ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 444/682/16-ц

провадження № 61-15134св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом),

треті особи: Дублянська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Оприск З. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Дублянська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні мезоніном.

В обґрунтування позову посилалась на те, що їй на праві власності належить 28/50 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 7/50 та 15/50 частин спірного житлового будинку відповідно. Приміщення мезоніну та горища перебувають у спільній частковій власності співвласників будинку. Однак, відповідачі у просторі мезоніну облаштували допоміжні приміщення, а саме приміщення 1-8 (5,8 кв.м сходова клітка та коридор), 1-9 (7,5 кв.м житлова кімната), 1-10 (7,6 кв.м кладова). При цьому, приміщення 1-8 та 1-10 влаштовано над її (позивачки) кімнатою 2-4. Перекриття у будинку дерев`яне, згоди на влаштування житлових та допоміжних приміщень у мезоніні вона не надавала.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд усунути перешкоди у користуванні мезоніном шляхом демонтажу в просторі мезоніну житлового будинку АДРЕСА_1 влаштованих приміщень 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1- 10 (7,6 кв.м) співвласниками будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та покласти на відповідачів судові витрати.

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: Дублянська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про поділ житлового будинку в натурі.

В обґрунтування позову посилалась на те, щоїй на праві власності належить 7/50 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками спірного майна є ОСОБА_4 (частка 28/50 житлового будинку) та ОСОБА_3 (частка 15/50 житлового будинку). Домовленості щодо поділу спірного об`єкта між його співвласниками немає, відповідачі не погоджуються на пропозицію придбати її частку у праві власності на нежитлову будівлю, та не приймають її пропозицію щодо придбання нею їхніх часток. Спільне використання є неможливим з огляду на негативні відносини, що склалися між співвласниками.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд провести розподіл житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 між його співвласниками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні мезоніном громадянці ОСОБА_4 шляхом демонтажу в просторі мезоніну житлового будинку АДРЕСА_1 влаштованих приміщень 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1-10 (7,6 кв.м) співвласниками будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вирішено демонтуватиприміщення, влаштовані в просторі мезоніну житлового будинку АДРЕСА_1 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1-10 (7,6 кв.м).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що шляхом самочинного облаштування відповідачами приміщень 1-8, 1-9, 1-10 мезоніну житлового будинку АДРЕСА_1 позивачці як співвласниці будинку чиняться перешкоди у доступі до горища, а тому такі перешкоди підлягають усуненню шляхом демонтажу зазначених приміщень особами, які їх облаштували.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийняв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 4305/4306 від 29 березня 2013 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

11 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (частка 28/50), що підтверджується витягом про державну реєстрацію від 22 листопада 2012 року, ОСОБА_2 (частка 7/50), що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 серпня 2013 року, та ОСОБА_3 (частка 15/50), що підтверджується витягом про державну реєстрацію від 22 листопада 2012 року.

Згідно з листом ОКП БТІ та ЕО № 671 від 03 березня 2016 року, в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , проставлений штамп самочинного будівництва на приміщення 1-8, 1-9, 1-10 мезоніну.

З копії технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що приміщення 1-8 та 1-10 в частині розміщені над приміщенням 2-4.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні мезоніном, ОСОБА_4 посилалася на те, що відповідачі без її згоди як співвласника будинку АДРЕСА_1 , самочинно провели реконструкцію будинку шляхом облаштування у просторі мезоніну приміщень 1-8 (5,8 кв.м сходова клітка та коридор), 1-9 (7,5 кв.м житлова кімната), 1-10 (7,6 кв.м кладова), внаслідок чого їй чиняться перешкоди у доступі до горища будинку, яке є допоміжним приміщенням, та порушується її право співвласника.

Відповідно до Висновку судово-будівельної експертизи № 176 від 26 вересня 2018 року, горище в житловому будинку АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням житлового будинку та призначене для забезпечення експлуатації дерев`яних конструкцій даху та його покриття. Виконані будівельні роботи щодо облаштування у просторі горища житлового будинку АДРЕСА_1 приміщень мезоніну 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1-10 (7,6 кв.м) не відповідають вимогам п. 2.9 та 2.12 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», які ставляться до житлових та підсобних приміщень житлового будинку. Приміщення під літ. 1-8 площею 5,8 кв.м, під літ. 1-9 площею 7,5 кв.м, під літ. 1-10 площею 7,6 кв.м влаштовані самочинно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна.

Згідно частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої-другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За змістом частини першої статті 369 ЦК України усі учасники спільної сумісної власності спільно володіють та користуються спільним майном, тобто за загальним правилом мають одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Інше правило може бути встановлено за домовленістю між ними. З огляду на це, кожен із співвласників може вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4рп-2004 зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп-2011 визначено, що із змісту пункту 2 статті 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» вбачається, що в ньому не встановлено обмежень щодо набуття права власності на допоміжні приміщення будинку залежно від підстав набуття права власності на житло. Наведене відповідає Конституції України та узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, згідно з якою у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями (абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до Висновку судово-будівельної експертизи № 176 від 26 вересня 2018 року, горище в житловому будинку АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням житлового будинку та призначене для забезпечення експлуатації дерев`яних конструкцій даху та його покриття. Виконані будівельні роботи щодо облаштування у просторі горища житлового будинку АДРЕСА_1 приміщень мезоніну 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1-10 (7,6 кв.м) не відповідають вимогам п. 2.9 та 2.12 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», які ставляться до житлових та підсобних приміщень житлового будинку. Приміщення під літ. 1-8 площею 5,8 кв.м, під літ. 1-9 площею 7,5 кв.м, під літ. 1-10 площею 7,6 кв.м влаштовані самочинно.

При таких обставинах, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що шляхом самочинного облаштування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приміщень 1-8, 1-9, 1-10 мезоніну житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 як співвласниці будинку чиняться перешкоди у доступі до горища, яке є спільною власністю власників квартир будинку, а тому такі перешкоди підлягають усуненню шляхом демонтажу зазначених приміщень особами, які їх облаштували.

При цьому слід ураховувати, що будь-які дії співвласників таких будинків щодо допоміжних приміщень можливі тільки за згоди всіх співвласників даних допоміжних приміщень (така згода в цьому випадку відсутня) і ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, приміщень мезоніну, надбудови поверхів та інше.

Учасники справи не заперечують наявність горища в будинку за адресою: АДРЕСА_1 та не спростовують належними та допустимими доказами відсутність у будь-кого із співвласників відокремленого права власності на вказані спірні приміщення.

При таких обставинах суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повно дослідивши обставини справи та всі наявні докази, належним чином їх оцінивши, вірно встановив, що незаконні дії відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спричинили суттєві негативні наслідки для ОСОБА_4 та порушують її право власності на належне їй нерухоме майно, а також чинять їй перешкоди у користуванні горищем будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для задоволення її позову.

Разом із цим колегія суддів Верховного Суду погоджується також з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі, виходячи з наступних підстав.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, яка була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначала порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Ураховуючи, що предметом поділу є будинковолодіння в цілому, до складу якого входить мезонін, у просторі якого самочинно влаштовані приміщення 1-8 (5,8 кв.м), 1-9 (7,5 кв.м), 1-10 (7,6 кв.м), доступ до яких мають лише ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неможливість поділу житлового будинку АДРЕСА_1 в натурі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов