші особи не здійснювали прокладання каналізації на земельній ділянці, що є предметом сервітуту.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, рішення суду першої інстанції в частині припинення сервітуту залишенню в силі, в частині вирішення позовних вимог щодо розірвання договору - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, у частині вирішення позовних вимог щодо знесення каналізаційного колектора - скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:002:0233.

15 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про встановлення земельного сервітуту на цю земельну ділянку. Термін дії сервітуту - до 12 квітня 2064 року.

У межах земельного сервітуту, ОСОБА_2 надано право користування земельною ділянко ОСОБА_1 виключно для цілей та в порядку, передбаченого договором, а саме для забезпечення можливості сервітуарія здійснювати прохід та проїзд по земельній ділянці кадастровий номер 4610600000:01:002:0233.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказав на те, що договір сервітуту необхідно розірвати через порушення відповідачем істотних умов договору - будівництво колектора на належній йому земельній ділянці, а сервітут необхідно припинити у зв`язку з тим, що відповідач відчужив належну йому земельну ділянку, а отже, відпала необхідність для встановлення йому сервітуту.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 виходив із того, що він не надав суду доказів про те, що встановлений на його земельній ділянці сервітут унеможливлює використання ним цієї земельної ділянки за цільовим призначення. Судом не встановлено підстав, за яких сервітут припиняться, зокрема, спростовано висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 вже не є власником земельної ділянки, яка межує і земельною ділянкою, на яку встановлений сервітут. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:002:0258. Крім того, припинення сервітуту позбавить ОСОБА_2 та третіх осіб у цій справі, які є власниками будинків та земельних ділянок, можливості проходу та проїзду до належних їм будинків, а отже, припинення сервітуту через встановлення каналізаційного колектора за відсутності доведеності ОСОБА_1 неможливості використання цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням, є необґрунтованим.

Проте Верховний Суд повною мірою не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Щодо вирішення вимог про розірвання договору сервітуту

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

За частиною другою статті 651 ЦК Українидоговір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

За частинами першою та другою статті 652 ЦК Україниу разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 652 ЦК Українизміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відносини, пов`язані із правом земельного сервітуту регулюються ЗК України ЦК України, іншими нормативно - правовими актами та договором про встановлення земельного сервітуту.

Статтею 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Враховуючи те, що після укладення договору сервітуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , між сторонами виникли правовідносини щодо користування чужим майном, то у разі порушення однієї із сторін прав іншої, до цих правовідносин застосовуються спеціальні норми, що їх регулюють, зокрема положення статті 406 ЦК України у яких викладено підстави, за яких сервітут підлягає припиненню.

Тобто, договір став підставою виникнення у відповідача речового права на чуже майно - земельний сервітут, тому норми договірного права, які містяться у Книзі п`ятій ЦК України (зобов`язальне право), не застосовуються до речових правідносин, на які поширюються положення Книги третьої ЦК України (право власності та інші речові права).

Підстави, за яких припиняється сервітут є спеціальними та викладені у статті 406 ЦК України та статті 102 ЗК України.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана стаття визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що розірвання договору сервітуту не відповідає характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами, відповідно не може вважатись є ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки щодо якої встановлений сервітут, у разі порушення сервітуріарієм умов встановлення сервітуту.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору сервітуту у зв`язку з недоведеністю підстав для його розірвання, а суд першої інстанції ухвалив рішення про його розірвання у зв`язку з порушенням істотних умов цього договору - встановлення каналізаційного колектора без згоди власника цієї земельної ділянки, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень у частинах вирішення вимог позову ОСОБА_1 про розірвання договору про встановлення сервітуту на користування земельною, кадастровий номер 4610600000:01:002:0233, за адресою: АДРЕСА_2 , та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із обрання способу захисту, який не відповідає характеру спірних відносин.

До речових відносин не застосовуються способи захисту зобов`язальних прав, наприклад, розірвання договору.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, від 16 червня 2021 року у справі № 375/278/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 539/1509/20.

У справі № 199/3846/19 Верховний Суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.

У справі № 375/278/20 Верховний Суд, ухвалюючи рішення про розірвання договору оренди землі, виходив із того, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що змінився керівник підприємства-орендаря, і ця обставина передбачена умовами договору оренди, як підстава для його розірвання, при цьому орендодавець наполягає на розірванні договору, а орендар ухиляється від такого розірвання, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 539/1509/20 вказав на те, що суд, встановивши факт вчинення (підтверджений вироком суду, що набрав законної сили) обдаровуваним злочину проти життя і здоров`я дарувальника, з урахуванням висновків про доведеність позивачем фіктивності укладеного у подальшому договору дарування, що свідчить про збереженість дарунка у обдаровуваного, дійшов правильного висновку про наявність передбачених частинами першою, четвертою статті 727 ЦК Українипідстав для розірвання договору дарування.

Верховний Суд вкотре звертає увагу на те, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, оскільки договір сервітуту не підлягає розірванню з підстав, викладених у статті 651 ЦК України.

Щодо вирішення вимог про припинення сервітуту

У силу вимог статті 98 ЗК Україниправо земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Отже, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Відповідно до статті 99 ЗК Українивласники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном.

Порядок встановлення земельних сервітутів встановлений статтею 100 ЗК України. Зокрема, передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 404 ЦК Українивизначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі й у користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби, пов`язані з забезпечення використання цієї ділянки, іншим способом, ніж шляхом встановлення права обмеженого користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;

б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;

в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

а) припинення підстав його встановлення;

б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Статтею 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.4 договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у межах земельного сервітуту, встановленого цим договором, сервітуріарію надається право користуватися земельною ділянкою власника виключно для забезпечення можливості сервітуріарія здійснювати прохід та проїзд по земельній ділянці ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, і сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_2 після будівництва житлових будинків на належній йому земельній ділянці, у порушення умов сервітуту, встановленого для проходу та проїзду, збудував каналізаційний колектор для обслуговування вказаних будинків на земельній ділянці позивача.

Каналізаційний колектор збудовано ОСОБА_2 без згоди власника земельної ділянки - ОСОБА_1 .

Суд апедяційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про припинення сервітуту, виходив із того, що позивач не надав суду доказів про те, що встановлений на його земельній ділянці сервітут унеможливлює використання ним цієї земельної ділянки за цільовим призначення.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про припинення сервітуту, дійшов обґрунтованого висновку про те, що обтяження у вигляді земельного сервітуту встановлені на земельній ділянці ОСОБА_1 лише для проходу та проїзду, проте ОСОБА_2 порушив умови встановленого сервітуту та збудував на земельній ділянці позивача каналізаційний колектор для обслуговування житлових будинків, що належать третім особам у цій справі.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення про припинення сервітуту, оскільки порушення ОСОБА_2 умов встановленого сервітуту в силу вимог пункту д) частини першої статті 102 ЗК України є підставою припинення сервітуту, а також відповідно до статті 406 ЗК України є обставиною, яка має істотне значення, та надає власнику земельної ділянки право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Отже, судом апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про припинення сервітуту помилково скасовано законне те обґрунтоване рішення суду першої інстанції, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України є підставою для скасування в цій частин рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у справі № 127/1417/16-ц погодився з висновками про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту, оскільки доступ до житлового будинку позивача можливий з боку ставка, в обхід земельної ділянки, власником якої є відповідач.

Отже, висновки, сформульовані у вказаній постанові не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі № 127/1417/16-ц, на відміну від справи, що переглядається, спір стосувався встановлення сервітуту, а не його припинення.

Водночас, враховуючи те, що заявник у касаційній скарзі зазначає як підставу касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування норми права, які регулюють підстави припинення сервітуту, та норми права, які регулюють питання розірвання договору сервітуту, Суд переглядає судові рішення в частинах вирішення позовних вимог про розірвання договору сервітуту та припинення дії сервітуту також і з цих підстав.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд формулює висновок про те, норми договірного права, які містяться у Книзі п`ятій ЦК України (зобов`язальне право), не застосовуються до речових правовідносин, на які поширюються положення Книги третьої ЦК України (право власності та інші речові права). Тобто до речових відносин, що виникли у зв`язку із встановленням сервітуту не застосовуються способи захисту зобов`язальних прав - розірвання договору. Спір про припинення сервітуту на земельну ділянку підлягає вирішенню із застосуванням положень статті 102 ЗК України та статті 406 ЦК України.

Щодо вимог про знесення каналізаційного колектора

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Відповідно до статті 212 ЗК Українисамовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на земельній ділянці, обтяженій сервітутом, збудував каналізаційний колектор для обслуговування будинків, які належать на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Таким чином, ОСОБА_2 у порушення умов встановленого сервітуту та права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку здійснив самочинне будівництво каналізаційного колектора, у зв`язку з чим існують підстави для знесення такого самочинного будівництва.

Водночас Верховний Суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про знесення каналізаційного колектора, оскільки суд першої інстанції не встановив нагальної суспільної необхідності для цього з огляду на необхідність вирішення питання балансу інтересів сторін у спорі.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо знесення самочинного будівництва не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання у права осіб, яких таке втручання стосується.

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про знесення каналізаційного колектора, не перевірив пропорційності між законним інтересом позивача та застосуванням такого способу захисту його права власності як знесення самочинного будівництва, та інтересів третіх осіб у справі, з огляду на те, що знесення є крайнім заходом, а каналізаційний колектор обслуговує будинки, власниками яких є треті особи у цій справі.

Основним для вирішення питання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, належною позивачу ОСОБА_1 , у цій справі є законний інтерес позивача, який може бути задоволений і менш обтяжливим способом для власників будинків, для обслуговування яких і був збудований колектор.

Рішення про знесення цього самочинного каналізаційного колектора є передчасним, з огляду на те, що треті особи у справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які є власниками земельних ділянок та житлових будинків, які обслуговує цей каналізаційний колектор, стали заручниками неправомірної поведінки відповідача, хоча вони прав ОСОБА_1 не порушували, проте наслідки відновлення такого порушеного права ОСОБА_1 на його земельну ділянку мають безпосередній вплив на права третіх осіб щодо можливість експлуатувати належне їм житло.

Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Судами не встановлювалось можливість захисту прав позивача на користування належною йому земельною ділянкою без застосування крайнього заходу - знесення каналізаційного колектора (оскільки це очевидно призведе до неможливості нормального використання житлових будинків), а, наприклад, шляхом перебудови (перенесення) каналізаційного колектора у інше місце.

Вирішуючи заявлений у справі спір та погоджуючись з доводами позивача про наявність правових підстав для знесення каналізаційного колектора, суд не з`ясував, а позивач не доводив, що відсутня технічна можливість проведення перебудови спірного колектора, а єдиним можливим способом захисту його прав є знесення.

Водночас встановлення обставини щодо наявності чи відсутності можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва має значення для правильного вирішення справи про знесення такого об`єкта.

З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про знесення каналізаційного колектора у зв`язку з недоведеністю позивачем його позовних вимог, та скасування рішення суду першої інстанції яким зобов`язано ОСОБА_2 знести каналізаційний колектор, та направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, викладених вище.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц.

У цій постанові сформульовано висновок про те, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Верховний Суд погоджується з тим, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у цій постанові, а отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи судами проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Суду необхідно встановити технічну можливість переобладнання або перенесення каналізаційного колектора в інше місце, чи вирішити питання про можливість укладення нового договору сервітуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що Верховний Суд ухвалює остаточне рішення в частині вимог про розірвання договору сервітуту та припинення дії сервітуту, відповідно здійснюється розподілу судових витрат.

Оскільки рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат стягнуто 2 209,20 грн, то це судове рішення підлягає зміні, шляхом зменшення присудженого ОСОБА_1 судового збору до 711,00 грн.

За подання ОСОБА_2 апеляційної скарги, з ОСОБА_1 необхідно стягнути 1 066,50 грн.

Крім того, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 422,00 грн на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за подання касаційної скарги.

Шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню355,50 грн (1 422,00 грн - 1 066,50 грн = 355,50 грн).

Керуючись статтями 141 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року скасувати.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2019року в частині вирішення вимог про розірвання договору, укладеного 15 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2019року в частині вирішення вимог про знесення самочинного будівництва - каналізаційного колектора, збудованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок ОСОБА_2 , скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2019 року в частині компенсації ОСОБА_1 сплаченого ним судового збору в сумі 2 209,00 грн змінити, зменшити розмір присудженого ОСОБА_1 судового збору до 711,80 грн.

В іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2019року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_3 ) 355,50 грн на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко