Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 442/7655/17

провадження № 61-2304св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватра»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Карпінець Вірою Юліанівною , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватра» (далі - ТОВ «Ватра») про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 .

Їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 листопада 2016 року про успадкування нею частки в статутному фонді ТОВ «Ватра», яка в грошовому виразі становить 507,20 грн, що належала спадкодавцю на підставі виданої товариством довідки від 26 серпня 2016 року № 6, в якій розмір відсотків цієї частки в майні товариства не зазначено.

Вважала, що у зв`язку з відмовою їй у прийнятті до учасників товариства, як правонаступника померлого учасника товариства ОСОБА_3 , відповідач зобов`язаний провести з нею розрахунок за належну спадкодавцю частку, яку необхідно визначати, виходячи із вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов`язань товариства, які обліковуються на його балансі, де відображається вартість активів товариства та джерела їх формування, складеному на дату виходу (виключення) учасника.

Ураховуючи наведене, просила стягнути з відповідача частину ринкової вартості майна товариства, визначеної на момент смерті його учасника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропорційно до його частки в статутному фонді товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Ватра» на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 15 листопада 2016 року належну померлому ОСОБА_3 частку в статутному фонді ТОВ «Ватра» в розмірі, що в грошовому виразі становить 507,20 грн.

Стягнуто з ТОВ «Ватра» на користь ОСОБА_1 320,00 грн понесених судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину вартість частки спадкодавця в статутному фонді ТОВ «Ватра» становить 507,20 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 442/7655/17 встановлено, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 листопада 2016 року, яке є правовстановлюючим документом, містить в грошовому виразі розмір частки майна, що належала спадкодавцю на час смерті.

Оскільки правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право на спадщину за законом (дубліката), виданим 15 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької держаної нотаріальної контори Кушніром О. І., визначено вартість спадкового майна колишнього учасника ТОВ «Ватра», то правових підстав для стягнення з вказаного товариства частини ринкової вартості майна товариства, визначеного на момент смерті учасника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропорційно до його частки в статутному фонді, немає. Тому стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають грошові кошти в розмірі 507,20 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частки в статутному фонді ТОВ «Ватра», що в грошовому виразі становить 507,20 грн, яка раніше належала померлому ОСОБА_3 . Доказів про визначення частки ОСОБА_3 у більшому розмірі, ніж передбачено свідоцтвом про право на спадщину, позивачкою не надано. Безпідставними є доводи апеляційної скарги в частині необхідності призначення у даній справі судової експертизи, оскільки це питання вже було предметом розгляду Львівського апеляційного суду, який своєю постановою від 05 лютого 2019 року (провадження № 22-ц/811/978/18) скасував ухвалу суду першої інстанції від 24 травня 2018 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи і в задоволенні клопотання представників позивачки про призначення в справі експертизи відмовив.

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- вартість частки визначена товариством номінально. Перешкодою для визначення реальної (ринкової) вартості частки стала постанова Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року (провадження № 22-ц/811/978/18), якою скасовано ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2018 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Постанова окремому оскарженню не підлягала, проте нею було заздалегідь вирішено спір по суті на користь відповідача;

- апеляційний суд не врахував, що свідоцтво про право на спадщину є лише документом, яким оформлюється відповідне право (право на спадкування частки). Свідоцтво не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право на спадщину лише фіксує факт права на спадкування. Фіксація у свідоцтві номінальної вартості частки не робить його недійсним, але вказівка на таку вартість не спростовує ні розміру самої частки (як математичної величини), і не спростовує право особи на отримання ринкової вартості цієї частки;

- позовна заява містить вимогу про стягнення з ТОВ «Ватра» на користь позивачки частини ринкової вартості майна товариства, визначеної на момент смерті учасника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , пропорційно до його частки у статутному фонді. Документи, подані відповідачем до суду свідчать, що грошова сума коштів, внесених до статутного фонду товариства складає його частку у цьому фонді. Для встановлення такої ціни необхідні висновки експерта;

- помилки, яких допустилися суди першої та апеляційної інстанцій, зводяться до того, що поза увагою судів залишилися так обставини:

1. особа, яка відповідно до закону успадковує частку, і цю математичну величину і юридичне поняття не можна ототожнювати з грошовим виразом;

2. ОСОБА_3 ніколи не виходив з товариства (не вчиняв жодних дій), його смерть - це подія; відносини спадкування (відносини, що пов`язані з настанням такої події як смерть учасника ТОВ) Статутом ТОВ «Ватра» не врегульовано, а тому неприпустимо судом посилатися на установчі документи ТОВ, в яких немає про це жодної згадки;

3. спадкоємці мають право на отримання частки за ринковою (справедливою) ціною.

Зміст відзиву

У березні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Ватра» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що на користь позивачки належить стягнути 507,20 грн. Представник позивачки не мав права подавати касаційну скаргу, оскільки строк довіреності, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з правом передоручення та підставі якої був укладений договір про надання правової допомоги від 23 лютого 2018 року між ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та Карпінець В. Ю. , закінчився 19 вересня 2020 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадженнявказано, що доводи скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 592/7412/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 3-182гс14, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з установчим договором про створення ТОВ «Ватра», нотаріально посвідченим 26 лютого 1996 року державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори Дякон Г. І., зареєстрованим в реєстрі за № 300, та статутом указаного товариства ОСОБА_3 був засновником вказаного товариства (пункт 25).

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 зазначеного установчого договору розмір внеску засновника ОСОБА_3 становив 50 млн 720 тис. карбованців.

У вказаному установчому договорі передбачено, що у випадку виходу з Товариства будь-якого із засновників йому повертається грошова сума коштів, внесених у статутний фонд у вигляді особистого внеску.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької держаної нотаріальної контори Кушнір О. І., ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом вказаного свідоцтва, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частки в статутному фонді ТОВ «Ватра», що в грошовому виразі становить 507,20 грн, яка раніше належала померлому ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Згідно частини п`ятої статті 147 ЦК України (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до статті 148 ЦК України (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/5747/13-ц (провадження № 61-19093св19) зазначено, що «статтями 1216 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Права правонаступників (спадкоємців) учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства (статтями 147 148 ЦК України, Законом України «Про господарські товариства») та положеннями статуту товариства. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено перехід до спадкоємця фізичної особи - учасника товариства з обмеженою відповідальністю, частки учасника (спадкодавця) у статутному капіталі, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки зі спадкоємцями учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції Кодексу спадкоємець, як і учасник, який вийшов із товариства, набуває право одержати вартість частини майна, пропорційно частці у статутному капіталі. За домовленістю між спадкоємцем (учасником) та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Статтею 54 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. При визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати, суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов`язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України «Про господарські товариства», а невиконання цього обов`язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 (провадження № 12-38гс12) (провадження № 12-38гс12) викладено правовий висновок про те, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. За наявності спору між учасниками товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

- позивачка просила стягнути з ТОВ «Ватра» на її користь частину ринкової вартості майна товариства, визначеної на момент смерті його учасника ОСОБА_3 , після смерті якого вона прийняла спадщину, пропорційно до його частки в статутному фонді;

- ОСОБА_1 надала суду довідку товариства про те, що розмір частки, яка належала ОСОБА_3 , становить 1,497 % у статутному капіталі (т. 2, а. с. 42);

- суд першої інстанції стягнув частку у статутному фонді товариства в розмірі, що в грошовому виразі становить 507,20 грн, як про це зазначено у свідоцтві про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , незважаючи на те, що позивачка не просила стягнути суму, яка вказана у свідоцтві;

- з урахуванням положень частини п`ятої статті 147 і частини другої статті 148 ЦК України, спадкоємцям учасника товариства виплачується вартість частини майна товариства пропорційно частці учасника у статутному капіталі товариства;

- суди не встановили, чи дотримано позивачем положення статей 147 148 ЦК України (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини);

- суд першої інстанції не встановив розмір частки спадкодавця у статутному капіталі та вартість частини майна товариства пропорційно частці на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 , у зв`язку з чим помилково стягнув номінальну вартість частки, визначену у свідоцтві про право на спадщину.

Колегія суддів відхиляє аргумент відзиву про те, що касаційна скарга подана неповноважною особою, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Карпінець В. Ю. приєднала до касаційної скарги ордер від 10 лютого 2021 року, що узгоджується з положенням частини четвертої статті 62 та частини третьої статті 392 ЦПК України, тобто особа, яка подала касаційну скаргу, виконала всі вимоги щодо форми та змісту скарги.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/5747/13-ц (провадження № 61-19093св19) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені рішення та постанову - скасувати з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Карпінець Вірою Юліанівною ,задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 вересня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук