П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 444/45/21

провадження № 61-2646св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Ясиновського Р. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, переданих в якості авансу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що між ним та відповідачем укладений попередній договір купівлі-продажу автомобіля марки МАН 14272, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який оформлений розпискою, яка написана особисто відповідачем.

Відповідно до розписки від 08 червня 2018 року він передав відповідачу 6 000,00 дол. США як частину суми вартості автомобіля, який коштує 8000,00 дол. США, а решту суми - 2 200,00 дол. США зобов`язувався передати до 20 червня 2018 року.

Договір купівлі-продажу автомобіля сторони мали укласти до 20 червня 2018 року на умовах, визначених у розписці, однак цей договір не був укладений в обумовлений строк.

Вказував на те, що він 11 грудня 2020 року звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, однак відповідач не повернув йому кошти у сумі 6 000,00 дол. США.

Зазначав, що у розписці не зазначено про те, що ним передано завдаток, а тому передані ним відповідачу кошти є авансом, які підлягають поверненню у разі невиконанням зобов`язання.

Враховуючи те, що відповідач не виконав зобов`язання, не уклав з ним договір купівлі-продажу, вважав, що грошові кошти, передані ним за попереднім договором (розпискою) у розмірі 6 000,00 дол. США, що станом на час пред`явлення позову становить 169 560,00 грн, підлягають стягненню з відповідача на його користь.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 169 560,00 грн, які були передані ним як аванс.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальні збитки в розмірі 157 212,00 грн., завдані неналежним користуванням автомобілем, та неустойку в розмірі 11 183,68 грн, за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зустрічна позовні заява ОСОБА_2 мотивована тим, що у вересні - жовтні 2016 року він передав ОСОБА_1 у користування спірний автомобіль з умовою набуття ним автомобіля у власність після здійснення повного розрахунку за автомобіль, а саме: сплати грошових коштів у сумі 8 000,00 дол. США, що становить узгоджену між ними ціну автомобіля.

ОСОБА_1 частково здійснював платежі. На момент оформлення між ними розписки 08 червня 2018 року загальна сума платежів становила 6 000,00 дол. США, що було зафіксовано в розписці, як часткова оплата автомобіля, а заборгованість становила 2 500,00 дол. США.

Крім того, відповідач повинен був сплатити ще 200,00 дол. США як доплату за протермінований час і додатково 200,00 дол. США як компенсацію за завдані збитки, що еквівалентно 11 183,68 грн.

Вказував на те, що ОСОБА_1 , не зважаючи на невиконання своїх зобов`язань, продовжував користуватись автомобілем. Тому ОСОБА_2 вирішив провести перевірку технічного стану автомобіля, яка показала, що автомобіль потребує відновлювального ремонту, вартість якого згідно з актом СТО від 08 жовтня 2018 року становить 157 212,00 грн. Після перевірки технічного стану автомобіль залишився у нього.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_2 не був власником спірного автомобіля, хоча згідно з написаною ним розпискою отримав від позивача за автомобіль грошові кошти в сумі 6 000,00 дол. США, дійшов висновку про те, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, які виникають з договору купівлі-продажу автомобіля, та про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не надав належних та достовірних доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що розписка ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року за своїм змістом є попереднім договором купівлі-продажу автомобіля, а передані ним грошові кошти - авансом, а тому дійшли помилкового висновку про те, що він обрав неправильний спосіб захисту.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 грудня 2020 року у справі № 161/17945/18 (провадження № 14-599цс19) та у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц (провадження № 61-60св17), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).

Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2018 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що ОСОБА_1 придбав у нього автомобіль марки МАН 14272, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за який передав йому кошти в сумі 6 000,00 дол. США, як частину вартості автомобіля, який на той час коштував 8 000,00 дол. США, а решту суми - 2 200,00 дол. США ОСОБА_1 зобов`язаний повернути йому до 20 червня 2018 року. Після повного розрахунку за автомобіль у сумі 8 200,00 дол. США він ( ОСОБА_2 ) зобов`язався вчинити дії щодо зняття автомобіля з реєстрації за свої власні кошти.

08 червня 2018 року ОСОБА_1 написав розписку, якою підтвердив, що винен ОСОБА_2 та його дружині гроші в сумі 2 500,00 дол. США за куплений в них автомобіль марки МАН 14272, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та зобов`язався виплатити їх до 20 червня 2018 року, окрім того, зобов`язався доплатити ще 200,00 дол. США за протермінований час, а у разі порушення строків - компенсувати матеріальні збитки в сумі 200,00 дол. США.

Згідно з довідкою Жовківського ВП Кам`янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області від 11 травня 2018 року, до відділу поліції 07 травня 2018 року надійшла заява від ОСОБА_3 про вжиття заходів щодо пошуку її автомобіля марки МАН 14272, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який вона близько року тому залишила в автосервісі, а 07 травня 2018 року виявила його відсутність.

Проведеною перевірною встановлено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_2 і у його дружини ( ОСОБА_3 ) придбав вживаний автомобіль марки МАН 14272, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Договірна ціна автомобіля становила 7 500,00 дол. США, з яких 5 000,00 дол. США ОСОБА_1 сплатив при передачі автомобіля, а решту коштів в сумі 2 500,00 дол. США повинен був передати до кінця лютого 2018 року. Після цього ОСОБА_1 частково користувався автомобілем, але надалі не було потреби користуватись автомобілем і він його не експлуатує, але зберігає його на стоянці.

Згоди щодо остаточного розрахунку за автомобіль та його перереєстрації на ОСОБА_1 між сторонами не досягнуто, автомобіль знаходиться у ОСОБА_2 .

Власником автомобіля, який згідно з розпискою від 08 червня 2018 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 та частково сплатив за нього кошти, є ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що він уклав з відповідачем попередній договір купівлі-продажу автомобіля, який оформлений у вигляді розписки, на виконання якого передав відповідачу 6 000,00 дол. США як аванс з метою укладення у подальшому договору купівлі-продажу автомобіля. Оскільки зазначений договір так і не було укладено, то відповідач зобов`язаний повернути йому аванс у розмірі 6 000,00 дол. США, що еквівалентно 169 560,00 грн.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідач не є власником автомобіля, який згідно з розпискою від 08 червня 2018 року ОСОБА_1 мав придбати у ОСОБА_2 та частково сплатив за нього кошти.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України, договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом статті 317 ЦК України лише власникові належить право розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюються на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях, зокрема, Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок), який визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Відсутність зобов`язань між сторонами унеможливлює стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на підставі статті 571 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 згідно зі статтями 570 571 626 ЦК України та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 169 560,00 грн як авансу.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 грудня 2020 року у справі № 161/17945/18 (провадження № 14-599цс19) та у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц (провадження № 61-60св17), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець