Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 444/2344/18

провадження № 61-13565св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року у складі судді Мікули В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця») звернулося до суду з позовом до Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування договору дарування, визнання недійсним державного акта, скасування запису в поземельній книзі та державної реєстрації.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею 17,1368 га, у власності Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці 2 від 17 км + 200 м до 20 км + 544 м в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, раніше передана в користування ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

17 листопада 2015 року комісією в складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району було виявлено, що на 19 км + 10 м - 19 км + 30 м перегону Рудно-Підбірці, з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці згідно з Планом полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м Нестеровського району Львівської області 1962 року становить 20 м від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує зазначену земельну ділянку.

Сітчаста огорожа розташована на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 . Площа перетину земельних ділянок становить 0,0041 га.

Позивачу стало відомо, що на підставі рішення Малехівської сільської ради від 02 червня 2005 року № 14 та договору дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року серії ВМА № 815491 ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4622785700:01:004:0044, загальною площею 0,1162 га.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року серії ВМА № 815491 ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 серпня 2010 року серії ЯИ № 589574.

Позивач вважає зазначений договір дарування від 22 листопада 2008 року незаконним, оскільки право власності на частину спірної земельної ділянки не могло виникнути, оскільки вказана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до земель транспорту та належить державі.

Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення у залізниці права на землі смуги відведення в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі.

Також вважає, що Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми пункту б) частини четвертої статті 84 ЗК України, яким визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже, Малехівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Залізниця як суміжний користувач не погоджувала проект відведення земельної ділянки, акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» просило суд:

- скасувати договір дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року, серія ВМА, № 815491;

- скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 серпня 2010 року серії ЯИ № 589574;

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:004:0044 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, у задоволенні позову ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що діючим на момент відведення спірної земельної ділянки земельним законодавством передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, чого зроблено не було.

Норми статті 68 ЗК України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» та статті 23 Закону України «Про транспорт» дають підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону. Водночас з урахуванням встановлених судами обставин та досліджених доказів позивач не довів належними та допустимими доказами те, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

09 вересня 2020 року АТ «Українська залізниця», від імені якої діє Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином врахували та не надали належної правової оцінки доводам АТ «Українська залізниця» щодо належності та допустимості Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, розробленого у 1962 році, як доказу підтвердження виникнення у залізниці права користування спірною земельною ділянкою.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Земельні ділянки, у тому числі і спірна земельна ділянка, відводились залізниці в користування на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83, Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, та норм відведення земель для залізниці 468-74, затверджених постановою Держбуду СРСР від 19 грудня 1974 року № 247.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у листопаді 2020 року, Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області заперечувала проти доводів АТ «Українська залізниця».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», строк на касаційне оскарження рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження, витребувано із Жовківського районного суду Львівської області цивільну справу № 444/2344/18.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У 1962 році проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці розроблений План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогодні Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м.

Рішенням Дублянської міської Ради народних депутатів Нестеровського району Львівської області від 13 грудня 1990 року № 128 «Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу будівельного паспорта на забудову земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » затверджено наказ УЧГОСП «Дублянський» про закріплення земельної ділянки АДРЕСА_2 , площею 1000 кв. м, під будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Згідно з наказом УЧГОСП «Дублянський» Львівського СГІ від 13 грудня 1990 року № 276 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку, площею 1000 кв. м, у АДРЕСА_2 (ділянка АДРЕСА_2 ) під будівництво житлового будинку.

04 лютого 1991 року ОСОБА_3 видано свідоцтво на забудову вказаної земельної ділянки.

На підставі рішення Малехівської сільської Ради народних депутатів від 15 серпня 1995 року № 105 ОСОБА_3 видано державний акт від 09 жовтня 1995 року серії ІІ-ЛВ № 006563 на право приватної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,10 га.

Рішенням Малехівської сільської Ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 11 червня 1996 року № 216 затверджено акт прийняття в експлуатація індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 .

02 жовтня 1996 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування жилого будинку від 02 жовтня 1996 року серії ААА № 385814.

Згідно з реєстраційним посвідченням Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (ЛОДКБТІЕО) від 17 червня 1997 року серії КММ № 000343 вказаний житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_1 .

22 листопада 2008 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності від 09 жовтня 1995 року серії ІІ-ЛВ № 006563, що підтверджується договором дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року серії ВМА № 815491.

Рішенням Малехівської сільської ради від 02 червня 2005 року № 14 ОСОБА_1 уточнено площу земельної ділянки на АДРЕСА_1 з 0,10 га на 0,1162 га.

На підставі вказаного договору дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року та рішення Малехівської сільської ради від 02 червня 2005 року № 14 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 серпня 2010 року серії ЯИ № 589574.

Згідно з актом обстеження від 17 листопада 2015 року комісією у складі працівників залізниці: головного інженера виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» ОСОБА_4 , інженера-землевпорядника ОСОБА_5 , старшого шляхового майстра ОСОБА_6 , під час обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території с. Малехів Жовківського району Львівської області було виявлено, що на 19 км + 10 м - 19 км + 30 м перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці згідно з Планом полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 Жовківського району Львівської області за 1962 рік становить 20 м від осі головної лінії, знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує спірну земельну ділянку та належить ОСОБА_1 . Площа перетину земельних ділянок становить 0,0041 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження

№ 61-23268св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У пункті «б» частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до статті 6 Закону України № 273/96-ВР від 04 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України № 273/96-ВР від 10 листопада 1994 року «Про транспорт» (далі - Закон № 232/94-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки).

Згідно з частиною першою та другою статті 11 Закону № 232/94-ВР землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Частиною першою статті 23 Закону № 232/94-ВР, яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц,

від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18,

від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18, які прийняті після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у справі, що переглядається у порядку касаційного оскарження, є визнання незаконним та скасування договору дарування земельної ділянки від 22 листопада 2008 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 серпня 2010 року серії ЯИ № 589574, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1162 га, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622785700:01:004:0044, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4622785700:01:004:0044.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалось на те, що частина земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_2 , яка у подальшому відчужила ОСОБА_1 цю земельну ділянку на підставі договору дарування, належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні залізниці.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення сільською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки, власником якої на момент звернення до суду з цим позовом є ОСОБА_1

Верховний Суд у постановах від 01 вересня 2021 року у справі № 444/2315/18 та від 14 квітня 2021 року справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянок про визнання рішень сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166 1167 1173 ЦК України).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування,

без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17

(пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19

(пункти 42, 43, 47, 49).

Також Верховний Суд звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту свого права і шляхом скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки не призведе до припинення речових прав відповідача на земельну ділянку та скасування державної реєстрації таких речових прав.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 жовтня

2020 року у справі № 372/2650/17.

Отже, задоволення вказаних вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Виходячи із встановлених обставин, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильних висновків про відмову у задоволенні позову, але допустили помилки при мотивуванні своїх рішень, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

За таких обставин рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду про те, що підставою для відмови у задоволенні позову є обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.

В іншій рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк