Постанова
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 444/1496/16-ц
провадження № 61-8005св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Замківська сільська рада Жовківського району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його дядька ОСОБА_2 залишився житловий будинок АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).
Жовківська Дежавна нотаріальна контора відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно. Вказав, що інших спадкоємців, крім нього, немає. Просив визнати його право власності на житловий будинок.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року позов задоволено.
Визнано право власності ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що померлий ОСОБА_2 був останнім членом колгоспного двору. Також судом першої інстанції взято до уваги рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року, відповідно до якого позивачу ОСОБА_1 визначено додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті дядька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позову про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_2 були спадкоємці першої черги, а саме ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка та мала право на частку у спадковому майні, як член колгоспного двору, розпорядилася своєю власністю на випадок смерті, посвідчивши заповіт на користь ОСОБА_3 , відтак відсутні правові підстави для визнання права власності на спадкове майно за позивачем ОСОБА_1 . Суд першої інстанції зазначені обставини та докази, які містяться у справі № 444/1483/15 не дослідив, до участі у справі ОСОБА_3 не залучив, внаслідок чого при прийнятті рішення допустив порушення норм матеріального права, що стало причиною прийняття незаконного рішення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
15 квітня 2019 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року та залишити в силі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не встановлено коло всіх спадкоємців, а також було порушено пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України, а саме не зупинено провадження у даній справі до вирішення справи № 44/1483/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області, третьої особи: Реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що призвело до порушення норм матеріального права, зокрема, але не виключно частини першої статті 1276 ЦК України.
Також судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, а саме розглянуто справу без присутності позивача, та необґрунтовано відмовлено у задоволенні його клопотання про перенесення судом розгляду справи, чим порушено право позивача на його захист у суді.
Доводи інших учасників справи
09 червня 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржуване рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовківського районного суду Львівської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_2 , який був рідним братом його батька ОСОБА_5 .
Після смерті дядька залишилося спадкове майно - спірний житловий будинок, який відноситься до суспільної групи господарств «колгоспний двір».
З Витягу № 41125322 від 04 серпня 2015 року про реєстрацію в спадковому реєстрі вбачається, що у Жовківській державній нотаріальній конторі 04 серпня 2015 року зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_2 за заявою позивача ОСОБА_1 .
Постановою Державної нотаріальної контори Жовківського району від 06 серпня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 через відсутність правовстановлюючих документів.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року у справі № 444/1483/15-ц, первісний позов ОСОБА_3 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме житловий будинок в АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно частини 2 статті 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей же строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
б) розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею та коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини, відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини.
Згідно з статтею 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
У відповідності до ст. 1268 та ст. 1269 ЦК України, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину за умови, що такий постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або у визначений законом строк подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, та вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18 липня 2018 року у справі № 444/1483/15-ц, яке набрало законної сили, первісний позов ОСОБА_3 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме житловий будинок в АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Замківської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Матеріалами справи № 444/1483/15-ц встановлено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за життя заповітів не складав. З 1987 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено, що року ОСОБА_4 станом на 15 квітня 1991 року була членом колгоспного двору, мала право на частку у майні колгоспного двору, зокрема, у спірному житловому будинку та на частку після смерті померлого ОСОБА_2 так як фактично вступила в управління спадковим майном і відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК вважається такою, що прийняла спадщину.
ОСОБА_4 на випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла своїй онуці ОСОБА_3 .
Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції обставини та докази, які містяться у справі № 444/1483/15 не дослідив, до участі у справі ОСОБА_3 не залучив, внаслідок чого при прийнятті рішення допустив порушення норм матеріального права, що стало причиною прийняття незаконного рішення.
Оскільки після смерті ОСОБА_2 були спадкоємці першої черги, а саме ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка та мала право на частку у спадковому майні, як член колгоспного двору, розпорядилася своєю власністю на випадок смерті, посвідчивши заповіт на користь ОСОБА_3 , відтак відсутні правові підстави для визнання права власності на спадкове майно за позивачем ОСОБА_1 .
Даний заповіт є чинним, у судовому порядку недійсним визнано не було, тому доводи касаційної скарги про те що судом апеляційної інстанції не встановлено коло спадкоємців не знаходять свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України, та не зупинено провадження у даній справі до вирішення судом апеляційної інстанції справи № 444/1483/15, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.
Відповідно до пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Виходячи з норми статті 251 ЦПК України зупинення провадження у справі -це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Виходячи з зазначеного судом апеляційної інстанції було дотримано норми процесуального права, оскільки об`єктивних підстав, які перешкоджали подальшому розгляду даної справи судом не встановлено, а зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без присутності позивача, та необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про перенесення судом розгляду справи, чим було порушено право позивача на його захист у суді не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки як встановлено з матеріалів справи позивач був належними чином повідомлений про судове засідання яке відбулося 12 березня 2019 року та суд обґрунтував свою відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи в оскаржуваній постанові.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановив коло спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмови у задоволені позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність рішень судів, якими надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статі 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко