№ 443/1512/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року

м. Київ

справа № 443/1512/22

провадження № 61-4425 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги акціонерного товариства «Сенс Банк» на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року та рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року, ухвалених у складі судді Павліва А. І., постанови Львівського апеляційного суду

від 08 лютого 2024 року, прийняті в складі колегії суддів: Савуляка Р. В.,

Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року акціонерне товариство (далі - АТ) «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості, в якому просило суд:

- визнати право іпотеки АТ «Сенс Банк» на майно, реєстраційний номер: 24671619, тип майна: об`єкт незавершеного будівництва, кадастровий номер: 4621510500:01:004:0058, тип земельної ділянки: земельна ділянка,

для обслуговування житлового будинку, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 ,

із земельними покращеннями;

- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на майно, реєстраційний номер майна: 24671619, тип майна: об`єкт незавершеного будівництва, кадастровий номер: 4621510500:01:004:0058, тип земельної ділянки: земельна ділянка,

для обслуговування житлового будинку, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 ,

із земельними покращеннями що належить ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011

в розмірі 40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн на користь АТ «Сенс Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому

за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна,

під час проведення виконавчих дій;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість

за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 в сумі

40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн;

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04 травня 2007 року

між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 604/27-011,

за умовами якого останній отримав кредит в сумі 19 000,00 доларів США

зі сплатою 13 % річних за перший рік і подальшим щорічним переглядом процентів, із кінцевим терміном повернення заборгованості до 03 травня

2022 року.

На забезпечення виконання указаного кредитного договору того самого дня,

04 травня 2007 року, між ними було укладено договір іпотеки, посвідчений

22 лютого 2007 року приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Медвідь Н. С. за реєстровим № 123, згідно з яким

ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ,

що складається із двох житлових кімнат та однієї кухні, житловою

площею 44,4 кв. м, загальною площею 73,8 кв. м, (позначений за планом земельної ділянки літерою «Б-1») та господарські споруди: гараж (позначений за планом земельної ділянки літерою «B»), огорожа (позначена за планом земельної ділянки цифрою «№ 1»), ворота (позначені за планом земельної ділянки цифрою № 2),

що належить Іпотекодавцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 01 жовтня

2010 року у справі № 2-424/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 у сумі 33 654,99 доларів США,

що еквівалентно 265 543,86 грн, а також 2 926,06 грн пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту та відсотках за період із 20 серпня 2009 року

по 20 серпня 2010 року, а всього 268 469,92 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 04 травня 2007 року на житловий будинок

АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк»

з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а так само наданням банк всіх повноважень необхідних для проведення продажу вказаного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011. Виселено ОСОБА_1 із указаного житлового будинку з зняттям

із реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Жидачівського РВ ГУМВСУ у Львівській області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 березня 2017 року у справі № 443/749/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 604/27-011, а саме: 6 772,01 доларів США заборгованості по відсотках за період із 20 серпня 2010 року по 26 березня

2015 року; 89 967,37 грн пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту

та відсотках за період із 25 березня 2014 року по 25 березня 2015 року, а також

3 654,00 грн судового збору.

Відповідно до абзацу третього пункту 1.1 договору іпотеки від 04 травня 2007 року, статті 6 Закону України «Про іпотеку», іпотека за цим договором поширюється

на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок та господарські споруди. Іпотекодавець зобов`язується протягом шести місяців з дати посвідчення даного договору іпотеки приватизувати земельну ділянку, розташовану

за адресою: АДРЕСА_1 , та надати її в іпотеку банку, за умови нотаріального посвідчення договору іпотеки земельної ділянки.

Згідно з довідкою № 310743037 від 25 вересня 2022 по земельній ділянці, кадастровий номер 4621510500:01:004:0058 відсутній запис про іпотеку в реєстрі нерухомого майна. На день подання позовної заяви заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 не погашена й складає

40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн згідно з рішеннями судів (справи

№ 2-424/10, № 443/749/15-ц).

З урахуванням наведеного, АТ «Сенс Банк» просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року закрито провадження у цій справі в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року

№ 604/27-011 в розмірі 40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, спір між позивачем

(ПАТ «Укрсоцбанк», який було реорганізовано шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», потім перейменовано в АТ «Сенс Банк»), і відповідачем, предметом якого було стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року

№ 604/27-011, розглядався Жидачівським районним судом Львівської області (справи № 2-424/10 та № 443/749/15-ц), за наслідком розгляду яких ухвалені відповідні судові рішення, які набрали законної сили. Проте позивач просить суд стягнути заборгованість, яка вже була стягнута судом у цих справах.

Оскільки на час звернення до суду з цим позовом існують рішення судів,

які набрали законної сили, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у частині стягнення

із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором

від 04 травня 2007 року № 604/27-011 в розмірі 40 427,00 доларів США

та 89 967,37 грн підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Визнано право іпотеки АТ «Сенс Банк» на майно - земельну ділянку, кадастровий номер: 4621510500:01:004:0058,

з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку,

яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, кадастровий номер: 4621510500:01:004:0058, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, яка знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення публічних торгів у порядку виконавчого провадження, за початковою ціною предмета забезпечувального обтяження, визначеною незалежним суб`єктом оціночної діяльності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку, передбаченого договором іпотеки щодо передання в іпотеку земельної ділянки,

на якій розташований житловий будинок, що є предметом зазначеного договору іпотеки, після її приватизації. ОСОБА_1 , набувши право власності на спірну земельну ділянку, не повідомив іпотекодержателя про оформлення правовстановлюючого документа на неї та не передав її в іпотеку банку, тобто

не виконав взятий на себе обов`язок за договором іпотеки.

Районний суд уважав, що спірна земельна ділянка є предметом іпотеки, тому, врахувавши рішення Жидачівського районного суду Львівської області

від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-424/10, яке набрало законної сили, зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог АТ «Сенс Банк».

Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що іпотекодержатель (позивач), уклавши з іпотекодавцем (відповідачем) договір іпотеки та передбачивши у ньому відповідний обов`язок іпотекодавця вчинити дії щодо приватизації земельної ділянки й передачі її

у подальшому в іпотеку, обґрунтовано розраховував на добросовісну поведінку іпотекодавця, а відтак, не був обтяжений обов`язком перевіряти вчинення іпотекодавцем зазначених дій. Водночас, відповідач отримавши державний акт

на право власності на вказану земельну ділянку та зареєструвавши право приватної власності на неї, не повідомив про це банк та не передав земельну ділянку в іпотеку, тобто діяв приховано та недобросовісно. Про наявність

у відповідача речового права на спірне нерухоме майно позивач дізнався

25 вересня 2022 року, тому суд уважав, що позовну давність не пропущено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення. Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду про закриття провадження у справі у відповідній частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки на час звернення позивача до суду з цим позовом, у якому банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011

у розмірі 40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн, існують судові рішення (справи

№ 2-424/10 та № 443/749/15-ц), які набрали законної сили, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав,

і в яких указана заборгованість уже стягнута з відповідача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорненького Я. Б., задоволено. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову банка, суд апеляційної інстанції урахував, що право власності на спірне нерухоме майно відповідачем було зареєстровано 11 вересня 2008 року, проте позивач

не вживав розумних заходів для перевірки правильності використання предмету іпотеки ОСОБА_1 , звертаючись у серпні 2010 року до суду з позовом у справі № 2-424/10, у тому числі з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, банк мав можливість заявити вимоги про звернення стягнення на земельну ділянку, однак такої вимоги не заявив. Не звертався із такими вимогами й у 2015 році у справі № 443/749/15-ц. Із цих підстав, суд уважав,

що початок перебігу позовної давності в спірних правовідносинах слід обчислювати з 20 серпня 2010 року, коли позивач, пред`явивши відповідний позов у справі № 2-424/10 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011.

Невиконання ОСОБА_1 умов договору іпотеки щодо його зобов`язання протягом шести місяців приватизувати спірну земельну ділянку та надати

її в іпотеку банку не може зупиняти загальну позовну даність у цих правовідносинах. Як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач просив застосувати позовну давність, встановлену статтею 257

ЦК України, та відмовити в задоволенні позову з урахуванням вимог статті 267

ЦК України, а тому встановивши, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про визнання права іпотеки та звернення стягнення є обґрунтованими та доведеними, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що цей позов поданий із пропуском позовної давності, відтак, відмовив у їх задоволенні з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами:

- на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року,

в якій просить скасувати повністю постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду в частині задоволених вимог, і скасувати рішення районного суду в частині незадоволених вимог й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі, а саме: визнати право іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку.

- на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій

та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень по суті спору заявник зазначає, що: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалах суду від 05 квітня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду (в електронному вигляді).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не з`ясовано фактичні обставини, що мають значення для справи, не надано оцінки наявним у справі доказам і доводам позивача, а також не враховано, що саме відповідач, як іпотекодавець, зобов`язувався зареєструвати за собою право власності на спірну ділянку, проте не виконав цього, тобто діяв недобросовісно, тому у спірних правовідносинах не може бути «прострочення» (дослівно) зі сторони іпотекодержателя.

Заявник уважає, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки може виникнути лише після визнання права іпотеки, тому по жодній із цих вимог позовну давність не пропущено.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки вийшов за межі позовних вимог, зокрема задовольнив тільки вимогу

про звернення стягнення на предмет іпотеки без зазначення суми до стягнення

за кредитним договором, що в такому разі унеможливлює здійснення виконавчого провадження із його виконання та суперечить положенням статті 39

Закону України «Про іпотеку».

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року мотивована тим, що для застосування положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є необхідним одночасна наявність трьох обставин: ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, з тих саме підстав. У цій справі вказаних обставин немає, відтак є помилковим висновок судів про наявність підстав для закриття провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

У цій справі (№ 443/1512/22) позивач просив: визнати право іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки (земельну ділянку) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 427,00 доларів США

та 89 967,37 грн.

У справі № 2-424/10 просив стягнути заборгованість за кредитним договором

із 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року у сумі 33 654,99 доларів США

та пеню за несвоєчасну сплату кредиту та процентів у сумі 2 926,06 грн пені.

У справі № 443/749/15-ц просив стягнути заборгованість зі сплати процентів

за період із 20 серпня 2010 року по 26 березня 2015 року в розмірі 6 772,01 доларів США та пеню за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за період із 25 березня 2014 року по 25 березня 2015 року в розмірі 89 967,37 грн.

Тобто у цих справах відрізняється сума позову, період стягнення, грошовий еквівалент. У справах № 2-424/10 та № 443/749/15-ц підставами виникнення боргу було зазначено кредитний договір, тоді як у цій справі - судові рішення.

Зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості та стягнення заборгованості - це два різні способи судового захисту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорненький Я. Б., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, мотивований тим,

що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою,

тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 травня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 604/27-011, відповідно до умов якого позичальнику надано у тимчасове користування грошові кошти у сумі 19 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами пункту 2.6 цього договору, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 03 травня 2022 року.

На забезпечення виконання умов указаного договору кредиту, 04 травня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки,

за яким іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається з 2 (двох) житлових кімнат та 1 (однієї) кухні, житловою площею 44,4 кв. м, загальною площею 73,8 кв. м, (позначений

за планом земельної ділянки літерою «Б-1») та господарські споруди: гараж (позначений за планом земельної ділянки літерою «B»), огорожа (позначена

за планом земельної ділянки цифрою «№ 1»), ворота (позначені за планом земельної ділянки цифрою № 2), що належить іпотекодавцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Медвідь Н. С.

22 лютого 2007 року за реєстровим № 123, та зареєстрованого комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 14 березня 2007 року в книзі 10 за номером запису 1795,

що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 14 березня 2007року за № 13872836. Житловий будинок та господарські споруди зареєстровані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 17794181. Житловий будинок

та господарські споруди розташовані на землях Ходорівської міської ради. Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок

та господарські споруди. Іпотекодавець зобов`язується протягом шести місяців

з дати посвідчення даного договору іпотеки приватизувати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та надати її в іпотеку банку, за умови нотаріального посвідчення договору іпотеки земельної ділянки.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 01 жовтня

2010 року у справі № 2-424/10 позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 у сумі 33 654,99 доларів CШA,

по АДРЕСА_1 , загальною площею 73,8 кв. м, шляхом продажу вказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу

з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а так само наданням позивачу всіх повноважень необхідних для проведення продажу вказаного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня

2007 року № 604/27-011. Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку

по АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції

і реєстрації фізичних осіб Жидачівського РВ ГУМВСУ у Львівській області. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судові витрати у сумі 1 820,00 грн.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 25 грудня

2015 року у справі № 443/749/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 26 747,00 доларів США та 89 967,37 грн, що в загальній сумі

в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ становить 720 046,95 грн та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 березня 2017 року рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року у справі № 443/749/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги

ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 607/27-011 від 04 травня 2007 року, а саме: 6 772,01 доларів США заборгованості по відсотках за період із 20 серпня 2010 року по 26 березня

2015 року, 89 967,37 грн пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту

та відсотках за період із 25 березня 2014 року по 25 березня 2015 року, а також 3 654,00 грн судового збору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта

№ 310743037 від 25 вересня 2022 року, власником земельної ділянки кадастровий номер 4621510500:01:004:0058 для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

є ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 463654, 12 листопада 2007 року, Ходорівська міська рада. 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на вказану земельну ділянку. Однак, в іпотеку банку її

не передав та не повідомив іпотекодержателя про оформлення правовстановлюючої документації на спірну земельну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги АТ «Сенс Банк» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо оскарження ухвали Жидачівського районного суду Львівської області

від 17 серпня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року щодо її перегляду

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду

або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені

з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження

у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено,

що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення,

яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження

у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена,

по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів

не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб

за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим,

не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами

при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження

№ 12-15гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають

за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами

та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити,

на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить

про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет

і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18 (провадження № 61-11734св19), від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19 (провадження № 61-16272св21), від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22 (провадження № 61-8140св23),

від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18 (провадження № 61-5565св23),

та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона

не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих

же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі

за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня

1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Сенс Банк», серед іншого, просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011

у сумі 40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 01 жовтня

2010 року у справі № 2-424/10 позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено, зокрема стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість

за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 у сумі

33 654,99 доларів CШA, що еквівалентно 265 543,86 грн, а також 2 926,06 грн

пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту та відсотках за період

із 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року, а всього 268 469,92 грн.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 25 грудня

2015 року у справі № 443/749/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, зокрема стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість

за договором кредиту в сумі 26 747,00 доларів США та 89 967,37 грн, що в загальній сумі в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ становить

720 046,95 грн.

ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 607/27-011 від 04 травня 2007 року, а саме: 6 772,01 доларів США заборгованості по відсотках за період із 20 серпня 2010 року по 26 березня

2015 року, 89 967,37 грн пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту

та відсотках за період із 25 березня 2014 року по 25 березня 2015 року.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши наявність спору в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 607/27-011 між тими самими сторонами,

про той самий предмет і з тих самих підстав, з приводу якого набрали законної сили рішення судів у справах № 2-424/10 та № 443/749/15-ц, дійшов обґрунтованого висновку про наявність, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, підстав для закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 604/27-011 в розмірі

40 427,00 доларів США та 89 967,37 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів та зауважує, що суми заявлені до стягнення, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору від 04 травня 2007 року № 604/27-011 співпадають (шляхом

їх додавання), належних, допустимих і достатніх доказів на спростування установлених судами обставин позивачем не надано.

Твердження позивача про відсутність вимоги «про стягнення заборгованості

за кредитним договором» у прохальній частині позовних вимог не відповідають дійсності, є виключно трактуванням норм процесуального права на свою користь та намаганням вести суд в оману, що свідчить про зловживання процесуальними правами з боку позивача.

Доводи заявника у цій частині (допущено помилку, різні суми, періоди стягнення, підстави виникнення боргу) не можуть братися до уваги, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами, доказами, наявними в матеріалах справи,

а також указаними вище рішеннями судів, ухваленими у справах № 2-424/10

та № 443/749/15-ц, які набрали законної сили.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (див. постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19, провадження № 61-1251св23).

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судами пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, відтак оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають залишенню без змін.

Щодо оскарження рішення Жидачівського районного суду Львівської області

від 17 серпня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року

АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з цим позовом, в якому просив суд, зокрема: визнати право іпотеки та звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року.

Суд першої інстанції задовольнив позов АТ «Сенс Банк» при цьому відхиливши заяву відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин,

із огляду на те, що про своє порушене право позивач дізнався 25 вересня

2022 року.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні обґрунтованого позову АТ «Сенс Банк» з підстав пропуску позовної давності.

Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні

і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право

на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України «Про іпотеку» якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці,

яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що на забезпечення виконання умов договору кредиту від 04 травня 2007 року № 604/27-011, 04 травня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк»

та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передає

в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: житловий будинок

АДРЕСА_1 , загальною площею 73,8 кв. м, (позначений за планом земельної ділянки

літерою «Б-1») та господарські споруди: гараж (позначений за планом земельної ділянки літерою «B»), огорожа (позначена за планом земельної ділянки цифрою

«№ 1»), ворота (позначені за планом земельної ділянки цифрою № 2), що належить іпотекодавцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Медвідь Н. С. 22 лютого 2007 року за реєстровим № 123. Житловий будинок та господарські споруди розташовані на землях Ходорівської міської ради. Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок та господарські споруди. Іпотекодавець зобов`язується протягом шести місяців з дати посвідчення даного договору іпотеки приватизувати земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 та надати її в іпотеку банку, за умови нотаріального посвідчення договору іпотеки земельної ділянки.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 01 жовтня

2010 року у справі № 2-424/10 позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено. Стягнуто

2007 року № 604/27-011. Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку

по АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції

АТ «Сенс Банк» уважає себе іпотекодержателем спірного нерухомого майна

та вважає, що його право порушене, оскільки ОСОБА_1 , після набуття

у 2008 році права власності на спірну земельну ділянку, не виконав умови договору іпотеки щодо його обов`язку у частині передання в іпотеку цієї земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, що є предметом договору іпотеки.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань,

у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257

ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261

ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право

в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями

з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається

зі спливом строку виконання

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази,

які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ,

від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ,

від 29 січня 2013 року).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок,

що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно

від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі

№ 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що: «31. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення

з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором

не є підставою для припинення грошового зобов`зання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див.: постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).

48. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право

чи інтерес через суд.

51. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу

за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності

за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки».

У цій справі, у 2010 році банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до Жидачівського районного суду Львівської області з позовом про стягнення із відповідача заборгованості, який рішення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, який рішенням 01 жовтня 2010 року задовольнив позов (справа

№ 2-424/10). Більше того, у цій справі банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок.

Використавши своє право, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, пред`явивши позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів

за користування кредитом.

Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не замінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги

за кредитними договорами, для нового кредитора строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для первісного кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі

№ 523/10225/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Як зазначалось вище, право іпотеки виникло у позивача на підставі укладеного між ним, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, іпотечного договору від 04 травня 2007 року, за яким предметом іпотеки був житловий будинок.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить

не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав,

а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці фанти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права,

хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду

від 21 березня 2018 у справі № 57/314-6/526-2012.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися)

про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи

в задоволенні позову АТ «Сенс Банк», урахував судові рішення, ухвалені у справах № 2-424/10 та № 443/749/15-ц, які набрали законної сили, та встановив,

що позивач не вживав розумних заходів для перевірки правильності використання предмету іпотеки ОСОБА_1 , зокрема, звертаючись у серпні 2010 року до суду з відповідним позовом у справі № 2-424/10 не заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку, як і не звертався

із такими вимогами й у 2015 році у справі № 443/749/15-ц, а тому вважав,

Отже, встановивши, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про визнання права іпотеки та звернення стягнення є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що цей позов поданий із пропуском позовної давності, відтак, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні з цих підстав.

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги (по суті вирішення спору), є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі у цій частині, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги (по суті вирішення спору) зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої,

так і судом апеляційної інстанцій. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено. Судові рішення

є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими

з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду

від 08 лютого 2024 року (за наслідками її перегляду) та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року (по суті вирішення спору) - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень у відповідних частинах не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року (за наслідками

її перегляду) та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року (по суті вирішення спору) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць