ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №442/8034/17

адміністративне провадження № К/9901/5424/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 442/8034/17

за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Дрогобицької міської ради Львівської області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мікули О.І., суддів: Кучмара В.Я., Курильця А.Р.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 «Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі АДРЕСА_1 ».

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі АДРЕСА_1 » порушує його конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, оскільки цим рішенням визначено додаткові документи, які необхідно подавати при зверненні з заявою про отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що що норми рішення Дрогобицької міської ради № 871 від 03 жовтня 2017 року не поширюються на правовідносини, що виникли до його затвердження. Крім того, позивач не навів обставин, які б об`єктивно свідчили, що він має матеріально-правову заінтересованість у розгляді справи та є потерпілим від негативних наслідків, пов`язаних з оскаржуваним рішенням. Отже, його права не були порушені, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 вересня 2018 року у справі № 442/8034/17 скасовано, та прийнято постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та нечинним рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 «Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі АДРЕСА_1 ».

6. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що положення оскаржуваного нормативно - правового акта суперечать нормам Земельного Кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 26 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дрогобицької міської ради Львівської області.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 вересня 2018 року по справі № 442/8034/17.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не суб`єктом на якого розповсюджується дія оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим воно не порушує його права та інтереси.

Також відповідач зазначив, що Міська рада в межах своїх повноважень наділена правом приймати нормативні та інші акти у формі рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2019 року визначено склад колегії суддів: Анцупова Т.О. (головуючий суддя), Стародуб О.П., Кравчук В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 25.06.2019 № 836/0/78-19, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суд не надходило.

Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2022 року прийняв до провадження зазначену касаційну скаргу та призначив до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 18 жовтня 2022 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі АДРЕСА_1 .

У зазначеному районі м. Дрогобича розроблений план зонування та детальний план території, згідно з яким в кварталі передбачено земельні ділянки індивідуального житлового будівництва в кількості 67 шт.

ОСОБА_1 додав до заяви графічний матеріал, на якому вказав бажане місце розташування земельної ділянки орієнтованою площею 700 кв. м., яка на проектному плані зазначена під № 16.

Рішенням Дрогобицької міської ради від 30 листопада 2016 року № 465 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 700 кв. м. у районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (пп.1.4 п.1 рішення).

Вказане рішення міської ради позивач оскаржив в судовому порядку.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п.п.1.1 п.4 рішення Дрогобицької міської ради Львівської області від 30 листопада 2016 року № 465 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, у припиненні права оренди, у передачі у власність, у затвердженні проекту відведення та наданні в оренду земельної ділянки». Зобов`язано Дрогобицьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради задоволено частково. Скасовано постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 442/3712/17 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У решті постанову залишено без змін.

03 жовтня 2017 року з метою врегулювання порядку надання земельних ділянок громадянам у м.Дрогобичі, враховуючи рекомендації постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин, керуючись ст.12 116 118 ЗК України і відповідно до п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» Дрогобицька міська рада прийняла рішення № 871 Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі вулиці Паркової у місті Дрогобичі».

Пунктом 1 цього рішення затверджено Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови, в якому планується проводити роботи з проектування та забудови інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до Детального плану території в районі вулиці Паркової у місті Дрогобичі, згідно з Додатком.

Вважаючи, що вказане рішення Дрогобицької міської ради порушує його конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, позивач звернувся в суд з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

10. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У статті 4 КАС України визначено терміни "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт":

нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Необхідно вказати на таку особливість нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки за для розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічна права позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а (2-а/0182/102/2016).

11. Рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі вулиці Паркової у місті Дрогобичі» стосується неперсоніфікованих осіб. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржуване рішення має необмежений термін дії.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшла висновку, що доводи відповідача про те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії є хибними, оскільки Рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 має ознаки нормативно-правового акту.

12. Стосовно права позивача на звернення до суду з цим позовом, колегія суддів Верховного Суду зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року №6-зп/1997: «Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність)».

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Стаття 264 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження нормативно-правового акту органів місцевого самоврядування надано в тому числі і особам, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

13. Оскільки оскаржуване рішення Дрогобицької міської ради Львівської області визначає порядок виділення громадянам земельних ділянок, що є конституційним правом кожного відповідно до статті 14 Конституції України, позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Крім того, на момент звернення до суду з даною позовною заявою, також в судовому порядку розглядалась справа № 442/3712/17 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради щодо законності відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі АДРЕСА_1 . Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року зобов`язано Дрогобицьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ділянки № 63, площею 600 кв.м., по АДРЕСА_1 , після того, як постановою Львівського апеляційного адміністративного суду було скасовано постанову суду першої інстанції по справі № 442/3712/17 та відмовлено у задоволенні позову.

Суд зазначає, що рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу.

Отже, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з доводами відповідача щодо не наведення позивачем доказів стосовно порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин та не доведення того, що оскаржуване рішення безпосередньо зачіпає його права.

14. Щодо правомірності оскаржуваного рішення Дрогобицької міської ради від 03 жовтня 2017 року № 871 Верховний Суд звертає увагу на таке.

Згідно з п.1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Дрогобицької міської ради Львівської області, воно прийняте з метою врегулювання порядку надання земельних ділянок громадянам у м.Дрогобичі, враховуючи рекомендації постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин, керуючись статтями 12 116 118 ЗК України, відповідно до п.34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»

Цим Положенням визначено умови виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, порядок здійснення підготовчих дій щодо виділення громадянам відповідних земельних ділянок, порядок прийому документів та реєстрації заявників та порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.

15. В обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 покликається на те, що документи, зазначені в пп.2.2. п.2, а саме: довідка з відділу Держгеокадастру про невикористання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та згода на укладення угоди із Замовником на проектування та забудову інженерно-транспортної інфраструктури індивідуальної забудови кварталів, не передбачені частиною шостою статті 118 ЗК України.

Також ОСОБА_1 зазначає, що у п.п. 6.2. п. 6 Положення створені додаткові підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які не передбачені ЗК України, а положення вказаного рішення про необхідність укладення договору пайової участі на будівництво інженерно-транспортної інфраструктури будинків котеджного типу та сплати 318 516,15 грн. пайового внеску згідно з договором, укладеним із замовником з проектування та забудови інженерно-транспортної інфраструктури індивідуальної забудови кварталу, суперечать статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

16. Зазначене, на думку позивача, свідчать про неправомірність прийняття оскаржуваного рішення міської ради, оскільки таке протиправно розширює визначений статтею 118 ЗК України перелік документів, необхідних для здійснення процедури передачі земельних ділянок комунальної власності у приватну власність та є передумовою для відмови у майбутньому позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином волевиявленням ради, щодо надання права власності від імені відповідної територіальної громади в сфері регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

17. Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, статтею 12 та 122 ЗК України.

Відповідно до п.а,б частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень.

Ця стаття також визначає підстави безоплатного набуття у власність громадянами права на землю, зокрема, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

18. Частина шоста статті 118 ЗК України встановлює, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву (клопотання) до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, наведеними вище нормами права передбачено чіткий перелік документів необхідних для звернення з заявою про отримання земельної ділянки у власність.

19. Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення Дрогобицької міської ради вбачається, що у пп.2.2. п.2. Положення, зазначено, що до заяви додаються наступні документи: документ, що посвідчує особу, копія ідентифікаційного коду, довідка з відділу Держгеокадастру у м.Дрогобичі про невикористання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, надання згоди на укладення угоди із замовником на проектування та забудову інженерно-транспортної інфраструктури індивідуальної забудови кварталів.

20. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначені вимоги пп.2.2. п.2. Положення суперечать частині шостій статті 118 ЗК України, яка містить вичерпний перелік необхідних до подачі з заявою документів. Крім того, вказаною частиною статті 118 ЗК України чітко зазначено про заборону вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Крім того колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вимога щодо надання згоди заявника на укладення угоди із замовником на проектування та забудову інженерно-транспортної інфраструктури індивідуальної забудови кварталу суперечить статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки пайова участь фізичних або юридичних осіб в розвитку інфраструктури населеного пункту стосується забудовників, а не тих громадян, які лише претендують на одержання земельної ділянки для житлового будівництва; до пайової участі не залучаються замовники у разі будівництва індивідуальних житлових будинків, загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках (ч.4 ст. 40 вказаного Закону).

21. З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що при прийнятті рішення від 03 жовтня 2017 року № 871 Про затвердження «Положення про порядок виділення громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва у відведеному кварталі забудови відповідно до Детального плану території в районі вулиці Паркової у місті Дрогобичі» Дрогобицька міська рада не діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи наведені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій.

Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню та про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області - залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Г. Стрелець

Судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій